Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/1981/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/1981/25 Номер провадження 22-ц/814/1331/26Головуючий у 1-й інстанції Морозовська О. А. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Одринської Т.В., суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П., розглянувши у порядку письмового провадження м. Полтава цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Максиміва Володимира Мироновича на заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2025 року, В С Т А Н О В И В : У травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», звернулось до суду із зазначеним позовом, у якому прохало суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором. В обґрунтування позову вказано, що 06.03.2018 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки №С-502-007099-18-980. Відповідно до умов Угоди, Банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлюваної Кредитної лінії по рахунку. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн. Ліміт Кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 10 000,00 грн. Визначення суми Кредитної лінії, що може бути доступна Клієнту, протягом строку дії відновлювальної Кредитної лінії, здійснює Банком в межах встановленого Угодою максимального ліміту Кредитної лінії без будь-яких обмежень. Відсоткова ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24,00% річних. Підписанням відповідного Кредитного договору Позичальник також приєднався до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, що діяла станом на дату укладення договору, і яка розміщена за посиланням https://ideabank.ua/uk/about/public-contracts) та підтвердив свою обізнаність про Умови та Тарифи Банку. На виконання умов вищевказаного договору Акціонерним Товариством «Ідея Банк» свої зобов`язання по видачі відповідних сум кредиту виконано повністю. Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. Всупереч умовам Кредитного договору Відповідач не здійснив своєчасних платежі у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний у договорі, чим суттєво порушив взяті на себе договірні зобов`язання. 25.07.2023 року між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», надалі - «Позивач», «Фактор») було укладено Договір Факторингу №01.02-31/23. Відповідно до розділу 2 згаданого Договору Факторингу АТ «Ідея Банк» відступило свої Права Вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло Право Вимоги за Первинними Договорами, в розмірі Заборгованостей Боржників перед АТ «Ідея Банк», визначеними в Реєстрі Боржників. В тому числі за даним Договором Факторину ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договором №С-502-007099-18-980 від 06.03.2018. Заочним рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2025 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № С-502-007099-18-980 від 06.03.2018 року в розмірі 23 987 (двадцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 35 копійок, яка складається із: 9 908,91 грн заборгованість за основним боргом; 14 078,44 грн заборгованість за відсотками, станом на 21.05.2025 року. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судових витрат зі сплати судового збору. Ухвалою Миргородського міськрайонного суду від 28 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погодившись із вказаним заочним рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Максимів Володимира Миронович. У поданій апеляційній скарзі вказує, що позивач не надав повного та належного розрахунку заборгованості, первинних документів, підтвердження нарахування відсотків; не надано доказів передачі прав вимоги та належного повідомлення про відступлення прав кредитора. Звертає увагу суду, що у наданій позивачем виписці містяться відомості та посилання на докази, які відсутні в матеріалах справи. Зокрема в графі виписки «Призначення» неодноразово містяться записи «Надання траншу згідно Додаткової угоди № C-502-007099-18-980 від 06.03.2018 до Кредитного договору № C-502-007099 18-980 від 06.03.2018». Зазначає, що позивачем до позовної заяви долучена копія Угоди № C-502-007099-18-980 від 06.03.2018, однак ані в тексті позовної заяви позивач не вказує про укладення між первісним кредитором та відповідачем будь-яких додаткових угод до кредитного договору, ані до матеріалів справи не долучив жодних додаткових угод до договору. Вказує на те, що розрахунок заборгованості, на який посилається районний суд, не є первинним документом, що підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Вважає, що долучена до матеріалів справи виписка про рух коштів на рахунку за період з 06.03.2018 по 25.07.2023 є неналежним доказом, оскільки даної виписки вбачається, що у зазначений період - дебет становить 53771,18 грн, кредит становить 53771,18 грн, вхідний 0,00, вихідний 0,00. Звертає увагу, шо у вказаній виписці містяться відомості про регулярні списання комісії за не фінансові трансакції та списання комісії за обслуговування рахунку. Зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували та обґрунтовували заявлений позивачем розмір заборгованості як за тілом кредиту, так і за відсотками. Просив, рішення районного суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити товариству в задоволенні позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 06.03.2018 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки №С-502-007099-18-980 (а.с. 7-8, 9, 10, 11, 14). Відповідно до пунктів 2, 3, 3.1, 3.2, 3.3 Банк відкриває Клієнту поточний рахунок НОМЕР_1 у валюті гривня (надалі - Рахунок), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках Угоди та Договору, у тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає Клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard (надалі-Кредитна картка). Банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлюваної Кредитної лінії по рахунку. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн. Ліміт Кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 10 000,00 грн. Визначення суми Кредитної лінії, що може бути доступна Клієнту, протягом строку дії відновлювальної Кредитної лінії, здійснює Банком в межах встановленого Угодою максимального ліміту Кредитної лінії без будь-яких обмежень. Відсоткова ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24,00% річних. Підписанням відповідного Кредитного договору Позичальник також приєднався до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (у редакції, що діяла станом на дату укладення договору, і яка розміщена за посиланням https://ideabank.ua/uk/about/public-contracts) та підтвердив свою обізнаність про Умови та Тарифи Банку. 25.07.2023 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») було укладено Договір Факторингу №01.02-31/23 (а.с. 31-36). Відповідно до розділу 2 згаданого Договору Факторингу АТ «Ідея Банк» відступило свої Права Вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло Право Вимоги за Первинними Договорами, в розмірі заборгованостей Боржників перед АТ «Ідея Банк», визначеними в Реєстрі Боржників. В тому числі за даним Договором Факторингу ТОВ «СВЕА ФІНАНС» відступило право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договором №С-502-007099-18-980 від 06.03.2018 року (а.с. 38-41). Згідно розрахунку позивача заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» станом на дату подачі позову (21.05.2025), складає: заборгованість за основним боргом 9 908,91 грн; заборгованість за відсотками 14 078,44 грн, заборгованість за іншими процентними платежами, грн - 00,00 грн, а всього 23 987,35 грн. Задовольняючи позов районний суд виходив з того, що позивачем доведено належними доказами неналежне виконання позичальником умов зобов`язання за кредитом, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 23987,35 грн. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. За ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.1 ст. 81 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 06 березня 2018 року Акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі АТ «Ідея Банк») та ОСОБА_1 укладено Угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки №С-502-007099-18-980. Згідно п. 2, 3 договору, банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_1 у валюті гривня, та надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по рахунку. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 10000 грн. Враховуючи, що зобов`язання банку щодо встановлення ліміту кредитної лінії є для нього відкличними та безризиковими, визначення суми кредитної лінії, що може бути доступна клієнту протягом строку дії відновлювальної кредитної лінії, здійснюється банком в межах встановленого угодою максимального ліміту кредитної лінії без будь-яких обмежень. Відсоткова ставка за користування коштами кредитної лінії становить 24,00 % річних (а. с. 7). Також, до матеріалів справи надано копію паспорту споживчого кредиту. Вказана Угода та Паспорт споживчого кредиту підписані ОСОБА_1 власноручним підписом. На підтвердження позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості за укладеним між ОСОБА_1 та АТ "Ідея Банк" кредитним договором №С-502-007099-18-980 від 06.03.2018 позивачем надано довідку-розрахунок заборгованості, станом на 25.07.2023 року, у якому лише зазначено загальний розмір заборгованості за основним боргом 9 908,91 грн та загальний розмір заборгованості за нарахованими відсотками 14078,44 грн (а.с. 17), а також виписку по рахунку. Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Судова колегія вважає, що подана банком виписка, також не відповідає вказаним вимогам, оскільки із вказаного документу не можливо дослідити суми вхідного залишку за рахунком, суми оборотів за дебетом та кредитом рахунку, у зв`язку з тим, що в кінці вказаного виписки вони однакові, також немає суми вихідного залишку (а.с. 18-30). Аналіз руху коштів у виписці свідчить про те, що загальна сума операцій за дебетом дорівнює загальній сумі за кредитом. Відтак, залишок після проведення всіх операцій становить нуль гривень. Оскільки виписка не містить залишку на рахунку після кожної операції та не фіксує кінцевого сальдо, вона не дає змоги достовірно встановити існування будь-якої заборгованості. Таким чином, наданий документ не підтверджує ні обсяг, ні факт неповернення кредитних коштів, що унеможливлює визнання його належним доказом відповідно до принципу належності доказів у цивільному процесі. Також неможливо чітко встановити на яку суму та в який період, а також якому розмірі нараховувалися проценти. Згідно з пунктами 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Однак, дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що він не відображає фактичні платежі та їх розподіл. Апеляційний суд вважає, що доданий банком до позову документ, під назвою «Довідка-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором лінії C-502-007099-18-980 від 06.03.2018» не є належним доказам на підтвердження позовних вимог про наявність кредитної заборгованості, оскільки він не відповідає вимогам 4.8 та 5.5 Положення № 254 та п. 61 Положення № 75, так як не містить інформацію зокрема про: дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; суми вхідного залишку за рахунком; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суми оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Отже, з долученої «Довідки-розрахунку заборгованості» неможливо зрозуміти за якою процентною ставкою здійснював нарахування, які платежі були здійснені в рахунок погашення тіла кредиту, а які в рахунок заборгованості за відсоткам, що ставить під обґрунтований сумнів їх достовірність та відповідність фактичним обставинам справи. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Вищевикладене, позбавляє суд апеляційної інстанції перевірити пред`явлену до стягнення позивачем суму заборгованості. Окрім того, судова колегія звертає увагу, що п. 8 Угоди про відкриття кредитної лінії C-502-007099-18-980 від 06.03.2018, визначено, що всі зміни та доповнення до цієї угоди, оформляються додатковими угодами, що є невід`ємними частинами цієї угоди. З наданої позивачем виписки вбачається, що вона містить відомості про регулярні списання комісії за не фінансові трансакції та списання комісії за обслуговування рахунку, а також надання грошових коштів згідно Додаткових Угод. Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги, що ані в умовах Угоди № C-502-007099-18-980 від 06.03.2018, ані в Паспорті споживчого кредиту немає жодних відомостей про узгодження сторонами умов щодо сплати вказаних комісій. Окрім того, матеріали справи не містять доказів, щодо укладення з відповідачем будь-яких Додаткових угод, зазначених у виписці. Також, з наданих позивачем документів не можливо встановити розмір заявленої до стягнення заборгованості. Без надання деталізованого розрахунку заборгованості відносно Відповідача відсутні підстави для прийняття заявленої позивачем заборгованості, оскільки із вказаної заборгованості неможливо прослідкувати порядок її нарахування. З наведеного, потрібно зробити висновок, що станом на дату подачі позову позивачем не доведено наявність у відповідача заборгованості, а з наданих документів не можливо встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем та отримання відповідачем зазначених коштів. На думку колегії суддів, відсутність детального розрахунку не підтверджує правильності нарахування відсотків за кредитним договором, наявності у позичальника боргу у розмірі, заявленого до стягнення кредитодавцем. Надані позивачем документи лише констатують заборгованість у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України). Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Вищенаведене унеможливлює врахування зазначених документів, як належних доказів, які б підтверджував розмір заборгованості, заявлений банком до стягнення з відповідача. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини 3 статті 13 ЦПК України). Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС", що є підставою для відмови у задоволенні позову. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про відмову в позові. Рішення суду в частині Договору факторингу не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Представник відповідача просить стягнути з ТОВ «Свеа Фінанс» витрати на правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн та судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2906,88 грн, а всього 10406,878 грн. Зазначає, що 29 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «УСЕНКО ЛОЕР ТА ПАРТНЕРИ» укладено Договір про надання правничої допомоги. На виконання умов Договору ОСОБА_1 здійснено оплату правничої допомоги у розмірі 7 500,00 грн. Факт надання правничої допомоги у погодженому обсязі підтверджується Актом виконаних робіт (наданих послуг), що підписаний сторонами. На підтвердження розміру понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу були надані копії: Договір про надання правничої допомоги б/н від 29 жовтня 2025 року, Акт здачі прийняття наданих послуг за договором, платіжне доручення № 1.461405609.1 про сплату судового збору за подачу апеляційної скарги. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Від ТОВ «Свеа Фінанс» будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу не надходило. Враховуючи те, що матеріали справи не містять заперечень щодо суми витрат на правничу допомогу, відповідно постанови ВС від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи та за відсутності обґрунтованих заперечень, а отже, у суду відсутні підстави для зменшення заявлених позивачем витрат на правничу допомогу. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частинами 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Виходячи з положень ст. 137, 141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з ТОВ «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2906,88 грн та витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції у розмірі 7500,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника представника ОСОБА_1 адвоката Максиміва Володимира Мироновича - задовольнити. Заочне рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 серпня 2025 року скасувати, ухвалити нове. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 2906,88 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року. Головуючий Т.В. Одринська Судді: О.О. Панченко В.П. Пікуль