Постанова Київський апеляційний суд № 367/1825/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 367/1825/22 Головуючий у суді І інстанції Шестопалова Я.В. Провадження № 33/824/3272/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі судді Голуб С.А., перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 - адвоката Бойка Володимира Володимировича на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2022 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в с т а н о в и в: Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2022 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 27 травня 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Бойко В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій порушив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Зазначене клопотання мотивував тим, що ОСОБА_1 під час розгляду справи та винесення постанови судом першої інстанції був позбавлений свого захисника та відповідно розгляд справи відбувся без захисту. 23 березня 2026 року ОСОБА_1 заключив договір з адвокатом Бойко В.В. для подання апеляційної скарги, а 19 травня 2026 року останній ознайомився з матеріалами справи. Також зазначає, що Ірпінський міський суд Київської області був окупованою територією, а тому ОСОБА_1 був позбавлений можливості належним чином провести розгляд справи в присутності адвоката. Перевіривши матеріали справи та аргументи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд дійшов наступного висновку. Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником та в окремих випадках прокурором. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено. За змістом положень ч. 2 ст. 294 КУпАП строк на апеляційне оскарження постанови судді, пропущений із поважних причин, може бути поновлений особі, яка звертається із відповідним клопотанням. При цьому під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі № 9901/546/19, у якій також зазначено, що приписами процесуального закону чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Визначаючи зміст поняття «поважні причини», апеляційний суд бере до уваги й висновки щодо застосування норм права, викладені у рішенні Верховного Суду України від 13 вересня 2006 року у справі № 6-26370кс04, де зазначено, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим. Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв`язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану постанову було прийнято судом першої інстанції 27 вересня 2022 року за участю ОСОБА_1 , що підтверджується журналом судового засідання від 27 вересня 2022 року (а.с. 20-22). 12 квітня 2023 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Свінцицький Л.В. подав до суду першої інстанції заяву про ознайомлення із матеріалами справи та в той же день отримав копію постанови суду першої інстанції (а.с. 24а, 66). 20 квітня 2023 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Свінцицький Л.В. звернувся з апеляційною скаргою на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2022 року, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження (а.с. 25-33). Постановою Київського апеляційного суду від 01 травня 2023 року відмовлено захиснику ОСОБА_1 - адвокату Свінцицькому Л.В. у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала (а.с. 37-39). 27 травня 2026 року інший захисник ОСОБА_1 - адвокат Бойко В.В. подав апеляційну скаргу на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2022 року з пропуском строків, визначених ч. 2 ст. 294 КУпАП. За змістом ст.ст. 287, 294 КУпАП, повернення апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення попередньої апеляційної скарги. Водночас сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку. При вирішенні питання про поважність наведених причин, мають враховуватися також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне судове рішення. За таких обставин, реалізація права на повторне звернення з апеляційною скаргою на постанову суду про притягнення до адміністративної відповідальності має бути вчинена у найкоротший термін з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 зважаючи на зміст викладених у цій постанові норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вказав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов: - первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження; - повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань; - скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою; - доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником; - наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами. Посилання захисника на те, що копію оскаржуваної постанови ним отримано лише 19 травня 2026 року під час ознайомлення з матеріалами справи, не свідчить про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був присутній під час судового розгляду 27 вересня 2022 року та брав участь у судовому засіданні, під час якого було ухвалено оскаржувану постанову. Відтак, саме з цього моменту йому було достеменно відомо про факт притягнення до адміністративної відповідальності, зміст прийнятого рішення та порядок його оскарження, про що він був належним чином повідомлений судом. Отже, перебіг строку на апеляційне оскарження пов`язується не з моментом ознайомлення нового захисника з матеріалами справи, а з моментом постановлення судового рішення та обізнаністю особи, щодо якої його ухвалено. Крім того, матеріали справи підтверджують, що ще у 2023 році ОСОБА_1 реалізував своє право на апеляційне оскарження через іншого захисника - адвоката Свінцицького Л.В., який звертався до апеляційного суду із відповідною скаргою. Таким чином, щонайменше з квітня 2023 року ОСОБА_1 та його представник були обізнані як про існування постанови суду першої інстанції, так і про необхідність дотримання процесуальних строків для її оскарження. Сама по собі заміна захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги. Відповідно до глави 21 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисник зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. У абзацах другому, третьому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 верховенство права охарактеризовано як панування права в суспільстві. Верховенство права, за позицією Суду, вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У пункті 40 справи «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву. Окрім цього 20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України» (заяви № 23342/14, 42968/15, 1686/17, 64516/17; далі також Рішення), у якому зазначив, що вже встановлював порушення принципу юридичної визначеності за подібних обставин у рішеннях у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, від 03.04.2008) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13, від 29.10.2015). І, беручи до уваги обставини заяв, Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі. Суди, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження. Апеляційний суд звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 червня 2006 року у справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04), у якій наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guйrin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45). Апеляційний суд також враховує, що після винесення постанови від 01 травня 2023 року про відмову у поновленні строку та повернення апеляційної скарги будь-яких процесуальних дій, спрямованих на повторне звернення до суду, протягом тривалого часу скаржником не вчинялося. Натомість повторну апеляційну скаргу подано лише 27 травня 2026 року, тобто через понад три роки після прийняття рішення апеляційним судом та майже через чотири роки після ухвалення постанови судом першої інстанції. Сам по собі факт укладення ОСОБА_1 договору про надання правничої допомоги у 2026 році та ознайомлення нового захисника з матеріалами справи не може вважатися об`єктивною та непереборною перешкодою для своєчасного звернення з апеляційною скаргою. Зміна представника або залучення іншого адвоката не впливає на початок перебігу процесуального строку та не звільняє особу від обов`язку діяти добросовісно і вживати належних заходів для реалізації права на судовий захист у встановлені законом строки. Не заслуговують на увагу і доводи захисника про те, що Ірпінський міський суд Київської області перебував на окупованій території, у зв`язку з чим ОСОБА_1 був позбавлений можливості забезпечити належний захист своїх прав. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (зі змінами). Згідно зазначеного Переліку датою виникнення можливості бойових дій у м. Ірпінь Ірпінської міської територіальної громади є 25 лютого 2022 року, а датою припинення можливості бойових дій - 31 березня 2022 року. Як убачається з матеріалів справи, оскаржувану постанову ухвалено 27 вересня 2022 року, тобто після звільнення міста Ірпеня та відновлення діяльності органів державної влади на відповідній території. На момент розгляду справи та постановлення судового рішення тимчасова окупація міста Ірпеня вже була припинена, а тому сам по собі факт попередньої окупації території не свідчить про існування об`єктивних і непереборних перешкод для участі особи у розгляді справи, залучення захисника чи реалізації права на апеляційне оскарження. При цьому будь-яких належних доказів того, що саме зазначені обставини унеможливили своєчасне подання апеляційної скарги або іншим чином перешкоджали реалізації процесуальних прав ОСОБА_1 , стороною захисту не надано. Адвокат Бойко В.В. не навів змістовних і вагомих аргументів щодо вчинення всіх необхідних і можливих дій, які вказували б на бажання ОСОБА_1 реалізувати процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, не довів, що в цій справі можливість вчасного подання апеляційної скарги не мали суб`єктивного характеру, тобто не залежали від його волевиявлення. В клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало йому реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення першої інстанції протягом встановленого законом і розумного строку з наданням доказів того, що він вживав відповідних заходів, спрямованих на захист прав та інтересів в судовому порядку. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку учасника провадження щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку. За таких обставин, надаючи оцінку доводам захисника ОСОБА_1 - адвоката Бойка В.В. щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та співставленні, апеляційний суд вважає, що такі причини є неповажними, а відтак відмовляє у поновленні процесуального строку та з підстав, передбачених ч. 2 ст. 294 КУпАП, повертає апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами особі, яка її подала. На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд п о с т а н о в и в: У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_1 - адвоката Бойка Володимира Володимировича про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2022 року у справі про адміністративне правопорушення № 367/1825/22 відмовити. Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Бойка Володимира Володимировича на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 27 вересня 2022 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Голуб