Постанова 4811 № 459/129/24

Справа № 459/129/24 Головуючий у 1 інстанції: Грабовський В.В. Провадження № 22-ц/811/674/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю заявниці ОСОБА_1 , представника заявниці ОСОБА_2 , представника апелянта Огорілка Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Огорілка Юрія Володимировича на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 10 листопада 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство оборони України, ОСОБА_3 , Командування сухопутніх військ Збройних Сил України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, - встановив: У січні 2024 року заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 із серпня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_5. В обґрунтування заяви зазначила, що із серпня 2019 року вона разом із ОСОБА_4 почали проживати разом в АДРЕСА_1 . З того часу вони жили як чоловік і жінка, мали свій бюджет, який використовували на оплату комунальних послуг, придбання продуктів харчування. Також, з 20.08.2021 вони уклали договір оренди, за умовами якого орендували квартиру по АДРЕСА_2 , спільно оплачували орендну плату, комунальні послуги, спільно купували продукти із свого спільного бюджету, планували укласти шлюб. У вказаній квартирі вони проживали до ІНФОРМАЦІЯ_5, тобто до мобілізації ОСОБА_4 04.10.2023 будь який зв?язок із ОСОБА_4 було втрачено, останній зник виконуючи військовий обов?язок. Вказала, що 06.11.2023 звернулася із заявою у військову частину НОМЕР_1 Мністерства оборони України про отримання грошового забезпечення сім`ї віськовослужбовця, який зник безвісти, однак їй відмовлено у такій виплаті, оскільки вона не є дружиною військовослужбовця. Зазначала, що вищевказаний факт необхідно встановити для отримання грошового забезпечення сім`ї військовослужбовця, який зник безвісти. Просила заяву задовольнити. Оскаржуваним рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 10 листопада 2025 року заяву задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із серпня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_5. Рішення суду оскаржила ОСОБА_3 , вважає незаконним, прийнятим без повного та всебічоного дослідження обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування доводів скарги покликається на те, що вона ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно із сповіщенням Військової частини НОМЕР_1 №179 від 05.10.2023 повідомлено про те, що її син ОСОБА_4 , який був призваний на військову службу 14.07.2023 року, зник безвісти 04.10.2023 на західних околицях населеного пункту Бахмут Донецької області. Відтак, ОСОБА_3 згідно Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2023 набула право на отримання виплат/грошового забезпечення у зв`язку із зникненням її сина. Про наявність оскаржуваного рішення дізналася виключно під час комунікації з представниками військової частини, за клопотанням якої була залучена судом до участі у справі. Вказує, що її фактичним міцем проживання є: АДРЕСА_3 , а не АДРЕСА_4 . Вважає, що заявниця діючи умисно та недобросовісно, з метою усунення її від участі у справі та приховування наявності спору про право, при подачі заяви свідомо не вказала її як заінтересовану особу та не зазначила відомого їй місця проживання. Місцевий суд, направляючи судові повістки за неактуальною адресою, формально підійшов до виконання вимог ЦПК України щодо нлежного повідомлення учасників справи. По суті ухваленого рішення зазначає, що категорично заперечує встановлений судом факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини її сина з ОСОБА_1 . Між ними були відсутні сталі стосунки, притаманні подружжю. Як матір, вона підтримувала із сином тісний, довірливий зв`язок, була достеменно обізнана про обставини його особистого життя і стверджує, що з ОСОБА_1 він спільно не проживав, а виключно зустрічався як з дівчиною. Встановлення зазначеного факту судом неправомірно надає ОСОБА_1 правовий статус члена сім`ї військовослужбовця, що в свою чергу, безпосередньо порушуї її майнові права та законні інтереси. Зокрема, це впливає на коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги та інших виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку зі зникненням безвіти (загибеллю) військовослужбовця, та призводить до зменшення належної їй, як матері, частки таких виплат. Просить скасувати рішення Шептицького міського суду Львівської області від 10 листопада 2025 року та ухвалити нове рішеня, яким заяву залишити без розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. При цьому зазначає, що самі по собі заперечення апелянта не можуть свідчити про виниклий спір. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_5 на підтримку доводів скарги, а також пояснення заявниці ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи з такого. Ухвалюючи рішення про задоволення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що є підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 із серпня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_5, оскільки між заявником і ОСОБА_4 існували відносини, притаманні подружжю. При цьому суд зазначив, що необхідність встановлення даного факту заявником мотивовано неможливістю реалізації права на отримання грошового забезпечення сім`ї військовослужбовця, який зник безвісти. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення, колегія суддів виходить із такого. Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Радехів, Львівської області, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 . ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , в с. Глухів Сокальського району Львівської області, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_3 та був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . Згідно із повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_4 №8536 від 06.10.2023, адресованого ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зник безвісти 04.10.2025 на західних околицях населеного пункту Бахмут Донецької області. Відповідно до Витягу є ЄРДР Червоноградським (Шептицьким) РВП ГУ НП у Львівській області внесено відомості у кримінальному провадженні №12023141310000315 від 10.10.2023 року за ч. 1 ст. 115 КК України по факту смерті ОСОБА_4 . На підтвердження доводів заяви про спільне проживання, як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 надала договір оренди квартири, акт про спільне проживання, спільні фотографії, банківські виписки. Зокема, згідно із договором оренди квартири у приватної особи від 20.08.2021, ОСОБА_4 орендував у ОСОБА_6 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 строком на 1 рік. Відповідно до акту КП «Червонограджитлокомунсервіс» №5105/07 від 31.10.2023 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали за адресою: АДРЕСА_2 до моменту його мобілізації. Згідно із виписками АТ «ПриватБанк» по картці ОСОБА_1 у період з липня по жовтень 2023 року неодноразово здійснювалися перекази коштів на карту, відправником яких був ОСОБА_4 . 06 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Військової частини № НОМЕР_4 із заявою про отримання грошового зобезпечення сім`ї військовослужбовця, а саме зниклого безвісти 04.10.2023 під час захисту Вітчизни солдата ОСОБА_4 , на що отримала відповідь від 13.11.2023 №2740, в якій Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України повідомила, що заява не може бути задоволена, оскільки на час її розгляду, вона, ОСОБА_1 немає статусу члена сім`ї соладата ОСОБА_4 , а також зазначено, що не передбачено віднесення «цивільної дружини» до кола членів сім`ї військовослужбовця. Роз`яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу пісдлягає встановленню судом в порядку окремого провадження. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 із серпня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 зазначала, що вищевказаний факт необхідно встановити для отримання грошового забезпечення сім`ї військовослужбовця, який зник безвісти. Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23). У справі, яка є предметом перегляду, заявниця просить встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. До того ж, цим рішенням Конституційного Суду України визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18). Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20). Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю. Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом». Нормами Сімейного кодексу України не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю без наявності інших ознак сім`ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц. Ключовим для вирішення даної справи є питання: чи має встановлений факт проживання однією сім`єю без шлюбу юридичне значення для визнання особи членом сім`ї військовослужбовця, який зник безвісти, з метою отримання відповідних виплат. Колегія суддів зауважує, що право на одноразову грошову допомогу у разі загибелі військовослужбовця регулюється Законо України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх». Згідно із п. 6 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Статтею 16-1 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Згідно із п. 7 постанови Кабінету Міністрів від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Отже, вищезазначеними нормативно-правовими актами визначено дату виникнення права осіб на призначення та отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі військовослужбовця, водночас Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, актуальній на день виникнення такого права, містить вичерпний перелік осіб, яким надано право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі військовослужбовця. Як вбачається із матеріалів справи, заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просила встановити факт її проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 із серпня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 . Встановлення факту необхідне їй для призначення грошового забезпечення, а також реалізації права на отримання інших передбачених законом виплат. Факт проживання однією сім`єю не може бути встановлений у позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб`єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції. Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21. Враховуючи наведене, колегія суддів жодним чином не заперечує права ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом свого права, однак така можливість залежить від ряду процесуальних обставин. Зокрема, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які необхідно пред`явити жінці, яка проживала з чоловіком без реєстрації шлюбу у відповідний період, при цьому такі вимоги повинні доводитися із дотриманням принципу диспозитивності у цивільному судочинстві та правил доказування. З врахуванням наведеного, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. У постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Так, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 139/122/14-ц (провадження № 61-3238св22) вказано, що: «Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право». Верховний Суд неодноразово зазначав, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зробила важливе розмежування: саме по собі заперечення Міноборони проти виплати не створює спору про право, оскільки Міноборони не є суб`єктом отримання такої допомоги. Однак у разі заперечення заінтересованих осіб, зокрема, батьків, дітей, інших родичів загиблого військовослужбовця, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, є спадкоємцями майна померлого, факту проживання однією сім`єю заявника із загиблим військовослужбовцем, такий факт не підлягає встановленню в порядку окремого провадження, оскільки із заяви вбачається спір про право. У доводах апеляційної скарги по суті ухваленого рішення апелянт ОСОБА_3 зазначає, що категорично заперечує встановлений судом факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини її сина з ОСОБА_1 , оскільки між ними були відсутні сталі стосунки, притаманні подружжю. Як матір, вона підтримувала із сином тісний, довірливий зв`язок, була достеменно обізнана про обставини його особистого життя і стверджує, що з ОСОБА_1 він спільно не проживав, а виключно зустрічався як з дівчиною. На переконання апелянта, встановлення зазначеного факту судом неправомірно надає ОСОБА_1 правовий статус члена сім`ї військовослужбовця, що в свою чергу, безпосередньо порушуї її майнові права та законні інтереси. Зокрема, це впливає на коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги та інших виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку зі зникненням безвіти (загибеллю) військовослужбовця, та призводить до зменшення належної їй, як матері, частки таких виплат. Таким чином, матір військовослужбовця подавши апеляційну скаргу заперечує проти визнання заявниці членом сім`ї, фактично оспорює право заявниці на отримання цієї виплати, відтак між заявницею та матір`ю військвослужбовця виник спір про право на отримання грошової допомоги у зв`язку зі зникненням військовослужбовця. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що раніше ухвалою Шептицького міського суду від 12 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, врахувавши пояснення представника ІНФОРМАЦІЯ_6 , дійшов висновку про наявність спору про право заявника на призначення та отримання грошового забезпечення сім`ї військовослужбовця, який зник безвісті. Постановою Львівського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року ухвалу Шептицького міського суду Львівської області від 12 травня 2025 року скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що самі по собі заперечення заінтересованих осіб Міністерства оборони України та/або ІНФОРМАЦІЯ_6 з відповідних підстав вимог заяви ОСОБА_1 не свідчать про існування у даній справі спору про право та неможливість розгляду заяви у порядку окремого провадження, оскільки усі заінтересовані особи, окрім ОСОБА_3 - матері зниклого безвісти ОСОБА_4 , не є суб`єктами отримання вказаного вище грошового забезпечення. Відтак, під час продовження розгляду справи місцевим судом необхідно було з`ясувати відношення до заяви ОСОБА_1 зі сторони заінтересованої особи, а саме матері військовослужбовця ОСОБА_3 . Разом з тим, суд першої інстанції під час продовження розгляду справи не з«ясував віношення до заяви зі сторони ОСОБА_3 . Щодо повідомлення апелянта ОСОБА_3 про час та місце судового розгляду, колегія враховує таке. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 залучена до участі у справі як заінтересована особа протокольною ухвалою від 06.06.2024. Уся поштова кореспонденція для ОСОБА_3 надсилалась за адресою: АДРЕСА_5 , яка поверталась на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Дані щодо будь якої іншої адреси місця проживання ОСОБА_3 , в матеріалах справи відсутні. За чинним Цивільним процесуальним кодексом України, довідка поштового відправлення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду справи. Однак, суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_3 згідно із витягом з реєстру територіальної громади, з 18.06.1997 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 . В апеляційній скарзі ОСОБА_3 повідомила, що фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, без встановлення судом першої інстанції місця реєстрації чи фактичного місця проживання заінтересованої особи ОСОБА_3 , суд помилково вказав у судовому рішення про те, що заінтересована особа, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду, в судове засідання не з`явилась. Системно аналізуючи положення ЦПК України, особа, не повідомлена про розгляд справи - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи. За таких обставин, суд першої інстанції, задовольнивши заяву жінки про встановлення факту проживання однією сім`єю з військовослужбовцем, який зник безвісти, не з`ясував думки зацікавленої особи, матері військовослужбовця ОСОБА_3 з приводу поданої заяви, яка не будучи належним чином повідомленою про час та місце судового розгляду, була позбавлена можливості викласти свої доводи та заперечення. Оскільки у даній справі наявний спір про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження, тому рішення Шептицького міського суду Львівської області від 10 листопада 2025 року необхідно скасувати, а заяву ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання залишити без розгляду на підставі ч.4 ст.315 ЦПК України. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 її право на звернення до суду на загальних підставах - у порядку позовного провадження. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання даної апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатила судовий збір у розмірі 908 грн 40 коп. Оскільки апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасовує рішення суду першої інстанції, а заяву ОСОБА_1 залишає без розгляду, то належний до сплати апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 908 грн. 40 коп. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Огорілко Юрія Володимировича задовольнити. Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 10 листопада 2025 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із серпня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 - залишити без розгляду. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 908 (дев`ятсот вісім) гривень 40 копійок судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 10 червня 2026 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк