Постанова Київський апеляційний суд № 361/393/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 33/824/2522/2026 Справа № 361/393/26 Головуючий в суді І інстанції Василенко Т.К. Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц. П О С Т А Н О В А Іменем України 08 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі головуючого судді Кашперської Т.Ц. за участі секретаря судового засідання Діденка А.С., розглянувши апеляційну скаргу захисника Грицика Дениса Сергійовича на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.5 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в с т а н о в и в : Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2026 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто судовий збір в сумі 665,60 грн. ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що він 03 січня 2026 року о 11 год. 00 хв. на вул. Михайла Драгоманова, 159 у м. Бровари керував автомобілем Hyundai Sonata д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме поведінка, що не відповідає дійсності, неприродна блідість, порушення координації рухів, від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в найближчому закладі охорони здоров`я водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Захисник Грицик Д.С. , не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу 15 квітня 2026 року через систему «Електронний суд», у якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2026 року та закрити провадження в справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Зазначав, що суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 за відсутності доказів його вини, на підставі припущень працівників правоохоронного органу. Вказував, що із відеозаписів з нагрудної камери поліцейського не вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, відсутній момент руху автомобіля, зупинки його працівниками поліції, інші докази відсутні, а тому він не міг як водій відмовитися від проходження огляду. 03 січня 2026 року о 11:00 ранку за адресою м. Бровари вул. М.Драгоманова 159 ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, автомобіль не рухався, а останній в ньому спав. Наводив склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, визначення терміну «керування транспортним засобом», наведеного в п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, та у рішенні Верховного Суду від 20 лютого 2019 року № 404/4467/16-ц, зазначав, що зафіксовані на відеозаписі події не узгоджуються з обставинами, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме щодо факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки останній не виконував функції водія. Посилався на стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом», зазначав, що жодних інших доказів, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, суду не надано, отже не доведено, що він є суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а наведені вище докази не підтверджують наявність у його діях ознак об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме не доведено факт керування транспортним засобом, що вказано у протоколі. Щодо статусу ОСОБА_1 , повідомляв, що станом на дату вчинення адміністративного правопорушення 03 січня 2026 року (посвідчення УБД, витяг з наказу № 360 від 11 грудня 2025 року) ОСОБА_1 був військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 . Наводив зміст ч. 3 ст. 173-20, ст. 255 КУпАП, вказував, що протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 про виконання ним обов`язків військової служби в стані наркотичного сп`яніння (на думку працівників поліції), а також відмова від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння мали складати уповноважені особи органів управління Військової служби правопорядку у ЗСУ, а не працівники поліції за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Наводив зміст ст. 268, 277-2 КУпАП, ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, повідомляв, що ОСОБА_1 не було повідомлено судом першої інстанції про розгляд справи. Наводив зміст ст. 40 Закону України «Про національну поліцію», розділ ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджених наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026, ч. 2, 5 ст. 266 КУпАП, наголошував, що відеозапис із нагрудної камери поліцейського переривається, є фрагментарним, оглянутий відеозапис не дає можливості встановити його узгодженість з іншими даними, що не дає змогу всебічно, повно і неупереджено встановити всі обставини справи. Наявні в матеріалах справи відеозаписи мають вибірковий та фрагментарний характер, а саме відсутній момент роз`яснення порядку проведення огляду, а також не зафіксована категорична відмова останнього від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Відеофіксація здійснювалася працівниками поліції з порушенням вимог Інструкції та ст. 266 КУпАП, а тому суд першої інстанції повинен був визнати відеозапис недопустимим доказом. Наводив зміст п. 2, 4, 7 розділу І, п. 12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, наголошував, що на відеозаписі не зафіксовано, що поліцейський усно пропонує огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі та оформлює відповідне направлення із врученням його ОСОБА_1 , що є порушенням положень Інструкції № 1452/735. Зазначав, що розгляд справи здійснено у його відсутності, і лише 06 квітня 2026 року ознайомився з матеріалами справи в Броварському міськрайонному суді Київської області, що унеможливило подання апеляційної скарги в 10-денний строк згідно ст. 294 КУпАП. Вирішуючи заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд виходив із наступного. Відповідно до статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідно до ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі. З матеріалів справи встановлено, що строк на оскарження постанови захисник Грицик Д.С. пропустив з поважних причин, оскільки розгляд справи відбувався у відсутності ОСОБА_1 , судові повістки, якими він повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, були повернуті до суду першої інстанції. ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи 06 квітня 2026 року, а 15 квітня 2026 року захисником Грициком Д.С. було подано апеляційну скаргу. За наведених обставин та з метою забезпечення реалізації права ОСОБА_1 на допуск до правосуддя, в якому не може бути відмовлено з формальних підстав, апеляційний суд визнає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції та вважає за необхідне поновити цей строк. В судовому засіданні захисник Грицик Д.