Постанова Київський апеляційний суд № 756/10330/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року місто Київ Справа № 756/10330/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9003/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року (ухвалене у складі судді Шевчука А.В., дата складення повного тексту - 05 лютого 2026 року) у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. ВСТАНОВИВ У липні 2025 року позивач КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати наданих житлово-комунальних послуг у сумі 154 273,91 грн та суми сплаченого судового збору у розмірі 3 028,00 грн. Позивач вказував, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднана до внутрішньо будинкової системи теплопостачання, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований у зазначеній квартирі, а отже є споживачем послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Зазначав, що порушуючи умови договору та норми законодавства, відповідач своєчасно не вносив плату за надану теплову енергію, в результаті у останнього утворилась заборгованість, яку і просив стягнути позивач. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року позовні вимоги - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО загальну суму заборгованість за надані послуги у розмірі 154 273,91 грн та суму сплаченого судового збору у розмірі 3 028,00 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , 05 березня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження у справі. Судові витрати покласти на позивача. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що реєстрація відповідача за адресою: АДРЕСА_1 не доводить, що він проживав в спірній квартирі та отримував послуги. Зазначає, що позивач не укладав з ним договір про надання послуг , а тому він не повинен оплачувати ті послуги, які він не замовляв. Вказує на пропуск позовної давності позивачем, та на безпідставний не розгляд його заяви про застосування позовної давності. Звертає увагу, що відповідач не користувався комунальними послугами, а позивач не надав доказів отримання відповідачем таких послу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали. Відповідно до супровідного листа від 24 березня 2026 року, Київський апеляційний суд направив позивачу ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу з додатками до електронного кабінету КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», які відповідно були доставлені до електронного кабінету позивача 24 березня 2026 року о 15 год. 20 хв. Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 03 березня 2026 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. У судовому засіданні 26 травня 2026 року ОСОБА_1 підтримав апеяційну скаргу, просив задовольнити її, з підстав викладених у ній. Позивач КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго»у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений судом належним чином, клопотань про відкладення чи розгляду без його участі до суду не надходило, про причини неявки суд не повідомляв. Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням наведено та з огляду на приписи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши пояснення відповідача, доповідь головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що КП «Київтеплоенерго» правомірно набуло право вимоги до відповідача за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які надавалися ПАТ «Київенерго» до 01 травня 2018 року та надані достатні, належні та допустимі докази на підтвердження наявності та розміру заборгованості відповідача за надані позивачем послуги з централізованого теплопостачання та постачання гарячої води. Також, суд зазначив, що заяв про застосування позовної давності відповідач суду не подавав. Апеляційний суд погоджується з висновком суду, про те, що відповідач має заборгованість по не сплаті отриманих послуг безпосередньо від позивача, та заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача. Разом з тим, суд не погоджується з висновком суду про те, що відповідач не подавав заяву про застосування позовної давності. Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору №602-18 від 11 жовтня 2018 року про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ «Київенерго» передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01 серпня 2018 року до дати укладання цього договору - Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». Відповідно до Витягу (Додатку № 1 та Додатку № 2 до договору відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року до позивача перейшло право вимоги за квартирою АДРЕСА_2 , у розмірі 19492,19 грн - заборгованість за послуги з централізованого опалення та 11866,33 грн - заборгованість за послуги з централізованого гарячого водопостачання. Надання послуг відповідачу здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, який був опублікований 31.07.2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року (4511). Відповідно до п. 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загального боргу. Встановлено, що з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». Позивачем підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085). Також судом встановлено, що місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 05 грудня 1978 року. Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Водночас такому праву прямо відповідає визначений в п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 3 статті 9 Закону «Про житлово-комунальні послуги дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, згідно з наведеними законодавчими нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем. Квартира в якій зареєстрований ОСОБА_1 від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку від постачання гарячої води та опалення не відключалась, а тому відповідач є споживачем послуг, які надає позивач і несе відповідальність за не оплату вартості таких послуг. Судом вірно всатновлено , що заборгованість, яка утворилась після 01 травня 2018 року складається з: заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 29728,64 грн; інфляційної складової боргу у розмірі 4905,23 грн, 3% річних у розмірі 1187,52 грн; заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 143,10 грн; інфляційної складової боргу у розмірі 2 333,61 грн, 3% річних у розмірі 564,95 грн; заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 41 383,23 грн; інфляційної складової боргу у розмірі 5 422,88 грн, 3% річних у розмірі 1286,15 грн, пеня у розмірі 1564,82 грн; заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9741,98 грн; інфляційної складової боргу у розмірі 1281,43 грн, 3% річних у розмірі 299,19 грн, пеня у розмірі 364,02 грн. заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1437,35 грн; зоборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постячання гарячої води у розмірі 760,10 грн; заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізовано опалення у розмірі 84,42 грн, колегія суддів погоджується з висновками суду про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення такої заборгованості, яка утворилась після 01 травня 2018 року. Такі обставини, які суд вважав встановленим є доведеними, висновки суду, щодо підстав для стягнення такої заборгованості відповідає встановленим обставинам справи та вимогам Закону. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач не є власником та не проживав у вказаній квартирі, не укладав договору, а тому на думку відповідача не має сплачувати заборгваність. Колегія суддів відхиляє вказані доводи, виходячи з наступного. Згідно з статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов`язаний, зокрема забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Зі змісту ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач, зокрема зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Крім того, зазначений обов`язок споживача оплачувати вчасно та в повному обсязі житлово-комунальні послуги, а також брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території, проведенню ремонту, визначений нормами ЖК України, а саме ст. ст. 68, 156,

