Постанова Харківський апеляційний суд № 638/124/26

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/124/26 Головуючий суддя І інстанції Малахова О. В. Провадження № 33/818/1204/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2026 року м. Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., захисника Цуркана Р.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційними скаргами захисників Кузнєцової А.А. та Цуркана Р.А. на постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 13 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 та частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн. Постановою встановлено, що 20.12.2025 о 16 год. 44 хв. у м. Ізюм по вул. Василя Стуса, 71 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Trafic, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою алкотестера Драгер та у закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність частиною першою статті 130 КУпАП. Крім того, 20.12.2025 о 16 год. 44 хв. у м. Ізюм по вул. Василя Стуса, 71 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Trafic, д.н.з. НОМЕР_1 , і під час обгону автомобіля VD CV.CBF.001, д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, що призвело до зіткнення. Внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. ОСОБА_1 порушив вимогу пункту 13.3 Правил дорожнього руху за що передбачена відповідальність статтею 124 КУпАП. Також, 20.12.2025 о 16 год. 50 хв. у м. Ізюм по вул. Василя Стуса, 71 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Trafic, д.н.з. НОМЕР_1 , і під час паркування автомобіля не вжив заходів щодо недопущення його самовільного руху та здійснив наїзд на автомобіль VD CV.CBF.001, д.н.з. НОМЕР_3 . Внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. ОСОБА_1 порушив вимогу пункту 15.12 Правил дорожнього руху за що передбачена відповідальність статтею 124 КУпАП. Не погодившись з судовим рішенням захисником ОСОБА_2 та захисником Цурканом Р.А. на постанову суду першої інстанції було подано апеляційні скарги. Належить врахувати, що постанова суду першої інстанції оскаржується лише в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому, відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, суд апеляційний розгляд належить провадити лише у цій частині. Свої апеляційні вимоги захисники обґрунтовують тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, захисник Кузнєцова А.А. вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи відомостей щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Крім того, апелянт ОСОБА_2 вважала порушеними процедуру огляду водія-військовослужбовця, оскільки працівники поліції провели огляд на загальних підставах. Разом з тим, захисник просила не позбавляти ОСОБА_1 права керування транспортними засобами. Захисник ОСОБА_3 обґрунтовує свої апеляційні доводи тим, що працівниками поліції було порушено, як спеціальний порядок проведення огляду водія військовослужбовця, так і загальний порядок огляду водія, оскільки працівники поліції, на думку цього захисника, взагалі не встановлював ознак сп`яніння, а також не роз`яснювали водію можливість пройти медичний огляд в закладі охорони здоров`я. Разом з тим, захисник Цуркан Р.А. вважає помилковою оцінку фактичним обставинам справи, надану судом першої інстанції стосовно необхідності підтвердження факту виконання бойового розпорядження, що на його думку обумовлює скасування постанови суду першої інстанції у цій справі. Крім того, захисник Кузнєцова А.А. просила суд апеляційної інстанції зупинити апеляційне провадження до звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Стосовно цього клопотання суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Приписами ч.1 ст. 268 КУпАП встановлено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Частиною 2 цієї статті не передбачена обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи за ч.1 ст.130 КУпАП. Разом з тим, приписи ст. 294 КУпАП також не містять вимог щодо обов`язкової участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час апеляційного розгляду справи. Поряд з цим, цією ж статтею встановлені строки апеляційного перегляду справ про адміністративні правопорушення, а саме двадцять днів з дня надходження справи до суду. Окрім цього, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не регулюють порядок зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією. Також слід зазначити, що наведені вище положення ст. 268 та ст. 294 КУпАП не містять заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. У правових висновках постанови від 12.12.2024 №990SCGC/20/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи. Разом з тим, одним із принципів судового розгляду є забезпечення необхідного балансу між дотриманням прав сторони і розглядом справи протягом встановленого законом або розумного строку, а також недопущення судом невиправданих зволікань у розгляді справ. З відомостей матеріалів справи вбачається, що у цій справі подано дві апеляційні скарги професійними захисниками, один з яких адвокат Цуркан Р.А. приймав участь під час апеляційного розгляду безпосередньо у судовому засіданні. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує зміст апеляційних скарг, який вочевидь свідчить про ретельну підготовку апелянтів до апеляційного розгляду, а також про узгодженість правової позиції сторони захисту та особисту участь захисника під час апеляційного розгляду, що свідчить про дотримання права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 належить відмовити. В судове засідання захисник Кузнєцова А.А. для апеляційного розгляду не з`явилася. Однак до початку апеляційного розгляду до канцелярії суду апеляційної інстанції подала заяву в якій підтримала подану апеляційну скаргу, однак зазначала про фактичне розірвання угоди про надання правової допомоги ОСОБА_1 (а.с. 112). В судовому засіданні під час апеляційного розгляду захисник Цуркан Р. підтримав подані апеляційні скарги та просив їх задовольнити. В обґрунтування поданої ним апеляційної скарги надавав, аналогічні, зазначеним в його апеляційній скарзі, пояснення. Дослідивши доводи апеляційних скарг та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційні скарги захисників не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №546233 від 20.12.2025 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 20.12.2025 о 16 год. 44 хв. у м. Ізюм по вул. Василя Стуса, 71 транспортним засобом Renault Trafic, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою алкотестера Драгер та у закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність частиною першою статті 130 КУпАП. У графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «від пояснень відмовився» (а.с.1), що свідчить про те, що ОСОБА_1 було ознайомлено з відомостями протоколу, а також з правами, передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, який не скористався своїм правом надати пояснення по суті справи. Належить врахувати, що цей протокол про адміністративне правопорушення було складено в присутності двох свідків. З відомостей протоколу ЕПР1 №546276 від 20.12.2025 вбачається, що 20.12.2025 о 16 год. 44 хв. у м. Ізюм по вул. Василя Стуса, 71 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Trafic, д.н.з. НОМЕР_1 , і під час обгону автомобіля VD CV.CBF.001, д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, що призвело до зіткнення. Внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. ОСОБА_1 порушив вимогу пункту 13.3 Правил дорожнього руху за що передбачена відповідальність статтею 124 КУпАП. Крім того, з відомостей протоколу ЕПР1 №546294від 20.12.2025 також вбачається, що 20.12.2025 о 16 год. 50 хв. у м. Ізюм по вул. Василя Стуса, 71 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Trafic, д.н.з. НОМЕР_1 , і під час паркування автомобіля не вжив заходів щодо недопущення його самовільного руху та здійснив наїзд на автомобіль VD CV.CBF.001, д.н.з. НОМЕР_3 . Внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. ОСОБА_1 порушив вимогу пункту 15.12 Правил дорожнього руху за що передбачена відповідальність статтею 124 КУпАП. Відомостями довідки начальника САП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області Р. Спорника встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_4 , а тому не виконання водієм вимог Правил дорожнього руху в частині обов`язків водія, є свідомими діями ОСОБА_1 . Відповідно до відомостей акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу не проводився у зв`язку із відмовою водія (а.с. 5). Відомостями направлення на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану сп`яніння встановлено, що медичний огляд ОСОБА_1 не проводився у зв`язку із його відмовою (а.с. 6). З відомостей рапорту поліцеського О. Дудкіна вбачається, що 20.12.2025 під час патрулювання було отримано на логістичний пристрій повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду без травмованих. На місці події було встановлено водія ОСОБА_1 у якого було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився. Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що на місці дорожньо-транспортної пригоди працівники поліції провадять процесуальні дії під час яких шляхом опитування учасників дорожньо-транспортної пригоди було встановлено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Належить врахувати, що під час цієї процесуальної дії усі потерпілі безпосередньо зазначали працівникам поліції, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та вчинив зіткнення з транспортними засобами під керуванням потерпілих, які в оспорюваному протоколі були свідками правопорушення вчинене ОСОБА_1 за яке передбачено відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Після чого, працівниками поліції у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності було встановлено ознаки сп`яніння та запропоновано пройти огляд у встановленому законом порядку. Від цієї законної вимоги поліцейського ОСОБА_1 фактично відмовився, зазначивши працівникам поліції про те, що не керував транспортним засобом. При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині. Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови. За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок уникати юридичної відповідальності. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя. З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, запевняючи працівників поліції що не керував транспортними засобами. Також, суд апеляційної інстанції враховує, що огляд водія проводився у цій справі в присутності двох свідків, які зазначені в оскаржуваному протоколі про адміністративне правопорушення. За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Доводи апеляційної скарги захисника Кузнєцової А.А. про те, що матеріали справи не містять відомостей щодо керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності транспортним засобом є суб`єктивними та спростовуються відомостями матеріалів цієї справи. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до диспозиції викладеній у ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність встановлена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа), зокрема і суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Разом з тим, відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов`язані використовувати правові висновки ЄСПЛ. Зокрема у цій справі належить використовувати критерій «поза розумним сумнівом», який визначено зокрема у справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї. Отже, змістом вищезазначених правових вимог у їх невід`ємному взаємозв`язку, належить врахувати, що процесуально визначальною обставиною у цій справі, є саме керування транспортним засобом та фіксація керування об`єктивними відомостями, які можуть бути зафіксовані відеозаписом, а також поясненнями учасників справи або свідків, або іншими доказами, які містяться у матеріалах конкретної справи або їх сукупністю. З відомостей відеозапису вбачається, що на місці поліції дорожньо-транспортної пригоди окрім ОСОБА_1 та інших учасників події, які у протоколі про адміністративне правопорушення зазначені свідками, а також працівників поліції нікого не було. При цьому, свідки події одностайно та безальтернативно зазначали, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної інстанції у цій справі під час проведення процесуальних дій не зазначав прізвища водія, який би міг керувати транспортним засобом за вказаних в оспорюваному протоколі обставин. Натомість, відомості інших протоколів про адміністративне правопорушення, складених за ст. 124 КУпАП, які стороною захисту не оскаржувались, однак були предметом судового розгляду судом першої інстанції у цій справі та були об`єднані в одне провадження, свідчать про керування ОСОБА_1 транспортним засобом за вказаних в оспорюваному протоколі обставинах. За таких обставин, доводи апеляційної скарг в цій частині, належить вважати суб`єктивними та безпідставними. Щодо доводів апеляційних скарг про те, що огляд ОСОБА_1 як водія-військовослужбовця має проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, що, на думку апелянта, обумовлює скасування постанови суду першої інстанції належить зазначити наступне. Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом. Тобто, положення ст.266-1КУпАП стосуються лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП або під час виконання водіями-військовослужбовцями невідкладних бойових завдань, пов`язаних із врятуванням життя або забезпеченням боєздатності підрозділу чи термінового реагування на зміну бойової обстановки, яка об`єктивно загрожує проведенню бойових дій. Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції. Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України. Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами. Належить зазначити, що в розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля». В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського. З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 , повідомив про те, що він є військовослужбовцем. Разом з тим, у цій справі суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності окрім правопорушення, яке оскаржується, вчинила також два правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 124 КУпАП. При цьому фіксація цих правопорушень передбачає наявність транспортного засобу на місці події, за винятком коли водій самовільно залишає місця пригоди. Більш того, події цих правопорушень, у тому числі і за ч. 130 КУпАП пов`язані фактом керування ОСОБА_1 транспортним засобом. У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає, що за цих обставин працівники поліції взагалі були позбавлені процесуальної можливості відпустити особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 був предметом вчинення правопорушень, передбачених ст. 124 КУпАП. Зазначені обставини також обумовлюють безпідставність доводів апеляційної скарги захисника Цуркана Р.А. щодо неналежної оцінки судом першої інстанції документального підтвердження виконання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності бойового завдання, оскільки водій, зокрема і ОСОБА_1 , який причетний до дорожньо-транспортної пригоди, фактично позбавляються можливості рухатись на транспортному засобі на якому було здійснено зіткнення. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що інших транспортних засобів ОСОБА_1 не надавалось. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати необґрунтованими, суб`єктивними та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Щодо доводів апеляційної скарги захисника ЦурканаРА. щодо належності виявлення ознак алкогольного сп`яніння працівниками поліції апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до п.3 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками алкогольного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння є виключно його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення та відповідає правовим приписам ст. 252 КУпАП відповідно до яких орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними. А від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними. Доводи апеляційної скарги захисника Цуркана Р.А. щодо порушення працівниками поліції порядку проведення огляду водія, пов`язаних із не роз`ясненням особі, яка притягається до адміністративної відповідальності можливості пройти медичний огляд в закладі охорони здоров`я є безпідставними та спростовуються відомостями відеозапису згідно яких ОСОБА_1 взагалі відмовлявся від проведення огляду на стан сп`яніння, зазначаючи працівникам поліції, що не керував транспортним засобом. Такі дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема у присутності двох свідків, вочевидь сприймаються як відмова від проведення огляду, що позбавляло працівників поліції направляти ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я. Щодо доводів апеляційної скарги захисника Кузнєцової А.А. про можливість залишити ОСОБА_1 посвідчення водія належить зазначити наступне. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 65 ЗУ «Про правотворчу діяльність» суд для подолання правової прогалини може застосовувати у випадках, передбачених законом , зокрема, аналогію закону - шляхом застосування до неврегульованих суспільних відносин положень закону, який регулює подібні суспільні відносини; Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто санкція цієї статті є безальтернативною. Вимогами ч. 4 ст. 30 КУпАП встановлено, що позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Крім того, відповідно до вимог Примітки до ст. 22 КУпАП не звільняються від адміністративної відповідальності особи за вчинення ними правопорушення відповідальність за яке, передбачена, зокрема ст. 130 цього Кодексу. Таким чином, правовим аналізом зазначених норм, встановлено, що чинний КУпАП чітко регулює правовідносини, пов`язані із накладенням адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП. При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки. У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями. Таким чином, визнаючи особу винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, суди позбавлені процесуальної можливості призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення. При цьому нормами цього Кодексу не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також можливості накладення іншого виду стягнень, передбаченого КУпАП. Фактичне посилання сторони захисту щодо можливості застосування аналогії закону, а саме ст. 69 КК України, при накладенні адміністративного стягнення за ст. 130 суперечать правовим нормам чинного законодавства, оскільки правові приписи закону про кримінальну відповідальність, відповідно до ч.4 ст.3 КК України, розповсюджують свою дію виключно на кримінальні правопорушення. Застосування правових норм, визначених КК України в інших галузях права суворо заборонено. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що предмет справ про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосується порушення правил дорожнього руху, що не карається позбавленням волі та належить до категорій правопорушень до яких не застосовуються з усією суворістю кримінально-правові гарантії статті 6 Конвенції, що констатовано рішенням ЄСПЛ (п. 42 справи Фігурка проти України). Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП, а також принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. З огляду на викладене, а також відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем ЗСУ, на посаді водія, у зв`язку з чим право керування потрібно йому для керування військовим автотранспортом, а позбавлення права керування транспортними засобами може впливати на якість роботи підрозділу, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки з ознаками алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих. Отже, накладене судом першої інстанції адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.ст.33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню. Таким чином, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також не позбавляти його посвідчення водія, що надає право на керування транспортними засобами. Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : У задоволенні клопотання захисника Кузнєцової А.А. про зупинення адміністративного провадження стосовно ОСОБА_1 відмовити. Апеляційні скарги захисників Кузнєцової А.А. та ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 13 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст.130, ст. 124 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков