Ухвала КАС ВС № 120/11780/24

УХВАЛА 10 червня 2026 року м. Київ справа №120/11780/24 адміністративне провадження № К/990/15439/26 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Загороднюка А.Г., суддів: Радишевської О.Р., Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чайки Артура Олеговича на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі №120/11780/25 за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області, за участі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено. 06 квітня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чайки Артура Олеговича на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі №120/11780/25, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю. Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Чайки Артура Олеговича на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі №120/11780/25 за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області, за участі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без руху. 12 травня 2026 на виконання ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху від позивача надійшла заява про усунення недоліків, скаржником усунено недоліки касаційної скарги в частині сплати судового збору. Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Чайки Артура Олеговича на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі №120/11780/25 за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області, за участі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без руху та надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з наданням обґрунтувань відповідно до вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Роз`яснено, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху касаційну скаргу буде повернута особі, яка її подала, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України. 30 травня 2026 року до Верховного Суду від адвоката Чайки Артура Олеговича, в інтересах ОСОБА_1 , надійшла уточнена касаційна скарга. В обґрунтування касаційної скарги представником позивача зазначено про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права, а саме частини 4 статті 1 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу», що, на думку скаржника, автоматично тягне за собою порушення та неправильне застосування норм Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», оскільки цей закон визначає механізм реалізації права громадян на заміну військового обов`язку, визначеного згаданою частиною 4 статті 1 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу» та статтею 35 Конституції України. Наголошує, що конкретно ці правові проблеми - а саме питання правонаступництва повноважень щодо організації та направлення громадян на альтернативну (невійськову) службу військовими адміністраціями під час дії воєнного стану у взаємозв`язку із застосуванням частини 4 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - ніколи не були предметом розгляду Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що свідчить про відсутність правового висновку у подібних правовідносинах та підтверджує необхідність формування єдиної судової практики у цій категорії справ. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів". Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Під час перевірки уточненої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 4 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та статті 35 Конституції України та стверджує про неправильне застосування норм Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Суди попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до Вінницької районної військової адміністрації із заявою про заміну військової служби за мобілізацією на альтернативну (невійськову) через релігійні переконання. У відповідь адміністрація зазначила, що право на таку службу стосується лише строкового призову у мирний час, тоді як під час дії воєнного стану заміна військового обов`язку альтернативним законодавством не передбачена. Із змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що системний аналіз законодавства, яке регулює спірні правовідносини, спростовує доводи позивача про бездіяльність відповідача. Суди дійшли висновку про відсутність порушень при розгляді заяви про заміну військової служби альтернативною, оскільки орган влади надав відповідь у межах своїх повноважень та згідно з чинними нормами права. Суди попередніх інстанцій зауважили, що за чинним на сьогодні нормативним регулюванням правом на звернення із заявою про проходження альтернативної служби наділений лише той громадянин, який, по-перше, перебуває на військовому обліку і, по-друге, призваний на військову службу. Тобто право бути направленим для проходження альтернативної служби не може бути реалізоване "наперед", а лише за певних умов та у визначений спосіб. Поряд з цим суди встановили, що у справі відсутні докази того, що позивач був взятий на військовий облік та вже є призваним на військову службу. Натомість за висновками судів попередніх випливає, що ініціювання позивачем питання про його направлення на альтернативну службу є передчасним. Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 20 травня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування наявності обставин, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За таких обставин касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала. Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чайки Артура Олеговича на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі №120/11780/25 за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області, за участі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції у порядку, установленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді А.Г. Загороднюк О.Р. Радишевська Л.О. Єресько