Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/16836/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/16836/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Парінов А.Б., судді: Беспалов О.О., Грибан І.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року адміністративний позов задоволено: - визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо включення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні індексації грошового забезпечення та доплати за роботу в зоні (відчуження) Чорнобильської АЕС, передбаченої статтею 40 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 №831 «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження»; - зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок розміру його одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення нарахованої та виплаченої на день його звільнення у розмірі 331,42 грн та доплати за роботу в зоні (відчуження) Чорнобильської АЕС, передбаченої статтею 40 Закону №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 №831 «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження», нарахованої та виплаченої на день його звільнення у розмірі 1349,07 грн, а також нарахувати та виплатити йому різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, у якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року та 18 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії та на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відзив на апеляційну скаргу від позивача до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив. Стосовно заявленого відповідачем в апеляційній скарзі клопотання про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін в режимі відеоконференції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини п`ятої статті 195 КАС України суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Відповідно до п.2 ч.6 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Отже, прийняття рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду. Вказана норма не передбачає обов`язкового проведення судового засідання в режимі відеоконференції в разі наявності про це клопотання сторони, якщо відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи. При цьому, зважаючи на те, що такий спосіб участі має винятковий характер, повинні, насамперед, існувати обставини щодо необхідності особисто надати пояснення в обґрунтування апеляційної скарги. Разом з тим, колегія суддів не вбачає необхідності у визнанні явки сторін до суду обов`язковою та зазначає, що відповідно до статті 310 КАС України, апеляційний розгляд здійснюється апеляційним судом за правилами спрощеного позовного провадження і заявники помилково вважають, що за їх відсутності не буде прийнята судом до уваги їх правова позиція, викладена в апеляційній скарзі та/або у письмових поясненнях. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін в режимі відеоконференції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, мотивуючи це наступним. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Відповідно до пункту 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.05.2021 № 88 (по стройовій частині) було припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 , який здав справи та обов`язки за посадою заступника коменданта 1-ї спеціальної комендатури по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 та звільненого відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби на підставі наказу командувача Національної гвардії України від 30.04.2021 № 77 о/с у відставку (за станом здоров`я), з 07.05.2021. Відповідачем нараховано та виплачено позивачу, зокрема, одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період його календарної служби. Вислуга років позивача на 07.05.2021 становить: 25 років 03 місяці 22 дні в календарному обчислені; 11 років 11 місяців 25 днів час служби в пільговому обчислені (без урахування календарної вислуги). Вислуга років для призначення пенсії становить 37 років 03 місяця 17 днів. Як вбачається з наданих копій Особистих карток на грошове забезпечення позивача №№49, 28, 27 в період проходження служби впродовж служби у період з січня 2018 року до дня звільнення, пропорційно відпрацьованому часу, відповідачем позивачу виплачувалась доплата за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, а також індексація грошового забезпечення, які не були враховані відповідачем при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні. Зокрема встановлено, що перед звільненням позивача зі служби, йому було нараховано 331,42 грн індексації грошового забезпечення та 1349,07 грн доплати за роботу в зоні відчуження. На запит представника позивача, відповідач листом від 26.11.2024 № 41/9-424К-103А3 повідомив про відсутність правових підстав для включення доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС та індексації грошового забезпечення в обрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог дійшов висновків про те, що відповідач всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно не включив доплату за роботу в зоні (відчуження) Чорнобильської АЕС та індексацію до грошового забезпечення ОСОБА_1 для здійснення розрахунку належної йому одноразової грошової допомоги при звільненні, чим порушив законні права та інтереси позивача. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Законом України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Частиною першою статті 9 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Пункт 8 розділу XXVII Інструкції №623 дублює зміст вищевказаної норми щодо осіб рядового і начальницького складу. Відповідно до частин 4-5 статті 9 №2262-ХІІ виплата зазначеної в частинах першій та другій статті 9 Закону №2262-ХІІ одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. Поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали. У пунктах 10 та 14 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (далі - Порядок №393), містяться аналогічні за змістом норми права. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частинами 2-3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Частиною першою статті 40 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) передбачено, що військовослужбовцям, які несуть службу на територіях радіоактивного забруднення, підвищення оплати праці провадиться шляхом нарахування на оклади грошового утримання надбавок, встановлених статтею 39 цього Закону. Статтею 39 Закону № 796-XII передбачено, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 №831 «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження» (далі - Постанова №831) передбачено, що особам, які постійно працюють, а також особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів служби цивільного захисту Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, які постійно виконують службові обов`язки у зоні відчуження установлена доплата у розмірі 150 відсотків мінімальної заробітної плати. Відповідно до статті 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) у структуру заробітної плати входять: Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17 та в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/11679/17, від 08.08.2019 у справі №802/955/17-а, від 19.02.2020 у справі №822/2741/17. Разом з тим, суд звертає увагу, що передбачена Постановою №831 установлена доплата у розмірі 150 відсотків мінімальної заробітної плати, нараховувалася та виплачувалася позивачу систематично - щомісячно, тобто мала постійний характер. Водночас така доплата нерозривно пов`язана з виконанням позивачем службових обов`язків на території зони відчуження та виплачувалась йому роботодавцем у складі грошового забезпечення. За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказана доплата підлягає включенню до грошового забезпечення позивача для здійснення розрахунку належної йому одноразової грошової допомоги при звільненні, що відповідачем здійснено не було, чим порушено законні права та інтереси позивача. Щодо позовної вимоги про включення при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Частиною другою статті 19 Закону №2017-ІІІ передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Згідно із статтею1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Статтею 2 Закону № 1282-ХІІпередбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Отже індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення військовослужбовців, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону №2011 містить бланкетну норму, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу грошового забезпечення для призначення пенсії за вислугу років не регулюється положеннями Закону №2011-ХІІ або Закону №2262-ХІІ. Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону №2262-ХІІта відповідних підзаконних нормативних актів, якими врегульовуються відносини щодо обчислення (призначення, перерахунку) пенсій військовослужбовцям та наявність спеціального законодавства, зокрема Закону №2011-ХІІ, яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону №1282-ХІІ. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для обрахунку, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, як складової конституційного права на соціальний захист. У контексті доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв`язку з невиплатою позивачу належних сум грошового забезпечення при звільненні у травні 2021 року, тобто під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року та передбачала звернення до суду з відповідними позовними вимогами без обмеження будь-яким строком. Таким чином, доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду та вимоги про залишення адміністративного позову без розгляду є безпідставними та відхиляються колегією суддів. При цьому, колегія суддів враховує відсутність заперечень апелянта щодо сум перерахуноку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення нарахованої та виплаченої на день його звільнення (у розмірі 331,42 грн) та доплати за роботу в зоні (відчуження) Чорнобильської АЕС (у розмірі 1349,07 грн). Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в цій справі. Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Суд доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан (Повний текст постанови суду виготовлено 10 червня 2026 року)