С. та особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Суд ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють як об`єктивну, так і суб`єктивну сторону даного адміністративного правопорушення. Також стаття 62 Конституції України зазначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Зазначених вимог закону у цій справі у повній мірі дотримано не було, а постанова суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 557967 від 03 січня 2026 року, ОСОБА_1 03 січня 2026 року о 11:00 за адресою Київська область м. Бровари вул. Драгоманова 159, керуючи автомобілем Hyundai Sonata д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме поведінка, що не відповідає дійсності, неприродна блідість, порушення координації рухів, від огляду на стан наркотичного сп`яніння в найближчому медичному закладі водій відмовився в категоричній формі, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. До протоколу долучено: Акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, у якому зазначено, що огляд не проводився в зв`язку з відмовою; направлення на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів що знижують увагу та швидкість реакції, у якому зазначено, що огляд не проводився в зв`язку з відмовою; оптичний диск із відеозаписом з бодікамери № 855508. Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції не достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов до хибного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. У відповідності до вимог частини першої ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому. Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що особа, уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши наявність усіх складових складу адміністративного правопорушення, зобов`язана скласти протокол, в якому в обов`язковому порядку має бути зазначені суть адміністративного правопорушення, тобто, дії особи, які відповідають диспозиції відповідної статті КУпАП та утворюють об`єктивну сторону складу зазначеного правопорушення. Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення. Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, з об`єктивної сторони адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, може проявлятись у відмові особи, яка керує транспортним засобом, на вимогу працівника поліції від проходження в установленому порядку огляду в закладі охорони здоров`я для визначення стану наркотичного сп`яніння, а суб`єктивна сторона передбачає умисну форму вини. Відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Згідно з пунктом 12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Згідно п. 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Апеляційний суд зауважує, що відповідно до положень п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, законодавством не тільки не передбачено права водія відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, а й встановлено обов`язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції. Разом із тим, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що обставини пропонування працівниками поліції водієві ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння не підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема технічними засобами відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів - поясненнями двох свідків. Згідно п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. На відеозаписі, долученому до матеріалів справи, на якому відображено події 03 січня 2026 року, не зафіксовано безпосереднього оголошення поліцейським вимоги, адресованої ОСОБА_1 , про необхідність пройти медичний огляд у закладі охорони здоров`я, а також конкретної, вербальної чи невербальної, відмови водія ОСОБА_1 від проходження такого огляду. Так, о 12:22 працівник поліції задає питання: ОСОБА_3 , на стан наркотичного сп`яніння в ближайший медичний заклад?» Відеокамера при цьому не фіксує будь-якої особи, якій це питання могло бути адресовано, а лише місцевість, при цьому відповідь особи, яка залишається за кадром, є нерозбірливою. В подальшому працівник поліції зазначає: «Я це оцінюю як відмову від проходження медичного огляду». Інші докази відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відсутні. Таким чином, висновки суду, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях та не узгоджуються із змістом відеозапису. Крім того, відповідно до п. 1.10 ПДР водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», правопорушення за ст. 130 КУпАП вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись. Разом із тим, відеозаписом з нагрудних камер поліцейських не було зафіксовано, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, був зупинений працівниками поліції і у нього працівниками поліції безпосередньо після зупинки транспортного засобу виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, не зафіксовано будь-яких інших дій, які б свідчили про факт керування транспортним засобом. Самі по собі обставини, що ОСОБА_1 при спілкуванні з поліцейськими прямо не заперечував факту керування транспортним засобом, не може вважатися належним та допустимим доказом його вини, достатнім для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Таким чином, аналіз вказаних доказів дає підстави стверджувати про недотримання поліцейськими вимог нормативних документів, які регламентують порядок виявлення та фіксації відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, а також оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Наведених обставин суд першої інстанції не врахував, в зв`язку з чим неправильно застосував ч. 1 ст. 130 КУпАП і безпідставно наклав на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Всупереч положень ст. 62 Конституції України, суд першої інстанції витлумачив сумніви щодо винуватості ОСОБА_1 не на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а натомість фактично перебрав на себе функції обвинувачення, зробивши висновок про встановлення його винуватості. При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, яке ставиться їй в вину, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» ( п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282). У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: ... юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64). У відповідності до п. 4.1 вказаного рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Україна, давши згоду на обов`язковість міжнародного договору, зобов`язується діяти таким чином, щоб не позбавити його мети та не зробити його неможливим для виконання. Тому і ратифікована Конвенція і практика ЄСПЛ відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» для України є джерелами права і обов`язковими до застосування. Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальними для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI; У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом. У відповідності до п. 4.1 вказаного рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2026 року неможливо визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, у зв`язку із недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Допущені порушення вимог закону є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, п о с т а н о в и в : Клопотання захисника Грицика Дениса Сергійовича про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2026 року. Апеляційну скаргу захисника Грицика Дениса Сергійовича задовольнити. Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.5 ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення п. 2.5 ПДР та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Кашперська Т.Ц.