Постанова КЦС ВС № 295/11891/20

Постанова Іменем України 25 березня 2026 року м. Київ Справа № 295/11891/20 Провадження № 61-6385св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу, учасниками якої є: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансорендсервіс» (далі - позивач), відповідачі - ОСОБА_1 (далі - скаржниця), ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 (далі - спадкоємиця), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном за касаційною скаргою скаржниці на постанову Житомирського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року, яку ухвалила колегія у складі Павицької Т. М., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Вступ

1. Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод, які чинять власники нежитлових приміщень першого поверху, у користуванні та розпорядженні підвальними приміщеннями позивача. Обґрунтував тим, що відповідачі без відповідного дозволу здійснили самовільну прибудову до їхніх приміщень, перекривши позивачеві передбачений у технічній документації вхід ззовні до належного йому підвалу.

2. Суд першої інстанції задовольнив позов. Вказав, що влаштована відповідачами прибудова перешкоджає доступу позивача до належного йому майна. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо суті спору, однак через порушення процесуальних норм те рішення скасував й ухвалив нове - про задоволення позову.

3. Касаційну скаргу подала одна з відповідачок. Стверджувала, зокрема, про те, що суд не взяв до уваги докази згоди мешканців на прибудову, їхні заперечення проти знесення, а також не оцінив добросовісність скаржниці.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи дотримав апеляційний суд принципи правомірного втручання у право мирного володіння самочинною прибудовою. Вирішив, що задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом знесення прибудови є втручанням у право мирного володіння майном, але таке втручання передбачене законом, переслідує правомірну мету контролю власником за використанням його майна та за обставин, які встановили суди попередніх інстанцій, є пропорційним цій меті. (2) Зміст позовної заяви

5. У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив зобов`язати відповідачів за їхній рахунок знести прибудову до нежитлових приміщень загальною площею 53,1 кв. м і 20,2 кв. м (далі - прибудова та нежитлові приміщення відповідно) у житловому багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок). Обґрунтував так: 5.1. Позивач є власником підвальних приміщень загальною площею 123,7 кв. м (далі - підвальні приміщення) у житловому будинку. Відповідно до технічного паспорта та плану підвалу ці приміщення мають окремий вихід у двір. 5.2. Відповідачі мають нежитлові приміщення на першому поверсі цього будинку та незаконно здійснили до них самочинну прибудову. Право власності на прибудову незареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Прибудова перекрила вхід до належних позивачеві підвальних приміщень, сходи забетоновані. 5.3. Унаслідок незаконної прибудови погіршився стан підвальних приміщень, підвищилась волога, на стінах почав з`являтися грибок. Перекриття виходу з цих приміщень порушує протипожежні норми. 5.4. Оскільки знесення прибудови є крайнім заходом втручання у права, позивач згідний на перебудову відповідачами прибудови так, щоб забезпечити йому вільний вхід з двору до його підвальних приміщень. (3) Зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій 6. 10 січня 2023 року Богунський районний суд м. Житомира ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: зобов`язав відповідачів за власний рахунок знести прибудову до нежитлових приміщень; стягнув із кожного відповідача 1 051,00 грн судового збору та 4 976,69 грн витрат на проведення експертизи. Мотивував так: 6.1. Прибудова є самочинним будівництвом і перешкоджає доступу позивача до його підвальних приміщень, які вбудовані у житловий будинок. Частина прибудови влаштована над сходами, що ведуть з підвальних приміщень позивача на вулицю. 6.2. Відповідачі перешкоджають доступу позивача до належного йому майна. Тому позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном шляхом знесення самовільної прибудови слід задовольнити. 7. 31 жовтня 2023 року Житомирський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі спадкоємицю як правонаступницю ОСОБА_2 . 8. 2 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд ухвалив постанову (повний текст склав 4 квітня 2024 року), згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про задоволення позову: зобов`язав відповідачів за власний рахунок знести прибудову до нежитлових приміщень; вказав, що позивачу слід компенсувати за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, 1 051,00 грн судового збору за подання позову; стягнув зі скаржниці 4 976,69 грн витрат на проведення експертизи та 1 970,00 грн витрат за надання для огляду на судовому засіданні інвентаризаційної справи; стягнув зі спадкоємиці 1 051,00 грн судового збору та 4 976,69 грн витрат на проведення експертизи.Мотивував так: 8.1. Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , щодо якого не було відомостей про належне вручення копії ухвали суду першої інстанції від 3 листопада 2020 року про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою. Суд не встановив спадкоємців після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 і розглянув справу без залучення правонаступника померлого. Тим самим вирішив питання про права й обов`язки спадкоємиці, яка є співвласницею нежитлових приміщень і не була залучена до участі в справі. 8.2. Відповідачі порушили право власності позивача. Частина прибудови влаштована над сходами, які ведуть з належних позивачеві підвальних приміщень. Це безумовно підтверджує те, що відповідачі перешкоджають доступу позивача до належного йому майна. Тому слід задовольнити позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном позивача шляхом знесення самовільної прибудови. (4) Провадження у суді касаційної інстанції 9. 26 квітня 2024 року скаржниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати зазначене судове рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. 10. 3 травня 2024 року скаржниця надіслала до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги. 11. 15 травня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. 12. 22 травня 2024 року скаржниця подала заяву про усунення недоліків касаційної скарги. 13. 6 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржниці на підставах, передбачених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребування справи із суду першої інстанції. 14. 1 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив заяву скаржниці про зупинення виконання постанови апеляційного суду від 2 квітня 2024 року та зупинив таке виконання до закінчення її перегляду у касаційному порядку. 15. 3 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги

16. Скаржниця мотивувала касаційну скаргу так: 16.1. Суд апеляційної інстанції під час судового засідання 2 квітня 2024 року не взяв до уваги доводи скаржниці про те, що вона погоджується за власний рахунок забезпечити позивачу доступ до дверей без знесення прибудови, про що укладений відповідний договір із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 . 16.2. Апеляційний суд у постанові застосував норми права про знесення самочинного будівництва без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц і від 30 червня 2020 року у справі № 201/2886/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у справі № 820/3183/16, від 31 липня 2018 року у справі № 813/6426/14, від 15 травня 2019 року у справі № 813/6423/14, від 6 березня 2019 року у справі № 814/2645/15 і від 7 вересня 2018 року у справі № 813/6284/14, Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, щодо знесення самочинного будівництва як крайнього заходу впливу на забудовника. 16.3. Суд апеляційної інстанції застосував норми права про порядок призначення судової експертизи без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2021 року у справі № 902/834/20, від 13 серпня 2021 року у справі № 917/1196/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 927/110/18, від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20), щодо необхідності призначення судової експертизи для оцінки судом суперечливих доказів. 16.4. Апеляційний суд залишив без відповіді доводи скаржниці в апеляційній скарзі про необґрунтоване призначення судом першої інстанції судової експертизи. Питання щодо переміщення прибудови суд в ухвалі про призначення експертизи не ставив. 16.5. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про призначення нової судово-технічної експертизи та про відвід експерта Свістунова І. С. (далі - судовий експерт), який вирішив у висновку питання про неможливість переміщення прибудови, яке суд перед ним в ухвалі про призначення експертизи не ставив.

17. У доповненнях до касаційної скарги скаржниця зазначила про таке: 17.1. Апеляційний суд застосував норми права про поняття суспільного інтересу без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20. Мешканці житлового будинку не заперечують проти зведення самочинної прибудови з можливістю задоволення інтересів позивача шляхом завершення робіт зі звільнення для нього за рахунок скаржниці входу до підвальних приміщень (ці роботи були зупинені керівником позивача з наполяганням сплатити йому надмірну грошову компенсацію). 17.2. Скаржниця не заперечує самочинний характер прибудови. Але вважає, що, оцінюючи її добросовісність, суди мали врахувати дії, які вона вчиняла для того, щоб розпочати будівельні роботи, а також те, що попередній власник підвальних приміщень ніколи не заперечував проти прибудови. 17.3. Суд апеляційної інстанції безпідставно не приєднав до матеріалів справи копію нотаріально засвідченої заяви попереднього власника підвальних приміщень про надання згоди скаржниці на проведення реконструкції її нежитлових приміщень. Вказану заяву вона отримала від третіх осіб лише у лютому 2024 року, а тому не могла її подати до суду першої інстанції. 17.4. Слід приєднати до матеріалів справи такі документи: (1) копію нотаріально засвідченої заяви від 12 жовтня 2007 року, згідно з якою ОСОБА_7 (далі - попередній власник підвальних приміщень), ОСОБА_2 і ОСОБА_8 як мешканці житлового будинку не заперечували проти того, що скаржниця реконструює її нежитлові приміщення на першому поверсі; (2) оригінал заяви 16 мешканців житлового будинку від 2 травня 2024 року, згідно з якою вони заперечують проти знесення спорудженої відповідачами прибудови, зокрема, тому, що скаржниця у 2024 році розпочала перебудову, щоби звільнити вхід до підвальних приміщень позивача. (2) Позиції інших учасників справи 18. 20 вересня 2024 року спадкоємиця подала відзив на касаційну скаргу (вх № 30256/0/220-24 від 23 вересня 2024 року), в якому просила касаційну скаргу задовольнити. Обґрунтувала так: 18.1. Після ухвалення оскарженої постанови позивач збудував з торця житлового будинку прибудову, розширив свою господарську діяльність, здав підвальні приміщення в оренду. 18.2. Розуміючи, що спорудили прибудову з дозволу попереднього власника підвальних приміщень та усного дозволу мешканців житлового будинку, але без належних документів, не маючи коштів у визначеному керівником позивача розмірі, відповідачі готові звільнити доступ до дверей входу в підвальні приміщення з двору будинку без повного знищення прибудови, яка існує п`ятнадцять років. У такий спосіб буде забезпечена відповідність даних технічного паспорта, наданого позивачем, стану речей. 18.3. 12 вересня 2024 року керівник позивача, будучи впевненим, що відповідачів немає у м. Житомирі, вчинив відносно їхнього майна протиправні дії: розбив стіну, пошкодив фасад, демонтував склопакет і зробив частину прибудови вільною для стороннього доступу, заблокував вхід до дверей прибудови. 18.4. Прибудова зведена у 2008 році, а у 2007 році співвласники - попередній власник підвальних приміщень, ОСОБА_2 і ОСОБА_8 - надали згоду ОСОБА_1 на прибудову. 18.5. Слід не застосовувати до відповідачів крайню міру відповідальності у вигляді знесення прибудови, а надати можливість звільнити технічний вхід у підвальне приміщення позивача з двору будинку. 19. 3 травня 2024 року мешканці житлового будинку подали письмові пояснення щодо суті спору (вх. № 15821/0/220-24 від 7 травня 2024 року), в яких висловили заперечення проти знесення прибудови. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

20. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим (частина перша статті 400 ЦПК України).

21. З огляду на цей припис Верховний Суд переглядає оскаржене судове рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

22. Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

23. Спадкоємиця у відзиві на касаційну скаргу просила таку задовольнити, тобто скасувати постанову апеляційного суду та відмовити у задоволенні позову. Колегія суддів зауважує, що оскільки спадкоємиця не подала заяву про приєднання до касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 397 ЦПК України, або не оскаржила постанову апеляційного суду самостійно, то погодилася із такою постановою, незважаючи на доводи відзиву.

