Постанова КЦС ВС № 369/14145/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 369/14145/23 провадження № 61-10660св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., учасники справи: позивач - заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, відповідачі: Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - Груба Дмитро Ігорович, на постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року у складі колегії суддів: Слюсар Т.А., Голуб С.А., Таргоній Д.О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2023 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області звернувся до суду з позовом до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення сільської ради, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення. В обґрунтування позову посилався на те, що на підставі рішення Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 01 листопада 2012 року № 484-15-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5018. Прокурор зазначав, що відведення земельної ділянки відбулось з порушенням вимог земельного, лісового законодавства та інтересів держави, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство) (виділ 1 кварталу 72 Приміського лісництва), а тому її відведення у приватну власність фізичній особі суперечить частині четвертій статті 84, частині другій статті 56, частині п`ятій статті 116, статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Сільська рада перевищила свої повноваження під час розпорядження землями державної власності лісогосподарського призначення, зміни її цільового призначення без відповідного погодження. Тому рішення Бобрицької сільської ради від 01 листопада 2012 року підлягає визнанню судом недійсним. Оскільки право власності на земельну ділянку набуто з порушеннями, тому подальша реєстрація права в державному реєстрі є також неправомірною та підлягає скасуванню. Крім того, вказував, що рішенням Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 097-05-VІІІ виділ 1 кварталу 72 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство оголошено ботанічною пам`яткою природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га, отже, на цей час спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду. Зазначав, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 грудня 2015 року ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 продав ОСОБА_3 . Власник, згідно з статтею 391 Цивільного кодексу України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Отже, правильним способом захисту порушеного права в цьому випадку є пред`явлення негаторного позову, що відповідає судовій практиці. Посилаючись на викладені обставини, прокурор просив суд: усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,15 га, шляхом визнання недійсним рішення 15 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п`ятого скликання від 01 листопада 2012 року № 484-15-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 »; усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,15 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26788729 від 05 грудня 2015 року, із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018; усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,15 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018, шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації від ОСОБА_3 . Короткий зміст рішення судупершої інстанції Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту порушеного права у цьому випадку є звернення до суду з віндикаційним позовом. Не погоджуючись із цим рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратуризвернувся до суду з апеляційною скаргою. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року скасовано, ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним рішення 15 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п`ятого скликання від 01 листопада 2012 року № 484-15-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 ». Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26788729 від 05 грудня 2015 року, із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018. Зобов`язано ОСОБА_3 повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,15 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 державі в особі Бучанської районної державної адміністрації. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що спірна земельна ділянка на час ухвалення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування відносилась до земель лісогосподарського призначення, в той час як погодження про її вилучення чи припинення права постійного користування ДП «Київське лісове господарство» відсутні, тобто відсутні рішення уповноваженого органу про зміну її цільового призначення. Приймаючи рішення про відведення земельної ділянки у приватну власність, Бобрицька сільська рада перевищила повноваження, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування», та порушила вимоги статей 20, 116, 122, 142, 149 ЗК України. Крім цього, на час звернення прокурора до суду з цим позовом, рішенням Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 097-05-VІІІ «Про оголошення нововиявлених територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га. На підставі викладеного, прийнявши до уваги правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), апеляційний суд дійшов висновку, що ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду та лісового фонду її власнику (державі) є негаторний, а не віндикаційний позов. Апеляційний суд також зазначив про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки негаторний позов може бути заявлено впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 14 серпня 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Груба Д. І., засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року. В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі резолютивну частину рішення суду першої інстанції, змінивши його мотивувальну частину. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи інших учасників справи 22 вересня 2025 року Київська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 08 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2026 року зупинено касаційне провадження у справі № 369/14145/23 (провадження № 61-10660св25) до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/8835/16-ц (провадження № 14-50цс25). Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2026 року поновлено касаційне провадження у цій справі. Фактичні обставини справи Встановлено, що рішенням 15 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п`ятого скликання від 01 листопада 2012 року № 484-15-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаній земельні ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5018. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 грудня 2015 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222480600:03:006:5018, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 307838126 від 19 серпня 2022 року, земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26788729 від 05 грудня 2015 року, належить на праві власності ОСОБА_3 . Згідно з листом Виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 09 березня 2023 року № 184 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Згідно з долученими до справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаного лісогосподарського підприємства Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. АДРЕСА_2 , виділ

1. Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 03 грудня 2021 року № 02-976 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5018 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні підприємства Ірпінське (Приміське) лісництво, кв. НОМЕР_1 , виділ

1. Погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки підприємство не надавало. Встановлено, що рішенням Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 097-05-VІІІ «Про оголошення нововиявлених територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га (надалі Урочище Ярове). Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації листом № 672-28.05.3-2023 від 06 березня 2023 року надано інформацію та матеріали стосовно ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Урочище Ярове». Департаментом забезпечено розроблення Положення про ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», що затверджене розпорядженням Київської обласної військової адміністрації від 03 листопада 2022 року № 805 та зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України 15 листопада 2022 року за № 185/846, та передано Пам`ятку природи під охорону землекористувачу. Відповідно до Положення про ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове» - це пам`ятка природи, що входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення з використання. Пам`ятка природи загальною площею 8,2 га розташована на землях державної власності, в межах кварталу 72 виділу 1 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство». Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов`язання від 23 листопада 2022 року № 43/05.3-08 ДП «Київське лісове господарство», яким підприємству передано під охорону та встановленого режиму вищевказана територія. Згідно з листом Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 4480/0/2-23, уряд не приймав рішень про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Київське лісове господарство». Києво-Святошинська окружна прокуратура 09 березня 2023 року надіслала на адресу Бучанської районної державної адміністрації Київської області лист №55-1502 вих-23 щодо вжиття заходів представницького характеру щодо земель на території Бучанського району Київської області. У відповідь на лист прокурора Бучанська районна державна адміністрація Київської області повідомила, що наразі Бучанська районна державна адміністрація Київської області не має фінансової можливості сплатити судовий збір для подачі позовних заяв. Листом від 01 вересня 2023 року № 55-6185 вих-23 заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури повідомив Бучанську районну державну адміністрацію Київської області про пред`явлення позову до суду. У поданому 14 листопада 2023 рокудо суду першої інстанції відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 заявив клопотання про застосування строку позовної давності.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У частинах першій, другій статті 116 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в)землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша). Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина друга статті 19 ЗК України). Статтею 149 ЗК України передбачений порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування. Статтею 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частини перша, друга статті 20 ЗК України). Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України). Аналогічні положення містяться у статті 57 Лісового кодексу України, відповідно до якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Частиною першою статті 149 ЗК України визначено, що надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності земельні ділянки можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням 15 сесії Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області п`ятого скликання від 01 листопада 2012 року № 484-15-У спірну земельну ділянку фактично виведено із земель лісогосподарського призначення. При цьому Кабінет Міністрів України надав інформацію (лист від 24 лютого 2023 року № 4480/0/2-23) про те, щовін не приймав рішень про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Київське лісове господарство». Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно зі статтями 141, 142 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою у тому числі є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті (частини друга, п`ята статті 149 ЗК України). Суд апеляційної інстанції установив, що спірна земельна ділянка на час ухвалення оскаржуваного рішення Бобрицькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області відносилась до земель лісогосподарського призначення і використовувалась для ведення лісового господарства. Погодження про її вилучення чи припинення права постійного користування ДП «Київське лісове господарство» були відсутні, як і відсутні рішення уповноваженого органу про зміну її цільового призначення. Разом із тим, на час звернення прокурора до суду з цим позовом рішенням Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 097-05-VІІІ «Про оголошення нововиявлених територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га (надалі Урочище Ярове). Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва). Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16 (провадження № 14-76цс22) зазначила, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов. Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі № 621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 621/989/20 зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає частині четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки. Отже, надавши оцінку зібраним доказам у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що приймаючи рішення про відведення земельної ділянки у приватну власність відповідача, Бобрицька сільська рада перевищила повноваження, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування», та порушила вимоги статей 20, 116, 122, 142, 149 ЗК України. Орган місцевого самоврядування, приймаючи оскаржуване рішення, з порушенням земельного законодавства України розпорядився земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала у користуванні лісогосподарського підприємства, та на час звернення прокурора до суду з позовом набула також статусу об`єкта природно-заповідного фонду, щодо якого встановлений особливий режим охорони відтворення та використання. Отже, правильними є висновки суду апеляційної інстанцій про те, що прокурор, пред`явивши негаторний позов, обрав ефективний спосіб судового захисту щодо повернення земельної ділянки природньо-заповідного та лісового фонду її власнику - державі. Висновки щодо обрання способу судового захисту узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22). До аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 369/5810/23(провадження № 61-9896св24) з подібними фактичними обставинами та суб`єктним складом. Разом з тим, суд апеляційної інстанцій, встановивши обставини справи, зокрема, незаконність передачі органом місцевого самоврядування земельної ділянки лісогосподарського призначення у приватну власність поза волею її належного розпорядника, задовольнивпозовні вимоги про її повернення державі, проте не надав належної оцінки питанню продотримання гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і розроблених ним критеріїв, коли справа стосується втручання держави у мирне володіння майном. Прокурор пов`язував порушення прав держави на спірну ділянку протиправністю її вибуття із державної власності. Метою позову є повернення об`єкта права власності (земельної ділянки) у володіння власника. Зміст позову становить вимога про повернення земельної ділянки, яка перебуває у чужому володінні іншої особи (відповідача ОСОБА_3 ) незаконно. Заволодіння спірною земельною ділянкою, яка перебувала у державній власності, відбулось на підставі рішення Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 01 листопада 2012 року № 484-15-У про затвердження проекту землеустрою та відведення цієї земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 , який після отримання земельної ділянки у приватну власність відчужив її за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки іншому власнику - ОСОБА_3 . Тобто ОСОБА_3 є особою, яка не була учасником відносин з безоплатного (та, за встановлених судами обставин, безпідставного) відчуження земельної ділянки з державної власності, а набув право власності на неї за відплатним договором. За практикою ЄСПЛ, рішення суду, яким приватна особа позбавляється права власності, може бути визнаним актом втручання у право мирно володіти своїм майном в розумінні статті 1 Першого протоколудо Конвенції, а порушення цього конвенційного права пов`язується саме з фактом позбавлення власності, а не із способом задоволення такої вимоги держави - витребування (за віндикаційний позовом) чи повернення відповідного майна за негаторним позовом. З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України Конвенція є частиною національного законодавства, відтак принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію і протоколи до неї та практику ЄСПЛ як джерела права. Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава передусім зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та цих протоколах. Законодавче визнання обов`язкової юрисдикції ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, зумовлює вивчення практики ЄСПЛ та застосування національного законодавства з урахуванням позиції ЄСПЛ, оскільки саме в рішеннях ЄСПЛ розкривається зміст більшості положень Конвенції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зазначено, що за статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ мають бути застосовані судами обов`язково, але таке застосування у кожній справі повинно бути обґрунтованим, виваженим, таким, що не є формальним, а відповідає суті рішення ЄСПЛ, змісту та характеру правовідносин, що розглядаються. Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (частина друга Першого протоколу до Конвенції). Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства. Загальні принципи, що стосуються захисту права на мирне володіння майном, встановлені в практиці ЄСПЛ і були узагальнені, серед інших рішень, у справі «Кривенький проти України» (№ 43768/07, §§ 41-42 і 45, рішення 16 лютого 2017 року). Так, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. У той же час, втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68; «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). Водночас, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, ЄСПЛ загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ісмаїлов проти російської федерації» від 06 листопада 2008 року). Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, у право якої втручається держава. Майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним цілям, які це втручання переслідувало. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримано всіх трьох критеріїв (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19). З огляду на викладене, при розгляді справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, судам необхідно досліджувати питання наявності вищевказаних критеріїв співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, в процесі чого сторони можуть доводити наявність або відсутність обставин, пов`язаних з такими критеріями, шляхом подання відповідних доказів. Лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Водночас для розкриття критерію пропорційності з метою застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як «добросовісність», яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Основними критеріями, які визначають добросовісність / недобросовісність набувача майна є такі категорії, як знав/не знав, міг знати/не міг знати. За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це. Добросовісність чи недобросовісність особи - це висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Добросовісність набувача не є безумовною підставою для відмови суду у втручанні у мирне володіння майном, але ця обставина має значення для визначення пропорційності з метою застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції поряд з іншими критеріями, обумовленими цією нормою. Таким чином важливим у цій справі є перевірка добросовісності набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , який придбав її за оплатним договором 05 грудня 2015 року. Водночас при дослідженні питання продотримання гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, слід надати оцінку, зокрема, тривалості володіння спірною земельною ділянкою ОСОБА_3 , наявності/відсутності на ній будівель та споруд, наявності/відсутності можливості отримання відповідачем обґрунтованої компенсації чи іншого виду належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно. Вирішуючи спір у цій справі, який стосується втручання у право мирного володіння майном, апеляційний суд не надав оцінки критеріям, за яких втручання держави у таке гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право може визнаватися правомірним, справедливим та виправданим, а отже пропорційним, та не навів жодних мотивів для висновку про дотримання справедливого балансу інтересів сторін. Зокрема, суд апеляційної інстанції не обґрунтував, чи є втручання законним, чи має воно на меті суспільний, публічний інтерес; як внаслідок цього відновиться інтерес держави. Без такого обґрунтування висновки суду про задоволення позову є передчасними. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим. Щодо клопотання про виклик у судове засідання У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Груба Д. І., просить проводити розгляд справиу судовому засіданні з викликом сторін. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Європейський суд з прав людини зазначив, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а лише тлумачили відповідні юридичні норми (рішення в справі «Жук проти України» від 21 жовтня 2010 року). Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Колегія суддів Верховного Суду не вбачає необхідності у виклику сторін у справі для надання пояснень, а відтак клопотання ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник Груба Д. І., про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін задоволенню не підлягає. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 15 жовтня 2025 року ОСОБА_3. в особі представника Груби Д. І. звернувся до Верховного Суду з клопотанням, у якому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як таку, що містить виключну правову проблему. Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України). Клопотання ОСОБА_3 , подане в його інтересах представником Грубою Д. І. , про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для розгляду питання передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені у повній мірі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 403, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Груба Дмитро Ігорович,про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін відмовити. У задоволенні клопотання ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Груба Дмитро Ігорович,про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник - адвокат Груба Дмитро Ігорович, задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: І. А. Воробйова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун