Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/38552/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38552/24 Перша інстанція суддя Лебедєва Г.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Яковлєва О.В., суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Військовій частині НОМЕР_1 , а саме: - визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, виходячи з її середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; - зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, виходячи з її середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов задоволено частково, а саме: - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, за період з 24 лютого 2022 року по 15 листопада 2024 року; - стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у сумі 118522,59 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції помилково застосовано положення КЗпП України при вирішенні спірних правовідносин, оскільки проходження військової служби врегульовано положеннями спеціального законодавства. При цьому, застосовуючи положення КЗпП України, суд першої інстанції, на переконання апелянта, помилково не врахував, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку виплачується не більш як за шість місяців. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , у період з 21 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін Морської охорони Державної прикордонної служби України). Наказом командира НОМЕР_2 загону Морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) від 24 лютого 2022 року № 66-ОС «Про особовий склад» головного корабельного старшину ОСОБА_1 , штаб-старшину 3 категорії групи публічних закупівель, звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23 лютого 2022 року у запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», остаточною датою закінчення проходження військової служби є 23 лютого 2022 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, у справі № 420/33967/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін Морської охорони Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 лютого 2022 року, допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, грошову компенсацію за невикористані під час військової служби дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розрахованих з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (в період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року), на 01 січня 2021 року (в період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року) та на 01 січня 2022 року (в період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідно до довідки-розрахунку від 12 листопада 2024 року № 135, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони), сума доплати ОСОБА_1 за рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, у справі № 420/33967/23, за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року склала 25 780,25 грн; сума до виплати склала 25 780,25 грн - 386,70 грн (ВЗ 1,5%) - 4 640,44 грн (ПДФО 18%) = 20 753,10 грн. Відповідно до довідки-розрахунку від 12 листопада 2024 року № 136, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони), сума доплати ОСОБА_1 за рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, у справі № 420/33967/23 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року склала 40 829,60 грн; сума до виплати склала 40 829,60 грн - 612,44 грн (ВЗ 1,5%) - 7349,33 грн (ПДФО 18%) = 32 867,83 грн. Відповідно до довідки-розрахунку від 12 листопада 2024 року № 137, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони), сума доплати ОСОБА_1 за рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, у справі № 420/33967/23, за період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року, склала 26 453,64 грн; сума до виплати склала 26453,64 грн - 396,80 грн (ВЗ 1,5%) - 4761,66 грн (ПДФО 18%) = 21295,18 грн. В свою чергу, 14 листопада 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, у справі № 420/33967/23, відповідачем виплачено перераховане грошове забезпечення у загальній сумі 74916,11 грн, що підтверджується банківською випискою. При цьому, 18 листопада 2024 року представник позивача через Урядовий контактний центр звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з вимогою нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, виходячи із її середнього грошового забезпечення, нарахованого відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №

100. Проте, 09 грудня 2024 року Військова частина НОМЕР_1 листом від 04 грудня 2024 року № 09/С-ЗЗ1/326 повідомила, що відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби. Не погодившись з отриманою відмовою у виплаті середнього заробітку, позивач звернувся до суду з даним позовом. За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, так як позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни. Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Так, згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При цьому, згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, так як йому станом на день виключення із списків особового складу військової частини не виплачено належних сум грошового забезпечення. В даному випадку, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що позивача з 23 лютого 2022 року виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 . При цьому, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, у справі № 420/33967/23, на розрахунковий рахунок позивача виплачено 16 листопада 2024 року перераховану суму грошового забезпечення, розміром 74916,11 грн. В свою чергу, звертаючись до суду, позивач вважав, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби по день фактичного розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України. Між тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне. Так, з аналізу нормативно-правових актів, які регулюють проходження військової служби, вбачається, що позивачу, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини мали виплатити усі належні йому кошти, пов`язані з проходженням військової служби. При цьому, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Між тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби. В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зауважити, що неможливість поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників. В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа № 811/276/16), від 07 лютого 2019 року (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17). Між тим, щодо наявності у позивача права на отримання спірних коштів та їхнього розміру, необхідно зазначити наступне. Так, у постанові від 26 червня 2019 року, у справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. В даному випадку, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. При цьому, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що за період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року (останній день перед набранням чинності новою редакцією ст. 117 КЗпП України), позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у пропорційному до невиплаченої суми грошового забезпечення розмірі. В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та не оскаржується сторонами, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 437,54 грн. Враховуючи викладене, розмір середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року складає 63 443,30 грн (145 днів х 437,54 грн). Між тим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач не має права на отримання усієї суми середнього заробітку за відповідний період, з огляду на наступне. В даному випадку, колегія суддів вважає, що при зменшенні розміру середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, судом перш за все має враховуватись співмірність розміру недоплаченої працівнику суми та розміру належної йому при звільненні суми виплат. В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та не оскаржується сторонами, у лютому 2022 року позивачу при звільненні нараховано 62 240,16 грн, а на виконання рішення суду 93 063,49 грн. Тобто, недоплачена сума грошового забезпечення складає 59,92 % від загальної суми. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за період затримки з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку у розмірі 38 015,23 грн (63443,30 грн х 59,92%). З іншого боку, щодо решти періоду затримки розрахунку при звільненні, який розпочався з 19 липня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне. Так, з аналізу вищевикладених положень ст. 117 КЗпП України (у редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року) вбачається, що особа має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Між тим, колегія суддів частково погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не має права на отримання усієї суми середнього заробітку за відповідний період, з огляду на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року (справа № 489/6074/23) сформовано висновок про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року (справа № 440/6856/22). Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Тому, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року, у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне також зменшити суму середнього заробітку, нараховану судом першої інстанції за період затримки з 19 липня 2022 року по 15 листопада 2024 року, розміром 80 507,36 грн, до 48 240,01 грн (80 507,36 х 59,92%). При цьому, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не порушено вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, які передбачають, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не може нараховуватись більш ніж за шість місяців, оскільки попри загальний період затримки, що тривав з 19 липня 2022 року по 15 листопада 2024 року, при обрахунку середнього заробітку за відповідний період судом використано у формулі період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року, тривалістю 184 дні, що є еквівалентом відповідних шести місяців. Таким чином, колегія суддів вважає, що загальна сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу, складає 86 255,24 грн (38 015,23 грн + 48 240,01 грн ). При цьому, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у межах спірних правовідносин є стягнення на його користь обрахованої вище суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В свою чергу, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при розгляді даної справи, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року змінити, виклавши 3 абзац резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 24 лютого 2022 року по 15 листопада 2024 року, розміром 86 255,24 грн, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.». В іншій частині, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач О.В. Яковлєв Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук