Ухвала КАС ВС № 400/155/26

УХВАЛА 10 червня 2026 року м. Київ справа №400/155/26 адміністративне провадження № К/990/26064/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів - Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Неклеси Миколи Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі № 400/155/26 за позовом ОСОБА_1 до Комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якому просив: - визнати протиправним і скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; - зобов`язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно розглянути заяву позивача щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти за нею рішення. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року відкрито провадження у цій справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року замінено неналежного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 на належного відповідача - Комісію для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Неклеса Микола Миколайович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2026 року була повернута на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 08 червня 2026 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга Неклеси Миколи Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі № 400/155/26. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 КАС України). Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Ураховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на її фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та на наявність суспільного інтересу. Однак належних обґрунтувань для застосування цих положень скаржником не надано, а наведені доводи не підтверджують наявності підстав для відкриття касаційного провадження. У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають суттєве значення для забезпечення єдності судової практики, охоплюють правові явища, що є найбільш важливими для її формування та однакового застосування норм права. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси широкого кола осіб та супроводжуються значною кількістю оскаржень у подібних правовідносинах. Посилаючись на «фундаментальне значення» порушеного питання права, скаржник фактично висловлює незгоду з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального та процесуального права до встановлених у справі обставин. Водночас касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, у чому саме полягає новизна або проблемність порушеного питання права, не наведено прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах та не обґрунтовано наявність суперечливої судової практики, яка потребувала б формування відповідної правової позиції Верховного Суду. Скаржником також не наведено переконливих доводів щодо наявності значної кількості спорів у подібних правовідносинах або доказів того, що порушене питання виходить за межі індивідуального спору та має системний характер. Вживання законодавцем терміна «фундаментальне значення» передбачає наявність особливо складного та принципового питання права, яке має значення для формування єдності судової практики. Однак доводів щодо такої складності або принциповості у касаційній скарзі не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми не можуть автоматично свідчити про фундаментальність питання права у розумінні пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності чи відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, однак передбачає наявність правової проблеми, вирішення якої матиме вплив на значну кількість однотипних спорів та забезпечить уніфікований підхід до застосування права. Фундаментальне значення питання права означає, що у разі відкриття касаційного провадження Верховний Суд має вирішити правову проблему, яка впливатиме на широку масу спорів, формуючи сталий і відмінний від попередньої практики підхід до правозастосування. Проаналізувавши судові рішення у цій справі, які ґрунтуються на встановлених конкретних обставинах, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі відсутні підстави для формування правової позиції, яка б мала значення для єдності судової практики в аналогічних категоріях справ. Посилання скаржника на наявність значного суспільного інтересу також є необґрунтованими. Сам по собі спір, що виник у сфері реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації, не свідчить про наявність значного суспільного інтересу у розумінні пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Спір має індивідуальний характер і стосується перевірки правомірності розгляду конкретної заяви, а наведені доводи не свідчать про вплив рішення у справі на невизначене коло осіб або на публічні інтереси загальносуспільного значення. Доводи скаржника про необхідність розвитку права також є необґрунтованими, оскільки у касаційній скарзі не визначено наявності прогалини у правовому регулюванні, не наведено конкретного питання, яке залишається невирішеним у судовій практиці, та не обґрунтовано необхідності формування нового правового висновку Верховного Суду саме у цій справі. Крім того, доводи касаційної скарги зводяться переважно до переоцінки встановлених судами обставин справи та незгоди з наданою судами оцінкою доказів, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у випадках, визначених частиною п`ятою статті 328 КАС України. За таких обставин наведені скаржником доводи не підтверджують наявності виняткових підстав, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а тому підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі відсутні. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Неклеси Миколи Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі № 400/155/26 за позовом ОСОБА_1 до Комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І. В. Дашутін Судді А. Г. Загороднюк В. М. Соколов