Постанова Київський апеляційний суд № 761/3817/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2026 року м. Київ Справа № 761/3817/25 Провадження №22-ц/824/1613/2026 Резолютивна частина постанови оголошена 10 червня 2026 року Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Узлій М.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Київський національний університет імені Тараса Шевченка розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 адвоката Базалюк Ольги Юріївни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року, ухваленого у складі судді Кондратенко О.О., - В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до відповідача Київського національного університету ім. Т.Шевченка, в якому просив суд: -визнання незаконним та скасування Наказу Київського національного університету ім. Т.Шевченка відповідача № 08-4555-04 від 27 грудня 2024 року «З особового складу про звільнення», яким вирішено: ? ОСОБА_1 , доктора наук, професора (0.75 ставки) кафедри друкованих медіа та історії журналістики навчально-наукового інституту журналістики 30 грудня 2024 року, звільнити згідно п. 8 ст. 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом)?; -визнання незаконним та скасувати Наказ Київського національного університету ім. Т.Шевченка відповідача № 08-4553-04 від 27 грудня 2024 року «Про звільнення за порушення умов контракту», яким вирішено звільнити 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 , доктора наук, професора, професора кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики, з урахуванням п.6.2.3 Контракту, згідно п.8 ст.36 КЗпП України; -поновлення ОСОБА_1 на посаді доктора наук, професора (0.75 ставки) кафедри друкованих медіа та історії журналістики навчально-наукового інституту журналістики з 30 грудня 2024 року. -стягнення з Київського національного університету ім. Т.Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дати прийняття рішення та суму моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн. Позов мотивовано тим, що 11 січня 2024 року між Київським національним університетом ім. Т.Шевченка та ним ( ОСОБА_1 ) було укладено контракт №1 з науково-педагогічним працівником, відповідно до умов якого, зі строком дії з 24 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року. Наказом Київського національного університету ім. Т.Шевченка №08-4553-04 від 27 грудня 2024 року ОСОБА_1 , доктора наук, професора, професора кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики, з урахуванням п.6.2.3 Контракту, звільнено 30 грудня 2024 року, згідно п.8 ст.36 КЗпП України. Наказом Київського національного університету ім. Т.Шевченка №08-4555-04 від 27 грудня 2024 року ОСОБА_1 , доктора наук, професора, професора (0, 75 ставки) кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики, 30 грудня 2024 року звільнено, згідно п.8 ст.36 КЗпП України. Вищезазначене звільнення мало місце у період його тимчасової непрацездатності, оскільки, 25 грудня 2024 року у нього ( ОСОБА_1 ) стався гіпертонічний криз та після йому звернутись до сімейного лікаря йому було призначено лікування та відкрито листок непрацездатності на період з 27 грудня 2024 року по 30 грудня 2024 року. На думку позивачка, на час його звільнення, відповідачу було відомо про його непрацездатність. Оскільки, позивач не писав заяви про звільнення з посади професора кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики за власним бажанням та під час видачі Наказів: № 08-4555-04, № 08-4553-04 від 27 грудня 2024 року він перебував на лікарняному, то такі дії відповідача щодо звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності є незаконними та такими, що порушують положення ч.3 ст.40 КЗпП України. Окрім того, вказував, що було публічно оголошено про його звільнення та, як наслідок, дана інформація була опублікована у великій кількості інтернет видань. Вказані дії відповідача також вплинули на його репутацію та призвели до душевних та психічних страждань, стану постійного стресу, втрату поваги та ділової репутації, приниженні честі, гідності, престижу. Вважає своє звільнення незаконним та таким, що порушує його права. Оскільки, звільнення мало місце у період тимчасової непрацездатності, то порушено заборону, встановлену ч.3 ст.40 КЗпП України. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до КНУ імені Тараса Шевченка про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без задоволення. Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання незаконним та скасування Наказів: Київського національного університету ім. Т.Шевченка відповідача № 08-4553-04 від 27 грудня 2024 року «Про звільнення за порушення умов контракту», яким вирішено звільнити 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 , доктора наук, професора, професора кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики, з урахуванням п.6.2.3 Контракту, згідно п.8 ст.36 КЗпП України та Київського національного університету ім. Т.Шевченка відповідача №08-4555-04 від 27 грудня 2024 року «З особового складу про звільнення» яким вирішено: « ОСОБА_1 , доктора наук, професора (0.75 ставки) кафедри друкованих медіа та історії журналістики навчально-наукового інституту журналістики 30 грудня 2024 року, звільнити згідно п. 8 ст. 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом)», так як, відповідачем самостійно відновлено раніше порушене право ОСОБА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Базалюк О.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. Вказує, що наказ про звільнення було видано з порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки позивача було звільнено під час перебування його на лікарняному, хоча КНУ ім. Т. Шевченка було відомо про листки непрацездатності та перебування його на лікарняному. Зауважує, що виправлення до наказу про звільнення були внесені після отримання відповідачем позовної заяви, оскільки наказ№08-175-04 про зміни у наказі про звільнення №08-4553-04 датований 16 січня 2025 року, його копію було направлено відповідачу 28 січня 2026 року. Зазначає, що наказ№08-175-04 є нікчемним, оскільки накази про звільнення не мають зворотної дії у часі. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. Вказує, що наказ про звільнення було видано з порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки позивача було звільнено під час перебування його на лікарняному, хоча КНУ ім. Т. Шевченка було відомо про листки непрацездатності та перебування його на лікарняному. Зауважує, що виправлення до наказу про звільнення були внесені після отримання відповідачем позовної заяви, оскільки наказ№08-175-04 про зміни у наказі про звільнення №08-4553-04 датований 16 січня 2025 року, його копію було направлено відповідачу 28 січня 2026 року. Зазначає, що наказ№08-175-04 є нікчемним, оскільки накази про звільнення не мають зворотної дії у часі. 16 січня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від КНУ ім. Тараса Шевченка в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення без змін. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Базалюк О.Ю. підтримала доводи апеляційних скарг. Представник Київського національного університету ім. Т.Шевченка адвокат Мельник Т.М. проти доводів апеляційних скарг заперечувала. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що 11 січня 2024 року між Київським національним університетом ім. Т.Шевченка та ОСОБА_1 було укладено Контракт №1 з науково-педагогічним працівником, зі строком дії з 24 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року. Даним Контрактом, встановлено обов`язок ОСОБА_1 дотримуватися, зокрема, Етичного кодексу університетської спільноти та Порядку запобігання та протидії дискримінації, булінгу, гендерно-обумовленому насильству. За умовами Контракту ОСОБА_1 було прийнято на посаду професора кафедри періодичної преси Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка на строк з 24 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року. Наказом по Університету від 08 квітня 2024 року №285-32 «Про внесення змін у структуру Навчально-наукового інституту журналістики» кафедру періодичної преси реорганізовано шляхом приєднання до кафедри історії журналістики (зі збереженням умов і строку дії контрактів науково-педагогічних працівників), яку, у свою чергу, перейменовано на кафедру друкованих медіа та історії журналістики. Відповідно до пунктів 6.1, 6.2.3. Контракту №1 з науково-педагогічним працівником від 11 січня 2024 року, контракт може бути припинений або розірваний з підстав, передбачених чинним законодавством та умовами цього контракту. Підставами для розірвання контракту є: -у випадку порушення працівником положень Етичного кодексу університетської спільноти Київського національного університету імені Тараса Шевченка (згідно з п.8 ст. 36 КЗПП України). Як вбачається із Протоколу №7 кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Шевченка від 25 грудня 2024 року, було ухвалено рішення, відповідно до якого: колектив кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Шевченка рекомендував Вченій раді Навчально-наукового інституту журналістики клопотати перед Вченою радою університету про дострокове припинення контракту з професором кафедри ОСОБА_1 на основі обговорення та голосування членів кафедри. Наказом ректора Київського національного університету ім. Т.Шевченка №08-4553-04 від 27 грудня 2024 року, ОСОБА_1 , доктора наук, професора, професора кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики, з урахуванням п.6.2.3. Контракту, звільнено 30 грудня 2024 року, згідно п.8 ст.36 КЗпП України (підстави, передбачені Контрактом). Наказом ректора Київського національного університету ім. Т.Шевченка №08-4555-04 від 27 грудня 2024 року, ОСОБА_1 , доктора наук, професора, професора (0,75 ставки) кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики 30 грудня 2024 року звільнено, згідно п.8 ст.36 КЗпП України (підстави, передбачені Контрактом). Сплатити компенсацію за невикористану відпустку за 22 к.д. за період роботи з 01 вересня 2024 року по 30 грудня 2024 року. В цей же день, вищезазначені Накази були направлені ОСОБА_1 , шляхом направлення повідомлення та витягів з наказів про звільнення 27 грудня 2024 року на поштову адресу рекомендованим листом (трекінг 0210009730618), який ОСОБА_1 було отримано 06 січня 2025 року. В період часу з 26 грудня 2024 року по 27 грудня 2024 та з 28 грудня 2024 року по 30 грудня 2024 року, мало місце тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , про що свідчать листки непрацездатності 15078769-2028079335-1 та 15078769-2028110225-1, відповідно. Вказані обставини свідчать про звільнення ОСОБА_1 під час його тимчасової непрацездатності. Трудове законодавство не містить імперативних норм, які забороняли б роботодавцю скасовувати раніше видані накази або вносити до них зміни. З урахуванням вищевикладеного, Київський національний університет ім. Т.Шевченка задля недопущення порушення законодавства при звільненні ОСОБА_1 за пунктом 8 ст.36 КЗпП України видав Наказ №08-175-04 від 16 січня 2025 року «Про звільнення, згідно якого: -Вніс зміни до наказу №08-4553-04 від 27 грудня 2024 року, пункт 1, ОСОБА_1 , доктора наук, професора, професора кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики, з урахуванням п.6.2.3. Контракту, звільнити 31 грудня 2024 року, згідно п.8 ст.36 КЗпП України (підстави, передбачені Контрактом), у зв?язку з хворобо (листки непрацездатності 15078769-2028079335-1 та 15078769-2028110225-1). -Вніс зміни до наказу №08-4555-04 від 27 грудня 2024 року, пункт 1, ОСОБА_1 , доктора наук, професора, професора (0,75 ставки) кафедри друкованих медіа та історії журналістики Навчально-наукового інституту журналістики 31 грудня 2024 року звільнити, згідно п.8 ст.36 КЗпП України (підстави, передбачені Контрактом), у зв?язку з хворобо (листки непрацездатності 15078769-2028079335-1 та 15078769-2028110225-1). Сплатити компенсацію за невикористану відпустку за 22 к.д. за період роботи з 01 вересня 2024 року по 30 грудня 2024 року». Ксерокопія вищезазначеного Наказу від 16 січня 2025 року №08-175-04, повідомлення про отримання трудової книжки та довідка про нарахування виплат були направлені позивачу на поштову адресу цінним листом з описом. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов`язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці, умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін. Відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом. Отже, звільнення працівника за пунктом 8 статті 36 КЗпП України можливе за наявності підстави, прямо передбаченої контрактом, укладеним між сторонами. У цій справі контрактом, укладеним між ОСОБА_1 та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, було передбачено можливість його розірвання у разі порушення працівником положень Етичного кодексу університетської спільноти. Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП. Конституційний Суд України зазначив, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Положеннями частини третьої статті 40 КЗпП закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Отже, пряма заборона на звільнення у період тимчасової непрацездатності, закріплена у частині третій статті 40 КЗпП, є самостійною гарантією, яку не варто ототожнювати з підставами звільнення. Іншими словами, звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, за наявності на те законних підстав для звільнення (як-то порушення умов трудового договору, закінчення строку трудового договору тощо), свідчить про порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП, а не про відсутність законних підстав для звільнення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 1.380.2019.004407. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційних скарг у тій частині, що первісно визначена дата звільнення 30 грудня 2024 року припадала на період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 . Разом із тим, сама лише обставина первісного зазначення роботодавцем дати звільнення, яка припала на період тимчасової непрацездатності, за наявності передбачених контрактом підстав для припинення трудових відносин, не є безумовною підставою для поновлення працівника на роботі, якщо роботодавцем до вирішення спору судом усунуто таке порушення шляхом зміни дати звільнення на перший день після закінчення тимчасової непрацездатності. Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки), (аналогічний підхід застосував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17, від 8 липня 2020 року у справі № 752/11686/18, від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18). Матеріали справи свідчать, що наказом № 08-175-04 від 16 січня 2025 року відповідач змінив дату звільнення позивача з 30 грудня 2024 року на 31 грудня 2024 року, тобто на дату, яка не припадала на період тимчасової непрацездатності. Вказаний наказ не змінює правову підставу звільнення, не встановлює нових обставин дисциплінарного чи трудового порушення, не погіршує становище позивача, а спрямований на приведення дати припинення трудових відносин у відповідність до гарантій, передбачених трудовим законодавством. Доводи апеляційних скарг про те, що наказ № 08-175-04 від 16 січня 2025 року є нікчемним, оскільки був виданий після звернення позивача до суду, колегія суддів відхиляє. Трудове законодавство не містить імперативної заборони для роботодавця скасувати або змінити раніше виданий наказ з метою усунення порушення прав працівника, якщо такі зміни не погіршують становища працівника та не змінюють правової підстави припинення трудових відносин. Зміна дати звільнення у цьому випадку не є наданням наказу зворотної дії у часі у розумінні погіршення правового становища працівника, а є способом усунення порушення, пов`язаного з недотриманням гарантії щодо заборони звільнення у період тимчасової непрацездатності. Позивачем не доведено, що після внесення змін наказом № 08-175-04 від 16 січня 2025 року його було звільнено у період тимчасової непрацездатності або що зазначеним наказом були порушені інші його трудові права. Доводи апеляційних скарг фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення правових наслідків видання наказу № 08-175-04 від 16 січня 2025 року, однак не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про поновлення на роботі. Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку. Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129). Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 адвоката Базалюк Ольги Юріївни - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна