Постанова Харківський апеляційний суд № 645/336/26

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 645/336/26 Головуючий суддя І інстанції Алтухова О. Ю. Провадження № 33/818/980/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника адвоката Коваля О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Коваля О.Ю. на постанову судді Немишлянського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп. Постановою встановлено, що 11.01.2026 о 08:07 год. в м. Харкові, по вул. Каденюка, буд. 5, ОСОБА_1 керував автомобілем марки «LEXUS LX470», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 7510 та проведення такого огляду в медичному закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ за адресою: м.Харків, вул. Ахієзерів, 18а відмовився. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху. Не погодившись із вказаним судовим рішенням захисником ОСОБА_2 на постанову суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу. В своїй апеляційній скарзі захисник просить скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Свої апеляційні вимоги захисники обґрунтовують тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, захисник Коваль О.Ю. вважає, що матеріали цієї справи не містять відомостей щодо керуванням ОСОБА_1 транспортним засобом. Крім того, сторона захисту вважає порушеними права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі на розгляд справедливим та компетентним судом, оскільки судовий розгляд у суді першої інстанції відбувся з порушенням територіальної підсудності та за відсутності сторони захисту. В судовому засіданні під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 та його захисник підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити. В обґрунтування поданої апеляційної скарги сторона захисту посилалась на те, що розгляд справи було проведено з порушенням територіальної підсудності, а також за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника. Вважали, встановлені судом першої інстанції відомості щодо часу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення такими, що не відповідають дійсності, що, на їх думку, обумовлює скасування оскаржуваної постанови. Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Коваля О.Ю. не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№563781 від 11.01.2026 ,в якому зазначено факт керування ОСОБА_4 11.01.2026 о 02:07 год. в м. Харкові, по вул. Каденюка, буд. 5, ОСОБА_1 автомобілем марки «LEXUS LX470», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 7510 та проведення такого огляду в медичному закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ за адресою: м.Харків, вул. Ахієзерів, 18а відмовився. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху. У графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» у протоколі ЕПР1№563781 відсутні будь-які відомості щодо пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності по суті правопорушення, що свідчить про те, що водія було ознайомлено із змістом протоколу та надано можливість надати пояснення відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, якою ОСОБА_1 не скористався. Відомостями довідки інспектора УПП в Харківській області ДПП О. Кирюші встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 , що свідчить про те, що не виконання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності правил дорожнього руху, зокрема в частині обов`язків водія, є свідомими діями ОСОБА_1 . Відомостями направлення на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану сп`яніння встановлено, що медичний огляд ОСОБА_1 не проводився у зв`язку із його відмовою (а.с.5). З відомостей акту проведення огляду водіїв на стан сп`яніння за допомогою технічних засобів вбачається, що огляд ОСОБА_1 на стан сп`яніння на місці зупинки не проводився у зв`язку із відмовою водія від проведення огляду (а.с.6). З відомостей рапортів поліцейського О. Бєсєдіної вбачається, що 11.01.2025 у складі екіпажу за адресою м. Харків вул. Каденюка 5, з метою перевірки заяви громадян щодо керування транспортним засобом в стані сп`яніння, було зупинено транспортний засіб «LEXUS LX470», державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 під час руху в період дії комендантської години. У водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився. Рапортами також було виправлено зазначені у протоколі номерний знак зупиненого транспортного засобу, а також місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. З письмових пояснень працівника поліції О. Бєсєдіної вбачається, що 11.01.2026 у складі екіпажу близько другої години було зупинено транспортний засіб «LEXUS LX470», державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 .. Під час зупинки з водійського місця вийшов ОСОБА_1 поведінка якого не відповідала дійсності, оскільки він заперечував факт керування ним автомобілем. Під час проведення процесуальних дій у водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 фактично відмовився, оскільки тривалий час на поставлену вимогу не надавав чіткої відповіді. Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що транспортний засіб LEXUS LX470», державний номерний знак НОМЕР_3 рухався під час дії комендантської години дорогою загального користування та був зупинений працівниками поліції. Після зупинки транспортного засобу, події відбувались на вулиці біля зупиненого автомобілю. Належить врахувати, що працівники поліції встановили особу водія ОСОБА_1 , який вийшов з водійського сидіння. При цьому, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності заперечувала факт керування транспортним засобом та відмовлялась надавати працівникам поліції будь-які документи. Однак, після нетривалого часу, працівники поліції встановили особу водія у застосунку «Дія». Разом з цим, ОСОБА_1 продовжуючи вказувати на те, що не керував транспортним засобом, неодноразово зазначав, що вони з водієм помінялись місцями. Разом з тим, з відеозапису вбачається, що інша особа, обходить транспортний засіб з правої сторони, тобто зі сторони пасажиру, що, за відсутності інших осіб на відеозапису, об`єктивно свідчить, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом за вказаних у протоколі обставин. Крім того, пасажир ОСОБА_1 в будь-який спосіб не зазначав про те, що саме він керував транспортним засобом. Натомість, з відомостей відеозапису вбачається, що перед цією подією працівниками поліції було зупинено та складено протокол про адміністративне правопорушення відносно цієї невстановленої у цій справі особи на ім`я ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, що мало наслідком відсторонення її від керування, що також свідчить про керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Під час проведення процесуальних дій у водія було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від виконання законних вимог поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 фактично відмовився, зазначаючи, що не повинен проходити огляд на стан сп`яніння, оскільки не керував транспортним засобом. При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині. Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови. За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок уникати юридичної відповідальності. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя. З відомостей відеозаписів, вбачається, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, обравши при цьому способом свого захисту заперечення щодо керування транспортним засобом. За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Доводи апеляційної скарги стосовно відсутності відомостей у справі щодо керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності транспортним засобом є необгрунтованими та спростовуються відомостями матеріалів справи. З відомостей долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що транспортний засіб LEXUS LX470», державний номерний знак НОМЕР_3 11.01.2026 о 2 год 07 хв рухався під час дії комендантської години дорогою загального користування та був зупинений працівниками поліції. Після зупинки транспортного засобу, події відбувались на вулиці біля зупиненого автомобілю. Суд апеляційної інстанції враховує, що працівники поліції встановили особу водія ОСОБА_1 , який вийшов з водійського сидіння. При цьому, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності заперечувала факт керування транспортним засобом та відмовлялась надавати працівникам поліції будь-які документи. Однак, після нетривалого часу, працівники поліції встановили особу водія у застосунку «Дія». Разом з цим, ОСОБА_1 продовжуючи вказувати на те, що не керував транспортним засобом, неодноразово зазначав, що вони з водієм помінялись місцями. Разом з тим, з відеозапису вбачається, що інша особа, обходить транспортний засіб з правої сторони, тобто зі сторони пасажиру, що, за відсутності інших осіб на відеозапису, об`єктивно свідчить, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом за вказаних у протоколі обставин. Крім того, пасажир ОСОБА_1 в будь-який спосіб не зазначав про те, що саме він керував транспортним засобом. Натомість, з відомостей відеозапису вбачається, що перед цією подією працівниками поліції було зупинено та складено протокол про адміністративне правопорушення відносно цієї невстановленої у цій справі особи на ім`я ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, що мало наслідком відсторонення його від керування, що також свідчить про керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом. Крім того, у своїх поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції під час судового розгляду, ОСОБА_1 особисто зазначає, що на відеозаписі, на його думку, видно, як працівники поліції чекають на нього, що також свідчить про керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 та спростовує апеляційні доводи в цій частині. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення територіальної підсудності у цій справі суд апеляційної інстанції зазначає наступне. З відомостей матеріалів справ, а також апеляційної скарги вбачається, що зазначена в оспорюваному протоколі подія відбувалась на вул. Каденюка, яка є межею двох районів м. Харкова. При цьому, сторона захисту не заперечує, що працівники поліції встановили місцем події буд. АДРЕСА_1 та що ця адреса належить до Немишлянського району. Водночас сторона захисту вважає, що працівники поліції встановили адресу правопорушення неправильно. Правовим аналізом Положення «Про інформаційно-комунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженого Наказ Міністерствавнутрішніх справ України 03.08.2017 № 676 встановлено, що працівники поліції у своїй службовій діяльності використовують інформаційно-комунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України (далі ІПНП), яка у тому числі, дозволяє поліцейському отримувати відомості, щодо картографічного зображення його місця знаходження в певний час доби. Тобто ці відомості, якими вочевидь працівник поліції керується під час здійснення процесуальних дій, а також використовує для складання процесуальних документів, автоматично передаються на його службовий планшет. Суд апеляційної інстанції вважає, що відомості, які формуються за допомогою електронних автоматизованих засобів, до яких зокрема відноситься система «ІПНП» позбавлені можливості будь-якого зовнішнього втручання та відображають коректні відомості, в тому числі і щодо геолокаційного розташування місця події, яка в цьому випадку відноситься до територіальної юрисдикції Немишлянського районного суду м. Харкова, який у цій справі здійснював судовий розгляд, як суд першої інстанції. Суд апеляційної інстанції також враховує і правові висновки Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду (справа №357/10207/21 від 24.02.2025), відповідно до яких, якщо після початку судового розгляду виявились обставини, які можуть поставити під сумнів правильність визначення підсудності справи, продовження розгляду справи судом, який розпочав такий розгляд, не становить «порушення правила підсудності» і не є підставою для скасування судового рішення. Разом з тим, визначення підсудності може не бути очевидним до початку розгляду, оскільки, залежить від характеру справи та встановлених фактів. Під час судового розгляду, враховуючи відомості матеріалів цієї справи, судом першої інстанції не було встановлено порушення правил підсудності у цій справі. З зазначеним, враховуючи відомості протоколу про адміністративне правопорушення в частині місця вчинення ОСОБА_1 правопорушення, адреса якого визначається системою «ІПНП» автоматизовано, погоджується і суд апеляційної інстанції. За таких обстави, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими, суб`єктивними та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про порушення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на захист, а також права на справедливий розгляд незалежним та компетентним судом у цій справі належить вважати суб`єктивним з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. У своїх правових висновках Конституційний Суд України (Рішення Конституційного Суду України від 18 липня 2024 року № 8-р(II)/2024 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) зазначає, що право бути заслуханим (почутим) як складова права на судовий захист підлягає реалізації до моменту вжиття державою, її органами чи посадовими особами будь-яких заходів, які можуть негативно вплинути на особу, її права і свободи. Це право випливає з основоположних засад судочинства, що, зокрема, expressis verbis викладені у приписах частини другої статті 129 Конституції України (рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист), і реалізація цього права не залежить від його встановлення та/чи детальної регламентації у спеціальному законодавстві. Тільки за умови дотримання права особи бути заслуханою у суді суд може виконати свій конституційний обов`язок - незалежно і неупереджено, ураховуючи точку зору заінтересованої особи, розглянути всі конкретні аспекти у справі та на підставі цього видати обґрунтоване (умотивоване) рішення суду. Таким чином суди, мають забезпечувати належний та якісний розгляд справ, а також забезпечувати необхідний баланс між дотриманням прав сторони і розглядом справи протягом встановленого законом або розумного строку. Разом з тим, право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Можливість захистити свою позицію сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення чи то суду, чи то будь-якого іншого державного органу. Безпосередньо право бути почутим (право бути вислуханим) ілюструє наявність прямого, а не опосередкованого зв`язку особи з органом державної влади - суб`єктом владних повноважень, який уповноважений приймати рішення, що можуть стосуватись або стосуються прав особи. Зазначене право є ключовим принципом "належного врядування" в демократичній державі. У зв`язку із цим доступ до офіційної інформації має важливе значення для надання особам можливості робити відповідні та ефективні подання та пропозиції щодо ухвалення рішень, які зачіпають або будуть зачіпати їхні права чи інтереси. Особи, на яких впливають чи можуть впливати рішення, які будуть ухвалені компетентним органом або судом, повинні без дискримінації мати можливість брати участь і реалізовувати своє право бути почутими в межах відповідної адміністративної процедури, яка провадиться, зокрема і під час оскарження відповідних рішень. При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, право бути вислуханим («бути почутим») є одним з ключових компонентів права на справедливий? судовий? розгляд. Право бути вислуханим переслідує подвіи?ну мету. По-перше, воно слугує розгляду справи та встановленню фактів якомога точніше і справедливіше, а по-друге, дозволяє забезпечити ефективний? захист відповідної? особи. Мета права бути вислуханим полягає, перш за все, в тому, щоб гарантувати, що остаточне рішення, яке негативно впливає на правову позицію, приймається з повним розумінням обставин справи. Рішення, що ухвалюється з повним знанням обставин справи, має на меті, зокрема, надати можливість компетентному органу виправити помилку або зацікавленій особі викласти такі факти, що стосуються і?і? особистої ситуації, які можуть слугувати підставою того, чи буде ухвалено нове рішення або остаточне рішення матиме такии? чи іншии? зміст. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що право особи «бути почутою» порушується, якщо цій особі взагалі не було надано можливості висловити своі? погляди у корисний та ефективний спосіб під час адміністративної процедури до прийняття остаточного рішення, яке може негативно вплинути на і?і? інтереси. Правові гарантії, передбачені ст. 294 КУпАП надають право особам, яких суд першої інстанції притягнув до адміністративної відповідальності звернутися до суду вищої інстанції з обґрунтованою апеляційною скаргою в якій ця особа чи її захисник може викласти доводи по суті правопорушення з якими сторона захисту не погоджується. Відповідно до вимог ст. 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема і ст. 130 КУпАП. Частиною 4, 10 ст. 294 КУпАП встановлено, що апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Враховуючи правовий аналіз норм передбачених ст. 294 КУпАП встановлено, що у цій категорії справ про адміністративні правопорушення у разі подання апеляційної скарги остаточне рішення ухвалюється судом апеляційної інстанції. Учасники справи, які вважають свої права порушеними, зокрема і ОСОБА_8 мають право звернутися до суду апеляційної інстанції із доводами своєї незгоди із прийнятим судовим рішенням, зазначивши пояснення по суті справи, зокрема і щодо оспорюваної події правопорушення. У зв`язку з чим, постанова судді першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, не підлягає безумовному скасуванню, оскільки під час реалізації права апеляційного оскарження, права особи, пов`язані із доступом до правосуддя, а також право «бути почутим» поновлюються автоматично. З відомостей матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 через свого захисника скористався своїм правом на оскарження судового рішення суду першої інстанції. Сторона захисту приймала особисту участь під час апеляційного перегляду постанови судді суду першої інстанції. При цьому ОСОБА_1 скористався своїм правом, надавши пояснення по суті правопорушення. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була почутою незалежним і компетентним судом, а право доступу до правосуддя у цій справі належить вважати дотриманим. Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу суду першої інстанції на наявність очевидної описки в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення стосовно часу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Так, згідно протоколу про адміністраивне правопорушення ОСОБА_1 керував транспортним засобом о 02 год 07 хв. Проте, в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції помилково зазначим час 08 год 07 хв, хоча дослідив всі докази у справі стосовно цих обставин. Зазначена помилка не впливає на суть вчиненого правопорушення та підлягає виправленню судом першої інстанції за його ініціативою. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника Коваля О.Ю. - залишити без задоволення. Постанову судді Немишлянського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність виправлення описки у мотивувальній частині постанови Немишлянського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2026 року в частині часу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУПАП. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков