Постанова 4851 № 520/13983/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 р. Справа № 520/13983/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, повний текст складено 02.09.25 у справі № 520/13983/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі та текстом також відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, контролюючий орган), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.12.2024 за №00712040707; - судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року адміністративний позов залишено без задоволення. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з висновками, які не відповідають обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить обставини справи та вказує, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахованого того, що у контролюючого органу були відсутні належні та допустимі правові підстави для ініціювання фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , а тому наказ про проведення перевірки є незаконним. Звертає увагу, що висновок суду першої інстанції про те, що неточність у зазначенні адреси здійснення розрахункової операції є підставою для відповідальності за відсутність, зареєстрованого у встановленому порядку ПРРО є необґрунтованим. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме суд застосував Порядок №547, який взагалі не регулює порядок реєстрації та використання ПРРО, тоді як у спірних правовідносинах підлягав застосуванню саме Порядок №317. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , здійснює підприємницьку діяльність з 30 жовтня 2024 року. Посадовою особою ГУ ДПС на підставі доповідної записки від 25.11.2024 за № 425/03-20-07-05-01 виданий Наказ від 25.11.2024 за № 3998-п, яким зобов`язано провести фактичні перевірки господарських одиниць - двох магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та господарську діяльність у яких здійснює ФОП ОСОБА_2 . На підставі наказу Головним управління ДПС у Волинській області проведено фактичну перевірку, за результатами якої складено акт №34150/03-20-07-05/ НОМЕР_1 від 06.12.2024 (далі також акт перевірки), згідно з висновками якої встановлено порушення позивачем п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Перевіркою встановлено, що в період з 26.11.2024 по 04.12.2024 в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 проводилися розрахункові операції в готівковій та безготівковій формі із використанням електронного платіжного засобу (банківського платіжного терміналу) Додаток №1 без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведення у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій та без надання покупцям в обов`язковому порядку розрахункових документів встановленої форми та змісту, створених у паперовій та/або електронній формі, на загальну суму 91426,00 грн. Головним управлінням ДПС у Харківській області 25 грудня 2024 року на підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №00712040707 про застосування до ФОП ОСОБА_1 на суму 134 168,50 гривень на підставі ст.17 Закону України від 06 липня 1995 року №256/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг згідно з наданим розрахунком (а.с. 19). Позивач, убачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані відповідачем докази, допущеного позивачем порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є належними та допустимими, а доводи позивача про незаконність проведення фактичної перевірки та помилковість її висновків є необґрунтованими. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (надалі ПК України). Згідно з підпунктами 19-1.1.14, 19-1.1.16 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального. Відповідно до підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 ПК України здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів. Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України). Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, аналізуючи підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, дійшов висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Отже, передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України є отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби. За змістом Наказу від 26.11.2024 за № 4011-п «Про проведення фактичної перевірки» (а.с. 22), підставою для його прийняття зазначено пп.20.1.9, 20.1.10, 20.1.11 п.20.1 ст. 20, п.75.1 ст. 75, пп.80.2.2 п. 80.2 ст.80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 за №2755-VI, Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зі змінами та доповненнями, також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС. Пунктом 2 наказу визначено проведення перевірки протягом 10 діб, починаючи з 26.11.2024 за період діяльності платника податків (суб`єкта господарювання) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, по дату завершення фактичної перевірки. Отже, в наказі ГУ ДПС у Волинській області не зазначено обґрунтування проведення фактичної перевірки відповідно до пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, оскільки не зазначено інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування з приводу можливих порушень законодавства ФОП ОСОБА_1 . Тобто ГУ ДПС у Волинській області було видано наказ на проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 безпідставно та необґрунтовано. Приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому контролюючий орган жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав чітку мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки. Доповідна записка, на яку посилається відповідач як на підставу для проведення фактичної перевірки позивача (а.с. 190), в Наказі від 26.11.2024 за № 4011-п не зазначена. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що Наказ ГУ ДПС у Волинській області від 26.11.2024 за № 4011-п "Про проведення фактичної перевірки" прийнятий без зазначення підстави для проведення перевірки, тобто фактичну перевірку позивача контролюючим органом проведено незаконно. Відповідно до п.102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Водночас Податковим кодексом України не встановлено будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім ст.102 Податкового кодексу України (не пізніше 1095 днів). Щодо можливості проведення фактичної перевірки в межах 1095 днів та правомірності наказу про призначення такої перевірки було зроблено висновок Верховним Судом у справі № 826/8284/17 (постанова від 20 травня 2022 року). Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.1, п.2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 за № 265/95-ВР, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до п.1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. За приписами п.2 ст. 3 Закону № 265 суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції. Наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 за № 547, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 липня 2016 року за № 918/29048, затверджено Порядок реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі - Порядок). Відповідно до п. 1 Розділу 2 Порядку ДПС веде реєстр ПРРО в електронному вигляді. До реєстру вносяться дані про ПРРО, а також відомості про суб`єктів господарювання та їхні господарські одиниці, де застосовуються такі ПРРО. Судом установлено, що позивач має зареєстрований ПРРО з фіскальним номером 4001011613 за господарською одиницею за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується заявою про реєстрацію програмного реєстратора розрахункових операцій (форма № 1-ПРРО), господарську діяльність здійснює за адресою АДРЕСА_1 . Водночас, згідно з поясненнями позивача, торгівельний центр, у якому розміщено магазин позивача, займає значну площу та розташований на перехресті вулиць, що спричинило технічну помилку при зазначенні адреси господарської одиниці під час реєстрації ПРРО. Так, хоча фактичне місце здійснення діяльності АДРЕСА_2 , у заяві була зазначена адреса АДРЕСА_1 , що пояснюється плутаниною, пов`язаною з великою територією торгового центру та близькістю декількох нумерацій вулиць. Отже, станом на час проведення перевірки позивач мав ПРРО, яке зареєстровано за іншою адресою, що відповідачем не заперечується. Перевіркою встановлено, що в період з 26.11.2024 по 04.12.2024 в магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 проводились розрахункові операції в готівковій та безготівковій формі, із використанням електронного платіжного засобу (банківського платіжного терміналу) Додаток №1 без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведення у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій та без надання покупцям в обов`язковому порядку розрахункових документів встановленої форми та змісту, створених у паперовій та/або електронній формі, на загальну суму 138 441,00 грн, чим порушено п. 1 та 2 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року №256/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. В розрахунку фінансових санкцій, що доданий до оскаржуваного ППР, прийнятого на підставі зазначених висновків, вказано, що відповідальність за порушення, зафіксовані в акті перевірки, передбачено п.1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР. Так, відповідно до п. 1 ст. 17 Закону № 265 за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: 1) у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням РРО, ПРРО або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через РРО та/або ПРРО з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення. Колегія суддів наголошує, що аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 2) непроведення розрахункової операції через РРО; 3) невидача відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції; 4) проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання. Перші два обов`язки суб`єкта господарювання походять зі змісту пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР. Водночас, якщо звернути увагу на об`єктивну сторону складу правопорушення, а саме дії, які складають суть протиправної поведінки платника податків, то в контексті пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР відповідальність настає за дії, які за своєю суттю та способом спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції з використанням реєстраторів розрахункових операцій, тощо. У цій справі позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов`язків, встановлених як пунктом 1, так і пунктом 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а саме за проведення розрахункової операції без застосування зареєстрованого, опломбованого у встановленому порядку та переведення у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій або зареєстрованого фіскальним сервером контролюючого органу програмного реєстратора розрахункових операцій та без надання покупцям в обов`язковому порядку розрахункових документів встановленої форми та змісту, створених у паперовій та/або електронній формі, на загальну суму 134 168,50 грн. Водночас колегія суддів наголошує, що законодавець не визначив як самостійний склад правопорушення та не встановив відповідальності за проведення розрахункової операції через ПРРО, який зареєстровано на іншу адресу. Твердження контролюючого органу про нестворення відповідних розрахункових документів безпідставне. Стосовно форми розрахункового документа, то колегія суддів зазначає, що законодавець не визначив як самостійний склад правопорушення та не встановив відповідальності за видачу розрахункового документу з використанням реєстраторів розрахункових операцій, в якому не помилково відображається той чи інший елемент наведеного у Положенні № 220/28350 змісту, а саме назви господарської одиниці. Абзацом дев`ятнадцятим статті 2 Закону № 265/95-ВР визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну. Згідно з частиною першою статті 8 Закон № 265/95-ВР форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затверджене Наказом Міністерства фінансів України № 13 від 21 січня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за № 220/28350. Пунктом 3 розділу І Положення визначено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. Отже, до розрахункового документу встановлюються певні вимоги щодо відтворення його змісту. Водночас відсутність певного елементу змісту (незначний недолік) у такому розрахунковому документі, який, в свою чергу, у повному обсязі надає можливість не тільки відтворити, зрозуміти та ідентифікувати розрахункову операцію за місцем її проведення не приховуючи її сутність за допомогою реєстратора розрахункових операцій (тощо), але і підтвердити її виконання, не може бути правовою підставою для притягнення такого платника податків за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, а саме як за невидачу такого розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції. Виключенням з цього правила, можна вважати, видачу такого фіскального чеку, в якому не зазначено тих обов`язкових реквізитів, що встановлені у наведеному Положенні № 220/28350, які не надають можливості підтвердити виконання розрахункової операції, та які мають вплив на правильність визначення, реальність здійснення господарської операції за її суттю та на формування показників податкової звітності. Отже, зазначення іншої назви господарської одиниці в розрахунковому документі не змінює встановленого факту придбання товару покупцем у визначеного продавця, а вказані чеки підтверджують виконання розрахункової операції. Зазначення у фіскальному чеку іншої господарської одиниці конкретно у випадку, що розглядається у цій справі, не можна вважати приховуванням від належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій. Відповідно, відсутні підстави вважати, що позивачем допущено порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, що обумовлює висновок про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 1 абзацу першого статті 17 Закону № 265/95-ВР. Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 25.12.2024 за №00712040707 є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а отже підлягає скасуванню. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є помилковим. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та приймаються колегією суддів в якості належних. Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог. Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено, рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору, стягнувши з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача 2 683,36 грн (1073,34 грн за подання позову та 1610,02 грн за подання апеляційної скарги). Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 у справі № 520/13983/25 скасувати. Прийняти постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.12.2024 за № 00712040707. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43983495) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 2 683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн 36 коп. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк