Постанова 4874 № 918/1255/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року Справа № 918/1255/25 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого судді Гудак А.В. судді Мельник О.В. судді Петухов М.Г. секретар судового засідання Пацьола О.О. за участю представників сторін: позивача: Глущик Р.М. самопредставництво відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення у справі №918/1255/25 (суддя Торчинюк В.Г., м. Рівне) за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: філія "Поліський лісовий офіс" ДП "Ліси України" про стягнення заборгованості в розмірі 1 020 296 грн. 00 коп. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28.04.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." про розстрочення виконання судового рішення від 24 лютого 2026 року у справі № 918/1255/25 задоволено частково. Розстрочено виконання рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/1255/25 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 1 020 296 грн 00 коп з яких: 902 339 грн 36 коп основного боргу, 94 323 грн 72 коп пені, 14 505 грн 20 коп інфляційні втрати та 9 128 грн 10 коп 3% річних та 23 071 грн 63 коп витрат по сплаті судового збору, строком на 10 місяців з щомісячним рівномірним погашенням заборгованості та затверджено наступний графік: - до 30 квітня 2026 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп.; - до 31 травня 2026 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп.; - до 31 червня 2026 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп.; - до 31 липня 2026 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп.; - до 30 серпня 2026 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп.; - до 30 вересня 2026 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп.; - до 31 жовтня 2026 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп.; - до 30 листопада 2026 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп.; - до 31 грудня 2026 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп.; - до 31 січня 2027 року в сумі 99 336 (дев`яносто дев`ять тисяч триста тридцять шість) грн. 76 коп. Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28.04.2026року у справі №918/1255/25 про розстрочення виконання судового рішення. Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." про розстрочення виконання рішення суду від 24.02.2026року у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача. Ухвалою суду від 14.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення у справі №918/1255/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10 червня 2026 року. 09 червня 2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." подано заяву, в якій не заперечує проти розгляду апеляційної скарги без участі відповідача. Щодо задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає її необґрунтованою та надуманою. При цьому, звернута увага суду на те, що ТОВ «Р.И.Т.М» належним чином виконує ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28.04.2026 та сплачує заборгованість у відповідності до встановленого графіку платежів до 30.04.2026 в сумі сумі 99 336,76 грн (21.05.2026 та 29.05.2026 оплачений перший платіж згідно ухвали суду, загалом, в сумі 99 336,76 грн), а також, у разі поступлення достатньої суми коштів для дострокового погашення заборгованості, невідкладно погасить її. В підтвердження вказаного додано платіжну інструкцію №4128 від 21.05.2026 на суму 40 000,00 грн та платіжну інструкцію №4179 від 29.05.2026 на суму 59 336,76 грн. Представник позивача в судовому засіданні 10.06.2026 підтримала доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення. Поряд з цим, представник позивача заявила про усне доповнення до апеляційної скарги стосовно того, що відповідач посилаючись в заяві про розстрочення виконання рішення, що за результатами господарської діяльності товариства у 2024 році товариство отримало чистого прибутку в сумі 29 594 грн 80 коп, а за результатами роботи за 2025 рік - 34 561 грн 90 коп, тобто фінансовий стан підприємства є вкрай скрутним, ввело суд першої інстанції в оману, оскільки грошові показники у доданих до заяви фінансових звітностях визначається в одиницях виміру тис.грн з одним десятковим знаком. Згідно ч.1 ст.266 ГПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Встановлений ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження у даній справі закінчився 08.05.2026. Згідно ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, враховуючи те, що відповідні доповнення до апеляційної скарги були заявлені з пропуском строку на апеляційне оскарження, колегія суддів залишає такі доповнення до апеляційної скарги без розгляду. Крім того, згідно приписів ч.2 ст.266 ГПК України, у разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. В іншому разі суд не враховує такі доповнення чи зміни. Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ВСТАНОВИВ:

1. Зміст ухвали суду першої інстанції. Суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Р.И.Т.М.» звернулося із заявою про розстрочення виконання рішення суду першої інстанції від 24.02.2026 у справі №918/1255/25 про стягнення на користь ДСГП «Ліси України» 1 020 296,00 грн, посилаючись на обставини, які ускладнюють одноразове виконання рішення. Суд виходив з того, що відповідно до статті 331 ГПК України розстрочення виконання рішення допускається за наявності обставин, які істотно ускладнюють його виконання, а при вирішенні такого питання необхідно забезпечити баланс інтересів стягувача та боржника. Суд врахував, що відповідач визнає наявність заборгованості та обов`язок її сплати, не ухиляється від виконання рішення, що підтверджується здійсненням часткового платежу в сумі 50 000 грн, а також виявляє намір добровільно погашати борг за запропонованим графіком. Крім того, суд встановив, що позивач не надав доказів того, що розстрочення виконання рішення призведе до заподіяння йому збитків або необхідності нести додаткові витрати. За результатами оцінки наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що надання розстрочки дозволить забезпечити реальне виконання рішення суду, збереже можливість функціонування підприємства-боржника та одночасно забезпечить поступове погашення заборгованості. Суд зазначив, що примусове одноразове стягнення всієї суми з накладенням арешту на рахунки може істотно ускладнити діяльність товариства, тоді як боржник демонструє добросовісний намір виконати судове рішення. Враховуючи положення статті 331 ГПК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд визнав заяву обґрунтованою та дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення шляхом розстрочення виконання рішення на 10 місяців до 31.01.2027 із щомісячним рівномірним погашенням заборгованості в розмірі 1 020 296,00 грн та 23 071 грн 63 коп витрат по сплаті судового збору згідно із затвердженим графіком платежів. 2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач посилається на те, що відповідно до Конституції України, практики Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на справедливий судовий розгляд, а обов`язковість виконання судових рішень є однією з основних засад правосуддя. Посилаючись на рішення ЄСПЛ у справах «Шмалько проти України», «Чижов проти України» та «Іммобільяре Саффі проти Італії». Апелянт наголошує, що будь-яка відстрочка чи розстрочка виконання судового рішення допускається лише за наявності належно підтверджених обставин і не повинна призводити до надмірного затягування виконання рішення чи порушення права стягувача на ефективний судовий захист. Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для розстрочення виконання рішення, оскільки обставини, які можуть бути підставою для застосування статті 331 Господарського процесуального кодексу України, повинні мати винятковий, об`єктивний та непереборний характер. На думку скаржника, особа, яка звертається із заявою про розстрочення виконання рішення, зобов`язана довести наявність таких обставин належними та допустимими доказами. Позивач зазначає, що відповідач не надав доказів відсутності коштів на рахунках, відсутності майна, на яке може бути звернене стягнення, наявності реальної загрози банкрутства чи інших обставин, які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення суду. Наведені боржником доводи фактично зводяться лише до посилань на складне матеріальне становище, що саме по собі не є винятковою обставиною в розумінні статті 331 ГПК України. Скаржник також стверджує, що розстрочення виконання рішення на десять місяців нівелює сутність судового захисту та порушує право власності стягувача на своєчасне отримання присуджених коштів. На його переконання, суд першої інстанції не забезпечив належного балансу інтересів сторін, фактично надавши перевагу інтересам боржника та не врахувавши права стягувача. При цьому відповідач не довів, що негайне виконання рішення спричинить припинення його діяльності, неплатоспроможність або банкрутство.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що 31 грудня 2025 року Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: філія "Поліський лісовий офіс" ДП "Ліси України" про стягнення заборгованості в розмірі 10 202 96 грн 00 коп. Рішенням Господарського суду Рівненської області у даній справі від 24 лютого 2026 року позов Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: філія "Поліський лісовий офіс" ДП "Ліси України" про стягнення заборгованості в розмірі 1 020 296 грн. 00 коп. задоволено. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5, 6 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. 11 квітня 2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." до суду першої інстанції подано заяву про розстрочення виконання рішення суду, в якій просив суд розстрочити на 12 (дванадцять) місяців рівними частинами виконання рішення Господарського суду Рівненської області у цій справі. 15 квітня 2026 року Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" до суду першої інстанції подані заперечення проти задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." про розстрочення виконання рішення суду, в яких позивач стверджує, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами того, що причиною розстрочення виконання грошового зобов`язання є обставини, які перебувають поза його волею, а також, що запропонований відповідачем графік розстрочення виконання рішення суду суперечить вимогам ГПК України. 27 квітня 2026 року відповідачем подано до суду першої інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи копії платіжної інструкції № 4006 від 24 квітня 2026 року про часткове виконання рішення суду від 24 лютого 2026 року на суму 50 000,00 грн. Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суд першої інстанції дійшов висновку про її часткове задоволення. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Приписами статті 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Колегія суддів враховує, що необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін; господарський суд повинен досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення. Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто важливим є досягнення балансу інтересів сторін. Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 вказав, що підставою для застосування відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень. Як було зазначено вище, згідно з частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Отже, враховуючи положення частин 4, 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Враховуючи викладене, вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим. Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №910/8153/17. Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012. Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", №22774/93, пункт 74, ECHR 1999-V). Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Враховуючи викладене, з одного боку, недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення, з іншого, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції"). В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що перебуває у скрутному фінансовому становищі, яке пов`язане із тим, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації заявник втратив можливість повноцінно здійснювати свою господарську діяльність, в більшій мірі через те, що не може виконувати іноземні замовлення, на яких фактично базувалась господарська діяльність підприємства та має численні борги, що виникли саме через військову агресію російської федерації. На даний час Товариство з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М" має кредиторську заборгованість на загальну суму 20 126 043 грн 77 коп. Заявник звернув увагу суду на те, що за результатами господарської діяльності товариства у 2024 році воно отримало чистого прибутку в сумі 29 594 грн 80 коп, а за результатами роботи за 2025 рік - 34 561 грн 90 коп, тобто фінансовий стан підприємства є вкрай скрутним. В підтвердження додано фінансову звітність суб`єкта малого підприємництва за 2024 та 2025 роки (форми № 1-м «Баланс» та № 2-м «Звіт про фінансові результати») Поряд з цим, зазначає, що не відмовляється погасити перед Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" в особі філії Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" заборгованість зі сплати основного боргу, а також згідно рішення суду, однак, на даний час з об`єктивних причин не може погасити її одним платежем. Окрім того, заявник стверджує, що арешт рахунків, у зв`язку із наявною заборгованістю перед контрагентами, фактично зупинить господарську діяльність товариства, що у свою чергу унеможливить відшкодування коштів за рішенням суду у цій справі, а також заборгованості перед іншими контрагентами, чим буде спричинено негативних наслідків, як для відповідача та і для позивача. Таким чином, вбачається, що єдиними доказами, на які послався відповідач на підтвердження наявності виняткових обставин та скрутного фінансового становища, є фінансова звітність суб`єкта малого підприємництва за 2024 та 2025 роки (форми № 1-м «Баланс» та № 2-м «Звіт про фінансові результати»). Водночас аналіз зазначених документів свідчить про протилежне та не підтверджує висновок суду першої інстанції щодо наявності обставин, які істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду. Так, відповідно до Балансу (форма № 1-м) станом на 31.12.2024 загальна вартість активів ТОВ «Р.И.Т.М.» становила 36 811,8 тис. грн, з яких оборотні активи - 31 959,4 тис. грн. При цьому запаси становили 4 216,8 тис. грн, а дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги - 19 049,2 тис. грн. Незважаючи на незначний залишок грошових коштів у сумі 0,9 тис. грн, товариство володіло значним обсягом майна та майнових прав, які є складовою його активів та можуть бути використані для виконання грошових зобов`язань. Навіть за наявності поточних зобов`язань у розмірі 32 977,7 тис. грн підприємство продовжувало здійснювати господарську діяльність та не перебувало у стані ліквідації чи банкрутства. Згідно з Балансом (форма № 1-м) станом на 31.12.2025 фінансові показники товариства не погіршилися, а навпаки суттєво покращилися. Загальна вартість активів збільшилася до 44 820,4 тис. грн, тобто на 8 008,6 тис. грн порівняно з попереднім роком. Оборотні активи зросли до 39 977,8 тис. грн, що свідчить про збільшення ресурсної бази підприємства більш ніж на 8 млн грн. Запаси збільшилися до 12 180,8 тис. грн, що майже втричі перевищує їх розмір на початок року. Крім того, товариство мало дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги у розмірі 10 128,9 тис. грн та іншу поточну дебіторську заборгованість у розмірі 15 885,4 тис. грн. Таким чином, лише сукупний обсяг дебіторської заборгованості перевищував 26 млн грн. Наявність таких активів свідчить про здійснення активної господарської діяльності та наявність майнових ресурсів для виконання судового рішення. Показники звіту про фінансові результати (форма № 2-м) також не підтверджують доводи про критичний фінансовий стан підприємства. За результатами 2024 року чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив 20 305,8 тис. грн, а чистий прибуток 175,2 тис. грн. За результатами 2025 року чистий дохід від реалізації зріс до 34 561,9 тис. грн, тобто збільшився більш ніж на 14 млн грн або майже на 70 %. Одночасно чистий прибуток зріс до 791,2 тис. грн, що більш ніж у 4,5 раза перевищує показник попереднього року. Отже, фінансова звітність фіксує не погіршення, а покращення результатів господарської діяльності товариства. Особливо показовим є співвідношення суми, присудженої до стягнення рішенням суду, та фінансових показників відповідача. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2026 року у даній справі з ТОВ «Р.И.Т.М.» стягнуто 1 020 296 грн 00 коп. Зазначена сума становить лише близько 2,3 % від загальної вартості активів товариства станом на 31.12.2025 (44 820,4 тис. грн) та близько 2,95 % від його річного чистого доходу від реалізації продукції у 2025 році (34 561,9 тис. грн). Наведене не може свідчити про неможливість виконання рішення суд першої інстанції у даній справі. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що надана відповідачем фінансова звітність свідчить про продовження активної господарської діяльності ТОВ «Р.И.Т.М.», зростання його активів, збільшення оборотних коштів, суттєве зростання доходу та прибутку. Тому висновок суду першої інстанції про підтвердження скрутного фінансового становища боржника виключно на підставі зазначених фінансових звітів не ґрунтується на змісті поданих доказів та не відповідає фактичним показникам фінансово-господарської діяльності товариства. Відповідно до частини 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для розстрочення виконання судового рішення є обставини, які істотно ускладнюють або роблять неможливим його виконання. Така правова конструкція передбачає наявність саме об`єктивних, підтверджених належними та допустимими доказами факторів, які виходять за межі звичайного господарського ризику та фінансових труднощів суб`єкта господарювання. Колегія суддів відзначає, що розстрочення виконання судового рішення є виключним процесуальним інститутом, який не може застосовуватися лише на підставі загальних посилань на складний фінансовий стан боржника. При цьому обов`язок доведення наявності таких виключних обставин покладається саме на заявника. У даному випадку ТОВ «Р.И.Т.М.» не виконало покладеного на нього процесуального обов`язку доказування. Зокрема, до матеріалів справи не подано: доказів відсутності майна, яке може бути предметом примусового виконання (зокрема даних з реєстрів речових прав на нерухоме майно та рухоме майно); доказів відкриття провадження у справі про банкрутство або наявності ознак неплатоспроможності у розумінні Кодексу України з процедур банкрутства; звіту про рух грошових коштів (форма №3), який є ключовим інструментом оцінки реальної платоспроможності та ліквідності підприємства; економічного обґрунтування джерел надходження коштів для заявленого графіку часткового виконання рішення у сумі 99 336,76 грн щомісячно. За таких обставин твердження про скрутне фінансове становище залишаються декларативними та не підтвердженими належними доказами у розумінні статей 74, 76, 77 ГПК України. Отже, судом першої інстанції помилково віднесено скрутне фінансове становище відповідача до обставин, які надають підставу для розстрочення виконання судового рішення. Поряд із цим, судова колегія звертає увагу, що суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву про розстрочення виконання судового рішення, також послався на констатацію наявності у ТОВ «Р.И.Т.М.» кредиторської заборгованості в розмірі 20 126 043,77 грн як аргумент на користь висновку про скрутний фінансовий стан відповідача. Водночас зазначений висновок суду першої інстанції не ґрунтується на належних, допустимих та достовірних доказах у розумінні статей 73 76 Господарського процесуального кодексу України. Так, матеріали справи містять лише аркуш паперу (а.м.о.у. 15), в якому відображено суму кредиторської заборгованості в розмірі 20 126 043,77 грн, однак цей аркуш паперу не містить належного засвідчення його походження та відповідності оригіналу з боку ТОВ «Р.И.Т.М.», зокрема відсутні підпис уповноваженої посадової особи, відбиток печатки (у разі її використання), дата складання, а також інші реквізити, що дозволяють ідентифікувати його як первинний бухгалтерський документ або належну фінансову звітність. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний аркуш паперу не може розглядатися як належний доказ у розумінні статті 76 ГПК України, оскільки не підтверджує ні джерело походження відомостей, ні їх достовірність, ні відповідність первинним бухгалтерським даним чи офіційній фінансовій звітності підприємства. Сам по собі фрагментарний виклад суми заборгованості без підтвердження бухгалтерськими документами, фінансовою звітністю (зокрема балансом та звітом про фінансові результати), а також без підтвердження аудиторськими чи банківськими документами не може бути достатнім для встановлення факту критичної неплатоспроможності. З урахуванням вищевикладеного, судова колегія відзначає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розстрочення судового рішення фактично ґрунтується на неналежному та недопустимому доказів, що не відповідає вимогам статей 74, 76, 86 ГПК України щодо оцінки доказів у їх сукупності та з точки зору належності, допустимості та вірогідності. Це, у свою чергу, свідчить про неповноту встановлення фактичних обставин справи та передчасність висновків суду першої інстанції щодо наявності виключних підстав для застосування інституту розстрочення виконання рішення суду. Разом з тим, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про розстрочення виконання рішення, не виконав обов`язку щодо повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, зокрема в частині оцінки фінансових інтересів стягувача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", що є порушенням вимог статей 74, 86 та частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини 4 статті 331 ГПК України, при вирішенні питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення суд зобов`язаний враховувати ступінь вини відповідача, матеріальний стан сторін, а також інші обставини справи, які мають істотне значення для забезпечення балансу інтересів сторін. Отже, законодавець прямо покладає на суд обов`язок здійснити саме балансування інтересів, а не формальне констатування наявності фінансових труднощів у боржника. Натомість суд першої інстанції фактично звів мотивування до формального зауваження, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що у зв`язку із розстроченням виконання рішення суду позивачу буде завдано збитки. Такий підхід є процесуально неправильним, оскільки він фактично перекладає обов`язок доведення негативних наслідків розстрочення на стягувача, тоді як у відповідності до статті 74 ГПК України саме заявник (боржник) зобов`язаний довести наявність виключних обставин, які унеможливлюють або істотно ускладнюють виконання рішення. Отже, саме ТОВ «Р.И.Т.М.» мало довести не лише власний фінансовий стан, але й необхідність втручання у принцип обов`язковості виконання судового рішення шляхом розстрочення, а не покладати на кредитора обов`язок доводити наявність збитків від такого розстрочення. Крім того, позивач у поданих до суду першої інстанції запереченнях від 15.04.2026 року належним чином обґрунтував негативні наслідки розстрочення виконання рішення, зокрема зазначив, що: складне фінансове становище заявника, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, з урахуванням того, що підприємницька діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання рішення суду; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. Підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб`єкт підприємницької діяльності повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Окрім того, заявник посилаючись на скрутне фінансове становище, не надає будь-яких доказів того, за рахунок яких надходжень в подальшому планує виконувати рішення, та у відповідача було достатньо часу із моменту пред`явлення позову принаймі частково почати виконувати рішення, що слугувало б доказом наміру його добровільного виконання. Також тривале невиконання своїх зобов`язань з боку відповідача негативно відображається на діяльності (фінансовому стані) позивача, що призводить до несвоєчасних розрахунків за договірними зобов`язаннями, а отже відстрочення виконання судового рішення порушує баланс сторін. Щодо обставини воєнного часу, які унеможливлюють виконання рішення суду на думку позивача також підлягають відхиленню, оскільки обидві сторони цього спору здійснюють діяльність у воєнний час, і наслідки військової агресії є відчутними навіть в більшій мірі для позивача, а не заявника. Відповідачем не надані належні та допустимі докази тих виключних обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду згідно з ст. 331ГПК України, а саме: відсутність коштів на рахунках; відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення; наявність реальної загрози банкрутства. Зазначені доводи позивача судом першої інстанції не були належним чином оцінені, що свідчить про порушення вимог статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів у їх сукупності та мотивованості судового рішення. Колегія суддів відзначає, що суд зобов`язаний забезпечити справедливий баланс інтересів сторін та не допустити покладення надмірного тягаря на стягувача, оскільки інститут розстрочення не може перетворюватися на інструмент фактичного відтермінування виконання грошового зобов`язання на шкоду кредитору. Колегія суддів також зазначає, що тяжка економічна ситуація в країні спричинена військовою агресією носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін. Сторони несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб`єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, і тому мають досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення (аналогічні правові висновки наведено в постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19, від 28.05.2024 у справі №906/1035/23). Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке полягає як у неправильному розподілі тягаря доказування, так і в неповному дослідженні обставин щодо впливу розстрочення виконання рішення суду першої інстанції на майнові інтереси Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції констатує, що судом першої інстанції проігноровано інтереси стягувача, зокрема не враховано, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" також несе відповідні фінансові ризики, пов`язані з неотриманням грошових коштів на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що в порушення вимог статті 331 ГПК України, суд першої інстанції не дотримався справедливого балансу інтересів сторін у спорі та не вказав належні обставини, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють вчасне виконання рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що висновок суду першої інстанції щодо добросовісної поведінки відповідача ґрунтується виключно на факті здійснення ТОВ «Р.И.Т.М.» часткової оплати в сумі 50 000,00 грн, що підтверджується однією платіжною інструкцією №4006 від 24.04.2026, долученою до матеріалів справи. Водночас, колегія суддів зазначає, що така сума становить менш як 5% від загального розміру заборгованості, визначеної рішенням суду першої інстанції, що підлягає виконанню і відповідно, не може бути розцінена як належний та достатній доказ реального наміру боржника виконати судове рішення в повному обсязі. Згідно з приписами статей 73 76, 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінка поведінки сторони як добросовісної має ґрунтуватися на сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, які об`єктивно підтверджують системність та реальність виконання зобов`язання, а не на поодиноких діях, що мають фрагментарний або символічний характер. У даному випадку платіжна інструкція №4006 від 24.04.2026 на суму 50 000,00 грн не підтверджується доказами формування системного графіка погашення заборгованості, джерел фінансування подальших платежів або підтвердженням стабільної платоспроможності боржника. За таких умов зазначений платіж має характер разового часткового виконання, який не свідчить ані про стійкий намір, ані про реальну фінансову спроможність виконати судове рішення у повному обсязі. Більше того, у співвідношенні до загального розміру боргу, який підлягає стягненню, зазначений платіж є несуттєвим та не змінює правової природи зобов`язання. Здійснена оплата у розмірі 50 000,00 грн покриває лише незначну частину основного зобов`язання і не може бути кваліфікована як належне виконання або як системні дії боржника, спрямовані на погашення боргу. Таким чином, сам по собі факт одноразового часткового платежу не відповідає критеріям добросовісної поведінки у розумінні статей 3, 13 та 74 ГПК України, оскільки добросовісність у процесуальному сенсі передбачає не формальне здійснення мінімальних дій, а реальне, послідовне та підтверджене виконання зобов`язання у повному обсязі або у межах погодженого та обґрунтованого графіка. Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що 09 червня 2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." подано заяву, в якій звернута увага суду апеляційної інстанції на те, що відповідач належним чином виконує ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28.04.2026 та сплачує заборгованість у відповідності до встановленого графіку (21.05.2026 та 29.05.2026 оплачений перший платіж згідно ухвали суду, загалом, в сумі 99 336,76 грн), а також, у разі поступлення достатньої суми коштів для дострокового погашення заборгованості, невідкладно погасить її. В підтвердження вказаного додано платіжну інструкцію №4128 від 21.05.2026 на суму 40 000,00 грн та платіжну інструкцію №4179 від 29.05.2026 на суму 59 336,76 грн.Вказані докази оплати поданіц відповідачем до суду апеляційної інстанції після відкриття апеляційного провадження у даній справі 14.05.2026. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що перший платіж згідно з оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції мав бути здійснений до 30.04.2026, тоді як фактична сплата всієї суми першого платежу відбулася лише 29.05.2026, тобто майже через місяць після настання встановленого судом строку. Крім того, на дату подання відповідачем заяви 09.06.2026 вже настав строк другого платежу - до 31.05.2026. Отже, станом на 09.06.2026 за графіком розстрочення відповідач повинен був сплатити вже два платежі на загальну суму: 99 336,76 грн + 99 336,76 грн = 198 673,52 грн. Натомість фактично сплачено лише 99 336,76 грн, тобто лише суму одного платежу. Таким чином, станом на 10.06.2026 прострочено виконання другого платежу у розмірі 99 336,76 грн, а загальний обсяг виконання графіка становить лише 50 % від суми, яка підлягала сплаті на цю дату. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що твердження відповідача про те, що він сплачує заборгованість у відповідності до встановленого графіку, не відповідає фактичним обставинам справи. Надані платіжні інструкції підтверджують лише погашення суми, еквівалентної першому платежу, причому із порушенням встановленого оскаржуваною ухвалою строку до 30.04.2026. Водночас доказів сплати другого платежу, який мав бути внесений до 31.05.2026 у сумі 99 336,76 грн, відповідач не надав. Відтак станом на 10.06.2026 графік розстрочення виконується неналежним чином, оскільки наявне прострочення чергового платежу та заборгованість за графіком у розмірі 99 336,76 грн. Додатково суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в оскаржуваній ухвалі міститься дата «до 31 червня 2026 року», хоча червень має лише 30 календарних днів. Однак ця технічна помилка жодним чином не впливає на висновок суду апеляційної інстанції щодо стану виконання графіка на 10.06.2026, оскільки строк другого платежу «до 31.05.2026» вже сплив, а доказів його виконання відповідачем не підтверджене. Вказані обставини не свідчать про добросовісність відповідача та про його наміри виконувати рішення суду в добровільному порядку навіть з урахуванням наданої судом розстрочки. Також не може бути прийняте до уваги посилання відповідача на те, що у разі надходження достатньої суми коштів він невідкладно погасить заборгованість достроково. Таке твердження ґрунтується на припущеннях та не підтверджене жодними доказами. Відповідач не зазначає конкретних джерел надходження таких коштів, не надає жодних договорів, фінансових документів, банківських гарантій чи інших доказів, які б свідчили про реальну можливість дострокового погашення боргу. Фактично мова йде лише про намір боржника за сприятливих для нього обставин виконати рішення суду, що не може вважатися належним доказом у розумінні статей 73 79 ГПК України. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що до заяви про розстрочення виконання рішення суду у даній справі відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості або складності виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б бути розцінені як підстава для розстрочення виконання рішення суду. Відсутні і підстави вважати, що розстрочка виконання рішення суду стимулюватиме відповідача до його виконання, а не є інструментом ухилення від виконання рішення протягом певного часу. Тоді як необхідно акцентувати увагу на тому, що в силу вимог ст.129-1 Конституції України, ст. 326 ГПК України судове рішення є обов`язковим до виконання. З урахуванням вищевикладеного, з огляду на те, що відповідач не довів, що розстрочення виконання рішення суду відповідатиме балансу інтересів сторін, а суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не дослідив належним чином докази надані відповідачем в обґрунтування поданої заяви про розстрочення виконання рішення суду, не надав належної оцінки впливу розстрочення виконання рішення на позивача, як сторони права якої були порушені, колегія суддів дійшла висновку, що заява відповідача про розстрочення виконання рішення не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

4. Висновки за результатами апеляційного розгляду. За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до приписів ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції процесуального законодавства України знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно застосовано приписи ст. 331 ГПК України. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали Господарського суду Рівненської області від 28.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення у справі №918/1255/25 із ухваленням нового судового рішення про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." у задоволенні заяви про розстрочення виконання судового рішення від 24 лютого 2026 року у справі №918/1255/25. Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, сплачений апелянтом судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2 662,40 грн покладається на боржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення у справі №918/1255/25 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 28.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення у справі №918/1255/25 скасувати.

3. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." у задоволенні заяви про розстрочення виконання судового рішення від 24 лютого 2026 року у справі №918/1255/25.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.И.Т.М." (Україна, 34100, Рівненська область, Дубровиця, Сарненський, Завокзальна, 14; код ЄДРПОУ 31606034) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034; 01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9 А) в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (43010, Волинська обл., Луцький р-н., м. Луцьк, пр. Волі, буд. 30; Код в ЄДРПОУ філії 45601597) - 2 662,40 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу судового наказу доручити Господарському суду Рівненської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "11" червня 2026 р. Головуючий суддя Гудак А.В. Суддя Мельник О.В. Суддя Петухов М.Г.