162. Відповідач, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 05 грудня 1978 року, а отже отримуює житлово-комунальні послуги та є їх споживачем. Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі. Якщо до надавачів послуг, чи до ЖЕКу не було письмового звернення з подачею доказів про не проживання, в установленому законом порядку, а такі докази суду не подані, особи, що фактично не проживали в квартирі, але були в ній зареєстровані не звільняються від обов`язку сплачувати витрати за надані позивачем послуги. Крім того, не зважаючи на те, що до травня 2018 року Законом було передбачено, що споживачами послуг є ті хто фактично їх отримав, всерівно було передбачено, що особи які не проживають і не отримують послуги повинні звертатись з відповідними заявами та фіксувати своє не проживання. У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.» Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 757/37752/18-ц (провадження № 61-11650св19) встановлено, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір ОСОБА_2 у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім`ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні. Факт непроживання ОСОБА_3 у вказаній квартирі не підтверджено належними та допустимими доказами, а судами правомірно не прийнято до уваги договір оренди іншого житлового приміщення як такий, що підтверджує вказаний факт. Відповідачем не надано доказів звернення до позивача із заявою про його не проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у спірний період та того, що він бажає припинити отримання житлово-комунальних послуг зокрема, на час його відсутності за вказаною адресою, а тому підстави для звільнення відповідача від оплати житлово-комунальних послуг відсутні. Також Верховний Суд неодноразово виснував, що відсутність підписаного зі споживачем договору, не звільняє останнього від обов`язку сплачувати за теплову енергію та централізоване постачання до квартири гарячої води. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, теплової енергії, в результаті чого утворилась заборгованість. Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду, щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 19 492, 19 грн, інфляційною складовою боргу у розмірі 3 216,21 грн та 3% річних у розмірі 778,62 грн та цетралізованого гарячого водопостачання у розмірі 11 866,33 грн, інфляційною складовою боргу у розмірі 1 957,94 грн та 3% річних у розмірі 474 грн, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, так суд не звернув увагу, що відповідач подавав відзив на позовну заяву в якому просилв застосувати позовну давність до вказаної заборгованості. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як встановлено ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Як роз`яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього. Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості, доведеності позову. Як вбачається із штампа вхідної кореспонденції позовну заяву про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги було подано до Оболонського районного суду міста Києва 14 липня 2025року. При цьому, заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по травень 2025 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови). Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS - CоV - 2" на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956), від 09.12.2020 № 1236 продовжена до 30.06.2021. Оскільки з позовом до суду Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»звернулось 14 липня 2025 року, апеляційний суд доходить висновку про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по лютий 2017 року, про застосування якої заявлено відповідачем у справі. Враховуючи викладене, позовні вимоги Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»про стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу за централізоване опалення та централізоване гаряче водопостачання підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, а саме за період з березня 2017 року по 01 травня 2018 року. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про зменшення розміру заборгованості , що утворилась до 01 травня 2018 року за централізоване опалення з 19 492 гривень 19 копійок до 6 643 гривні, 60 копійок, інфляційну складову боргу з 3 216 гривень 21 копійки до 1 214 гривень, 01 копійки та 3% річних з 778 гривень 62 копійок до 281 гривні, 76 копійок; централізованого гарячого водопостачання з 11 866 гривень 33 копійки до 4 180 гривень 60 копійок, інфляційну складову боргу з 1957 гривень 94 копійок до 763 гривень 94 копійок та 3% річних з 474 гривень до 177 гривень 30 копійок. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів робить висновок, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині розміру заборгованості до 01 травня 2018 року. Віднявши від стягнутої заборгованості районним судом, суму боргу, що була заявлена за період з пропуском позовної давності, апеляційний суд встановив, що загальний розмір заборгованості відповідача за житлово-комунальні послуги, який підлягав стягненню становить 129 748 грн 85 коп. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено частково на 84%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 2543,52 грн. Так, як за результатами апеляційного перегляду, борг відповідача зменшився на 16 відсотків, тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 726 грн 72 коп. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року - змінити в частині стягнення боргу до 01 травня 2018 року та розподілу судових витрат. Зменшити розмір стягнутої заборгованості за послуги з: - централізованого опалення з 19 492 гривень 19 копійок до 6 643 (шести тисяч шістсот сорок три) гривні, 60 копійок, інфляційну складову боргу з 3 216 гривент 21 копійки до 1 214 (однієї тисячі двохсот чотирнадцяти) гривень, 01 копійки та 3% річних з 778 гривень 62 копійок до 281 (двохсот восьмидесяти однієї) гривні, 76 копійок; - централізованого гарячого водопостачання з 11 866 гривень 33 копійки до 4 180 (чотирьох тисяч ста восьмидесяти) гривень 60 копійок, інфляційну складову боргу з 1957 гривень 94 копійок до 763 (семиста шестидесяти трьох) гривень 94 копійок та 3% річних з 474 гривень до 177 (ста семидесяти семи) гривень 30 копійок; - загальний розмір заборгованості з 154 273 гривень 91 копійки до 129 748 (ста двадцяти дев'яти тисяч семиста сорока восьми) гривень 85 копійки. Зменшити стягнутий судовий збір з 3028 гривень до 2543 гривень 52 копійок. В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2026 року - залишити без змін. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 726 гривень 72 копійок за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року. Головуючий О.В. Желепа Судді Н.В. Поліщук В.В. Соколова