Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/16199/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6084/26 Справа № 175/16199/25 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О.М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П. суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В. за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О. Учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» відповідач ОСОБА_1 розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Білоусова О.М. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У серпні 2024року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 7066584 від 14 вересня 2023року в розмірі 100 620,00грн, а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00грн. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 14 вересня 2023року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 було укладено договір № 7066584 про надання споживчого кредиту. Згідно умов кредитного договору сума кредиту складала 25 000,00грн, строк кредиту 360 днів, періодичність платежів кожні 30 днів. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в розмірі 25 000,00грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Договір було укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою електронного підпису. Умовами кредитного договору було передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами: стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується в межах строку кредиту. Знижена процентна ставка 0,597 % в день застосовується за певних умов, визначених договором. Позивач вказував, що ТОВ «Авентус Україна»закінчило нарахування, а позивач почав здійснювати нарахування з наступного дня в рамках погодженого сторонами строку договору та відповідно до умов договору. 27 травня 2024року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, відповідно до умов якого первісний кредитор ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) новому кредитору ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» свої права вимоги за кредитними договорами, натомість фактор сплачує первісному кредитору грошові кошти за відступлення права вимоги. Згідно витягу з реєстру боржників, який являється додатком № 1 до договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27 травня 2024року, ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 7066584 від 14 вересня 2023року в розмірі 70 770,00грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 25 000,00грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 45 770,00грн. Враховуючи те, що на момент укладання договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27 травня 2024року строк договору № 7066584 про надання споживчого кредиту від 14 вересня 2023року не сплив, позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 60 календарних днів, розмір яких складає 29850,00грн Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором № 7066584 від 14 вересня 2023року в розмірі 70 770,00грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 25 000,00грн; заборгованості по процентам за користування кредитом 45 770,00грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Водночас суд вважав, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 29 850,00грн, які нараховані позивачем за 60 календарних днів є безпідставною, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження правильності та безспірності здійснення нарахувань процентів за користування кредитними коштами після 15 грудня 2023року суду не надано. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 31 березня 2026року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на заочне рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення і просив про задоволення позову повністю. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачем. Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору. Відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 02 квітня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Дніпровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 09 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»на заочне рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026року. 07 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15?? год 09 червня 2026року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Разом з тим, поштове відправлення, адресоване відповідачу повернулось не врученим з відміткою на конверті про те, що адресат відсутній за вказаною адресою. Відповідно до частин першої та третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 14 вересня 2023року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний договір № 7066584 про надання споживчого кредиту. Згідно умов кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 25000,00грн (пункт 1.3 кредитного договору). Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 15 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується графік платежів), що є додатком № 1 до цього договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі (пункт 1.4 кредитного договору). Пунктом 1.5 договору визначено тип процентної ставки фіксована. Пунктом 1.5.1 договору передбачено стандартну проценту ставку в розмірі 1,99 % в день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4. цього договору. Згідно пункту 1.5.2. договору знижена процентна ставка 0,597 % в день та застосовується відповідно до умов вказаних в даному договорі. Відповідно до пункту 2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Згідно довідки ТОВ «ФК «Котрактовий дім» № 7/4984 від 29 травня 2024року, на виконання укладеного договору з ТОВ «Авентус Україна», 14 вересня 2024року було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «Авентус Україна» на суму 25 000,00грн, маска картки НОМЕР_1 , що також підтверджується наданою на виконання ухвали суду про витребування доказів письмовою інформацією АТ «КБ «ПриватБанк» від 27 січня 2026року. 27 травня 2024року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, відповідно до умов якого первісний кредитор ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) новому кредитору ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» свої права вимоги за кредитними договорами, натомість фактор сплачує первісному кредитору грошові кошти за відступлення права вимоги. Згідно витягу з реєстру боржників, який являється додатком № 1 до договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27 травня 2024року, ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 7066584 від 14 вересня 2023року. У вказаному документі заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 7066584 від 14 вересня 2023року становить 70770,00грн та складається із заборгованості за тілом кредиту 25 000,00грн та заборгованості по процентам за користування кредитом 45 770,00грн. Враховуючи те, що на момент укладання договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27 травня 2024року строк договору № 7066584 про надання споживчого кредиту від 14 вересня 2023року не сплив, позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 60 календарних днів, розмір яких склав 29850,00грн. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не здійснювалася оплата на рахунок первісного кредитора в рахунок виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором перед позивачем не сплачена і складає 100 620,00грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 25 000,00грн;заборгованості по процентам за користування кредитом, які нараховані первісним кредитором 45 770,00грн;заборгованості по процентам за користування кредитом, які нараховані позивачем за 60 календарних днів 29 850,00грн.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині щодо яких істотних умов дійшли сторони згоди та які документи та дії сторін охоплюються поняттям кредитного договору, а також надважливого значення надав тій обставині, в якому розмірі фактично були надані кошти в користування позичальнику. Заразом, на думку суду позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір. Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тіла кредиту або відсотків матеріали справи не містять. Одночасно апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 29 850,00грн, які нараховані позивачем за 60 календарних днів є безпідставною, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, а тому дійшов правильного висновку про необхідність стягнення процентів за вказаним кредитним договором в розмірі 45 770,00грн. Доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження строку дії договору та розміру відсотків за кредитом, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке. Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Авентус Україна»,які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором. Отже, апеляційний суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення. У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20). Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду. Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року). Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал». Заочне рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 червня 2026року. Судді: