Постанова 4803 № 308/13348/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5480/26 Справа № 308/13348/25 Суддя у 1-й інстанції - Хаустова Т.А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В., за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Хаустова Т.А. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_3 (прізвище змінено з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 у зв`язку з реєстрацією 28 липня 2023року шлюбу з ОСОБА_5 , на підтвердження чого надано копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 а.с. 121) ОСОБА_6 , зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому, з вимогою про визначення порядку та способу його участі як батька у вихованні та спілкуванні з дитиною - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : кожну неділю з 12 години по 20 годину по місцю проживання батька; на літніх канікулах дитини протягом одного місяця по місцю проживання батька; на час перебування батька у відпустці кожні вихідні/субота та неділя/ по місцю проживання батька. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що позивач та відповідачка перебували у шлюбі з 2016року, під час якого у них народився син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням суду від 27 квітня 2023року шлюб між сторонами розірвано. На підставі судового наказу від 05 вересня 2023року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина до досягнення дитиною повноліття, визначені судом аліменти позивач сплачує, заборгованість відсутня. Стверджував, що позивач не має можливості бачити та спілкуватися із сином, брати участь у його вихованні, оскільки відповідачка чинить йому у цьому перешкоди, зокрема, ухиляється від зустрічей, від телефонних дзвінків чи листування, жодним чином не реагує на прохання позивача надати йому можливість бачити, спілкуватися та брати участь у вихованні сина. Наполягав, що виходячи з принципу рівності прав батьків у вихованні дитини, з метою забезпечення інтересів дитини, слід в судовому порядку визначити порядок та спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2026року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому, про визначення порядку та способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, задоволено частково. Визначено наступний порядок та спосіб участі батька - ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : - кожен 2 та 4 тиждень місяця в неділю з 12.00год до 20.00год, з можливістю перебування дитини у цей час по місцю проживання батька; - на час перебування батька дитини у відпустці, надати йому можливість проводити час і з сином кожні вихідні дні, а саме у суботу та неділю по місцю проживання батька; - за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, ОСОБА_2 , надати можливість батьку проводити спільний відпочинок з дитиною протягом двадцяти днів у літній період та десяти днів у зимовий період з метою оздоровлення дитини; - зустрічі проводити із обов`язковим урахуванням стану здоров`я дитини, її інтересів та потреб. Після проведення зустрічей, батьку вчасно приводити дитину до місця проживання матері дитини. Встановлено, що протягом шести місяців з дня набрання рішенням законної сили, зустрічі батька з дитиною, відповідно до визначеного цим рішенням порядку, здійснюються у присутності матері дитини. В іншій частині позовних вимог відмовити. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з рівності прав обох батьків у вихованні дитини та з інтересів дитини, які мають пріоритет над будь-якими іншими міркуваннями, включаючи суперечності між батьками, врахував невід`ємне і беззаперечне право батька на спілкування з дитиною, активне прагнення батька брати участь у житті дитини та відсутність доказів, які б могли виправдати обмеження цього права. Суд виснував, що право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 11 березня 2026року ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2026року. В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про встановлення порядку спілкування батька з дитиною виключно у формі відеозв`язку без особистих зустрічей до повернення дитини в Україну. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини щодо місця перебування дитини, проігнорував принцип реальності виконання судового рішення, ухвалив формальне рішення, оскільки не врахував надані відповідачкою докази перебування дитини в евакуації за межами території України. Наполягала, що встановлення обов`язку особистих зустрічей на території України для дитини, яка перебуває в безпечній зоні за кордоном, створює загрозу життю дитини при перетині кордону та пересуванні країною під час воєнного стану. Вважала, що дитина 2017року народження через тривалу відсутність батька у її житті сприймає його як сторонню особу, у зв`язку з чим примусові зустрічі спричинять дитині психологічну травму. Також стверджувала, що висновок органу опіки та піклування є формальним та базується на недостовірних даних, для оцінки стану дитини не залучено психолога, не враховано думку матері щодо безпеки дитини та прийнято до уваги характеристику позивача, яку надала цивільна дружина останнього. Крім того вважала, що виконання встановленого судом графіку є неможливим через перебування позивача на військовій службі, що призведе до зриву зустрічей та буде травмувати дитину. На думку відповідачки, суд мав застосувати принцип поступовості: спочатку стабільний відеозв`язок і лише після закінчення війни або демобілізації фізичні зустрічі. Заявляла, що позов подано не з метою захисту інтересів дитини, а з метою отримання процесуальних та адміністративних переваг, пов`язаних з військовою службою. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржниця обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору, та доводи наведені в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують. Відповідачка подала до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягала на скасуванні рішення суду першої інстанції, яке є формальним, невиконуваним та небезпечним для дитини, наполягала, що позивач фактично вимагає вивозити дитину з безпечної зони за кордоном у зону бойових дій. У запереченні на відповідь на відзив на апеляційну скаргу позивач не погоджувався з обставинами, викладеними у відповіді на відзив, наполягав на необґрунтованості апеляційної скарги та відсутності підстав для її задоволення. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 12 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано зі Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу №308/13348/25; 25 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2026року апеляційну скаргу залишено без руху. 08 квітня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду відмовлено у задоволенні клопотання скаржниці про звільнення (відстрочення/розстрочення) від сплати судового збору та повторно залишено апеляційну скаргу без руху. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі. 07 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1530год 09 червня 2026року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 (до укладення 28 липня 2023року шлюбі - Білоусова) з 27 серпня 2016року перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 квітня 2023року по справі №243/1061/23 /а.с. 8/. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №154 від 28 лютого 2017року /а.с. 7/. Судовим наказом Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2023року по справі №243/2860/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 07 липня 2023 року до досягнення дитиною повноліття /а.с. 9/. Надані суду позивачем копії квитанцій свідчать про систематичну сплату ним аліментів на утримання малолітнього сина. Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо визначення способів участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї №160/17/01-13 від 06 лютого 2026року /а.с. 104-106/, 15 січня 2026року працівниками служби у справах дітей Ужгородської міської ради проведено комісійне обстеження, за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає батько дитини, та встановлено що житлові умови є комфортними, для дитини виділена окрема кімната. Під час обстеження умов проживання було проведено бесіду з цивільною дружиною ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , яка гарно відгукується про свого чоловіка, позитивно його характеризує та має бажання, щоб батько спілкувався зі своїм сином. В телефонному режимі з ОСОБА_1 з`ясовано, що він наразі перебуває на службі у лавах ЗСУ (Сумський напрямок). На засіданні комісії з питань захисту прав дитини заслухано пояснення представника батька, який пояснив, що приводом звернення до суду з позовною заявою про визначення порядку та способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, стало те, що мати дитини чинить батькові постійні перешкоди у спілкуванні з дитиною та участі у вихованні сина, ухиляється від зустрічей, телефонних дзвінків чи переписок, не реагує на прохання батька надати можливість бачитись і спілкуватись з сином. Мати дитини ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явилась та не надала жодних пояснень з приводу розгляду даної заяви. Беручи до уваги інтереси дитини членами комісії зазначено про доцільність встановлення батьку дитини графіку побачень з сином. Орган опіки та піклування рекомендував визначити ОСОБА_1 способи його участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення систематичних побачень батька з дитиною наступним чином: кожен 2 та 4 тиждень місяця в неділю з 12.00год до 20.00год, з можливістю перебування дитини у цей час по місцю проживання батька; на час перебування батька дитини у відпустці, надати йому можливість проводити час і з сином кожні вихідні дні, а саме у суботу та неділю по місцю проживання батька; за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, ОСОБА_10 , надати можливість батьку проводити спільний відпочинок з дитиною протягом 20-ти днів у літній період та 10-ти днів у зимовий період з метою оздоровлення дитини; зустрічі проводити із обов`язковим урахуванням стану здоров`я дитини, її інтересів та потреб. Також, батькам дитини рекомендовано знайти взаєморозуміння в питаннях виховання свого сина для його подальшого нормального розвитку, сприйняття та усвідомлення сімейних цінностей та моралі. Відповідачка надала суду копії першої, шостої та сьомої сторінок паспортів громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , з відповідними відмітками про перетин 07 вересня 2025року кордону Республіки Польща /а.с. 119-120/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що сторони мають рівні права щодо виховання та розвитку дитини, бажання батька приймати участь у цьому і спілкування між ним та дитиною не перешкоджає її нормальному розвитку, спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам та таке право є незаперечним правом батька. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до статті 51 Конституції України частин другої, третьої статті 5 Сімейного кодексу України /далі СК України/ сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, громадянського суспільства. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини /частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»/. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини. У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини /частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»/. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини /стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»/. За змістом статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини /стаття 157 СК України/. Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками. Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 191 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Встановлено, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їх спільна малолітня дитина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю відповідачкою по справі. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який батькам не вдалося вирішити у позасудовому порядку. ОСОБА_1 , який проживає окремо від сина, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на необхідність забезпечення йому права на спілкування з дитиною та участь у її вихованні. Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і апеляційний суд, дослідив та оцінив надані сторонами докази, встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визначення в судовому порядку способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, визначення графіку побачень та контакту батька з сином. Порядок спілкування батька з дитиною, а також його характер та обсяг обумовлюються обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. З урахуванням встановленої наявності між сторонами конфлікту та неприязних стосунків, відсутності можливості домовитися щодо порядку спільного виховання дитини, визначено спосіб участі позивача у вихованні малолітнього ОСОБА_7 , який передбачає відповідні дні місяця та години їхнього спільного перебування/спілкування, контакту за місцем проживання батька без присутності матері, у тому числі проведення спільного відпочинку під час відпустки батька. Крім того, з огляду на вік дитини, судом першої інстанції встановлено, що протягом шести місяців з дня набрання рішенням законної сили, зустрічі батька з дитиною, відповідно до визначеного цим рішенням порядку, слід здійснювати у присутності матері дитини, а тому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції під час визначення порядку та способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною принципу поступовості. Колегія суддів зауважує, що батько, який проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Відновлення та сталість відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати бажання чи наміри інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно врахував рівність прав батьків щодо виховання та спілкування з сином, а також відсутність об`єктивних відомостей, які б свідчили про негативний вплив зі сторони батька на виховання та розвиток сина. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Заразом, на переконання колегії суддів, спілкування та прямі контакти з батьком, який виявляє бажання спілкуватись з сином та приймати участь у його вихованні, відповідає інтересам дитини, якій на момент розгляду справи судом першої інстанції виповнилось 8 повних років, оскільки дитина має право на виховання та спілкування з обома батьками. Доводи скаржниці про те, що дитина сприймає позивача як сторонню особу та зустрічі з батьком спричинять дитині психологічну травму, жодними доказами не підтверджені, у зв`язку з чим колегією суддів до уваги не беруться. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Належних та допустимих доказів, що спілкування з батьком, проведення з ним спільних вихідних за місцем проживання батька чи спільного відпочинку матиме негативний вплив на нормальний розвиток дитини суду надано не було, як не надано і будь-яких доказів, що встановлений судом порядок та спосіб участі батька у вихованні не відповідає стану здоров`я дитини, її психічному розвитку, інтересам та потребам. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на теперішній час дитина перебуває за межами території України та доцільним буде встановлення спілкування батька з сином виключно у формі відеозв`язку без особистих зустрічей, а особисті зустрічі можливі лише після закінчення війни або демобілізації, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що такий запропонований відповідачкою спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з сином обмежує законні права позивача як батька та порушує принцип справедливої рівноваги між правами батька і матері, тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримки родинних зв`язків та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком. Апеляційний суд зауважує, що військова агресія росії проти України, воєнний стан та пов`язані з ним обмеження, об`єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача з сином, а й багатьох інших батьків з їх дітьми. Проте, навіть в такій ситуації обов`язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї пов`язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини. Тож, як батько, так і мати, мають докладати зусиль для виховання дитини обома батьками. Перебування на теперішній час позивача на військовій службі також не є правовою підставою для його обмеження у праві на виховання та спілкування з сином. У справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття сімейне життя, і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право. Твердження відповідачки про те, що зустрічі з батьком у місті Ужгороді, де проживає позивач, є небезпечним для дитини, оскільки позивач фактично вимагає вивозити дитину з безпечної зони за кордоном у зону бойових дій, колегія суддів розцінює як надумані та необґрунтовані з огляду на те, що місто Ужгород не відноситься до переліку територій, на яких ведуться бойові дії, велися бойові дії чи територій можливих бойових дій. Крім того, колегія суддів виходить з того, що перебування дитини на теперішній час за межами території України не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Сама по собі копія першої, шостої та сьомої сторінок паспортів громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , з відповідними відмітками про перетин ними 07 вересня 2025року кордону Республіки Польща достеменно не свідчить про те, що після вказаної дати дитина на територію України не поверталась. При цьому, відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Пояснення скаржниці про те, що позов подано ОСОБА_1 не з метою захисту інтересів дитини, а з метою отримання процесуальних та адміністративних переваг, пов`язаних з військовою службою, ґрунтуються виключно на припущенням відповідачки, у зв`язку з чим судом до уваги не беруться. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції по суті вирішення спору, з урахуванням встановлених обставин та наявних у справі матеріалів не суперечить найкращим інтересам дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Розвиток сімейної ситуації може бути динамічним, а отже і визначені у розглядуваній справі способи участі батька у вихованні дитини можуть бути змінені в подальшому, як за домовленістю батьків, з урахуванням інтересів дитини, так і, у разі зміни істотних обставин, за рішенням суду за позовом одного із батьків. Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення у справі Странд Лоббен та інші проти Норвегії, № 37283/13, 30 листопада 2017 року; рішення у справі Хаддад проти Іспанії, № 16572/17, 18 червня 2019 року). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з висновком органу опіки та піклування зводяться до переоцінки цього доказу, незгоди відповідачки з висновками суду щодо його оцінки та незгоди з запропонованим органом опіки та піклування способом участі позивача у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_7 . Аргументи щодо незалучення при складанні висновку органу опіки психолога та неврахування думки матері щодо безпеки дитини є безпідставними з огляду на те, що ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явилась та не скористалась своїм правом надати органу опіки та піклування свої пояснення з приводу визначення способів участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_7 . Суд першої інстанції надав належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та загалом дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визначив порядок та спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §41. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вона не змогла повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб скаржниця надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх заперечень. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2026року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 червня 2026року. Судді: