Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/34233/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/34233/25 Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Єщенка О.В., Казанчук Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2025р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом ГУ ПФУ в Одеській області, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення у формі Протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії №156050024592 від 11.08.2025р. Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі в частині призначення пенсії ОСОБА_1 з 5.05.2025р.; - зобов`язати Управління ПФУ в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням стажу роботи з 16.12.1985р. по 25.12.1985р., з 14.04.1986р. по 1.09.1989р., з 16.01.1990р. по 2.02.1990р. на території Литовської Республіки, періоду догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 7.04.1988р. по 4.06.1990р., та періоду навчання з 1.09.1981р. по 18.07.1984р., з 11.08.2024р.. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 11.08.2025р. №156050024592 їй призначено пенсію за віком з 5.05.2025р.. Однак, на думку позивачки, оскільки її первісне звернення із заявою про призначення пенсії відбулося 23.08.2024р., тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, то пенсію їй мало бути призначено саме з 11.08.2024р., тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а не з 5.05.2025р.. Вказані обставини і стали підставою звернення позивачки до суду з цим позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області №156050024592 від 11.08.2025р. в частині призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 5.05.2025р.. Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 11.08.2025р., із зарахуванням до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 7.04.1988р. по 4.06.1990р., та провести її виплату з урахуванням раніше нарахованих та виплачених пенсійний виплат. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 211,2грн.. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026р. виправлено описки, допущені в рішенні суду від 11.03.2026р. у справі №420/34233/25. Вважати вірною у всьому тексті рішення дату, з якої належить призначити пенсію ОСОБА_1 - 11.08.2024р.. Викладено 72-й абзац мотивувальної частини рішення суду від 11.03.2026р. наступним чином: «З огляду на встановлені обставини у справі №420/34233/25 суд вважає необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 11.08.2024 року, із зарахуванням до страхового стажу позивача період догляду нею за дитиною до досягнення трирічного віку з 07.04.1988 року по 04.06.1990 року, та провести виплату пенсії з урахуванням раніше нарахованих та виплачених пенсійний виплат.». Викладено 3-й абзац резолютивної частини рішення суду від 11.03.2026р. наступним чином: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 11.08.2024 року, із зарахуванням до страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 07.04.1988 року по 04.06.1990 року, та провести її виплату з урахуванням раніше нарахованих та виплачених пенсійний виплат». В іншій частині текст рішення суду залишено без змін. Не погодившись із даним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що період догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 7.04.1988р. по 4.06.1990р. на території Литовської Республіки мав бути зарахований пенсійним органом до страхового стажу позивачки, чого відповідачем протиправно зроблено не було. Щодо дати призначення пенсії позивачці, суд вказав, що оскільки позивачка вперше звернулась із заявою про призначення пенсії за віком із пакетом необхідних документів 23.08.2024р., тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), то вона має право на призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 11.08.2024р.. При цьому, надання відповідачу із заявою від 5.05.2025р. додаткових документів на підтвердження наявного страхового стажу не змінює того факту, що позивачка мала вказаний страховий стаж ще з моменту досягнення нею пенсійного віку, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому мала право на призначення пенсії за віком саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Суд першої інстанції зазначив, що ГУ ПФУ в Одеській області не було доведено протягом часу розгляду даної справи обґрунтованості винесення рішення №156050024592 від 11.08.2025р. в частині призначення позивачці пенсії за віком з 5.05.2025р., а тому рішення у вказаній частині є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 10.08.2024р. ОСОБА_1 досягла пенсійного віку 60 років. 23.08.2024р. позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.107-108). За принципом екстериторіальності вказану заяву розглядало ГУ ПФУ у Вінницькій області, за результатами розгляду якої прийнято рішення за №156050024592 від 30.08.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону України №1058-ІV (зараховано страхового стажу у розмірі 29 років 3 місяці 26 днів). У вказаному рішенні зазначено, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано: - періоди роботи, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки запис про зміну прізвища здійснено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутня печатка організації, що провела зміну прізвища; - періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 в Литовській Республіці з 14.04.1986р. по 1.09.1989р., та з 16.01.1990р. по 2.02.1990р., оскільки відсутній формуляр на підтвердження періодів роботи на території Литовської Республіки (а.с.48) Пізніше ГУ ПФУ у Вінницькій області прийнято рішення №156050024592 від 7.10.2024р. про відмову у призначенні пенсії на заміну рішення №156050024592 від 30.08.2024р. у зв`язку з відсутністю страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону України №1058-ІV (зараховано страхового стажу у розмірі 27 років 1 місяць 28 днів). У вказаному рішенні зазначено, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви, також не зараховано: - період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження дитини НОМЕР_3 , оскільки відсутній формуляр на підтвердження періодів роботи на території Литовської Республіки (а.с.149-150). 1.04.2025р. до ГУ ПФУ в Одеській області надійшов лист Пенсійного фонду України з формулярами LT-UА 4 Інформаційна форма та LT-UА 5 Довідка про трудовий (страховий) стаж, які надані Вільнюським відділенням правління Фонду державного соціального страхування Литовської Республіки. З листа ГУ ПФУ в Одеській області від 13.04.2025р. вбачається, що позивачці підтверджено стаж роботи в Литві 3 роки 5 місяців 15 днів та повідомлено про умови звернення за пенсією згідно із законодавством Литовської Республіки (а.с.54). Враховуючи вищевказане, позивачка повторно звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою від 5.05.2025р. (а.с.177-178). За принципом екстериторіальності вказану заяву розглядало ГУ ПФУ в Харківській області. За наслідками розгляду заяви позивачки від 5.05.2026р. ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення №156050024592 від 12.05.2025р. про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону України №1058-ІV (зараховано страхового стажу у розмірі 27 років 04 місяці 08 днів) (а.с.158-159). У подальшому, позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою від 8.07.2025р., яку за принципом екстериторіальності розглядало ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (а.с.163-164) 16.07.2025р. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення за №156050024592 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону України №1058-ІV (зараховано страхового стажу у розмірі 30 років 02 місяці 11 днів). У вказаному рішенні зазначено, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано період роботи з 23.12.1986р. по 31.03.1987р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 робота в Латвійській Республіці, оскільки відсутній формуляр на підтвердження періоду роботи (а.с.181). Водночас, після ознайомлення з відповідним рішенням від 16.07.2025р., ГУ ПФУ в Одеській області направлено іншим територіальним органам ПФУ, якими приймались рішення за результатами розгляду заяв позивачки, лист від 24.07.2025р., в якому було висловлено незгоду щодо неврахування при обчисленні стажу періоду роботи позивачки з 23.12.1986р. по 31.01.1987р. в ВО Юрмала, та рекомендовано повторно проаналізувати наявні в електронній пенсійній справі документи та переглянути рішення про відмову від 16.07.2025р. (а.с.183-185). Листом від 7.08.2025р. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомило ГУ ПФУ в Одеській області про перегляд свого рішення та проведення повторного обчислення страхового стажу. (а.с.189) У зв`язку з вищевказаним уточненням даних в електронній пенсійній справі, рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 11.08.2025р. №156050024592 призначено позивачці пенсію за віком з 5.05.2025р., що підтверджується протоколом про призначення пенсії (а.с.190). Разом з тим, позивачка не погоджується із датою, з якої призначено пенсію за віком, у зв`язку із чим звернулась до суду з цим позовом. Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 досягла пенсійного віку 60 років ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Сторонами визнається, що позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком рішеннями: ГУ ПФУ у Вінницькій області за №156050024592 від 30.08.2024р. (у подальшому замінено рішенням №156050024592 від 7.10.2024р.), ГУ ПФУ в Харківській області за №156050024592 від 12.05.2025р., ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за №156050024592 від 16.07.2025р.. Лише рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 11.08.2025р. позивачці призначено пенсію за віком з 5.05.2025р.. Колегія суддів наголошує, що матеріалами справи документально підтверджується обставина звернення ОСОБА_1 23.08.2024р. до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви позивачка долучала документи, які, на її думку, свідчать про наявність у неї права на призначення пенсії за віком зі дати досягнення пенсійного віку. Разом з тим, ГУ ПФУ вперше відмовлено у призначенні пенсії за віком, зокрема з огляду на відсутність формуляру на підтвердження періодів роботи на території Литовської Республіки. Колегія суддів вважає слушним зауваження суду першої інстанції, що чинним законодавством не передбачений інший спосіб отримання вищевказаного формуляру, аніж в порядку, визначеному Договором між Литовською Республікою та Україною про соціальне забезпечення. З матеріалів справи вбачається, що лише 1.04.2025р., тобто понад три місяці з дня досягнення позивачкою пенсійного віку, до ГУ ПФУ в Одеській області надійшов лист ПФУ з формулярами LT-UA 4 «Інформаційна форма» та LT-UA 5 «Довідка про трудовий (страховий) стаж», які надані Вільнюським відділенням правління ФДСС Литовської Республіки. Судова колегія вважає, що право позивачки на отримання належних їй пенсійних виплат в цьому випадку не може ставитися в залежність від встановлення всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення пенсії і підлягає поновленню з моменту його виникнення, тобто з дня первинного звернення до пенсійного органу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019р. по справі №209/2050/17. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996р., ратифікована Законом України від 14 вересня 2006р. №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Відповідно до статті 23 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права осіб похилого віку на соціальний захист Сторони зобов`язуються, самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями, вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема, для: надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, шляхом забезпечення достатніх ресурсів, які дозволяли б їм жити на задовільному рівні i брати активну участь у суспільному, соціальному i культурному житті. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України. У пункті 1 частини першої Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенція зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)". Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006р. №3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України. Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права. У справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява №68385/10 та №71378/10) - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35). Коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу. Отже, є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань" у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного "чіткого і недвозначного" закону, який гарантує право на "вчасне" призначення пенсій. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що оскільки позивачка вперше звернулася із заявою про призначення пенсії 23.08.2024р. - тобто в межах тримісячного строку, то вона має право на призначення пенсії з 11.08.2024р.. При цьому, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що надання відповідачу із заявою від 5.05.2025р. додаткових документів на підтвердження наявного страхового стажу не змінює того факту, що позивачка мала вказаний страховий стаж (більше 33 років) ще з моменту досягнення нею пенсійного віку, а саме - 10.08.2024р., а тому мала право на призначення пенсії за віком саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Таким чином, рішення ГУ ПФУ в Одеській області №156050024592 від 11.08.2025р. в частині призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 5.05.2025р. є протиправним та підлягає скасуванню. Також колегія суддів зауважує, що апеляційний суд не надає оцінку рішенню суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 7.04.1988р. по 4.06.1990р., оскільки в апеляційній скарзі відповідач не наводить доводів щодо незаконності чи необґрунтованості рішення суду в цій частині та не оскаржує його у відповідному обсязі. Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для часткового задоволення позовних вимог. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: О.В. Єщенко Г.П. Казанчук