Постанова 4811 № 943/1461/25

Справа № 943/1461/25 Головуючий у 1 інстанції: Шендрікова Г.О. Провадження № 22-ц/811/423/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Буського районного суду Львівської області від 20 листопада 2025 року,- ВСТАНОВИВ: у липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 09 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_3 укладено договір про споживчий кредит № 3694515, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти в розмірі 4300 грн. на умовах, визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитними коштами на умовах та в строки, визначені договором. Вищезазначений кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, надісланого на номер його мобільного телефону. Сторони договору узгодили між собою розмір кредиту, грошову одиницю, в якій її надано, строк та умови кредитування, а підтвердженням волі відповідача на укладення договору є заповнена та підписана позичальником анкета-заява на отримання кредиту. Зазначає, що кредитні кошти надано відповідачу шляхом перерахування на банківський картковий рахунок позичальника. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань у відповідача виникла заборгованість за договором про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року в розмірі 17819.20 грн., з яких 4300 грн. заборгованість за тілом кредиту, 13390.20 грн. заборгованість за процентами, 129 грн. заборгованість за комісією. Вказує, що набуло право вимоги до відповідача за вищезазначеним кредитним договором на підставі договору відступлення права вимоги № 79-МЛ від 29 вересня 2021 року. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року в розмірі 17819.20 грн. Рішенням рішення Буського районного суду Львівської області від 20 листопада 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3694515 від 09.06.2021 року в розмірі 17 819 гривень 20 копійок. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2 422 гривні 40 копійок сплаченого судового збору, а також витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 гривень. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 Зозуля Юрій Михайлович, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували укладення між відповідачем та позивачем кредитного договору, а отже виникнення між ними будь-яких правовідносин. Кредитний договір не підписаний кредитодавцем способами, визначеними у ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Вказує, що умовами кредитного договору передбачений строк кредитування, що становить 30 днів і закінчується 09 липня 2021 року, а після закінчення цього строку припиняється право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитними коштами, відтак подальше нарахування процентів є неправомірним. При нарахуванні процентів за користування кредитними коштами необхідно керуватися чітко обумовленими між сторонами кредитного договору умовами, а не завуальованими умовами, що дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку. Матеріали справи не містять доказів, що він ініціював продовження строку користування кредитними коштами та зміну дати повернення всієї суми кредиту. Позивач, як кредитор та особа, яка вимагає повернення кредитних коштів, повинен був надати належні та допустимі докази перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача. Ні кредитний договір, ні анкета-заява на кредит не містять інформації про те, на який саме картковий рахунок, мають бути перераховані кошти ТзОВ «Мілоан». З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-капітал», суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами підтверджується укладення відповідачем договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року, однак внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 зобов`язань за цим договором у неї виникла заборгованість в розмірі 17 819.20 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача, який набув право вимоги до боржника за цим договором. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 2 ст.10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Як вбачається з матеріалів справи, 09 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3694515, за умовами якого кредитодавець на умовах визначених цим договором зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у сумі визначеній в п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до пунктом 1.2. договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року сума (загальний розмір) кредиту становить 4300.00 грн. Пунктом 1.3. договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року передбачено, що кредит надається строком на 30 днів з 09 червня 2021 року (строк кредитування). Згідно з п. 1.4. договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 09 липня 2021 року. Пунктом 1.5.1 договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року передбачена комісія за надання кредиту в розмірі 129 грн., яка нараховується за ставкою 3.00 % від суми кредиту одноразово. Відповідно до п. 1.5.2 договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року проценти за користування кредитом: 490.00 грн., які нараховуються за процентною ставкою 0,38 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно з п. 1.6 договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитним кредитом становить 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.2.2 договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору. Пунктом 2.2.3 договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року передбачено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору. Відповідно до п.2.4.1 договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року, позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.1.4 договору, а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. Платіжним дорученням № 48355471 від 09 червня 2021 року підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_3 4300.00 грн. на підставі договору № 3694515. Таким чином, за умовами договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, однак належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів в повному обсязі, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Оскільки договір про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року укладено на 30 днів, строк дії договору закінчився 09 липня 2021 року. Разом з тим, пунктом 2.3. договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року, передбачена пролонгація строку кредитування. Відповідно до п. 2.3.1.2. договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахування всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Оскільки на день закінчення строку дії договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року, тобто на 09 липня 2021 року, у ОСОБА_3 була наявна заборгованість за кредитним договором, договір пролонговано на строк, що не може перевищувати 60 днів, тобто, до 09 вересня 2021 року. Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року така становить 17819.20 грн., з яких 4300.00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 13390.20 грн. заборгованість за процентами, 129.00 грн. заборгованість за комісіями. Як вбачається з вищезазначеного розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитними коштами кредитодавець нараховував до 09 вересня 2021 року включно, тобто в межах строку дії договору після його пролонгації. Нарахування процентів здійснювалося за процентною ставкою 0,38% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом перших 30 днів користування кредитними коштами до 09 липня 2021 року та за процентною ставкою 5.00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом після пролонгації строку дії договору з 10 липня 2021 року до 09 вересня 2021 року, що відповідає пунктам 1.5.2. та 1.6 договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року. На підставі договору відступлення права вимоги № 76-МЛ від 29 вересня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників. Згідно з витягом з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 76-МЛ від 29 вересня 2021 року, Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» передано право вимоги за договором про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року, божником за яким є ОСОБА_3 . Крім договору відступлення права вимоги № 76-МЛ від 29 вересня 2021 року та витягу з реєстру боржників до цього договору, позивач надав акт приймання-передачі реєстру боржників від 29 версеня 2021 року та платіжну інструкцію № 41765 від 29 вересня 2021 року на суму 3 863 357.72 грн. на підтвердження здійснення плати за відступлення права вимоги. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року. 13 червня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» надіслало ОСОБА_3 досудову вимогу № 21374315/1958, в якій рекомендувало боржнику сплатити заборгованість за кредитним договором в сумі 17819.20 грн., однак така вимога не виконана позичальником. Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів та сплати заборгованості в повному обсязі, не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості, а також не надав свого розрахунку заборгованості, який би містив інший розмір заборгованості. Обгрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту за договором про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року в розмірі 129 грн., позивач стверджує, що такий розмір комісії передбачений умовами підписаного між сторонами договору, а правомірність її нарахування відповідає нормам Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту. Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Аналіз умов договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 129 грн., встановлена в п. 1.5 договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику. Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15. Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що положення договору про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 129 грн. суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» вищезазначеної заборгованості за комісією за надання кредиту. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_3 на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 3694515 від 09.06.2021 року в розмірі 17690.20 грн. Безпідставними є доводи апелянта, що у матеріалах справи відсутні докази передання грошових коштів від кредитодавця до позичальника з огляду на таке. Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 4300,00 грн. Згідно п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Як вбачається з п. 5.1. договору позичальник підтверджує, що до підписання цього договору ознайомився з усіма його умовами (у т. ч. викладеними у п. 6.3) та Правилами надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Отже, відповідно до п. 4.3. Правил Товариство не отримує реквізитів Банківської карти (повний номер, закінчення дії та CVV код). Для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системам Visa та MasterCard сервіси, як Liqpay Приватбанку. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. Після натискання кнопки «Додати карту» на сайті Товариства, Заявник переходить на сторінку такого сервісу, а після здійснення блокування коштів повертається на сайт Товариства для введення коду. До бази даних Товариства від платіжного сервісу потрапляє лише частка номеру карти та токен, згенерований платіжним сервісом. Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті. Відповідно до частини 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку (п. 4 ст. 22 Закону). З урахуванням наведеного вище, наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 48355471 від 09 червня 2021 є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування ТзОВ «Мілоан» кредитних коштів відповідачу на умовах, визначених договором про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року. Окрім цього, доказів того, що банківська картка з відповідним номером відповідачу не належить, матеріали справи не містять. Не надано відповідачем і доказів того, що на її банківську картку № НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 4300 грн. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Зозулі Юрія Михайловича задовольнити частково. Рішення Буського районного суду Львівської області від 20 листопада 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» заборгованості за договором про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3694515 від 09 червня 2021 року в розмірі 17 690.20 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 11 червня 2026 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк