Ухвала КЦС ВС № 296/7186/20

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року м. Київ справа № 296/7186/20 провадження № 61-6799ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Янчуком Максимом Олександровичем, на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки. Відповідно до ухвали Корольовського районного суду міста Житомира від 05 серпня 2020 року позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та стягнення із відповідача аліментів на дитину роз`єднано в окремі провадження. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами 22 січня 2015року зареєстровано шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_4 . Однак сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, і рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 10 жовтня 2016 року їхній шлюб розірвано. На підставі рішення суду дитину залишено на проживання і виховання з матір`ю. Відповідач не бере участі у вихованні дитини, не провідує доньку, не цікавиться здоров`ям дитини, морально та матеріально її не підтримує. Жодного разу не поздоровляв доньку на день народження, Новий рік та інші свята, що підтверджує факт повної байдужості до долі дитини. Матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Востаннє свого батька дитина бачила більше трьох років тому назад. Отже, батько свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. На час подачі позову дитина проживає із позивачкою і перебуває на її повному утриманні. Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покласти на Орган опіки та піклування Житомирської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно дочки. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про те, що батько дитини умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. А відтак, застосування до відповідача такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав є передчасним. Разом з цим, суд вважав за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання ним своїх батьківських обов`язків, а на орган опіки та піклування покласти контроль за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків стосовно дочки ОСОБА_4 . Наданий у даній справі висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради має лише рекомендаційний характер та є недостатньо обґрунтованим, оскільки не містить інформації щодо підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав; не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси неповнолітньої дитини. Відтак висновок органу опіки та піклування не може бути покладений в основу судового рішення про позбавлення батьківських прав. 20 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 доведений факт ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Протягом семи років ОСОБА_2 свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками - не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, лікування, не спілкувався з нею в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення; не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, не створював умов для отримання нею освіти. Таке ухилення від виховання дитини є системною, винною поведінкою відповідача. Будь-яких доказів чинення позивачкою перешкод у спілкуванні з донькою відповідач суду не надав. Відповідач не відвідував навчальний заклад, у якому навчалась його дитина, не цікавився її навчанням та інтересами. Посилання відповідача не спростовують факт винної поведінки (бездіяльності) батька, яка виразилась у свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов`язками з виховання дитини, самоусуненні від їх виконання. Ненадання матеріального забезпечення, відсутність соціального і психологічного контакту з дитиною є підставою для позбавлення батьківських прав. Навіть під час розгляду справи зміни поведінки відповідача в кращу сторону у зв`язку із виявленим ним бажанням здійснювати свої батьківські обов`язки з виховання дитини не відбулось. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 10 жовтня 2016 року, шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 10 жовтня 2019 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідувала Житомирський дошкільний заклад №

49. За свідченням вихователів піклування дитиною здійснювалось мамою, бабусею та дідусем зі сторони матері. Батько дитини участі у вихованні доньки не приймав, не відвідував святкових ранків, батьківських зборів. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 03 березня 2021 року стягнено з ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 30 червня 2020 року і досягнення дитиною повноліття. Відповідно до висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування є доцільним позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 . Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України). Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України). Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року). Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року). Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 зазначено, що: «позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Посилання заявниці на те, що ОСОБА_3 впродовж дев`яти років проживає разом із матір`ю та вітчимом та не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела. Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом наявної заборгованості за аліментами суд не бере до уваги, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що «касаційний суд зауважує, що: очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики були відсутні. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою; апеляційний суд, крім факту, що батько не підтримував з донькою відносини з 2015 року, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судами не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй доньці, або що він становив загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. Касаційний суд, з урахуванням змісту частини четвертої статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підкреслює, що в цій справі ні позивачка не посилалася на підставу наявності домашнього насильства, ні суди не встановили, таких фактів, проаналізувавши надані докази. Тобто у цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров`я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю, вітчимом. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності; хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту з донькою тривав достатньо довго, особливо для дитини її віку, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв`язків між донькою і її біологічним батьком. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьком і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу; діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; у цій справі надання батькові можливості відновити контакт зі своєю донькою, з урахуванням встановлених обставин, не позначиться негативно на зв`язках дитини з її існуючою сім`єю. Натомість апеляційний суд не врахував можливість відновлення зв`язків між батьком та донькою, а звернув увагу лише на існуючі відносини; повну й абсолютну заборону контактів між дитиною та біологічним батьком не можливо використовувати як засіб виховання або покарання батька. Натомість на думку апеляційного суду, батьківська бездіяльність батька протягом восьми років, по суті виправдовувала позбавлення його права на сімейне життя. Надання батькові можливості спілкуватися зі своєю донькою не поставить під загрозу благополуччя дівчинки, а навпаки сприятиме відновленню контактів з її біологічним батьком і відповідатиме її найкращим інтересам». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суди встановили, що позивачкою не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача з ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, тому зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 296/7186/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко