Постанова 4803 № 172/1582/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4606/26 Справа № 172/1582/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Битяк І.Г.), - В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулось до Васильківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за договором № 6002243 від 09.10.2022 про надання споживчого кредиту в розмірі 30 620 грн., з яких 12 000 грн. - тіло кредиту, 16 232 грн. нараховані відсотки, 2 388 грн. нараховані позивачем проценти за 10 календарних днів. Окрім цього, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просило суд стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Також просив у порядку ч.10,11 ст. 265ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування. Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 6002243 від 09.10.2022 року в сумі 18 000 грн., яка складається із: суми кредиту 12 000 грн., нарахованих відсотків 6 000 грн., а також стягнуто понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 424,37 грн. та витрат на професійну правничу допомогу 2 000 грн. Із вказаним рішенням суду частково не погодилось ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норма матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для справи. Зокрема зазначав, що ними належними та допустимими доказами доведено факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору в електронному вигляді та передачі за цим договором права вимоги до позивача. Вважає, що судом першої інстанції неправомірно зменшено розмір заборгованості за відсотками, оскільки вони погоджені сторонами у договорі та нараховувались відповідно до його вимог. Також звертав увагу, що заявлені позивачем до стягнення відсотки не носять штрафного характеру (не є пенею чи неустойкою), а є процентами за користування кредитними коштами. Крім того зазначав, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у нарахуванні відсотків, пені у порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України та ст. 625 ЦК України. Враховуючи наведене просив скасувати рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2026 року та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором № 6002243 у розмірі 30 620 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Крім того, просив у порядку ч.10,11 ст. 265ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування. Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8 000 грн. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить 30620 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 328х30 =99 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «АВЕНТУС Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС Україна» було укладено електронний договір № 6002243 від 09.10.2022 про надання споживчого кредиту. Згідно з умовами кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 12 000 грн.; стандартна процента ставка 1,99% в день; строк кредиту 360 днів, періодичність сплати кожні 30 днів, дата останнього платежу по кредиту 04.10.2023 року. 25.09.2023 року між ТОВ «АВЕНТУС Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитними договорами, у тому числі договором № 6002243 від 09.10.2022 року. З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 10.12.2024 року та рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року вбачається, що товариство змінило назву на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». З Витягу з Реєстру боржників, наданого позивачем вбачається, що відповідач має заборгованість перед первісним кредитором станом на дату відступлення права вимоги в сумі 28232,00 грн., з яких 12000,00 грн. - тіло кредиту, 16232,00 грн. нараховані відсотки. Окрім цього, позивач нарахував проценти за 10 календарних днів за період з 25.09.23 по 04.10.23 в сумі 2388,00 грн. Таким чином, загальна сума процентів за користування кредитом становить 18 620 ,00 грн. Звертаючись із апеляційною скаргою позивач фактично оскаржує рішення суду першої інстанції у відмовленій частині позовних вимог щодо відсотків та порядку виконання рішення. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 уклав кредитний договір №6002243 з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», отримав кредитні кошти, однак не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як новий кредитор має право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Однак, проценти заявлені позивачем у розмірі 16 232 грн. не є співмірною сумі кредиту у 12 000 грн., а тому підлягають зменшенню до 6 000 грн. Також зазначав, що пункти 4,5 прохальної частини позову не можуть бути задоволені, так як вони стосується правовідносин, які ще не склалися між сторонами, та передбачені чинним законодавством, зокрема положеннями статті 625 ЦК України. Із таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині можливо погодитись з огляду на наступне. Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як було зазначено вище сторонами погоджено розмір процентів та порядок їх нарахування та відповідно до розрахунку заборгованості він складає18 620грн. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказана сума відсотків з огляду на сам розмір заборгованості за кредитом 12 000 грн. є завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення. У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20. Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 18 620 грн. не є співрозмірною сумі заборгованості по тілу кредиту у розмірі 12 000 за договором від 09.10.2022 року, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Айвентус Україна», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що укладення ОСОБА_1 кредитного договору №6002243 перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором. Враховуючи наведене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо необхідності зменшення розміру заборгованості за відсотками до 6 000 грн.. Що ж стосується доводів апеляційної скарги з приводу застосування ст. 265 ЦПК України та ст. 625 ЦК України слід зазначити наступне. Відповідно до ч. 10 та ч. 11 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу. Таким чином, норма ч.10 та ч. 11 ст. 265 ЦПК України передбачає, що суд може зазначити в рішенні про нарахування саме відсотків або пені, натомість позивач просить нарахувати інфляційні витрати та 3 % річних, відповідно до статті 625 ЦК України, що в розумінні Цивільного кодексу України є різним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) зазначено, що питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд із урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Окрім того, відповідно до п.18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу. Враховуючи, що вказані кредитні правовідносини між сторонами у даній справі виникли 09.10.22 р., тобто у період дії в Україні воєнного стану, вимоги про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України з відповідача 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду, не підлягають задоволенню Таким чином висновок суду першої інстанції у цій частині є законним та обґрунтованим і доводи апеляційної скарги його не спростовують. Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в оскаржуваній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині - без змін. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України. Що ж стосується вимог апеляційної скарги щодо стягнення правової допомоги за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн., то в апеляційній скарзі не наведено жодних доводів з приводу не правомірності їх зменшення судом першої інстанції до 2 000 грн.. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 30 620 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» залишити без задоволення. Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2026 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи А.В. Гапонов Л.П. Никифоряк