Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/9407/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/9407/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Г.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 11 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення коштів, у якому просить стягнути 569254,28 грн інфляційних втрат та 102010,07 грн 3% річних. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 вирішено: - визнати протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області в призначенні та виплаті ОСОБА_1 разової допомоги відповідно до ст. 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» як дочці померлого медичного працівника, смерть якого настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, викладену в листі №02-2039 від 15.09.2021; - зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області прийняти рішення про надання страхових виплат та здійснити перерахування страхових виплат ОСОБА_1 про надання страхових виплат передбачених пунктом 2 частини 2 статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, згідно з механізмом та в розмірі, передбаченому пунктом 3 Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку і інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 498, як дочці померлого медичного працівника, смерть якого настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду; - визнати протиправною відмову Житомирського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, викладену в постанові №1 від 15.09.2021, в призначенні та виплаті ОСОБА_1 страхових виплат на підставі пп.5.1 п.5 постанови правління Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018 зі змінами, у зв`язку з підпунктом 1 п.2 ст.41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; - зобов`язати Житомирське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 одноразову допомогу та щомісячні страхові виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, передбачені пп.5.1 п.5 постанови правління Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018 зі змінами, у зв`язку з підпунктом 1 п.2 ст.41 Закону Україні «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XI та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. На виконання зазначеного рішення суду 12.10.2023 на картковий рахунок позивача зараховано 1702500,00 грн. Оскільки вказана грошова допомога виплачена із запізненням, а саме через два роки з моменту подання заяви (від 13.09.2021), позивач вважає, що має право на стягнення 569254,28 грн. інфляційних втрат та 102010,07 грн. 3% річних, а разом - 671264,35 грн., у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених вимог. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. №1645 -ІІІ (далі - Закон №1645 -ІІІ) захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов`язані з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров`я та державних наукових установ підлягають обов`язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України. Однак, ч. 2 ст. 39 Закону №1645-ІІІ регулює питання страхових виплат медичних працівників. Держава забезпечує страхові виплати в таких розмірах медичним працівникам закладів охорони здоров`я, зокрема, у разі смерті працівника - у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону №1645-ІІІ у разі настання обставин, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, страхова виплата призначається і виплачується разово та в рівних частинах членам сім`ї, батькам та утриманцям померлого працівника протягом одного місяця з дня виникнення права на страхову виплату. Члени сім`ї та батьки померлого працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №498 затверджено Порядок здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів (далі - Постанова №498). Відповідно до п. 1 Постанови №498 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Порядок визначає механізм надання Фондом соціального страхування України (далі - Фонд) страхових виплат медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров`я у разі їх захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, та членам їх сімей у разі смерті медичного працівника внаслідок інфікування такою хворобою, передбачених статтею 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", а також розміри таких страхових виплат. Пунктом 5 Порядку №498 встановлено, що страхова виплата, передбачена пунктом 3 цього Порядку (далі - одноразова допомога), призначається і виплачується органами Фонду разово, в рівних частинах особам, які мають право на виплату, протягом одного місяця з дня виникнення права на одноразову допомогу. Право на одноразову допомогу виникає з дня прийняття органом Фонду заяви (заяв) та документів, визначених пунктом 7 цього Порядку. Як зазначено вище, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 у справі №240/9870/22 зокрема зобов`язано Житомирське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 одноразову допомогу та щомісячні страхові виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, передбачені пп.5.1 п.5 постанови правління Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018 зі змінами, у зв`язку з підпунктом 1 п.2 ст.41 Закону Україні «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року №1105-XI та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. Предметом позову є право позивача на стягнення 569254,28 грн. інфляційних втрат та 102010,07 грн. 3% річних, а разом - 671264,35 грн., яке, на її думку, виникло внаслідок виплати із запізненням грошової допомоги. Разом з цим, суд зауважує, що стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до частини другої якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з нормами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У силу норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. При цьому, частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Так, законодавцем визначено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях. Поряд з цим, як уже зазначалось, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України. Тож, з наведеного слідує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Виходячи зі змісту спірних правовідносин, суд зазначає про відсутність цивільно -правових відносин між позивачем та відповідачем як роботодавцем, відсутність цивільно -правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц погодилась з позицією суду апеляційної інстанції, який вказав на те що, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. У свою чергу, спірні правовідносини в даній справі врегульовано Законом №1645 -ІІІ та Порядком №

498. Отже, у межах спірних правовідносин не існує цивільних правовідносини, у тому числі й зобов`язального характеру. Суд, враховуючи викладене та беручи до уваги відсутність договірних зобов`язань між сторонами, вважає, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків в даному випадку відсутні. Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах. За таких обставин норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються. Вказаний висновок щодо застосування ст. 625 Цивільного кодексу України узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570. Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.