Постанова Миколаївський апеляційний суд № 488/338/26

11.06.26 22-ц/812/1166/26 Провадження № 22-ц/812/1166/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 11 червня 2026 року м. Миколаїв справа № 488/338/26 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лівінського І.В., суддів: Кушнірової Т.Б., Локтіонової О.В., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 10 березня 2026 року під головуванням судді Селіщевої Л.І. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У січня 2026 року Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 30 травня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1402-2813. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту -10000 грн; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів (проміжки часу впродовж строку дії договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування кредитом); комісія за видачу кредиту - 15 % від суми кредиту; знижена відсоткова ставка - 1,20 % в день; стандартна відсоткова ставка - 1,50 % в день. Умовами кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем передбачено, що тип процентної ставки за користуванням кредитом - фіксована та процентна ставка за користуванням кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом. Позивач зазначав також, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а отже позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Позивач (через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay на карту отримувача, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі. Порушивши умови кредитного договору, не повернувши в повному обсязі кредит, у відповідача станом на 18 грудня 2025 року виникла заборгованість у розмірі 39591 грн, яка складається: із простроченої заборгованості за кредитом - 8 592,32 грн; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 30 998,68 грн. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану заборгованість. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2026 року позов задоволений у повному обсязі. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1402-2813 від 30 травня 2024 року, станом на 18 грудня 2025 року, в розмірі 39591 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 8592,32 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 30 998,68 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи підтверджують факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором, і доказів, які б це спростовували, судовим розглядом не здобуто, а тому суд задовольнив позовні вимоги позивача у повному обсязі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апелянт зазначав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Таким чином, наявна в матеріалах справи паперова копія спірного кредитного договору не може вважатися електронним документом (копією електронного документа), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору між ним та позивачем. Апелянт наголошує, що він не укладав кредитний договір, роздруківку якого долучає представник позивача в якості додатку до позовної заяви. Насправді, жоден поданий позивачем доказ не доводить, що він підписав кожну сторінку цього договору або договір у цілому, погодивши процентну ставку, згідно якої позивач визначив суму заборгованості до стягнення. Позивачем також не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Апелянт вказує на відсутність посилань на докази того, що відповідачем як позичальником вчинено певні дії, які б об`єктивно свідчили б про добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредиту (підписані додаткові угоди, звернення про пролонгацію тощо). Зазначав, що укладаючи договір, споживач розраховує тільки на проценти протягом базового строку кредитування, в даному випадку в період з 30 травня 2024 року по 12 червня 2024 року (базовий період), що відповідає правовій природі та економічному сенсу мікропозики, основною ознакою якої є короткостроковість . Тому, укладаючи договір, неможливо було передбачити, що позивач буде нараховувати проценти і після 12 червня 2024 року, тим більше по іншій процентній ставці. Вважає, що право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору - 12 червня 2024 року, який споживач розуміє як дата завершення строку кредитування. Тому, починаючи з цієї дати, нарахування процентів кредитором вже не відповідало вимогам закону та договору. Крім того, апелянт зазначав, що нормами Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що при укладенні договорів про споживчий кредит максимальна денна процентна ставка 2,5% застосовується до 22 квітня 2024 року, 1,5% - до 20 серпня 2024 року, а з 21 серпня 2024 діє процентна ставка 1%. Між тим, кредитний договір 30 травня 2024 року №1402-2813 датований вже після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні >1% (в тому числі -2,5%) є нікчемною в силу положень ч. 5 ст.8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», протягом всього строку кредитування. Таким чином, на думку апелянта, кредитор міг нарахувати протягом базового періоду - 14 календарних днів, який позичальник розумів як узгоджений строк кредитування, по договору від 30 травня 2024 року №1402-2813 з ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", по максимальній % ставці - 1% на день, проценти на суму - 1400 грн. Додатково зазначає, що позивач мав право заявити дострокову вимогу простроченої заборгованості за кредитом вже після першого базового періоду, не чекаючи повного узгодженого періоду кредитування в 300 днів та накопичення заборгованості, що також підтверджує висновки щодо того, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту, навмисно призвів до нарахування максимально передбаченої суми відсотків за договором, розрахованої протягом усього додаткового строку кредитування . Заявлена сума відсотків з огляду на сам розмір позики є непомірним тягарем для споживача фінансових послуг. Позивач просить стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не у компенсаційній, а в каральній, штрафній функції. Також апелянт вказує на те, що заявлені кредитором позовні вимоги про стягнення з нього 29598,68 грн заборгованості за процентами річних на підставі статті 625 ЦК України, не підлягають задоволенню, оскільки законом звільнено позичальників від цієї міри відповідальності (ст. 625 ЦКУ) на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б факт зменшення активів первісного кредитора (перерахування саме з його банківських рахунків або видачу готівки з каси, яка належала первісному кредитору) та зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідача. Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що дозволили перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем тощо. Крім того, звертав увагу, що на підтвердження перерахування йому коштів позики позивач зазначає, що таке перерахування підтверджується інформаційною довідкою LiqPay, відповідно до якої нібито, відповідачу було перераховано тіло кредиту. Втім, зазначений файл не може бути належним підтвердженням здійснення переказу, оскільки повністю перебуває в залежності від сторони позивача. Фактично позивач міг скласти довідку будь-якого змісту, що нівелює значення такого документа. Також не відомо, кому належить карткові рахунки, на які нібито переказано дані кошти, оскільки лист LiqPay не містить ідентифікуючих даних про позичальника (із фрагментів номеру карти, що відображені в повідомленні, неможливо встановити належність карти (рахунку) саме йому). Узагальненні доводи інших учасників справи Відзиву на вказану апеляційну скаргу не надійшло. 2.

Мотивувальна частина Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову, яка є меншою ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 11 червня 2026 року, датою ухвалення рішення є 11 червня 2026 року. Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого. Позиція апеляційного суду За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі. З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19. За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію". Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону № 675-VIII). Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Судом встановлено, що на офіційному веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (creditkasa.com.ua) у вільному доступі і для всіх клієнтів ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: Договір кредиту (примірний Договір на момент укладення); Правила надання грошових коштів у кредит (діючі на момент укладення договору); Згода на обробку персональних даних; Публічна інформація; Положення про конфіденційність. Крім того на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг. 30 травня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту navse.in.ua укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1402-2813. За умовами договору, кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання останньому грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник у свою чергу зобов`язався повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому договором. Кредитний договір разом із Правилами відкриття кредитної лінії, таблицею обчислення загальної вартості кредиту та графіком платежів становлять єдиний договір, який містить усі істотні умови кредитування. Відповідно до пункту 3.10 кредитного договору, сторони погодили, що усі документи, в тому числі і договір, підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентними за значенням документам у письмовій формі підписаним власноручно, що повністю відповідає положенням частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Сторони підтверджують, що цей договір укладений у електронній формі, має таку саму юридичну силу для сторін як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи цей договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, позичальник підтвердив свою обізнаність та згоду з усіма умовами цього договору та Правил. Відповідно до абз. 2 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання договору є використання позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Електронний підпис у формі кваліфікованого електронного підпису створюється кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг, відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Одноразовий ідентифікатор (одноразові паролі) у вигляді алфавітно-цифрової послідовності генеруються кредитодавцем у ІТС кредитодавця (пункт 3.11). Із матеріалів справи вбачається, що договір укладено в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та статті 639 ЦК України шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця і підписання одноразовим ідентифікатором - A0240. Сторони узгодили, що кредитодавець надсилає позичальнику підписаний договір у особистий кабінет позичальника та на його електронну адресу (vadimka.sergeev228@gmail.com) (пункт 3.12). Сторони також узгодили, що кредитодавець виготовляє та надає позичальнику засвідчену копію договору та усіх додатків до нього на папері, на вимогу позичальника, що оформлюється та надається позичальником кредитодавцю в один із способів, передбачених цим договором (пункт 3.13). Також сторони погодили графік платежів, основні умови кредитування, порядок повернення кредиту, розрахунок загальної вартості споживчого кредиту та реальної річної процентної ставки. Перерахування кредитних коштів відповідачу у платіжній системі LiqPay підтверджується квитанцією від 30 травня 2024 року з призначенням платіжної операції: Видача кредитних коштів за договором 1402-2813, а також довідкою про перерахування суми кредиту № 1402-2813 від 30 травня 2024 року на ім`я відповідача на номер платіжного засобу « НОМЕР_1 » ( а.с.33, 34). В кредитному договорі у розділі «Реквізити сторін» в графі «Позичальник», зокрема, зазначений номер особистого електронного платіжного засобу ОСОБА_1 « НОМЕР_1 ». Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Отже, з боку позивача порушень не відбулося, та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб. ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду позивачем довідки та листи є належними та допустимими доказами перерахування коштів на рахунок відповідача. А відтак доводи апеляційної скарги про те, що довідка, яка видана керівником ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування коштів відповідачу не є первинним документом, інформація, яка в ній зазначена, залежить тільки від волевиявлення позивача, а тому вона не може бути доказом належного виконання кредитором своїх обов`язків за договором про відкриття кредитної лінії є безпідставними та спростовуються вищезазначеним. Разом з тим, відповідачем не надано доказів, що на його платіжний засіб 30 травня 2024 року не надходили від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» грошові кошти у розмірі 10000 грн. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 підписав договір про відкриття кредитної лінії № 1402-2813 від 30 травня 2024 року, Правила відкриття кредитної лінії, а також таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором (графік платежів за договором за зниженою ставкою та за стандартною ставкою) відповідно до Методики Національного банку України розрахований за умови застосування зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,20 % на день та за умови застосування стандартної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,50 % на день, які є додатками до споживчого кредиту, електронним підписом, а саме одноразовим ідентифікатором «А0240», що відповідає як умовам цього договору, так і положенням статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Отже, із зазначеного вбачається, що позичальник належним чином був ознайомлений із сукупною вартістю кредиту та його складовими, на що погодився, засвідчивши своїм одноразовим цифровим підписом. Матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1402-2813 в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк, кредит не повернув. Укладений між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 договір про відкриття кредитної лінії містить усі істотні умови кредитного договору, а також необхідні реквізити сторін, зокрема, персональні дані відповідача, його ідентифікаційні відомості, адресу місця проживання та електронну адресу. Вказаний договір підписаний відповідачем власноруч шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджується його волевиявлення на укладення договору та прийняття його умов. Тому доводи відповідача про те, що він не укладав кредитний договір, а наявна у матеріалах справи копія договору не доводить, що він підписав кожну сторінку цього договору або договір у цілому, погодивши проценту ставку, згідно якої позивач визначив суму заборгованості до стягнення, є необґрунтованими та такими, що суперечать наявним у справі доказам. Щодо періоду нарахування та розміру заборгованості по кредиту Обґрунтовуючи свої вимоги, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» посилався на те, що станом на 18 грудня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача, яка нарахована позивачем до дати повернення кредиту - 25 березня 2025 року, за кредитним договором становить: 39 591 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 8 592,32 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 30 998,68 грн. Заперечуючи щодо наявної заборгованості за кредитним договором, відповідач зазначав, що не укладав кредитний договір, однак при цьому зробив припущення, що навіть якщо він дійсно підписав би цей договір, то суд мав би врахувати строк кредитування. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс". Отже тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача. Позивачем пред`явлені вимоги про стягнення 39591 грн грн заборгованості, а саме, 8592,32 грн - простроченої заборгованості за кредитом, 30998,68 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Заперечуючи проти розміру нарахованих відсотків, відповідач зазначав, що за умовами договору, укладаючи договір, споживач розраховує тільки на проценти протягом базового строку кредитування, в період з 30 травня по 12 червня 2024 року. А тому укладаючи договір, неможливо було передбачити, що позивач буде нараховувати проценти і після 12 червня 2024 року та по іншій процентній ставці. Відповідач вважає, що право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору - 12 червня 2024 року, який споживач розуміє як дата завершення строку кредитування. Тому, починаючи з цієї дати, нарахування процентів кредитором вже не відповідало вимогам закону та договору. Заперечуючи проти розміру нарахованих відсотків у розмірі 29598,68 грн, відповідач зазначав також, що заявлена сума істотно перевищує розмір процентів, на який міг би розраховувати пересічний споживач при укладенні подібного договору і більша за тіло кредиту та її нарахування не відповідає вимогам чинного законодавства, принципу розумності та пропорційності. Разом з тим у справі, яка переглядається, сторони домовились, що строк дії договору про відкриття кредитної лінії № 1402-2813 від 30 травня 2024 року становить 300 календарних днів. Відповідно до пункту 4.9 договору строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику становить 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту - 25 березня 2025 року. Строк дії договору є рівним строку кредитування. Продовження строку кредитування або строку дії договору або строку виплати кредиту в односторонньому порядку кредитодавцем або позичальником не допускається. У позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, встановлених цим договором. З огляду на викладене, твердження апелянта про те, що відсотки по договору нараховані поза межами строку кредитування належить відхилити, оскільки відповідну заборгованість позивач нарахував за погоджений договором 300 денний строк кредитування. Позичальник зобов`язався повертати кредитодавцю отриманий кредит у останні дні останніх восьми базових періодів строку кредитування згідно графіку платежів за договором за зниженою ставкою шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок кредитодавця у порядку, визначеному у Правилах. Кредит вважається повернутим з моменту зарахування суми грошових коштів у повному розмірі виданого кредиту на банківський рахунок кредитодавця (пункт 5.1 договору). У пункті 2.3 договору, для мінімізації загальних витрат позичальника за кредитом, кредитодавець рекомендував позичальнику здійснити повне погашення кредиту протягом перших 140 днів з дати отримання кредиту ануїтетними платежами згідно із рекомендованим графіком оплат, наприклад, граничний термін платежу: 12-26 червня 2024 року сума погашення кредиту становить 0 грн, сума процентів та комісії становить 2381,51 та загальна сума до сплати (ануїтетний платіж) становить 2381,51 грн; граничний термін платежу 10 липня 2024 року: сума погашення кредиту становить 604,53 грн, процентів та комісії становить 1776,98 грн та загальна сума до сплати (ануїтетний платіж) становить 2381,51 грн; граничний термін платежу 24 липня 2024 року: сума погашення кредиту становить 803,15 грн, сума процентів та комісії становить 1578,36 грн та загальна сума до сплати (ануїтетний платіж) становить 2381,51 грн; і таким чином графік оплат прораховано до 16 жовтня 2024 року. В таблицях, які є додатком № 2 та додатком № 3 до договору про відкриття кредитної лінії, обчислено загальну вартість кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки відповідно до Методики Національного банку України розрахований за умови застосування зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,20 % на день, та за умови застосування стандартної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,50 % на день. Розрахунок обчислений за період з 30 травня 2024 року по 25 березня 2025 року (на строк кредитування, передбачений в умовах договору). В договорі зазначено, що базовий період сплати відсотків (Базовий період) - проміжки часу впродовж строку дії договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування кредитом. Кількість днів у Базовому періоді становить 14 календарних днів. Враховуючи викладене, посилання апеляційної скарги на те, що проценти мали б нараховуватися протягом базового періоду з 30 травня по 12 червня 2024 року, яка є датою завершення строку кредитування, є помилковими з огляду на вищевказане. Отже, всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов`язання та не здійснював платежі в повному обсязі для погашення кредитної заборгованості, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, нарахування якої було здійснено по строк дії договору - 25 березня 2025 року. Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, правомірно врахував наведені позивачем розрахунки заборгованості за тілом кредиту та обґрунтовано дійшов висновку про те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконав, взяті кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, яка не спростована відповідачем, а тому стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8592,32 грн. Разом з тим, колегія суддів не погоджується зі стягнутим розміром заборгованості за процентами за користування кредитом, з огляду на таке. Згідно з пунктом 4.5 договору, сплату процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту позичальник зобов`язаний був здійснювати у визначені графіком платежів за договором за зниженою ставкою дати, які є останніми днями відповідних базових періодів. Отримані кредитодавцем від позичальника грошові кошти зараховуються в якості оплати процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту за загальним правилом в останній день кожного базового періоду згідно графіку платежів. У випадку сплати позичальнику прострочених процентів за користування кредитом та простроченої комісії за видачу кредиту отримані кредитодавцем від позичальника грошові кошти зараховуються в рахунок оплати вказаної заборгованості в дату їх надходження на банківський рахунок кредитодавця. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювався на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту за стандартною процентною ставкою (1,50%) за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою (пункт 4.6 договору). Відповідно до пункту 10.2 розділу 10 «Програма лояльності» договору, знижена процента ставка становить 1,20 % за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору. У разі несплати позичальником нарахованих згідно умов договору процентів за користування кредитом або комісії за видачу кредиту або частини суми кредиту згідно графіка платежів за зниженою ставкою не пізніше останнього дня будь-якого базового періоду, з наступного дня подальше нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за стандартною процентною ставкою до дати повного погашення позивальником заборгованості зі спалити процентів, комісії за видачу кредиту, включно з тою, обов`язок дострокового погашення якої у позичальника виникає у зв`язку із простроченням сплати процентів та/або комісії (включаючи дату погашення заборгованості). З дати, наступної за днем повного погашення позичальником заборгованості зі сплати процентів, комісії та частини суми кредиту нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за зниженою процентною ставкою. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (частина 1 статті 5 ЦК України). Метою Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII (з подальшими змінами) (далі - Закон № 1734-VIII) є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами (стаття 2 Закону № 1734-VIII). Цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї (стаття 3 цього Закону) та застосовується до договорів про споживчий кредит, укладених після набранням чинності цим Законом (пункт 1 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1734-VIII ). Умови спірного кредитного договору від 30 травня 2024 року та відповідні нарахування не повною мірою відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено: частиною 4 цієї статті, у якій зазначено формулу розрахунку денної процентної ставки за споживчим кредитом; частиною 5 цієї статті, у якій визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, у пункті 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. У частинах першій та другій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, за встановленого, оскільки кредитний договір укладений між сторонами після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» (в частині обмеження розміру денної процентної ставки), проте без урахування його положень, а тому відповідні умови договору щодо нарахування процентів у розмірі, що перевищує 1,0 % на день, починаючи з 21 серпня 2024 року, є нікчемними. Тому відсоткова ставка, встановлена договором на період з 21 серпня 2024 року, не відповідає умовам чинного законодавства, оскільки за змістом положень частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Враховуючи зазначені положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» в частині обмеження розміру денної процентної ставки, колегія суддів погоджується з розміром заборгованості по процентам, нарахованим позивачем за період з 30 травня по 20 серпня 2024 року (виходячи з процентної ставки 1,2 % та 1,5 % за 83 дня), яка становить 9811,72 грн. Водночас, за період з 21 серпня 2024 року по 25 березня 2025 року, тобто за 217 днів, заборгованість складає 18645,33 грн, виходячи з процентної ставки 1 % та тіла кредиту - 8592,32 грн. Тому загальний розмір заборгованості за процентами становить 28457,05 грн. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову у повному обсязі, на зазначене уваги не звернув, тому дійшов помилкового висновку про стягнення процентів за період з 21 серпня 2024 року по 25 березня 2025 року, які були нараховані виходячи із процентної ставки 1,5 %, у зв`язку з чим рішення належить змінити на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, зі зменшенням розміру стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь позивача з 39591 грн до 37049,37 грн. Колегія суддів вважає помилковим посилання відповідача на те, що вимоги про стягнення з нього заборгованості за відсотками не підлягають задоволенню на підставі пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості позивачем не заявлені вимоги про стягнення заборгованості на підставі статті 625 ЦК України щодо сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором. Однак у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами. Щодо судових витрат Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, змінив оскаржуване рішення суду, задовольнив позовні вимоги позивача частково на 93,6 %, то наявні підстави для нового розподілу судових витрат. Враховуючи розмір судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову в суді першої інстанції (2662,40 грн) та відповідачем при подачі апеляційної скарги (3993,60 грн), а також пропорційність задоволених позовних вимог (93,6%) та задоволених вимог апеляційної скарги (6,4%), відповідач за розгляд справи в суді першої інстанції має відшкодувати позивачу 2492 грн судового збору, а позивач відшкодувати відповідачу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 255,59 грн судового збору. Згідно з вимогою частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи вимоги цієї статті, колегія суддів остаточно визначає розрахунок судового збору по справі у сумі 2236,41 (2492-255,59) грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2026 року змінити. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1402-2813 від 30 травня 2024 року у розмірі 37049,37 (тридцять сім тисяч сорок дев`ять) гривень 37 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598) 2236,41 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийІ.В. Лівінський Судді: Т.Б. Кушнірова О.В. Локтіонова Повне судове рішення складене 11 червня 2026 року.