Постанова 4822 № 727/14095/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/14095/25 Провадження №22-ц/822/693/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Литвинюк І. М., суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б., за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 лютого 2026 року, головуючий у І-й інстанції Бойко М. Є., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у листопаді 2025 року звернулася до суду з позовом до ТОВ «Газорозподільні мережі України», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона на час початку повномасштабного вторгнення рф в Україну проживала на лінії зіткнення, в зоні ведення активних бойових дій: с. Урожайне Волноваського районну Донецької області. За тиждень до його окупації вимушена була залишити належне їй житло та все своє майно та виїхати до м. Чернівців, де поселилась разом з онукою в будинок АДРЕСА_1 з дозволу його власниці проживати в ньому безоплатно. Після смерті останньої її донька - ОСОБА_4 01 лютого 2023 року, згідно з державно-волонтерським проектом «Прихисток» та ст. 4-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», оформила в ЦНАПі офіційне тимчасове проживання позивачки в зазначеному будинку, а також уклала з ОСОБА_1 договір як з внутрішньо переміщеною особою. Вказувала на те, що вона сумлінно виконувала всі умови вказаного договору, зокрема займала лише одну кімнату в ньому, своєчасно і в повному обсязі сплачувала всі комунальні платежі (електро- та з газопостачання), стежила за станом прибудинкової ділянки. Проте, у червні 2025 року інші співвласники цього будинку: ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 почали вимагати від неї сплачувати їм кошти за проживання у будинку, а в подальшому - виселитися з нього, що супроводжувалося різними погрозами, перебиранням і викиданням речей позивачки, зняттям та спробою заміни замків, викраденням ключів від її кімнати та вхідних дверей, у зв`язку з чим вона вимушена була навіть викликати поліцію. В подальшому, 19 20 липня 2025 року, після чергового візиту співвласниць, у будинку зник газ та електропостачання. Після їх відновлення працівниками аварійної служби, а саме 28 липня 2025 року, газопостачання до будинку знову було перекрито, на її відповідний запит відповідач повідомив, що його припинено на підставі заяви власника. Відсутність газопостачання значно ускладнює проживання в будинку, робить неможливим його опалення. Такі дії зумовлені бажанням зробити нестерпними її побутові умови, змусити її виселитися з цього жилого приміщення та порушують її права та законні інтереси як внутрішньо переміщеної особи, яка має численні хронічні захворювання, неодноразово зазнала стресів через воєнні дії, проживає в будинку на законних підставах, а також як споживача комунальних послуг, оскільки вона ними користується та оплачує в повному обсязі, що змушує її звертатись до суду за захистом. Знайти інше житло ОСОБА_1 можливості не має, оскільки отримує невелику пенсію, що не дозволяє їй його орендувати. Зазначала, що відповідач неправомірно, в порушення вимог закону (Кодексу ГРМ), змінив споживача за договором та прийняв заяву на припинення газопостачання від особи, яка не мала відповідних повноважень. До того ж ніхто з співвласників в цьому будинку на даний час не проживає та не сплачує комунальні платежі, крім позивачки. З урахуванням уточнених позовних вимог, просила зобов`язати відповідача здійснити безоплатне поновлення газопостачання до будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 лютого 2026 року позов задоволено частково. Зобов`язано ТОВ «Газорозподільні мережі України» за свій рахунок поновити газопостачання до будинку АДРЕСА_1 . Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо прийняття заяви-приєднання ОСОБА_7 до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) без письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об`єкт будинок АДРЕСА_1 не відповідають вимогам пункту 2 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем та вимогам пункту 1 глави 3 розділу VI цього Кодексу. ОСОБА_1 фактично споживала природний газ, отримуючи послуги з його постачання, а тому, відповідно, й отримувала послуги з розподілу природного газу, сплачувала їх вартість, вона вважається такою, що дала згоду на приєднання до умов вказаного вище «Типового договору розподілу природного газу» (акцептування заяви - приєднання) у розумінні положень ст. 634 ЦК України). Крім того, позивачка є вимушено переміщеною особою, тобто вразливою категорією населення, що опинилася в складних життєвих обставинах та потребує у зв`язку із цим додаткового захисту, є людиною похилого віку, в якої наявні захворювання різної складності, внаслідок повномасштабного вторгнення РФ змушена була залишити постійне місце проживання, втратила все своє звичайне життя та майно. В силу Закону України « Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» вона має право на безпечні умови життя і здоров`я, створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання та, уклавши відповідний договір, мала на них легітимні очікування та сподівання. Проте, внаслідок відключення будинку, яким вона законно користується, від газопостачання, з серпня 2025 року ОСОБА_1 позбавлена нормальних побутових зручностей у зв`язку з неможливістю користуватися газовими приладами, в тому числі в зимовий період, змушена проживати в приміщенні без опалення та докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що не відповідає поняттю справедливості в його загальному визначенні та принципу верховенства права. На дане рішення суду відповідач ТОВ «Газороподільні мережі України» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Вказує на те, що між відповідачем та позивачкою не виникало будь-яких цивільно-правових (договірних) відносин в частині укладення та виконання договору розподілу природного газу, в зв`язку з чим відповідачем не порушено жодного права позивачки та не може існувати будь-яких обов`язків перед нею. Попереднім оператором ГРМ (до припинення ним ліцензованої діяльності 29.02.2024) не вносилось жодних змін персоніфікованих даних споживача, в тому числі на нового власника чи користувача приміщення. В базі даних відповідача за вказаною адресою побутовим споживачем природного газу правомірно рахується ОСОБА_2 , яка є співвласником об`єкту газоспоживання та з якою відповідачем укладено договір розподілу природного газу, про що додатково свідчить заява-приєднання (копія заяви-приєднання є в матеріалах справи) та акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін (копія акту розмежування є в матеріалах справи). Тобто, між відповідачем та ОСОБА_2 з 01 березня 2024 року виникли відповідні цивільні права та обов`язки з виконання договору розподілу природного газу. Звертає увагу на те, що у випадку виникнення цивільно-правового спору щодо виконання договору розподілу природного газу, ТОВ «Газорозподільні мережі України», як оператор ГРМ, буде звертатись до суду з відповідною заявою саме до ОСОБА_2 (на яку відкрито особовий рахунок та з якою укладено договір розподілу газу), але аж ніяк не до ОСОБА_1 , з якою у відповідача відсутні бідь-які цивільно-правові відносини. Суду не було надано жодних доказів щодо того, що позивачка ОСОБА_1 за адресою її проживання включена до Реєстру споживачів постачальника (ТОВ «ГК Нафтогаз України» або іншого постачальника) відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС. Зазначає, що позивачка не є побутовим споживачем природного газу в розумінні Кодексу ГРМ та Типового договору розподілу природного газу. Отже, обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є недоведеними, причому суд неправильно застосував норми матеріального права, не звернувши увагу на недотримання позивачкою зазначених вище вимог Кодексу ГРМ. У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення повністю відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала у с. Урожайне Донецької області, є пенсіонеркою, згідно з довідкою від 06.04.2022 № 7726-5001348317 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем її проживання є АДРЕСА_1 . 01 лютого 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір на проживання ВПО в житловому приміщенні, за умовами якого власник на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 5130 від 11 листопада 2020 року ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_1 прийняла у тимчасове безоплатне користування 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , майно, що знаходиться у кімнаті площею 12,066 кв.м, кухні, підсобних приміщеннях, а також присадибну земельну ділянку (п.1 договору). Відповідно до п.2 цього договору ОСОБА_1 зобов`язалася щомісячно здійснювати оплату комунальних послуг, а саме: електроенергію, споживання та доставку газу. Договір діє до закінчення воєнних дій в Україні та до заяви про його припинення ВПО. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23 червня 2025 року 4/6 частин будинку АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності належить: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а 2/6 частин будинку АДРЕСА_2 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_4 . З відповіді АТ «Чернівцігаз» № 58005-Сл-242-0825 від 21.08.2025 на лист Чернівецької філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» від 20.08.2025 № ЧцФ/109-ВИХ-4306-25 об`єкт (приватний будинок) за адресою: АДРЕСА_1 газифіковано в 1987 році, станом на 30.09.2021 споживачем послуг з розподілу природного газу за даним об`єктом є ОСОБА_2 . На ім`я ОСОБА_2 відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 . 21 липня 2025 року ОСОБА_2 подано оператору ГРМ Чернівецькій філії ТОВ «Газмережі» заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача). У цей же день, 21 липня 2025 року, ОСОБА_7 подано Оператору ГРМ заяву про припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об`єкт газоспоживання будинок АДРЕСА_2 , в якій зазначено, що заявниця просить відключити його від газопостачання у зв`язку із тимчасовою відсутністю потреби газу; заборгованість за послуги з розподілу природного газу станом на подачу заяви за цією адресою відсутня. Вартість цих робіт ОСОБА_2 оплачено згідно з умовами договору про їх виконання від 22 липня 2025 року. 28 липня 2025 року Оператором ГРМ здійснено припинення газопостачання (розподіл природного газу) до будинку АДРЕСА_1 , проте відповідний акт у матеріалах справи відсутній. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18). Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як узаконі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року, заява № 38722/02). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тож у кожному конкретному спорі суд найперше повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають з характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь -якою особою. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, зокрема послуги з постачання та розподілу природного газу. Відповідно до статті 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, зокрема споживачі (індивідуальні та колективні); виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг, зокрема, послуг з постачання та розподілу природного газу є постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача. За змістом пункту 5 частини 2 статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до статей 19, 20 Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Споживач має право: 1) одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; 6) на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Так, відносини з приводу постачання населенню природного газу регулюються статтею 714 ЦК України, Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494, кодекс ГРМ. Виходячи з положень статей 6, 526, 626-631 ЦК України, укладений договір є обов`язковим для належного виконання сторонами відповідно до його умов вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» суб`єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач. Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу - це правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу. Оператор газорозподільної системи - це суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. Споживачем природного газу (споживач) є фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу. Згідно з пунктом 1 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ доступ суб`єктів ринку природного газу до ГРМ, що на законних підставах знаходиться у власності чи користуванні (у тому числі в експлуатації) Оператора ГРМ, здійснюється на принципах: забезпечення рівних прав доступу, у тому числі приєднання, до ГРМ відповідно до вимог цього Кодексу; забезпечення Оператором ГРМ належної якості послуг доступу (приєднання) на договірних засадах; забезпечення суб`єктами ринку природного газу критеріїв доступу, визначених розділами V та VI цього Кодексу, та належних розрахунків за надані послуги. Згідно з пунктом 3 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб`єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов`язковою умовою є наявність фізичного підключення об`єкта споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу) до ГРМ. Споживачі, у тому числі побутові, та суміжні суб`єкти ринку природного газу, які фізично підключені до ГРМ, забезпечуються цілодобовим доступом до ГРМ та можливістю розподілу (переміщення) природного газу ГРМ у порядку, визначеному в розділі VI Кодексу. Отже, з моменту укладення між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, за наявності фізичного підключення об`єкта споживача до газорозподільної мережі, Оператором ГРМ здійснюється надання споживачу послуг з розподілу природного газу. Газорозподільна система функціонує за принципом постійної та безперебійної наявності в системі газопостачання природного газу, який переміщується під тиском. Взаємовідносини, пов`язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення Оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між Оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави 3 розділу VI цього Кодексу (пункт 5 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ). На підставі укладеного договору розподілу природного газу Оператор ГРМ: присвоює споживачу (точці комерційного обліку), у тому числі побутовому споживачу, персональний ЕІС-код суб`єкта ринку природного газу та передає Оператору ГТС для ідентифікації споживача в інформаційній платформі Оператора ГТС, у тому числі для цілей закріплення споживача в Реєстрі споживачів відповідного постачальника та здійснення оперативних заходів при запровадженні процедури зміни його постачальника; надає послугу споживачу із забезпечення цілодобового доступу до ГРМ в межах приєднаної потужності його об`єкта для можливості споживання ним відповідних об`ємів природного газу, виділених постачальником природного газу; забезпечує формування та передачу даних прогнозів відборів/споживання природного газу та обсягів фактичного споживання природного газу споживачем Оператору ГТС у порядку, визначеному Кодексом ГТС та цим Кодексом (пункт 6 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ). Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ суб`єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу. Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом. Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт. Якщо об`єкт побутового споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, укладається один договір з одним із співвласників (користувачів) за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка в заяві-приєднанні. Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем при припиненні (відновленні) розподілу природного газу на об`єкт споживача складається акт у двох примірниках, один з яких залишається у споживача. При складанні акту про припинення розподілу природного газу Оператор ГРМ зазначає в ньому про наслідки несанкціонованого відновлення газоспоживання, передбачені цим Кодексом, а також обов`язково фіксує фактичні показання лічильника газу на дату припинення газопостачання (розподілу природного газу), за винятком випадків відмови в доступі до об`єкта споживача, де розташований лічильник газу (ЗВТ). За обставин цієї справи вбачається, що 4/6 частин будинку АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності належить: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а 2/6 частин будинку належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 . Отже, співвласниками будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що інші співвласники будинку АДРЕСА_2 письмово погоджували дії ОСОБА_2 як на підписання заяви-приєднання до умов договору з розподілу природного газу (для побутового споживача), так і на припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об`єкт газоспоживання за зазначеною адресою. Позивачка ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа в Чернівецькій міській територіальній громаді за фактичним місцем проживання в будинку АДРЕСА_2 з 06 квітня 2022 року, уклала із співвласником будинку ОСОБА_4 договір на проживання ВПО в житловому будинку, сплачує комунальні послуги, отже, має законне право користуватися вказаним житлом і є споживачем комунальних послуг. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що дії відповідача щодо прийняття заяви-приєднання ОСОБА_2 до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) без письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), а також припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об`єкт будинок АДРЕСА_1 не відповідають вимогам пункту 2 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем та вимогам пункту 1 глави 3 розділу VI цього Кодексу. Також судом першої інстанції встановлено, що з моменту укладення договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на проживання ВПО в житловому приміщенні комунальні послуги, в тому числі з газопостачання та послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , споживаються та оплачуються лише позивачкою ОСОБА_1 , що зокрема підтверджується наданими квитанціями на постачання відповідних послуг. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 фактично споживала природний газ, отримуючи послуги з його постачання, а тому, відповідно, й отримувала послуги з розподілу природного газу, сплачувала їх вартість, отже, вважається такою, що дала згоду на приєднання до умов вказаного вище «Типового договору розподілу природного газу» договору (акцептування заяви - приєднання) у розумінні положень ст. 634 ЦК України). Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №161/11800/19, постанові Верховного Суду від 01.11.2021 року у справі №591/4825/20. У постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 185/2596/20 викладено висновок про те, що "споживач є слабшою стороною в зобов`язанні, він підлягає особливому правовому захисту і це звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин і дію принципу свободи договору. Також звуження дії цих принципів відбувається з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності та розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між інтересом виконавця (суб`єкта господарювання, який виконує роботи або надає послуги) та охоронюваними законом інтересами споживачів. Одночасно держава убезпечує і добросовісного виконавця послуг від можливих зловживань з боку споживачів". У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" наголошено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Верховний Суд у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 552/3332/19 виклав висновок про те, що "будучи монополістами у сфері надання послуг із газопостачання, постачальники не повинні зловживати своїми правами, відключення споживача від газопостачання можливе лише за наявності законних підстав". З огляду на викладене, вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 , яка не має укладеного договору розподілу природного газу з оператором ГРМ, не є споживачем природного газу в розумінні Кодексу ГРМ, не може вимагати відновлення газопостачання на об`єкт, що перебуває у власності інших осіб, тим більше - без погодження із власниками об`єкту, без оплати вартості таких робіт та всупереч волі співвласника приміщення. Колегія суддів зазначає, що газопостачання використовується фактичним споживачем ОСОБА_1 з метою задоволення власних побутових потреб у газі, а тому припинення газопостачання 28 липня 2025 року вказує на порушення та обмеження побутових потреб позивача та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, враховуючи те, що позивачка є вимушено переміщеною особою, тобто вразливою категорією населення, що опинилася в складних життєвих обставинах та потребує у зв`язку із цим додаткового захисту, є людиною похилого віку, в якої наявні захворювання різної складності, внаслідок повномасштабного вторгнення рф змушена була залишити постійне місце проживання. В силу Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» вона має право на безпечні умови життя і здоров`я, створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання та, уклавши відповідний договір, мала на них легітимні очікування та сподівання. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, та фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 09 червня 2026 року. Суддя-доповідач І. М. Литвинюк Судді: І. Н. Лисак І. Б. Перепелюк