24. Письмові пояснення мешканців житлового будинку (вх. № 15821/0/220-24 від 7 травня 2024 року) слід залишити без розгляду. 24.1. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України). 24.2. Можливість подання заяв особами, які не є учасниками справи, процесуальний закон не передбачає. Тому письмові пояснення мешканців житлового будинку слід залишити без розгляду. (2) Оцінка аргументів учасників справи та висновку апеляційного суду (2.1) Чи дотримав апеляційний суд принципи правомірного втручання у право мирного володіння самочинною прибудовою?

25. Позивач просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні його підвальними приміщеннями, зовнішній вхід до яких перекрила самочинна прибудова відповідачів. Суд першої інстанції позов задовольнив. Виснував, що відповідачі порушили право власності позивача, оскільки частина прибудови до їхніх нежитлових приміщень влаштована над сходами, які ведуть назовні з належних позивачу підвальних приміщень. Апеляційний суд скасував це рішення через порушення норм процесуального права й ухвалив нове - теж про задоволення позову.

26. Скаржниця із постановою апеляційного суду не погодилася. У касаційній скарзі стверджувала, зокрема, що, незважаючи на самочинність прибудови, апеляційний суд не прийняв докази згоди мешканців на прибудову та їхні заперечення проти її знесення, а також не оцінив добросовісність скаржниці з огляду на згоду попереднього власника підвальних приміщень.

27. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується зі скаржницею. Вважає, що задоволення позову є втручанням у її право мирно володіти нежитловими приміщеннями, але таке втручання передбачене законом, переслідує мету контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів і є пропорційним цій меті, оскільки дозволяє її досягнути та за обставин цієї справи не може становити надмірного тягаря. (2.1.1) Законодавство та судова практика

28. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

29. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

30. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

31. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

32. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

33. Загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

34. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

35. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

36. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

37. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

38. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

39. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

40. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України; близькі за змістом приписи передбачені у пункті 6 частини першої статті 1, частині першій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

41. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (частина перша, абзац перший частини другої статті 369 ЦК України).

42. За змістом принципу спільності здійснення права спільної сумісної власності на спільне майно у багатоквартирному будинку будь-які перепланування, переобладнання, реконструкції житлових і нежитлових приміщень у ньому з використанням спільного майна, зокрема несучих, огороджувальних і несуче-огороджувальних конструкцій будинку, можна проводити тільки за згодою всіх співвласників і за умови, що зазначені зміни не порушуватимуть права власників цих приміщень (див. mutatismutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (пункти 74-76), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2024 року у справі № 757/5846/23-ц, від 27 листопада 2024 року у справі № 463/5124/21 (пункт 42)).

43. Оскільки зовнішня стіна будинку, до якої відповідач здійснив прибудову, є несучою конструкцією, а відповідно - спільним майном власників житлових і нежитлових приміщень будинку, то здійснена без їхнього дозволу реконструкція порушує права співвласників будинку. Така реконструкція є проявом недобросовісної поведінки відповідача (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 463/5124/21 (пункт 45)).

44. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частини перша та друга статті 376 ЦК України).

45. Державну реєстрацію права власності на самочинно побудовану, реконструйовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав співвласників багатоквартирного будинку та власника земельної ділянки. Їхні права порушуються самочинним будівництвом, а не державною реєстрацією права власності на самочинно побудоване майно. Така реєстрація поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка це будівництво здійснила, лише додає додаткові юридичні обмеження до вже існуючих фактичних обмежень (які є наслідком самочинного будівництва) співвласників багатоквартирного будинку та власника земельної ділянки у реалізації їхнього права власності (див. mutatismutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункти 89, 92), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 463/5124/21 (пункт 54)).

46. Формулювання приписів статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Державна реєстрація права власності на самочинно реконструйовані об`єкти за особою, яка їх реконструювала, не означає виникнення у недобросовісного відповідача права власності на таке будівництво і припинення правового режиму відповідного майна як самочинного будівництва, тобто не змінює цей режим, у тому числі з метою застосування положень частини четвертої статті 376 ЦК України (див. mutatismutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункти 53-56), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 46-47), від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 109)).

