Ухвала КАС ВС № 320/3022/22

УХВАЛА 10 червня 2026 року м. Київ справа №320/3022/22 адміністративне провадження № К/990/21281/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів - Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року про закриття провадження у справі та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 320/3022/22 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської обласної державної адміністрації, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 8-вс від 14 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»; - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 9-вс від 18 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»; - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 38-к від 24 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» та поновити ОСОБА_1 на посаді керівника апарату Кіровоградської обласної державної адміністрації, рішення в цій частині допустити до негайного виконання; - стягнути з Кіровоградської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 25 лютого 2022 року до дня поновлення на роботі, рішення і цій частині допустити до негайного виконання. Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без проведення судового засідання. У зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду справу було передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року, на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 320/3022/22 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасовано, а справу № 320/3022/22 направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) спочатку. 29 жовтня 2025 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач заявив такі вимоги: - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 25 березня 2025 року № 68-к «Про упорядкування трудових відносин» в частині: пункту 2 поновлення на посаді керівника апарату Кіровоградської ОДА з 26 лютого 2022 року; пункту 3 вважати звільненим з 28 грудня 2020 року; - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Кіровоградської ОДА: від 14 лютого 2022 року № 8-вс; від 18 лютого 2022 року № 9-вс; від 24 лютого 2022 року № 38-к «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення»; - поновити на посаді керівника апарату Кіровоградської обласної державної адміністрації з 25 лютого 2022 року (дата незаконного звільнення за № 38-к); - стягнути з Кіровоградської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 лютого 2022 року по день фактичного поновлення на роботі (включно), з урахуванням індексації відповідно до статей 235, 236 Кодексу законів про працю України; - зобов`язати Кіровоградську ОДА: видати нове розпорядження про поновлення з 25 лютого 2022 року; внести відповідні записи до трудової книжки; забезпечити фактичний допуск до роботи; виплатити компенсацію протягом 3 робочих днів з дня набрання рішенням сили. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки заяви про уточнення позовних вимог шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 29 жовтня 2025 року повернуто позивачу. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову від 18 листопада 2025 року повернуто без розгляду. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 у справі № 320/3022/22 скасовано, а справу направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 8-вс від 14 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»; визнання протиправним та скасування розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 9-вс від 18 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»; визнання протиправним та скасування розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації № 38-к від 24 лютого 2022 року «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення» та поновленні на посаді керівника апарату Кіровоградської обласної державної адміністрації. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 320/3022/22. Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2026 року залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 330 КАС України, скаржнику надано десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду уточненої касаційної, у якій необхідно зазначити судові рішення, що оскаржуються, підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав), вимоги до суду касаційної інстанції. Скаржником через підсистему «Електронний суд» подано касаційну скаргу в новій редакції, у якій він просить скасувати ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року про закриття провадження у справі, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року та рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року про відмову у стягненні середнього заробітку, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року. Крім того, у касаційній скарзі підставами касаційного оскарження позивач зазначає пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Перевіривши матеріали уточненої касаційної скарги, Суд зазначає таке. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 235 Кодексу законів про працю України та не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26 березня 2025 року у справі № 947/3496/23 та від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18. Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що норма права, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39). У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Враховуючи, що у розглянутій справі Верховний Суд підтвердив законність первинного звільнення працівника, тоді як у справі № 947/3496/23 вирішувалося питання поновлення на роботі та правових наслідків повторного звільнення, зазначені справи є неподібними за предметом та обставинами і не можуть слугувати підставою для застосування аналогії судової практики. Так само посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 521/1892/18 є безпідставним, оскільки у зазначеній справі предметом розгляду було питання виконання рішення про поновлення на роботі та наявності чи відсутності прогулу у період після формального видання наказу про поновлення, тоді як у даній справі вирішується питання наявності правових підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке напряму залежить від факту незаконності звільнення як обов`язкової передумови відповідальності роботодавця за статтею 235 Кодексу законів про працю України. Таким чином, правовідносини є різними за предметом, підставами та юридично значущими обставинами, а отже порівнювані справи не є подібними у розумінні практики Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права. Отже, скаржником не наведено належного обґрунтування того, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду саме у подібних правовідносинах. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не здійснює повторного дослідження доказів та не встановлює нових фактичних обставин, якщо інше прямо не передбачено законом. Повноваження касаційного суду обмежуються перевіркою правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права. Тому наведені доводи не можуть бути самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Щодо ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року про закриття провадження у справі, яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року. Частиною 2 статті 328 КАС України передбачено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Відповідно до пунктів 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини 1 статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; залишення позову (заяви) без розгляду; закриття провадження у справі; відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження. Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним. Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги. За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються: - підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4); - у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Водночас порушення норм права може виявлятися у: - застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації; - незастосуванні норми, яку належало застосувати; - наданні застосованій нормі неправильного тлумачення. Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Проте, скаржник належним чином не обґрунтовує у чому полягає порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права при закритті провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України. Сам по собі факт скасування судового рішення про закриття провадження та направлення справи на продовження розгляду не позбавляє суд першої інстанції права повторно вирішити питання щодо наявності чи відсутності підстав для закриття провадження після нового розгляду справи. Повторне прийняття процесуального рішення не свідчить про його незаконність автоматично та підлягає оцінці виходячи з мотивів, наведених судом, та встановлених ним обставин. Тому сам лише факт повторного закриття провадження, за відсутності обґрунтованих посилань на порушення норм процесуального права, не може бути достатньою підставою для висновку про порушення судами статей 2 та 7 КАС України. Скаржник посилається на порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини. Колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд не гарантує стороні обов`язкового ухвалення рішення на її користь. Обов`язок суду щодо мотивування рішення не означає необхідності надання детальної відповіді на кожен аргумент сторони. Незгода скаржника з правовою оцінкою судів не свідчить сама по собі про порушення гарантій статті 6 Конвенції. Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України (порушення норм процесуального права), скаржник зазначає, що суди порушили низку норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень. Однак, відповідно до вимог КАС України, пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є відсилочною нормою, яка працює виключно у зв`язку з конкретними підставами, визначеними у статті 353 КАС України (підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд). Водночас, скаржник чітко не зазначає, на підставі якої саме частини та якого конкретно пункту статті 353 КАС України він просить скасувати оскаржувані судові рішення. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, якщо скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права, у касаційній скарзі має бути зазначено не просто абстрактні статті КАС України (зокрема, статті 2, 7, 9, 242), а конкретну підставу з переліку статті 353 КАС України, яка є обов`язковою для скасування рішення суду. Поєднуючи в одній скарзі оскарження рішень по суті справи та постанови суду апеляційної інстанції щодо процесуальної ухвали, скаржник припустився змішування різних підстав касаційного оскарження, тоді як процесуальний закон вимагає їхнього чіткого розмежування та окремого обґрунтування щодо кожного оскаржуваного акта. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Враховуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку, що скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги в частині наведення належним чином підстав касаційного оскарження. Згідно частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Отже, враховуючи положення частини другої статті 332 КАС України, пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС, та беручи до уваги, що скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги, така підлягає поверненню. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України, постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року про закриття провадження у справі та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 320/3022/22 - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Дашутін Судді А.Г. Загороднюк В.М. Соколов