Постанова Львівський апеляційний суд № 445/2343/25

Справа № 445/2343/25 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М. Провадження № 22-ц/811/481/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю представника позивача Сталевич Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Сталевич Галини Олександрівни на ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 14 січня 2026 року в складі судді Сивака В.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - встановив: У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Оскаржуваною ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 14 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишено без розгляду, з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Не погоджуючись з ухвалою, таку в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подала адвокат Сталевич Г.О., вважає незаконною та необґрунтованою, постановленою на підставі неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує на те, що постановляючи ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду з підстав того, що в Окружному суді м. Кошалін (Республіка Польща) перебуває справа між тими є сторонами, з тим самим предметом і з тих самих підстав, суд першої інстанції не перевірив, яка справа була подана першою. В процесі розгляду справи суд не встановив дату відкриття провадження Окружним судом м. Кошалін, не перевірив стадію розгляду іноземної справи, а тому висновки суду першої інстанції є передчасними. Просить скасувати ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 14 січня 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Сталевич Г.О. на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з огляду на таке. Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду з підстав, передбачених п.4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд першої інстанції виходив того, що в Окружному Суді м. Кошалін (Республіка Польща) на розгляді перебуває позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, укладеного між сторонами 25.08.2012 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції Львівської області. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи із таких обставин. Судом встановлено, що 19.09.2025 до Золочівського районного суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. 22 грудня 2025 року до Золочівського районного суду Львівської області від ОСОБА_2 надійшов лист, в якому вона повідомила про те, що минулого місяця отримала інформацію, що до місцевого суду позивач ОСОБА_1 подав позовну заяву про розірвання шлюбу. Тим часом, у Польщі вже триває процес про розірвання шлюбу, на підтвердження чого як доказ додала позовну заяву з перекладом на українську мову. З долученої до листа позовної заяви вбачається, що позовна заява сформована 07.10.2025 та зареєстрована Окружним судом у Кошаліні Бюро прийму документів 30.10.2025. Натомість, відповідно до долученої під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції копії постанови Окружного суду у Кошаліні від 26 січня 2026 року, позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу відхилена, в обґрунтування постанови зазначено, якщо розірвання шлюбу має бути здійснене між громадянами України, то незалежно від того, що один із них або обоє проживають на території Польщі, польський суд не є компетентним розглядати справу про розірвання шлюбу. Пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України передбачає, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього суду чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім цього, згідно із пунктом 11 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Приписи пунктів 4, 11 частини першої статті 257 ЦПК України направлені на виключення випадків одночасного розгляду декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав. Залишення позову без розгляду у цьому разі можливе лише за умови, що позов у справі, яка перебуває у провадженні цього чи іншого суду, є тотожним щодо позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Отже, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за суб`єктним складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду, такі позови є тотожними і в такому разі суд залишає позов без розгляду з дотриманням правового механізму, передбаченого положеннями статті 257 ЦПК України.З Зважаючи на те, що позови заявлені обома сторонами в різні суди, з однаковими предметом спору та обставинами, є підстави стверджувати що позовні вимоги є тотожними. В свою чергу, спеціальним законом, який встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, є ЗУ «Про міжнародне приватне право». Так, згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою. Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, як підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 2 Закону). Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону «Про міжнародне приватне право». Зокрема, відповідно до пунктів 2 та 12 частини першої статті 76 наведеної вище норми права, встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи відповідача, а також в інших випадках, визначених законами України та міжнародними договорами України. Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України. Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України). Позови про розірвання шлюбу можуть, за вибором позивача, пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні (частини друга та десята статті 28 ЦПК України). Визначаючи, матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами ст.ст. 60, 63 ЗУ «Про міжнародне приватне право». Так, припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (ст. 63 Закону). Згідно зі ст. 60 Закону, правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним. Аналіз положень статті 60 Закону України Про приватне міжнародне право» дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема: 1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie); 2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii); 3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law); 4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis). Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (стаття 7 Закону України Про міжнародне приватне право). Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення частини першої статті 16 Закону, відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Судом встановлено, що, як позивач ОСОБА_1 , так і відповідачка ОСОБА_2 , є громадянами України, однак на час звернення з позовом до суду двоє з подружжя проживають у Республіка Польща. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним та можливим застосування норм матеріального права України, як особистого закону позивача та відповідачки, при вирішенні спору, що виник між сторонами щодо розірвання шлюбу. Як зазначено вище, постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд виходив з того, що що в Окружному Суді м. Кошалін (Республіка Польща) на розгляді перебуває позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, укладеного між сторонами 25.08.2012 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції Львівської області. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі №761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову це річ, щодо якої виник спір. Предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19). Отже, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду, такі позови є тотожними. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 75 вказаного закону суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що першочерговим для залишення позову без розгляду є з`ясування, хто першим реалізував своє право на розірвання шлюбу та чи було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі У постанові від 26 грудня 2025 року у справі № 742/1465/25 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції у даній справі про те, що у даному випадку законність звернення ОСОБА_1 з позовною заявою до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області є незаперечною, однак визначальною обставиною є саме те, що ОСОБА_2 першою реалізувала своє право на розірвання шлюбу в судовому порядку, звернувшись за місцем свого проживання у Франції, і відповідно після відкриття провадження у справі національним судом України було встановлено, що в іноземному суді вже є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Матеріали справи, що перебуваються в провадженні суду апеляційної інстанції свідчать, що з позовом до Золочівського районного суду Львівської області про розірвання шлюбу ОСОБА_1 звернувся 19 вересня 2025 року, провадження у справі відкрито 03 листопада 2025 року. В свою чергу, ОСОБА_2 звернулась з позовом про розірвання шлюбу до Окружного суду м Кошалін 30 жовтня 2025 року. Доказів про прийняття позовної заяви до розгляду, присвоєння справі номеру справи та відкриття провадження за поданою позовною заявою ОСОБА_2 не додала. Вказане свідчить про те, що в оскаржуваній ухвалі суд дійшов передчасного висновку про те, що на час залишення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу без розгляду, з підстав передбачених п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України на розгляді в Окружному суді м. Кошалін перебувала/перебуває справа за позовом ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Суд першої інстанції не врахував, що позовна заява ОСОБА_1 про розірвання шлюбу подана раніше, ніж аналогічна позовна заява ОСОБА_2 , разом з тим не встановивши коли саме було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , суд був позбавлений можливості застосувати наслідки, передбачені п.4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Більше того, як зазначено вище, постановою Окружного суду у Кошаліні від 26 січня 2026 року позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу відхилена, в обґрунтування постанови зазначено, якщо розірвання шлюбу має бути здійснене між громадянами України, то незалежно від того, що один із них або обоє проживають на території Польщі, польський суд не є компетентним розглядати справу про розірвання шлюбу. Відповідно до частини четвертої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Зважаючи на вищевикладене, доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали місцевого суду знайшли своє підтвердження при її апеляційному перегляді, оскаржувана ухвала є помилковою, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сталевич Галини Олександрівни задовольнити. Ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 14 січня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 10 червня 2026 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк