Постанова КЦС ВС № 504/1615/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 504/1615/24 провадження № 61-11876св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Туманов Денис Сергійович, на постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В., Короткий зміст позовних вимог У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області(далі - Фонтанська сільська рада) про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 2018 року вона проживала однією сім`єю разом із ОСОБА_2 , яка вважала її своєю дочкою. Вони вели спільне господарство, допомагали одна одній у вирішенні життєвих питань. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частку житлового будинку з надвірними господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 27,0 кв. м, житловою площею 16,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0, 099 га, кадастровий номер 5122786400:02:002:1433, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,4000 га, кадастровий номер 5122786400:01:003:0320, цільове призначення - для ведення товарного особистого селянського господарства, яка розташована на території Фонтанської сільської ради (за межами населеного пункту) Одеської області. У встановлений законом шестимісячний строк позивачка звернулася до Лиманської державної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус їй порекомендувала звернутися до суду з метою встановлення факту родинних відносин. Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити юридичний факт проживання однією сім`єю не менше п`яти років на час відкриття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 27,0 кв. м, житловою площею 16,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0, 099 га, кадастровий номер 5122786400:02:002:1433, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,4000 га, кадастровий номер 5122786400:01:003:0320, цільове призначення - для ведення товарного особистого селянського господарства, яка розташована на території Фонтанської сільської ради (за межами населеного пункту) Одеської області, в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст судових рішень Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено юридичний факт проживання однією сім`єю не менше п`яти років на час відкриття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 27,0 кв. м, житловою площею 16,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0, 099 га, кадастровий номер 5122786400:02:002:1433, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,4000 га, кадастровий номер 5122786400:01:003:0320, цільове призначення - для ведення товарного особистого селянського господарства, яка розташована на території Фонтанської сільської ради (за межами населеного пункту) Одеської області, в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю протягом не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зважаючи на те, що ОСОБА_3 , громадянка російської федерації, як спадкоємець за заповітом, спадщину після смерті ОСОБА_2 не прийняла, а інші спадкоємці за законом чи заповітом відсутні, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 як спадкоємцем четвертої черги права власності на нерухоме майно, яке залишилися після смерті ОСОБА_2 . Постановою Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року апеляційну скаргу Фонтанської сільської ради задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 13 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивачка не довела факту її проживання разом із ОСОБА_2 однією сім`єю щонайменше п`ять років до дня її смерті. Не звернув уваги на те, що позивачка разом зі своєю сім`єю проживала по сусідству, а саме лише надання допомоги ОСОБА_2 , а надалі її поховання, не є доказом проживання однією сім`єю, за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов`язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Туманов Д. С., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Як на підставу касаційного оскарженнязаявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 26 листопада 2021 року у справі № 755/18012/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції несправедливо визначив критерії сім`ї, які мали б бути притаманні сім`ї, за участю позивача і спадкодавця, оскільки не врахував фактичні обставини справи, а саме: на час смерті ОСОБА_2 їй було 83 роки; спірний період охоплює роки коронавірусної пандемії, а також повномасштабного вторгнення рф на територію України, а отже вимагати від позивачки доказів на підтвердження здійснення ремонтних робіт у будинку чи купівлі майна для спільного користування з боку суду не є розумним та справедливим. Суд апеляційної інстанції безпідставно звузив участь ОСОБА_1 у житті спадкодавця лише до надання допомоги за життя та її поховання та не аргументував свій висновок про те, що проживання родини позивачки по сусідству виключало можливість проживання позивачки з ОСОБА_2 однією сім`єю. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків, які підтвердили, що зважаючи на похилий вік спадкодавця, вона потребувала, зокрема, приготування їжі, забезпечення продуктами харчування, зважаючи на відсутність громадського транспорту у селі, спілкування, прибирання у будинку та на прибудинковій території, відвідування під час перебування на стаціонарному лікуванні, забезпечення її у цей час ліками та їжею, що здійснювала позивачка. Оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, не відповідає завданням цивільного судочинства, а також критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, встановленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 вересня 2025 року касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Туманов Д. С., на постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Туманов Д. С., на постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Доброславського районного суду Одеської області(у зв`язку із набранням 25 квітня 2025 року чинності Закону України від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів, найменування Комінтернівський районний суд Одеської області змінено на Доброславський районний суд Одеської області) матеріали справи № 504/1615/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву. У листопаді2026 року матеріали справи № 504/1615/24 надійшли до Верховного Суду. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Фактичні обставини справи Суди встановили, що за життя ОСОБА_2 на підставі рішення Фонтанської сільської ради від 31 жовтня 2003 року № 103 належала 1/2 частка житлового будинку з надвірними господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 27,0 кв. м., житловою площею 16,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі рішення Фонтанської сільської ради від 26 липня 2001 року № 76 ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку площею 0, 099 га, кадастровий номер 5122786400:02:002:1433, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 12 травня 2010 року № 1637/А-2010 у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,4000 га, кадастровий номер 5122786400:01:003:0320, цільове призначення - для ведення товарного особистого селянського господарства, яка розташована на території Фонтанської сільської ради (за межами населеного пункту) Одеської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частку житлового будинку з надвірними господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 27,0 кв. м, житловою площею 16,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0, 099 га, кадастровий номер 5122786400:02:002:1433, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,4000 га, кадастровий номер 5122786400:01:003:0320, цільове призначення - для ведення товарного особистого селянського господарства, яка розташована на території Фонтанської сільської ради (за межами населеного пункту) Одеської області. За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 29 серпня 2018 року приватним нотаріусом Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю. Г., зареєстрований у реєстрі за № 1148, згідно з яким усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, заповіла громадянці рф ОСОБА_3 . За заявою ОСОБА_1 від 27 лютого 2024 року було заведено спадкову справу № 23/2004 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Інші спадкоємці за законом/заповітом відсутні. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті. Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі №304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні справ щодо встановлення права на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання заявника разом зі спадкодавцем є доведеність факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 06 березня 2025 року у справі № 521/729/20, від 07 травня 2025 року у справі № 283/2703/23, від 07 серпня 2025 року у справі № 466/11802/21. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21. Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Установивши, що ОСОБА_1 не довела факту постійного спільного проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю протягом п`яти років до часу відкриття спадщини, наявності між ними взаємних прав і обов`язків, ведення спільного господарства, спільного бюджету, спільних витрат та іншого, що притаманне саме сімейним відносинам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції несправедливо визначив критерії сім`ї, які мали б бути притаманні сім`ї, за участю позивача і спадкодавця; помилково не взяв до уваги показання свідків, які підтвердили, що зважаючи на похилий вік спадкодавця (83 роки), вона потребувала, зокрема, приготування їжі, забезпечення продуктами харчування, зважаючи на відсутність громадського транспорту у селі, спілкування, прибирання у будинку та на прибудинковій території, відвідування під час перебування на стаціонарному лікуванні, забезпечення її у цей час ліками та їжею, що здійснювала позивачка, є необґрунтованими. Вказані аргументи позивачки не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, щодо недоведеності позивачкою обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин . Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що надання позивачкою допомоги ОСОБА_2 за життя не дає підстав для висновку про їх пов`язаність спільним побутом, ведення спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років до часу відкриття спадщини. У контексті наведеного Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково не взяв до уваги показання свідків, які підтвердили, що зважаючи на похилий вік спадкодавця (83 роки), вона потребувала, зокрема, приготування їжі, забезпечення продуктами харчування, зважаючи на відсутність громадського транспорту у селі, спілкування, прибирання у будинку та на прибудинковій території, відвідування під час перебування на стаціонарному лікуванні, забезпечення її у цей час ліками та їжею, що здійснювала позивачка, оскільки зазначене не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, щодо недоведеності позивачкою обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, зокрема наявності між ОСОБА_2 . ОСОБА_1 взаємних прав і обов`язків, наявність у них спільного бюджету, здійснення спільних витрат. Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає завданням цивільного судочинства, а також критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном є безпідставними, оскільки зводяться до власного тлумачення заявницею положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильного по суті рішення суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким апеляційний суд надав належу оцінку. Водночас відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. За встановлених у цій справі обставин висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Туманов Денис Сергійович, залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник