Постанова 4821 № 703/7218/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/821/1137/26Головуючий по першій інстанції Справа № 703/7218/25 Категорія: 310020000 Троян Т.Є. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Сіренка Ю.В., Карпенко О.В., Василенко Л.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , особа, яка подає апеляційну скаргу ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року (у складі судді Троян Т.Є.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, в с т а н о в и в: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є повнолітнім, але продовжує навчатися на 1 курсі Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Інституту спеціального зв`язку та захисту інформації, денної форми навчання, починаючи з 01.09.2025. Також позивач зазначала, що син проживає в гуртожитку та перебуває повністю на її утриманні. Самостійно утримувати сина вона не в змозі, оскільки отримує пенсію по інвалідності в розмірі 13822 грн на місяць, інших видів доходу не має. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає, має заборгованість по аліментах по виконавчому провадженню № 76383478. Батько ОСОБА_2 є працездатним, працює головним спеціалістом Тальнівського сектору Центрально?південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби і отримує заробітну плату, а тому в змозі утримувати сина. На підставі викладеного вище, просила стягнути із відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму для особи відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на особу відповідного віку, до досягненням сином двадцяти трьох років за умови, що він буде продовжувати навчання. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.03.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/6 частки з усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 29.10.2025 і до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-х років. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Рішення допущено до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є працездатним, офіційно працевлаштований, водночас, з відповідача за рішенням суду стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Відтак, врахувавши матеріальне становище сторін у справі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з батька аліменти на утримання сина в розмірі 1/6 частки з усіх видів доходів щомісячно. Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.03.2026 та стягувати з відповідача аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходів щомісячно, до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-х років. В обґрунтування зазначено, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не взято до уваги реальні витрати на утримання студента, не досліджено платоспроможність відповідача та членів його родини. На підставі викладеного вище, скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Згідно з пунктами 1, 3 частини 6 цієї статті для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей). Згідно зі статтею 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вказаних вище фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено судам, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі № 308/4214/18 від 13.04.2021 стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження (постанова Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 644/3610/16). З системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню наступні обставини: потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв`язку з навчанням та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 09.04.2025 ОСОБА_5 змінив прізвище на « ОСОБА_6 » (актовий запис № 34). Відповідно до довідки № 09/2023-159 від 08.10.2025, ОСОБА_3 є студентом першого курсу денної форми здобуття освіти Інституту спеціального зв`язку та захисту інформації денної форми навчання з 01 вересня 2025 року згідно з наказом про зарахування № 2604-с від 28 липня 2025 року. Термін навчання передбачає 3 роки 11 місяців. Згідно з довідкою № 0700/0246 від 24.10.2025, ОСОБА_3 з 27.08.2025 проживає у гуртожитку № 6 Студмістечка КПІ ім. Ігоря Сікорського, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Із довідки Тальнівського відділу ДВС у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 3461 від 17.02.2026 вбачається, що у відділі зареєстровано відкрите виконавче провадження № 74318829 від 04.03.2024 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів в розмірі 1/4 частини всіх доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 10.12.2012 і до досягнення дитиною повноліття. Доказів на підтвердження вартості витрат, пов`язаних з навчанням (придбання необхідної учбової літератури, канцелярського приладдя, продуктів харчування, вартості проїзду, одягу, взуття та іншого), позивачем не долучено до позовної заяви. Таким чином, доводи ОСОБА_1 в частині присудження аліментів в розмірі 1/4 частини, є безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів, які б підтверджували необхідність стягнення аліментів саме в такому розмірі, позивачем до суду першої інстанції надано не було. Враховуючи, що син сторін у справі є повнолітнім, продовжує навчання та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги, беручи до уваги, що відповідач підтверджує можливість надавати таку матеріальну допомогу, враховуючи доводи апеляційної скарги а також приймаючи до уваги те, що відповідно до ст. 141 СК України, батько та мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини, колегія суддів, з урахуванням того, що розмір призначених аліментів у цьому випадку має бути не більш як достатнім для розумного задоволення потреб повнолітньої дитини і не повинен призводити до її збагачення, вважає, що аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно будуть достатніми для належного утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, забезпечить баланс інтересів як одержувача, так і платника аліментів. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є працездатним, офіційно працевлаштованим, має задовільний стан здоров`я, а тому в змозі сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходів, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не навела обґрунтування з посиланням на відповідні докази щодо необхідності визначення аліментів саме в такому розмірі. На думку колегії суддів, суд першої інстанції, повно проаналізувавши наведені вище норми права та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції. Разом з тим, як вбачається з резолютивної частини рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.03.2026, судом вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/6 частки з усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 29.10.2025 і до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-х років. Водночас, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму для особи відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на особу відповідного віку, до досягненням сином двадцяти трьох років за умови, що він буде продовжувати навчання. З огляду на викладене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, визначаючи у резолютивній частині рішення стягувачем аліментів безпосередньо повнолітнього сина, припустився порушення норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 3 ст. 199 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, мають як самі повнолітні дочка, син, так і той з батьків, з яким вони проживають. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вбачається з матеріалів справи, самостійних позовних вимог повнолітній син до відповідача не пред`являв. Позов був пред`явлений матір`ю, яка просила стягнути аліменти саме на її користь на утримання сина ОСОБА_3 . Визначивши стягувачем повнолітнього сина, який не є позивачем у справі, суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, що є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року у даній справі скасувати та ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання, ОСОБА_3 в розмірі 1/6 частки з усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 29.10.2025 і до закінчення ОСОБА_3 навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-х років. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Судді Ю.В. Сіренко Л.І. Василенко О.В. Карпенко