Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/25948/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 р. Справа № 520/25948/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., повний текст складено 25.03.26 по справі № 520/25948/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн на місяць за перебування на лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним з захистом Батьківщини, за період з 11.05.2024 по 11.07.2024 - 200000 грн; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду з розрахунку 100000 грн на місяць за перебування на лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним з захистом Батьківщини, за період з 11.05.2024 по 11.07.2024 - 200000 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Вказує, що позивач є військовослужбовцем, якого включено до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини. Зауважує, що має право на додаткову винагороду з розрахунку 100000 грн на місяць за перебування на лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним з захистом Батьківщини, за період з 11.05.2024 по 11.07.2024 у розмірі 200000 грн. Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 без змін. Зазначає, що відповідно до п.11 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, виплата додаткової винагороди у розмірі 100000 грн понад чотири місяці безперервного лікування можлива виключно за наявності висновку ВЛК про потребу у тривалому лікуванні. Вказує, що позивач перебував на лікуванні з 30.08.2023. Чотиримісячний термін із збереженням виплат (з урахуванням перерв) вичерпався 24.03.2024. Звертає увагу, що свідоцтво про хворобу №442 від 30.01.2024, на яке посилається позивач, містить висновок про непридатність до служби з переоглядом, проте не містить прямого рішення про потребу у тривалому стаціонарному лікуванні, як того вимагає спеціальне законодавство для нарахування винагороди. Наголошує, що відсутність у позивача висновку ВЛК про потребу у тривалому лікуванні виключає наявність у нього права щодо отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги. Військовою частиною НОМЕР_1 отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявним в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Разом з тим, працівниками УДППЗ «Укрпошта» повернуто поштові відправлення суду, які надсилались на адресу позивача, із відміткою «адресат відсутній» Відповідно до п.4 ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Згідно Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання. Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №821/818/16, від 16.12.2020 у справі №120/4080/19-а. Отже, судом вжито необхідні заходи щодо повідомлення позивача про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в ЗСУ у Військовій частині НОМЕР_1 та 23.07.2024 був звільнений з військової служби, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 . 30.08.2023 позивач отримав поранення: вогнепальний перелом лівого стегна, інфікована рана. Обставини поранення: 30.08.2023, під час безпосередньої участі у бойових діях по захисту Батьківщини, при виконанні бойових завдань у складі Військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_1 внаслідок артилерійського обстрілу солдат ОСОБА_1 отримав поранення. Стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння повністю відкидається. Перебував у засобах індивідуального захисту, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 14.09.2023 №9818. Відповідно до форми 100 від 04.09.2023, позивач 04.09.2023 був госпіталізований до МКЛ-16 м.Дніпро. 06.09.2023 позивача виписано з МКЛ-16 м. Дніпро для подальшого лікування до КНП «ЗОКЛ ім. А. Новака» ЗОР відділення ортопедії та травматології, без прибуття до військової частини, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №13584. З 08.09.2023 по 24.11.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «ЗОКЛ ім. А. Новака» ЗОР відділення ортопедії та травматології, що підтверджується копією виписки-епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №11975, після чого був виписаний та 24.11.2023 прибув до пункту дислокації Військової частини НОМЕР_1 , тим самим перервав безперервне лікування. Відповідно до відпускного квитка від 25.11.2023 №7172, позивач вибув з військової частини у відпустку за станом здоров`я з 25.11.2023 по 24.12.2023. Як вбачається із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройові частині) від 24.12.2023 №369, позивач під час відпустки за станом здоров`я був направлений на лікування у Військову частину НОМЕР_3 АДРЕСА_2 , де перебував по 06.01.2024, що також підтверджується випискою із карти стаціонарного хворого від 06.01.2024 №20926. 06.01.2024 позивач був госпіталізований до КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня», де перебував до 30.01.2024 на стаціонарному лікуванні. Рішенням ВЛК від 30.01.2024 №442 позивач визнаний непридатним до військової служби з переоглядом через 9 місяців. 31.01.2024 позивач госпіталізований до ВМКЦ Північного регіону м.Харків, де перебував на стаціонарному лікуванні до 08.02.2024, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №1331. 08.02.2024 позивач госпіталізований до КНП ХОР ОКТЛ, де перебував на стаціонарному лікуванні до 10.05.2024, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №786. Отже, позивач, починаючи з 25.11.2023 по 24.03.2024 перебував на безперервному лікуванні, тобто 4 місяці поспіль. З 11.05.2024 по 20.06.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, що підтверджується копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого №6445. З 20.06.2024 по 11.07.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується копією виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2552. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.07.2024 №212-РС, відповідно до пункту другого частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас за підпунктом «б» за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 9 місяців, вважати таким, що 23.07.2024 справи та посаду здав, та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 23.07.2024 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. З котлового забезпечення виключити з вечері 23.07.2024. Листом від 30.07.2025 позивач направив вимогу про сплату йому додаткової винагороди в сумі 200000 грн за період з 11.05.2024 по 11.07.2024. Листом від 28.08.2025 №1772/875/ВихЗПІ Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що для виплати додаткової винагороди з розрахунку 100 тис. грн на місяць за період перебування на лікуванні, позивачу необхідно надати до адміністративної групи штабу Військової частини НОМЕР_1 рапорт із підтверджуючими документами, а саме довідку тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн на місяць за перебування на лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним з захистом Батьківщини, за період з 11.05.2024 по 11.07.2024 - 200000 грн, позивач ініціював даний спір. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи висновку ВЛК стосовно позивача про потребу у продовженні лікування після сплину чотиримісячного терміну або рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія якого, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У частині 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абз. 1 і 2 ч.4 ст.9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу. 28.02.2022 Кабінетом Міністрів України на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців 2-8 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.06.2023 №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту Постанова №168). У пункті 1 Постанови №168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Пункт 1-2 Постанови №168 передбачає, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії; З аналізу вищенаведеної норми вбачається, що виплата додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, здійснюється особам, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, тоді як виплата такої додаткової винагороди особам, які перебувають у відпустці, здійснюється за умови, якщо така відпустка надана для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Під час лікування після поранення (без прив`язки до тяжкого), але обов`язково пов`язаного із захистом Батьківщини, військовослужбовці отримують і грошове забезпечення, і додаткову винагороду до 100000 грн, а під час відпустки за станом здоров`я (під час реабілітації) додаткову винагороду до 100000 грн отримують лише ті військовослужбовці, в кого поранення визнано тяжким за висновком ВЛК. Пунктом 11 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не може перевищувати чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби. Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не надається. Аналогічно абз. 2, 3 п.9 розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні). Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідно до п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці. Відповідно до п.12 розділу XXXIV Порядку №260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини. Згідно з п.13 розділу XXXIV Порядку №260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки. Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) (далі - ВЛК) про потребу у лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати. Як встановлено судом, підтвердженим є факт поранення та перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період з 04.09.2023 по 30.09.2023, з 01.02.2024 по 29.02.2024, з 01.03.2024 по 31.03.2024, з 01.04.2024 по 30.04.2024, з 01.05.2024 по 10.05.2024. Отримана травма позивача є травмою тяжкого ступеню. За матеріалами справи, за безпосередню участь у бойових діях з вогневого ураження противника Військовою частиною НОМЕР_1 з урахуванням утримання військового збору, перераховано на рахунок позивача додаткову грошову винагороду з розрахунку 100 тис. грн/міс.: - 28.11.2023 в сумі 90000,00 грн за період з 04.09.2023 по 30.09.2023; - 24.07.2024 в сумі 100000,00 грн за період з 01.02.2024 по 29.02.2024; - 24.07.2024 в сумі 100000,00 грн за період з 01.03.2024 по 31.03.2024; - 24.07.2024 в сумі 100000,00 грн за період з 01.04.2024 по 30.04.2024; - 24.07.2024 в сумі 32258,06 грн за період 01.05.2024 по 10.05.2024. Вказані обставини підтверджується листом Військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2025 №1772/875/ВихЗПІ та не заперечується позивачем. Тобто, в рамках даної справи не є спірним питання виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн пропорційно на місяць за період лікування від поранення з 04.09.2023 по 10.05.2024, оскільки така виплата була здійснена. Разом з тим, щодо спірного періоду з 11.05.2024 по 11.07.2024, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній висновок ВЛК стосовно позивача про потребу у продовженні терміну лікування після сплину чотирьох місяців або рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах. Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16.05.2024 по справі №520/16191/23, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі по тексту Положення №402; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. З огляду на зазначені норми Положення №402, висновок ВЛК є змістом (суттю) постанови ВЛК, яка може бути оформлена у формі свідоцтва, довідки або протоколу. Іншими словами, довідка ВЛК є формальним вираженням постанови ВЛК, яка по суті містить в собі висновок, сформований ВЛК за наслідком медичного огляду. Однак, в матеріалах справи також відсутні будь-які свідоцтва, довідки або протоколи, які б містили в собі висновок про потребу продовження терміну лікування після сплину чотиримісячного терміну. Враховуючи вищевикладене, оскільки у період з 04.09.2023 по 10.05.2024 виплата додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі до 100000 грн позивачу була нарахована та виплачена, а з 11.05.2024 виплата додаткової винагороди призупинена у зв`язку із перебуванням на лікуванні після сплину чотиримісячного терміну, при цьому, як зазначено вище, в матеріалах справи відсутні висновки ВЛК стосовно позивача про потребу у продовженні терміну лікування після сплину чотиримісячного терміну, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати позивачу додаткової винагороди за період з 11.05.2024 по 11.07.2024. Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі позивачем мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та обставин справи і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні спірного рішення. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі № 520/25948/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий