Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/17873/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/17873/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа Володимир Анатолійович Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 10 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ГУ ПФУ в Житомирській області) в якому просив: -визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Житомирській області щодо обчислення з 01.06.2025 пенсії позивачу виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати; - зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області провести перерахунок та виплату позивачу з 01.06.2025 пенсії по інвалідності, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням заробітної плати, взятої за роботу в зоні відчуження з 24.07.1986 по 18.12.1986, згідно з довідкою виданою Колективним підприємством "Баранівський фарфоровий завод", без обмеження її максимального розміру. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт послався на недотримання судом першої інстанції норм матеріального права, що на його думку призвело до неправильного вирішення питання. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У зв`язку з отриманням у червні 2025 року пенсії у меншому розмірі, позивач звернувся до відповідача щодо роз`яснення причин таких дій. Листом від 23.06.2025 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивача, що врахувати заробітну плату згідно з довідкою, виданою колективним підприємством Баранівським фарфоровим заводом без номера та дати видачі, оскільки періоди роботи в зоні відчуження, за які проведено розрахунок заробітної плати - в м. Прип`ять з 24.07.1986 по 18.12.1986 не відповідають періодам роботи в зоні відчуження згідно з довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, де зазначено дні виїзду в зону:станція Нивки 20 вересня (один день) номер зони не вказаний, м. Прип`ять (3 зона) листопад 24-30, грудень 1 день. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом. За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам зазначає наступне. Так, спірні правовідносини регулюються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09 липня 2003 року (далі Закон № 1058-ІV) та Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 року № 796-ХІІ (далі Закон № 796-ХІІ). Згідно ст. 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. У Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини). Так, ст. 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту. Отже, покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, що зумовлює їх посилений соціальний захист. У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(П)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону№796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю. У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Проте, Кабінетом Міністрів України визначено у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту. Також у вказаному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища. Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4- р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України. Системна судова практика у справах щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону №1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(П)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині. Водночас, з огляду на наявність Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, яким досліджено п. 11, 12 Порядку №1210 та Рішення Конституційного Суду № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, якими визнано частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ такою, що не відповідає Конституції України, вказані норми національного законодавства не можуть бути застосовані судом до правовідносин між сторонами, однією з яких є особа щодо якої встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, та яка має право на посилений соціальний захист, що пов`язаний з реалізацією її права на відшкодування завданої здоров`ю шкоди. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, пенсію по інвалідності, як ліквідатору аварії на ЧАЕС позивачу призначено попередньо з розрахунку заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження з 24.07.1986 по 18.12.1986, на підставі довідки, виданої Колективним підприємством "Баранівський фарфоровий завод" без номера та дати, військового квитка серія НОМЕР_1 , посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1) серія НОМЕР_2 , довідки до акта огляду МСЕК серія 10 ААБ №655483 (довідка МСЕК-1 серія 10ААА №116932), експертний висновок. Однак з 01.06.2025 відповідачем перераховано пенсію позивача без урахування заробітної плати згідно з довідкою, виданою ТОВ «Баранівський фарфоровий завод» від 05.12.2006 за №3800 за період роботи в зоні відчуження з 24.07.1986 по 18.12.1986. При цьому, обґрунтовуючи вказані дії пенсійний орган вказує, що вказана довідка про заробітну плату не підтверджена первинними документами. Так, відповідно до довідки форми 122 від 06.11.2006 р. №4/1598 виданої Міністерством оборони України ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач безпосередньо був зайнятий на роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зоні відчуження №2 з 24.07.1986р. по 18.12.1986 р. Дана довідка видана Міністерством оборони України ІНФОРМАЦІЯ_1 безпідставно так, як позивач не працював у вище зазначений період у військовому комісаріаті, а був призваний на військові збори. Основними документами для проведення перерахунку пенсії особам яких було призвано на спеціальні військові збори для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі наданих довідок про заробітну плату являються первинні документи про тривалість робочого дня та місця її виконання або довідки архіву Міністерства оборони України, які мають підтверджувати час, місце і тривалість робочого дня. Відповідно архівної довідки №72190 від 16.02.2012 видана Галузевим державним архівом Міністерства оборони України по архівних документах військової частини № НОМЕР_3 встановлено, позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 24.07.1986 (наказ№81) по 18.12.1986 (наказ№228). Дні виїзду в зони: станція Нивки 20 вересня (один день) номер зони не вказаний, м. Прип`ять (3 зона) листопад 24-30, грудень 1 день. Відповідно до довідки без номера та дати видана ТОВ Баранівським фарфоровим заводом позивачу розрахована заробітна плата за роботу в м. Прип`ять за період з 24.07.1986 по 18.12.1986. Жодного документу, який підтверджує роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безпосередньо в населеному пункті м. Прип`ять заявником не надано, як наслідок при обчисленні розміру заробітної плати безпідставно визначено зону небезпеки та проведено розрахунок з урахуванням кратності

4. Інших документів, що підтверджують виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивачем не надано. Відтак, на думку відповідача, пенсію позивачу приведено у відповідність до чинного законодавства. Однак, такі доводи відповідача є безпідставними, оскільки неможливість вчинення державним органом тих чи інших дій, у спірному випадку проведення перевірки достовірності відомостей, підтверджених в особових рахунках та визначення сум, на які нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, не може бути підставою для обмеження прав пенсіонера, оскільки це не залежить від волі особи. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.10.2022 у справі №808/1735/18. Крім того, територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати, про що зазначено у пункті 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV та пункті 4.2 Порядку №22-1. Тобто перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні пенсії. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17. Також Верховний Суд у постанові від 08.02.2021 у справі №2487/68/17 дійшов висновку, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок. При цьому, надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії довідка Колективного підприємства "Баранівський фарфоровий завод" містить відомості про заробітку плату позивача, отриману ним за роботу в зоні відчуження у період з 24.07.1986 по 18.12.1986. Отже, у разі наявності у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів у достовірності відомостей про заробітну плату, нараховану та виплачену позивачу у 1986 році за період роботи в зоні відчуження, такий орган має можливість провести перевірку даних, наведених у наданій позивачем довідці. Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для неврахування довідки, виданою Колективним підприємством "Баранівський фарфоровий завод" про період роботи позивача в зоні відчуження з 24.07.1986 по 18.12.1986, оскільки відповідачем не надано доказів зловживання пенсіонером своїми правами чи зазначення роботодавцем неправдивих відомостей. При цьому, зобов`язання пенсіонера повторно підтверджувати первинними документами своє право на врахування заробітку отриманого у 1986 році до обрахунку пенсії, відповідачем не обґрунтовано. Судом першої інстанції правильно враховано, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не можуть бути поставлені в залежність від певних обставин, в тому числі: від фінансових можливостей держави та її економічного становища. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.