47. Власники та користувачі об`єктів архітектури зобов`язані, зокрема, отримувати в установленому законодавством порядку дозвіл на виконання робіт, пов`язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об`єкта архітектури; у разі необхідності внесення змін до об`ємно-просторових, планувальних та інших рішень об`єкта архітектури розробляти відповідну проектну документацію згідно з вимогами архітектурно-технічного паспорта об`єкта, погоджувати, затверджувати її та проводити будівельні роботи в установленому законодавством порядку (абзаци третій та четвертий статті 28 Закону України «Про архітектурну діяльність» у редакції, чинній на час спорудження прибудови).

48. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

49. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

50. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту спірних правовідносин, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, а також від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див. mutatis mutandis постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

51. Спосіб захисту порушеного права має бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту має гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (пункт 8.54)).

52. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

53. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України).

54. Право на негаторний позов має власник, який не позбавлений володіння його майном, і якому інша особа перешкоджає користуватися чи розпоряджатися цим майном (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 334/1754/23 (пункт 49)).

55. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

56. Коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимог про скасування рішення державного реєстратора про таку реєстрацію, скасування цієї реєстрації, про припинення права власності на самочинно побудоване майно тощо не вирішить у встановленому законом порядку юридичну долю такого майна та не зумовить відновлення прав співвласників багатоквартирного будинку та стану єдності юридичної долі земельної ділянки і розташованого на ній нерухомого майна. Належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на це майно. А належною вимогою, яку може заявити співвласник багатоквартирного будинку, - вимога про демонтаж об`єкта самочинного будівництва чи приведення майна до попереднього стану, яке воно мало до початку такого будівництва (див. mutatis mutandisпостанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункти 112, 113, 154), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 463/5124/21 (пункт 54)).

57. У разі повного чи часткового задоволення позову рішення суду про усунення перешкод у користуванні майном має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача, але його коштом, тобто з компенсацією витрат, пов`язаних із виконанням, за рахунок відповідача). Тому резолютивна частина такого рішення не повинна мати зобов`язальний характер і має визначати об`єкт (його параметри), який слід демонтувати (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 523/8263/20 (пункт 66), від 31 жовтня 2024 року у справі № 760/10777/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 463/5124/21 (пункт 47), від 11 грудня 2024 року у справі № 278/3289/22 (пункт 35), від 18 лютого 2026 року у справі № 334/1754/23 (пункт 56)).

58. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

59. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (пункт 21)).

60. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

61. Обов`язок довести факт усунення перешкод лежить на відповідачці, а не на позивачеві. Позивач повинен довести, що відповідачка створює перешкоди на момент подання позову, а вона, - що до ухвалення судового рішення усунула ці перешкоди (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 278/3289/22 (пункт 33)). (2.1.2) Факти справи

62. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі обставини: 62.1. 22 вересня 1997 року ліквідаційна комісія фірми ВАТ «Житомирінвест» (продавець) та скаржниця (покупчиня) уклали договір купівлі-продажу. За його умовами продавець зобов`язався продати покупчині дві кімнати з коридором загальною площею 51,40 кв. м у житловому будинку, а покупчиня - прийняти їх та сплатити ціну відповідно до умов, викладених у цьому договорі (т. 1, а. с. 66-67). 62.2. 19 травня 2000 року ВАТ «Житомирінвест» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу. За його умовами продавець зобов`язався продати покупцю кабінет загальною площею 20,20 кв. м за тією ж адресою, а покупець - прийняти та сплатити ціну відповідно до умов цього договору (т. 1, а. с. 71-72, 74-75). 62.3. 23 травня 2000 року комісія у складі ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 склала акт прийому-передачі, згідно з яким передала, а ОСОБА_2 прийняв вказаний кабінет (т. 1, а. с. 73, 76). 62.4. 14 квітня 2008 року Виконком Житомирської міської ради видав свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення (бланк серії САВ № 833934), згідно з яким скаржниця є власницею нежитлового приміщення загальною площею 53,10 кв. м. (т. 1, а. с. 68). 62.5. 14 квітня 2008 року Виконком Житомирської міської ради видав свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення (бланк серії САВ № 833933), згідно з яким ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення загальною площею 20,20 кв. м (т. 1, а. с. 77). 62.6. 25 листопада 2008 року Мале спільне підприємство «Науково-виробничий центр «Інформ-Агро-Сервіс» і ОСОБА_11 уклали договір купівлі-продажу приміщень (бланк серії ВМВ № 131287). За умовами договору підприємство продало, а ОСОБА_11 купив підвальні приміщення літ. «А» загальною площею 123,7 кв. м, а саме приміщення 1-14 площею 13,9 кв. м, 1-15 площею 29,8 кв. м, 1-16 площею 4,7 кв. м, 1-17 площею 4,6 кв. м, 1-18 площею 5,3 кв. м, 1-19 площею 19,7 кв. м, 1-20 площею 3,0 кв. м, 1-21 площею 25,4 кв. м, 6-29 площею 17,3 кв. м у житловому будинку (т. 1, а. с. 116). Сторони домовились виділити в натурі і передати у володіння, користування та розпорядження вказані підвальні приміщення. Укладення цього договору не встановило право спільної часткової власності. 62.7. У матеріалах справи є копія акта № 10, який склало Управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт (т. 1, а. с. 117-125). За змістом вказаного акта з 23 до 31 січня 2018 року відбулася позапланова перевірка дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Візуальним обстеженням встановлено, що за вказаною адресою впритул до житлового будинку виконана прибудова орієнтовним розміром 4x8 метрів і висотою стін від 3 метрів по фасаду; зовнішні стіни пофарбовані, дах односкатний, матеріал покрівлі - металевий профнастил, віконні та дверні прорізи заповнені; частина прибудови розташована на раніше існуючому виході з підвальних приміщень, інша частина якого залита бетоном. На час перевірки з виходом на місце власника об`єкта будівництва не було, здійснити перевірку не було можливості. Станом на 23 січня 2018 року будівельні роботи за вказаною адресою не проводили. 62.8. Згідно з інформаційною довідкою від 7 серпня 2020 року № 219431064 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , позивач є власником підвальних приміщень, ОСОБА_1 - нежитлових приміщень площею 53,1 кв. м (№ 1-1, 1-2, 1-3, 1-4), а ОСОБА_2 - нежитлового приміщення площею 20,2 кв. м (№ 1-5) (т. 1, а. с. 7-10). 62.9. 27 жовтня 2021 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради надало відповідь № 546/21, згідно з якою у нього відсутні будь-які дозвільні документи, декларація (повідомлення) про початок підготовчих (будівельних) робіт або декларація про готовність до експлуатації об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ; на підставі звернення позивача від 29 червня 2021 року посадові особи цього управління провели позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил за адресою: АДРЕСА_1 (перукарня); власника на об`єкті будівництва не було (т. 2, а. с. 16). 62.10. Згідно з висновком судового експерта ТОВ «Центр будівельних експертиз» за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 404/08-2022 від 11 серпня 2022 року прибудова до нежитлових приміщень загальною площею 53,1 кв. м (номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 23042648) та 20,2 кв. м (номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 23043803), які розташовані на першому поверсі житлового будинку, є об`єктом будівництва та належить до нерухомого майна, переміщення якого неможливе без знецінення та зміни функціонального призначення; будівництво прибудови здійснене з порушенням таких вимог нормативно-правових актів, які були чинними на дату будівництва: - частини першої статті 376 ЦК України (прибудова зведена на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту), - пункту другого частини першої статті 34 й абзацу другого частини другої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (прибудова зведена без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт), - абзаців третього та четвертого статті 28 Закону України «Про архітектурну діяльність» (забудовник не отримав в установленому законодавством порядку документ дозвільного характеру, який дає право на виконання робіт, пов`язаних із реконструкцією житлового будинку шляхом будівництва прибудови), - пунктів 8.14, 9.3, 9.11 і 10.4 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» (під час проектування реконструкції житлового будинку заборонена безсистемна зміна фасаду (пункт 8.14 [21]); для будівництва прибудови немає висновку про технічний стан несучих конструкцій житлового будинку, наявність якого є обов`язковою (пункт 9.3 [21]); можливість виконання робіт з реконструкції житлового будинку з будівництвом прибудови не підтверджена відповідним розрахунком за несучою здатністю, стійкістю, тріщиностійкістю та деформативністю усіх несучих конструкцій і будинку в цілому (пункт 9.11 [21]), - пунктів 6.1.1, 6.1.2 та 9.1.18 ДБН В.2.2-2-2009 «Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення» (щодо наявності й облаштування шляхів евакуації з приміщень підвального поверху загальною площею 123,7 кв. м), - абзацу другого пункту 4.7, пунктів 4.9, 4.10, 4.16 ДБН В.1.1-7-2002 «Пожежна безпека об`єктів будівництва», а також абзаців першого та другого пункту 2* Додатку 3.1 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (щодо протипожежних вимог), - пунктів 2.19 ДБН В.2.3-5-2001 «Вулиці та дороги населених пунктів» (щодо незабезпечення мінімальної ширини тротуару в розмірі 1,5 м). Прибудова до нежитлових приміщень на першому поверсі житлового будинку перешкоджає доступу (унеможливлює його) до підвальних приміщень, які вбудовані у цей будинок, оскільки частина прибудови влаштована над сходами, що ведуть назовні з підвального приміщення 1-17 площею 4,6 кв. м, позначеного на плані від 4 грудня 2017 року. (2.1.3) Застосування норм до фактів справи

63. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач є власником підвальних приміщень, а відповідачам належать нежитлові приміщення на першому поверсі житлового будинку, до яких здійснена самочинна прибудова з порушенням будівельних норм і правил. Згідно з висновком судового експерта № 404/08-2022 від 11 серпня 2022 року вихід зі сходового маршу з тильного фасаду першого поверху житлового будинку, що веде до підвального приміщення позивача 1-17, замурований; у наданих на дослідження інвентаризаційних матеріалах відсутні відомості про прибудову. З огляду на вказане суди першої й апеляційної інстанцій виснували, що переобладнання та перепланування нежитлових приміщень відповідачів передбачало втручання у несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування житлового будинку, що допускається за наявності на це відповідного дозволу, якого не було.

64. Нормативні акти, які регламентують порядок здійснення будівельних робіт, як і практика їхнього застосування, були доступними, чіткими та передбачуваними. Тому немає підстав вважати, що за обставин цієї справи, допускаючи самочинну прибудову до нежитлових приміщень на земельній ділянці комунальної власності, у скаржниці були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними актами та зробити висновки щодо наслідків таких дій.

65. Скаржниця визнала, що прибудова є самочинною. Те, що за її твердженням, вона мала згоду попереднього власника підвальних приміщень, яку отримала від третіх осіб лише у лютому 2024 року, а тому не могла її подати до суду першої інстанції, Верховний Суд оцінює критично. Спадкоємиця вказувала, що прибудова існує 15 років. Немає розумного пояснення, чому за багато років неможливо було отримати вказану згоду та вчасно її подати до суду першої інстанції, якщо скаржниця вважала зазначений документ важливим.

66. Крім того, навіть якби така згода була, це не змінює вимогу закону про необхідність отримання згоди всіх співвласників житлового будинку у разі реконструкції нежитлових приміщень у ньому, зокрема, шляхом прибудови до спільного майна цього будинку, яким є його несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції. Більше того, для зведення такої прибудови була необхідною згода власника земельної ділянки. Суди не встановили, що всі співвласники житлового будинку та власник земельної ділянки надали згоду на прибудову до нежитлових приміщень відповідачів. Те, що мешканці житлового будинку зараз нібито не заперечують проти прибудови, не має юридичного значення для визначення долі самочинного будівництва.

67. Безпідставним є аргумент скаржниці про те, що позивач не довів порушення його прав. Факти порушення відповідних прав позивача як співвласника житлового будинку підтверджені обставинами справи. Їхнє встановлення є прерогативою судів попередніх інстанцій. Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судових рішеннях або були відкинуті, як і не може з цією метою приймати та досліджувати докази (частина перша статті 400 ЦПК України). Тому колегія суддів не має повноважень долучати до матеріалів справи нові докази та досліджувати ті, які не взяв до уваги апеляційний суд.

68. Зведення прибудови без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проєкту, без відведення земельної ділянки для вказаної мети та без дозволів усіх співвласників житлового будинку є ознаками недобросовісної поведінки. Задоволення вимоги одного зі співвласників такого будинку про знесення самочинної прибудови до нежитлових приміщень відповідає меті контролю за використанням спільного майна співвласників житлового будинку в загальних інтересах. Таке задоволення є пропорційним вказаній меті, оскільки дозволяє її досягнути та за встановлених обставин справи не становитиме для скаржниці надмірного тягаря.

69. Немає жодних підстав вважати, що, починаючи з жовтня 2020 року, коли позивач звернувся до суду, не було можливості привести нежитлові приміщення першого поверху до попереднього стану та відкрити позивачеві доступ до його підвальних приміщень згідно з технічною документацією через сходовий марш, вихід із якого замурований. Доводи скаржниці про те, що цьому перешкоджав позивач, наполягаючи на грошовій компенсації, суди попередніх інстанцій не підтвердили. Те, що в апеляційному суді скаржниця заявляла про згоду забезпечити позивачу доступ до дверей без знесення прибудови, для чого уклала відповідний договір із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , на самочинність прибудови не впливає, можливість її легалізації у невстановлений законом спосіб не допускає.

70. З огляду на те, що рішення суду щодо демонтажу прибудови має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідачів, але їхнім коштом, тобто зі стягненням з них відповідних витрат), враховуючи мету відповідного позову, формулювання постанови апеляційного суду у резолютивній частині слід змінити, а саме: за рахунок відповідачів привести їхні нежитлові приміщення до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови до цих приміщень.

71. Колегія суддів вважає необґрунтованими твердження скаржниці про порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв`язку з ненаданням відповідей на доводи про необґрунтованість призначення судом першої інстанції судової експертизи, а також під час розгляду клопотання про призначення нової судово-технічної експертизи та відвід судового експерта. Відповідь останнього на питання, яке не ставив суд, не впливає на вирішення спору, що не стосується питань про можливість переміщення прибудови та її перебудови. Клопотання про призначення додаткової експертизи апеляційний суд задовольнив частково згідно з ухвалою від 21 грудня 2023 року (надалі судовий експерт не зміг провести експертизу через відсутність оплати за неї та незабезпечення безперешкодного доступу до об`єкта дослідження). Тому апеляційний суд обґрунтовано відхилив в ухвалі від 31 січня 2024 року клопотання про відвід судового експерта. (3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (3.1) Щодо суті касаційної скарги

72. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

73. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України).

74. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії) (частин третя статті 436 ЦПК України).

75. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, касаційну скаргу слід задовольнити частково: постанову апеляційного суду змінити в резолютивній частині, а в іншій - залишити без змін. З огляду на це потрібно поновити виконання постанови апеляційного суду у незміненій частині. Керуючись статтями 2, 400, 409, 412, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у х в а л и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського апеляційного суду від 2 квітня 2024 рокузмінити у резолютивній частині, виклавши абзац третій останньої у такій редакції: «За рахунок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (як правонаступниці ОСОБА_2 ) привести нежитлові приміщення загальною площею 53,1 кв. м і 20,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови до цих приміщень».

3. Поновити виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року у незміненій частині. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. І. Крат СуддіД. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко