Постанова Київський апеляційний суд № 369/1342/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/8998/2026 справа №369/1342/26 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Желепи О.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , підписаною адвокатом Кушнаренком Дмитром Віталійовичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Янченка А.В., повне рішення складено 04 лютого 2026 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису, - встановив:

1. Короткий виклад доводів поданої заяви. У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису. В обґрунтування поданої заяви зазначає, що ОСОБА_1 є батьком малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю дитини є ОСОБА_3 . Батьки дитини проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Відповідно до витягу про місце проживання дитина зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за тією ж адресою зареєстрований батько дитини. Згідно довідки форми №5 від 07 січня 2026 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 проходить військову службу з 19 березня 2025 року по теперішній час, у зв`язку з чим у догляді та вихованні дитини допомагає бабуся ОСОБА_2 . З червня 2023 року сторони проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 . За твердженням заявників, ОСОБА_3 систематично поводилася агресивно та нестримано, у зв`язку з чим у батька виникли обґрунтовані підозри щодо можливого вчинення нею насильства стосовно малолітньої дитини. Оскільки батько проходив військову службу, ним були встановлені камери відеоспостереження для фіксації можливих фактів жорстокого поводження. З долучених відеозаписів, на думку заявника, убачається систематичне психологічне та фізичне насильство щодо малолітньої ОСОБА_4 . Зокрема, на відеозаписі №01 від 14 липня 2025 року зафіксовано нецензурні висловлювання та погрози фізичною розправою у присутності дитини, а також агресивну поведінку, кидання предметів і удари по меблях, що викликало у дитини сильний плач та страх. На відеозаписі №02 від 14 лютого 2025 року ОСОБА_3 , перебуваючи оголеною у присутності дитини, здійснює хаотичні рухи, голосно кричить, завдає собі ударів іграшками по голові, кидає посуд, б`є по меблях та поводиться неадекватно, чим створює для дитини небезпечне психологічне середовище. На відеозаписі №03 від 14 вересня 2025 року зафіксовано неналежний догляд за дитиною під час годування: мати не приділяє уваги дитині, користується мобільним телефоном та навмисно кидає їжу на підлогу, звідки дитина змушена її підбирати. На відеозаписі №04 від 23 вересня 2025 року зафіксовано погрози фізичною розправою, висловлювання «я тебе зараз придушу», удари рушником по меблях та використання грубих і принизливих висловлювань щодо дитини. На відеозаписах №05 від 23 вересня 2025 року, №06 від 26 вересня 2025 року, №07 від 30 вересня 2025 року та №08 від 30 вересня 2025 року, за твердженням заявника, зафіксовано фізичне насильство щодо дитини, а саме: різке трясіння дитини, удари по сідницях та спині, агресивне поводження, кидання предметів, створення гучної та небезпечної обстановки, погрози на адресу дитини, а також дії, які могли спричинити дитині фізичний біль та психологічну травму. Після перегляду відеозаписів бабуся дитини ОСОБА_2 викликала працівників поліції ВП №2 (смт Чабани) Фастівського РУП ГУНП у Київській області для фіксації факту домашнього насильства. За результатами виїзду було видано талон-повідомлення №244 від 15 січня 2026 року. Протокол про адміністративне правопорушення не було складено через відсутність матері дитини на місці. Крім того, 25 січня 2026 року батько дитини ОСОБА_1 звернувся до поліції із заявою про вчинення домашнього насильства щодо малолітньої дитини, що підтверджується талоном-повідомленням №513 від 25 січня 2026 року, протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та письмовими поясненнями заявника. Також 26 січня 2026 року він звернувся до служби у справах дітей та сім`ї Чабанівської селищної ради із повідомленням про факти насильства. Разом з тим, 10 жовтня 2025 року органом опіки та піклування проведено обстеження умов проживання дитини та складено відповідний акт, у якому зазначено, що дитина забезпечена необхідними умовами для проживання та розвитку. З посиланням на положення ЦПК України, Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" просять суд: - заборонити матері дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувати у місці спільного проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком (заявником) - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити матері дитини - ОСОБА_3 , наближатися, спілкуватися та перебувати поруч з дитиною ОСОБА_4 в будь-яких місцях; - заборонити матері дитини ОСОБА_3 контактувати з дитиною ОСОБА_4 через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року у задоволенні заяви відмовлено. Відмовивши у задоволенні заяви, суд першої інстанції зробив висновок, що заявниками не надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства щодо малолітньої дитини. Суд звернув увагу, що події, зафіксовані на відеозаписах, датовані липнем та вереснем 2025 року, тоді як звернення до поліції та до суду відбулося у січні 2026 року. Суд зазначив, що з досліджених відеозаписів неможливо достовірно ідентифікувати саме ОСОБА_3 як особу, зафіксовану на відео. Також суд врахував акт обстеження умов проживання від 10 жовтня 2025 року, відповідно до якого умови проживання дитини визнані задовільними. Також суд першої інстанції звернув увагу на відсутність медичних документів, доказів звернення до лікарів чи висновків компетентних органів щодо спричинення дитині тілесних ушкоджень або встановлення факту насильства, у зв`язку з чим визнав доводи заявників такими, що ґрунтуються переважно на їх поясненнях.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Кушнаренком Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне тлумачення норм процесуального права та норм матеріального законодавства, прийняття рішення без врахування інтересів дитини, ненадання належної оцінки відеодоказам. Зазначає, що сам факт звернення до правоохоронних органів та суду через певний проміжок часу не спростовує наявності домашнього насильства, оскільки заявник ОСОБА_1 є військовослужбовцем та через проходження служби не мав можливості щоденно переглядати записи з камер відеоспостереження, а ознайомився з ними лише під час відпустки. Відеозаписи є належними та допустимими доказами, оскільки камери встановлені у житлі, що належить заявнику, при цьому мати дитини була обізнана про здійснення відеоспостереження, а тому її право на приватне життя порушено не було. Уважає, що суд першої інстанції фактично формально підійшов до оцінки доказів та не врахував основоположний принцип пріоритету найкращих інтересів дитини. Суд не надав належної оцінки зафіксованим на відео фактам психологічного та морального насильства, зокрема епізоду, де мати кидає дитині їжу на підлогу, а дитина змушена її їсти, що свідчить про приниження гідності малолітньої дитини та неналежне виконання батьківських обов`язків. Неодноразові звернення до поліції, органів опіки та служби у справах дітей підтверджують наявність у заявників обґрунтованих побоювань за безпеку дитини та вжиття ними заходів для її захисту. В іншому, апеляційна скарга дублює вимоги та твердження заяви про видачу обмежувального припису. Мотивуючи наведеним, просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області скасувати, вимоги заяви задовольнити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи. В судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали подану апеляційну скаргу, просили суд її задовольнити. Пояснили, що 13 січня 2026 року ОСОБА_3 поїхала і з цього часу більше на зв`язок не виходила. Адвокат Кушнаренко Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити. Заінтересована особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності ОСОБА_3 , яка не з`явилась, оскільки її неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом. З матеріалів справи установлено, що ОСОБА_1 є батьком малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю малолітньої дитини є ОСОБА_3 , що підтверджується даними свідоцтва про народження НОМЕР_2 (а.с. 23). Відповідно до даних довідки №218 від 07 січня 2026 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_3 з 19 березня 2025 року по теперішній час (а.с. 17). З даних витягу з реєстру територіальної громади №2026/001287367 від 26 січня 2026 року убачається, що задекларованою адресою місця проживання малолітньої ОСОБА_4 значиться АДРЕСА_1 (а.с. 26). З даних акту обстеження умов проживання від 10 жовтня 2026 року убачається, що за адресою АДРЕСА_2 , проведено обстеження умов проживання. За результатом обстеження умови проживання визнано задовільними. Для виховання дитини створено такі умови: окреме місце для сну, манеж, забезпечена одягом по сезону (а.с. 28). З даних талону-повідомлення єдиного обліку №244 убачається, що 14 січня 2026 року о 07:42 надійшла заява від ОСОБА_2 до РУ з повідомленням, що 14 січня 2026 року о 07:39 за адресою АДРЕСА_2 щодо можливих неправомірних дій із сторони її невістки ОСОБА_3 (а.с. 27). З даних талону-повідомлення єдиного обліку №513 убачається, що 25 січня 2026 року о 18:20 надійшла заява від ОСОБА_1 до РУ про те, що 14 липня 2025 року, 21 вересня 2025 року, 22 вересня 2025 року, 23 вересня 2025 року, 26 вересня 2025 року, 30 вересня 2025 року, 23 грудня 2025 року в різні проміжки часу колишня співмешканка ОСОБА_3 вчиняла домашнє насильство систематично у відношенні спільної дитини (а.с. 30). 26 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до служби у справах дітей та сім`ї Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області, у якій виклав обставини, які, на думку заявника, свідчать про небезпеку життю та здоров`ю дитини. Просив вжити заходів для забезпечення безпеки ОСОБА_4 . До заяви про видачу обмежувального припису заявником долучено флеш накопичувач що містить 8 відеозаписів.

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно положень статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Пунктом 3 частини 1, частиною 2 статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). У разі неможливості надати докази, визначені пунктом 3 частини першої цієї статті, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування. Згідно пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Згідно пункту 7 частини 2 статті 3 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на батьків (мати, батько) і дитини. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство ? діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно пункту 14, 17 вказаної статті психологічне насильство ? форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи; фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Враховуючи положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19). Частинами 2-4 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі №753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають установлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження в майбутньому домашнього насильства в будь-якому його прояві. Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" на строк від одного до шести місяців. Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі №569/11625/24 (провадження № 61-16935св24). Колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні питання про видачу обмежувального припису суд повинен встановити не лише сам факт можливого конфлікту між сторонами чи неналежної поведінки одного з батьків, а й наявність достатніх даних, які свідчать про вчинення домашнього насильства та існування реальних ризиків його продовження або повторного вчинення в майбутньому. На підтвердження своїх доводів заявниками подано відеозаписи, які, на їх переконання, свідчать про психологічне та фізичне насильство щодо малолітньої дитини. Проте сам по собі зміст таких відеозаписів не може бути оцінений судом відокремлено від інших доказів у справі, відтак судом першої інстанції правильно установлено, що вони доводять наявність підстав для видачі обмежувального припису. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані відеоматеріали не містять належних та беззаперечних відомостей, які б дозволяли достовірно встановити всі істотні для справи обставини, зокрема особу, яка вчиняє зафіксовані дії, їх спрямованість саме на завдання дитині фізичної чи психологічної шкоди, а також наслідки таких дій для малолітньої дитини. Посилання скаржників на те, що суд не надав належної оцінки відеозаписам, є безпідставними, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив подані відеоматеріали та надав їм оцінку в сукупності з іншими доказами відповідно до вимог статті 89 ЦПК України. Колегія суддів враховує, що будь-які висновки про наявність психологічного або фізичного насильства щодо малолітньої дитини повинні підтверджуватися належними та допустимими доказами. Водночас матеріали справи не містять медичних документів щодо звернення за медичною допомогою, відомостей про виявлення тілесних ушкоджень у дитини, висновків лікарів, психологів, органів опіки та піклування чи інших компетентних органів, які б підтверджували факт заподіяння дитині фізичної або психологічної шкоди. Не можуть бути покладені в основу задоволення заяви й посилання скаржників на звернення до правоохоронних органів та служби у справах дітей, оскільки сам факт подання відповідних заяв не є доказом вчинення домашнього насильства. Надані талони-повідомлення лише підтверджують факт звернення заявників до компетентних органів, однак не містять установлених фактів вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства щодо дитини. Крім цього, із матеріалів справи убачається, що заявник звертався із відповідними заяви до органу опіки та піклування, проте жодних відомостей про результати розгляду такої заяви ОСОБА_1 не надано. Суд звертає увагу, що акт обстеження умов проживання дитини від 10 жовтня 2025 року, складений уповноваженим органом, відповідно до якого умови проживання малолітньої дитини визнані задовільними, дитина забезпечена необхідними умовами для проживання та розвитку. Будь-яких зауважень щодо загрози життю, здоров`ю чи безпеці дитини вказаний акт не містить. Доводи апеляційної скарги про те, що батько дитини через проходження військової служби не мав можливості своєчасно переглянути записи камер відеоспостереження, самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення приймається на основі оцінки ризиків. Апеляційний суд зазначає, що заявники як на підставу для застосування обмежувального припису, посилаються на події, що мали місце у липні та вересні 2025 року. За загальним правилом обмежувальний припис застосовується як захід для припинення насильства та унеможливлення подальших контактів між кривдником і жертвою протягом певного часу з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення тимчасових обмежень. Разом з тим, у цій справі не установлено обставин, які давали б підстави для вжиття обмежувальних заходів на підставі звернення заявників у січні 2026 року. Суд апеляційної інстанції безумовно виходить із пріоритету найкращих інтересів дитини, однак зазначений принцип не звільняє заявника від обов`язку довести обставини, які відповідно до закону є підставою для застосування такого виняткового заходу, як обмежувальний припис. Саме лише припущення про можливу небезпеку для дитини або суб`єктивне сприйняття поведінки іншого з батьків як неналежної не можуть бути достатньою підставою для істотного обмеження батьківських прав та спілкування матері з малолітньою дитиною. Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , підписаною адвокатом Кушнаренком Дмитром Віталійовичем, залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді О.В. Желепа В.В. Соколова