Постанова КЦС ВС № 752/22726/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року м. Київ справа № 752/22726/20 провадження № 61-14897св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач) розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лук`яненко Ярослав Володимирович, на рішенняГолосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В. у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка) до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - відповідачі), третя особа - Київська міська рада, про виділення частки в натурі із спільної часткової власності, припинення права спільної часткової власності та визначення порядку користування, ухвалив постанову про таке: I. Вступ

1. У листопаді 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів за участі третьої особи про виділення частки в натурі із спільної часткової власності, припинення права спільної часткової власності та визначення порядку користування.

2. Суд першої інстанції позов задовольнив.

3. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку користування земельною ділянкою скасував і ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

4. ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.

5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту. Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про виділення частки в натурі із спільної часткової власності та припинення права спільної часткової власності. ІІ. Короткий зміст позовних вимог

6. Позов обґрунтований так: - сторонам у справі на праві спільної часткової власності належить по 1/4 частині домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У 2014 році сторони приватизували вказану земельну ділянку по 1/4 частині кожному; - домоволодіння АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння), складається з житлового будинку літера «А» загальною площею 278,4 кв. м, житловою площею 165,3 кв. м, що містить чотири відокремлені квартири; - позивачка займає квартиру АДРЕСА_2 , що складається з таких приміщень: 4-1 коридор площею 3,6 кв. м; 4-2 ванна площею 2,7 кв. м; 4-2а вбиральня площею 1,5 кв. м; 4-3 кухня площею 9,0 кв. м; 4-4 сходова клітина площею 3,2 кв. м; 4-5 житлова кімната площею 11,4 кв. м; 4-6 житлова кімната площею 14,2 кв. м; 4-7 житлова кімната площею 9,5 кв. м.; 4-8 коридор площею 3,4 кв. м; 4-9 кухня площею 9,5 кв. м; 4-10 житлова кімната площею 8,7 кв. м; 4-11 житлова кімната площею 18,0 кв. м; - у добровільному порядку вирішити питання про виділення частки в натурі не видається можливим, у зв`язку із чим позивач звернулась до суду з цим позовом.

7. З огляду на викладене та враховуючи заяву про зміну предмета позову, позивачка просила: - виділити їй у власність в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна зі спільної часткової власності 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок); - припинити її право спільної часткової власності на 1/4 частину житлового будинку; - виділити їй у власність в натурі зі спільної часткової власності 1/4 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:79:321:0017, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (далі - земельна ділянка площею 0,1 га); - припинити її право спільної часткової власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,1 га; - визначити порядок користування земельною ділянкою площею 388,05 кв. м з кодом 79:321:0031, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (далі - земельна ділянка площею 388,05 кв. м) між нею та співвласниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , відповідно до їх часток у праві власності на житловий будинок. ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року позов задоволено. Виділено ОСОБА_2 у власність в натурі в окремий об`єкт (одиницю) нерухомого майна зі спільної часткової власності 1/4 частину домоволодіння, а саме квартиру АДРЕСА_2 у складі приміщень: 4-1 коридор площею 3,6 кв. м; 4-2 ванна площею 2,7 кв. м; 4-2а вбиральня площею 1,5 кв. м; 4-3 кухня площею 9,0 кв. м; 4-4 сходова клітина площею 3,2 кв. м; 4-5 житлова кімната площею 11,4 кв. м; 4-6 житлова кімната площею 14,2 кв. м; 4-7 житлова кімната площею 9,5 кв. м; 4-8 коридор площею 3,4 кв. м; 4-9 кухня площею 9,5 кв. м; 4-10 житлова кімната площею 8,7 кв. м; 4-11 житлова кімната площею 18,0 кв. м; сарай літ. «З» та погріб під ним літ. «під З». Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/4 частину житлового будинку. Виділено ОСОБА_2 у власність в натурі зі спільної часткової власності частину земельної ділянки площею 0,1 га, згідно схеми, зображеної в додатку № 3 до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 24 травня 2022 року № 3-24/05. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/4 частину земельної ділянки, площею 0,1 га. Визначено порядок користування земельною ділянкою площею 388,05 кв. м, між ОСОБА_2 та співвласниками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 відповідно до їхніх часток у праві власності на житловий будинок згідно зі схемою, зображеною в додатку № 3 до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 24 травня 2022 року № 3-24/05.

9. Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивачки витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн та витрати на оплату судової експертизи в розмірі 26 900,00 грн в рівних частинах.

10. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка в ході судового розгляду справи доведено ту обставину, що спірний житловий будинок можливо поділити в натурі відповідно до часток співвласників, кожній зі сторін спору може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру), які мають окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо). IV. Короткий зміст постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій

11. Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 листопада 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про залишення позовних вимог без задоволення.

12. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким: - позивачка не надала доказів введення прибудови літ. «а», яка входить до складу спірного житлового будинку, в експлуатацію в установленому порядку і набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільного права; - запропонований експертом та прийнятий судом першої інстанції варіант виділу в натурі частки ОСОБА_2 передбачає суттєву зміну часток співвласників житлового будинку; - частка, що виділена ОСОБА_2 , не може вважатися незначною, а отже, має місце порушення прав ОСОБА_1 , якою була подана апеляційна скарга; - висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами; - об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти, не є об`єктами права власності, а тому не можуть бути предметом поділу (виділу); - питання щодо поділу таких об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону; - за відсутності підстав для виділення у власність позивачки частини будинку, а також за наявності на земельній ділянці об`єктів самочинної забудови відсутні підстави для виділу їй і частини земельної ділянки; - позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог про виділ частки в натурі із спільної часткової власності та припинення права спільної часткової власності.

13. Постановою Верховного Суду від 10 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

14. Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність самочинного будівництва у спірному домоволодінні, проте не вказав, якими доказами підтверджується такий факт станом на час вирішення спору, не усунув розбіжностей у відомостях, зазначених у технічному паспорті та інформаційній довідці, у зв`язку з чим неповно встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, та передчасно залишив позовні вимоги без задоволення. V. Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

15. Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року в частині визначення порядку користування земельною ділянкою площею 388,05 кв. м, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києві від 01 листопада 2022 року скасовано.

16. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про виділення позивачці у власність в натурі зі спільної часткової власності будинку та земельної ділянки під нею, а також припинення права спільної часткової власності ОСОБА_2 на відповідні частини об`єктів поділу, апеляційний суд виходив з того, що його висновки в цій частині відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону.

17. Разом з тим, апеляційний суд виснував, що спірний об`єкт нерухомості за своїм статусом є садибним (індивідуальним) житловим будинком. Загалом позивачці виділено в натурі майна на суму 99 876,00 грн, що не перевищує вартості ідеальної частки (100 931,50 грн). Доводи апеляційної скарги про неможливість поділу будинку, оскільки до його складу входять самочинно збудовані споруди, є безпідставними з огляду на державну реєстрацію права власності на це майно.

18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову в частині вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою площею 388,05 кв. м, апеляційний суд виходив з того, що суд не може визначити порядок користування земельною ділянкою комунальної власності без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання такої земельної ділянки у користування співвласникам. Доказів про виділення такої земельної ділянки будь-кому із співвласників не надавалось. VІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

19. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`яненко Я. В. просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

20. Касаційна скарга мотивована таким: - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували приписи статей 364, 380 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) без належного урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах при виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності (без урахування розміру часток співвласників), викладених у постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13, Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15, від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 688/4007/19; - суди першої та апеляційної інстанцій застосували приписи статей 364, 376 ЦК без належного урахування висновків, що стосуються неможливості виділення частки у разі наявності самочинного будівництва, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 336/7085/14-ц, від 03 березня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19, Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13; - виділена позивачці частка житлового будинку значно перевищила розмір її частки у праві власності, а частки інших співвласників, відповідно, значно зменшилися; - господарські будівлі, розташовані на одній з житловим будинком земельній ділянці, не є безпосередньою складовою частиною будинку, а за змістом статті 381 ЦК є складовою садиби (домоволодіння) як комплексного об`єкта, що включає житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку тощо; - виділ частки співвласника у цьому випадку мав здійснюватися з урахуванням часток у праві власності саме на житловий будинок, а не на садибу в цілому; - посилання суду апеляційної інстанції на те, що господарські будівлі як приналежні речі до основної речі (житлового будинку) мають враховуватися при поділі самого будинку, є безпідставними та суперечать наведеним висновкам Верховного Суду; - позивачка мала рівне з усіма іншими співвласниками право часткової власності у розмірі чверті будинку; - виділення частки з житлового будинку, до складу якого входять об`єкти незавершеного будівництва, не допускається; - жодних доказів узаконення самочинного будівництва у матеріалах справи не міститься; - після виділення позивачці її частки згідно з рішенням суду інші співвласники залишаються з об`єктом нерухомості, що включає самочинне будівництво; - висновок апеляційного суду про відсутність у складі будинку самочинного будівництва суперечить висновкам Верховного Суду; - для визнання об`єкта самочинним будівництвом наявність зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності на такий об`єкт жодного значення не має. VIІ. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 21. 29 грудня 2024 року представник позивачки - адвокат Бойко С. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому навів такі мотиви для відмови у її задоволенні: - суд першої інстанції надав правильну оцінку усним твердженням представника ОСОБА_1 (оскільки ні відзиву, ні заперечень до суду не подавалося), що у власності співвласників перебуває будинок з надвірними спорудами, а в процесі виділу разом з будинком приймають участь і надвірні споруди (оскільки ніхто не позбавляв співвласників права власності на надвірні споруди); - суд апеляційної інстанції (при повторному розгляді справи) також надав належну оцінку цим доводам представника ОСОБА_1 у своїй постанові від 08 жовтня 2024 року; - якщо у ОСОБА_1 були сумніви щодо вартості об`єкта нерухомого майна та вартості ідеальних часток, то її представник мав можливість зазначити це у відзиві, запереченнях або поставити додаткове питання експерту при призначенні судової експертизи, однак ОСОБА_1 не скористалася такими своїми процесуальними правами; - житловий будинок був побудований на земельній ділянці, що була відведена саме для цієї мети; - дослідивши інформаційну довідку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що приміщення, які в технічному паспорті за 2010 рік значилися як самочинні, на момент подання позову самочинними не були, оскільки на них зареєстровано право власності, а тому проведення виділу частки в натурі є можливим; - співвласник ОСОБА_4 для реєстрації свого права власності в Державному реєстрі речових прав надала державному реєстратору (нотаріусу) оновлений технічний паспорт, в якому були відсутні відмітки про самочинні прибудови; - згідно зі свідоцтвом ОСОБА_1 про право на спадщину за законом від 30 травня 2007 року в загальну площу житлового будинку не входила площа самочинних прибудов; - ОСОБА_1 своєю реєстрацією підтвердила той факт, що прибудови (зазначені в технічному паспорті за 2010 рік) ввійшли в загальну площу будинку 278,8 кв. м і не є самочинними; - Київський апеляційний суд правильно виснував, що кваліфікація прибудов як самочинних станом на дату звернення позивача із позовом виключається, оскільки вони вже були узаконені, оскільки на них зареєстровано право власності; - висновки суду апеляційної інстанції є правильними та обґрунтованими. 22. 09 січня 2025 року ОСОБА_4 подала до суду заяву, у якій зазначає, що вона не підтримує касаційну скаргу ОСОБА_1 та вважає постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року законною, оскільки виділ в натурі позивачці квартири АДРЕСА_2 з надвірними спорудами (сарай літ. «З» та погріб під ним) є справедливим. VIIІ. Рух справи 23. 07 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у задоволеній частині позову.

24. Ухвалою від 26 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. 25. 24 грудня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

26. Ухвалою від 28 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

27. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

28. Ухвалою від 05 листопада 2025 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 607/10858/22.

29. Ухвалою від 13 травня 2026 року поновлено касаційне провадження у справі. ІХ. Встановлені судами обставини

30. ОСОБА_2 на праві власності належить 1/4 частина житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності на спадщину, виданого 02 листопада 1990 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори.

31. Крім того, позивачка є власником 1/4 частини земельної ділянки площею 0,1 га, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 22 січня 2014 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві.

32. Згідно з даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна від 31 липня 2020 року № 218547273 іншими співвласниками домоволодіння (по 1/4 частині) є ОСОБА_3 (на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 05 грудня 2019 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори), Шевель (Рискаль) Л. І. (на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 27 квітня 2017 року державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори).

33. З технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого 23 липня 2010 року, вбачається, що житловий будинок двоповерховий, чотириквартирний, до складу квартир входять наступні приміщення: - квартира АДРЕСА_3 загальною площею 56,3 кв. м, перший поверх: 1-1 коридор площею 4,0 кв. м; 1-2 кухня площею 12,4 кв. м; 1-3 ванна кімната площею 3,4 кв. м; 1-5 житлова кімната площею 14,7 кв. м; 1-6 житлова кімната площею 12,8 кв. м; 1-7 житлова кімната площею 9,0 кв. м; - квартира АДРЕСА_4 загальною площею 56,0 кв. м, перший поверх: 2-1 кухня площею 5,8 кв. м; 2-2 коридор площею 5,8 кв. м; 2-3 житлова кімната площею 7,8 кв. м; 2-4 житлова кімната площею 13,4 кв. м; 2-5 житлова кімната площею 7,8 кв. м; І веранда площею 15,4 кв. м; - квартира АДРЕСА_5 загальною площею 71,4 кв. м, другий поверх: 3-1 коридор площею 4,3 кв. м, 3-2 вбиральня площею 1,1 кв. м, 3-3 ванна площею 3,3 кв. м, 3-4 кухня площею 12,3 кв. м, 3-5 житлова кімната площею 13,9 кв. м, 3-6 житлова кімната площею 9,8 кв. м, 3-7 житлова кімната площею 14,3 кв. м, І сходова клітина площею 5,5 кв. м, ІІ сходова клітина площею 4,1 кв. м, ІІІ комора площею 2,8 кв. м; - квартира АДРЕСА_2 загальною площею 94,7 кв. м: перший поверх: 4-1 коридор площею 3,6 кв. м; 4-2 ванна площею 2,7 кв. м; 4-2а вбиральня площею 1,5 кв. м; 4-3 кухня площею 9,0 кв. м; другий поверх: 4-4 сходова клітина площею 3,2 кв. м; 4-5 житлова кімната площею 11,4 кв. м; 4-6 житлова кімната площею 14,2 кв. м, 4-7 житлова кімната площею 9,5 кв. м; 4-8 коридор площею 3,4 кв. м, 4-9 кухня площею 9,5 кв. м, 4-10 житлова кімната площею 8,7 кв. м, 4-11 житлова кімната площею 18,0 кв. м.

34. Усі квартири ізольовані одна від одної.

35. Разом з цим, у технічному паспорті вказана примітка про наявність самочинного будівництва: гараж під літ. «М», 79,1% двоповерхової прибудови під літ. «а».

36. Позивачка користується приміщеннями квартири АДРЕСА_2 вказаного домоволодіння, сараєм під літерою «З» та погрібом під літерою «під З».

37. Квартира АДРЕСА_2 відокремлена від інших квартир житлового будинку, підключена до мережі газопостачання, електропостачання, централізованого водопостачання та каналізації, опалення в квартирі індивідуальне від котла.

38. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 24 травня 2022 року № 3-24/05 виділити в натурі 1/4 частину домоволодіння, а саме квартиру АДРЕСА_2 , що складається із вказаних вище приміщень, а також сарай літ. «З» та погріб під ним літ. «під З», що знаходяться у користуванні ОСОБА_2 , технічно можливо.

39. Технічно можливий варіант виділу приміщень квартири АДРЕСА_2 житлового будинку зображено на схемах в додатках № 1-2 до висновку.

40. Можливий варіант виділу ОСОБА_2 1/4 частину земельної ділянки площею 0,1000 га детально описаний в дослідницькій частині висновку та зображений на схемі в додатку № 3 до висновку.

41. Можливий варіант встановлення порядку користування для ОСОБА_2 1/4 частиною земельної ділянки площею 388,05 кв. м детально описаний в дослідницькій частині висновку та зображений на схемі в додатку № 3 до висновку.

42. У мотивувальній частині висновку експерта зазначено, що оскільки в наданому на дослідження техпаспорті вказано, що 79,1 % двоповерхової прибудови літ. «а» є самочинним будівництвом, а відомості щодо того, яка саме частина цієї прибудови є самочинним будівництвом, не зазначено, встановити фактичну частку співвласника ОСОБА_2 не вбачається за можливе. Проте далі експерт робить висновок про технічно можливий варіант виділу приміщень квартири АДРЕСА_6 . Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.

44. В касаційному порядку справа переглядається в частині позовних вимог про виділення частки в натурі із спільної часткової власності, припинення права спільної часткової власності на частину житлового будинку та частину земельної ділянки площею 0,1 га(див. пункти 5, 19, 20). Щодо вимог про припинення права спільної часткової власності

45. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статей 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

46. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

47. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосування способів захисту цивільних прав, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

48. Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

49. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19).

50. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

51. Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 354/680/15-ц).

52. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

53. Статтею 358 ЦК врегульовано здійснення права спільної часткової власності, що гарантує кожному із співвласників право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

54. Відповідно до частин першої, третьоїстатті 364 ЦК співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

55. За змістом цієї правової норми (див. пункт 54) виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

56. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (частина перша, четверта статті 88 Земельного кодексу України (далі - ЗК)).

57. Враховуючи викладене, виділ співвласником у власність в натурі частки майна та частки земельної ділянки із спільної часткової власності саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної часткової власності для нього на ці об`єкти. Тому у суду першої інстанції не було підстав для зазначення в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо частини житлового будинку та частини земельної ділянки.

58. Подібний за змістом висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.

59. Крім того, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

60. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в цій частині, на такі обставини уваги не звернув.

61. З огляду на зазначене рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення вимог про припинення права спільної часткової власності ОСОБА_2 на частину житлового будинку та частину земельної ділянки слід скасувати і відмовити у задоволенні цих вимог. Щодо вимог про виділення частки в натурі із спільної часткової власності

62. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18).

63. Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, позивачка в ході судового розгляду справи довела ту обставину, що спірний житловий будинок можливо поділити в натурі відповідно до часток співвласників, кожній зі сторін спору може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру), які мають окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо).

64. Суди при вирішенні спору врахували висновок проведеної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, відповідно до якого виділити квартиру АДРЕСА_2 , що знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , сарай літ. «З» та погріб під ним літ. «під З», а також 1/4 частину земельної ділянки площею 0,1000 га технічно можливо (див. пункти 38-40).

65. Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що 79,1 % двоповерхової прибудови літ. «а» є самочинним будівництвом, що вбачається з технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок та висновку експерта (див. пункти 35, 42).

66. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що кваліфікація прибудов як самочинних станом на дату звернення ОСОБА_2 із позовом виключається, оскільки на них вже було зареєстровано право власності (див. пункт 17).

67. Верховний Суд звертає увагу на те, що частинами першою, другою статті 376 ЦК визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

68. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК).

69. Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК).

70. Згідно з пунктом 2.3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

71. Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд, зокрема, у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц.

72. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду висновувала, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц).

73. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).

74. У цій справі суди не врахували те, що здійснення державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва, і що така реєстрація не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

75. Матеріали справи свідчать про те, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна від 31 липня 2020 року № 218547273 співвласниками домоволодіння, яке має загальну площу 278,4 кв. м, житлову площу 165,3 кв. м, є ОСОБА_3 (на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 05 грудня 2019 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори) та ОСОБА_4 (на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 27 квітня 2017 року державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори).

76. Суди не звернули увагу на те, що відомості про позивачку як співвласника такого домоволодіння у цій довідці відсутні.

77. Апеляційний суд, стверджуючи про те, що кваліфікація прибудов як самочинних станом на дату звернення ОСОБА_2 із позовом виключається, оскільки на них вже було зареєстровано право власності, не встановив, яким чином саме у позивачки виникло право власності на спірне майно.

78. Суди не врахували, що набуття права власності на об`єкт самочинного будівництва в інший спосіб, ніж той, який передбачений у статті 376 ЦК (за рішенням суду), не допускається.

79. Разом з тим, виділяючи позивачці у власність зі спільної часткової власності частину домоволодіння, до складу якого входять самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, суди залишили поза увагою те, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див. постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц).

80. Далі Верховний Суд підкреслює, що частиною четвертою статті 120 ЗК передбачено, що в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

81. Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

82. Набуття певного речового права на земельну ділянку особою, яка набула право власності на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці державної або комунальної власності, відбувається відповідно до рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 661/3925/16-а).

83. У зв`язку з цим у спорах, зокрема, про визнання будь-яких прав на земельні ділянки, що перебувають у державній чи комунальній власності, має залучатися до участі у справі розпорядник таких земель, який визначається з урахуванням повноважень, наданих йому законодавством, оскільки вирішення відповідного спору безпосередньо та передусім стосується прав та інтересів саме розпорядника земель державної чи комунальної форми власності (див. постанову Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 707/157/22).

84. Суд першої інстанції, виділяючи позивачці у власність із спільної часткової власності частину земельної ділянки площею 0,1 га, не встановив, до земель якої форми власності належить земельна ділянка, на якій розташована двоповерхова прибудова літ «а», 79,1% якої є самочинним будівництвом, та хто є розпорядником цієї ділянки, як і не перевірив, чи була вона передана співвласникам будинку у встановленому законом порядку.

85. Встановлення цих обставин впливає на можливості позивача ставити питання про захист свого права в судовому порядку.

86. У зв`язку із чим висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині є передчасними.

87. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, в порушення вимог статті 367 ЦПК відповідних висновків щодо вказаних обставин не зробив.

88. З огляду на викладене рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині задоволення вимог про виділення часток житлового будинку та земельної ділянки в натурі із спільної часткової власності підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. X. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

90. Верховний Суд звертає увагу на те, що встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

91. Враховуючи те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині (див. пункт 5) не відповідають вимогам ЦПК щодо законності й обґрунтованості, їх слід скасувати та відмовити у задоволенні вимог позивачки про припинення права спільної часткової власності, а в частині вимог про виділення часток житлового будинку та земельної ділянки в натурі із спільної часткової власності необхідно справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

92. Оскільки Верховний Суд в частині позовних вимог направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до статті 141 ЦПК розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лук`яненко Ярослав Володимирович, задовольнити частково.

2. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасувати.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_2 про припинення її права спільної часткової власності на частину житлового будинку та частину земельної ділянки відмовити.

4. Справу в частині вимог ОСОБА_2 про виділення їй часток житлового будинку та земельної ділянки в натурі із спільної часткової власності направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року в оскарженій частині втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко