Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/10992/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/10992/25 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Говоруна О.В., Попової О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: - визнати протиправним рішення про відмову (залишенням без реалізації) у задоволенні рапорту ОСОБА_1 № 2171 від 13.06.2025 року про звільнення її з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу2 № 2232-ХІІ за сімейними обставинами (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи); - зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт № 2171 від 13.06.2025 року та звільнити з військової служби ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ, за сімейними обставинами (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком), з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи). В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при поданні рапорту від 13.06.2025 року позивачем був наданий вичерпний перелік документів на підтвердження підстав звільнення ОСОБА_1 за сімейними обставинами через наявність її чоловіка із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, які потребують постійного догляду, втім відповідачем безпідставно відмовлено у задоволенні такого рапорту. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити. Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою може підтверджуватися відповідним медичним висновком лікарсько консультативної комісії. На думку скаржника, оскільки згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААА № 136124 від 13.01.2011 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності довічно, який непридатний до регулярної праці, тому наявні підстави для звільнення з військової служби позивача відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зауважено, що згідно наданих документів ОСОБА_1 відсутні підстави для прийняття рішення про звільнення з військової служби апелянтки у зв`язку з необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Оскільки встановити потребу чоловіка ОСОБА_1 в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я - військова частина НОМЕР_1 не уповноважена, а апелянтом не надано доказів протилежного, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 з рапортом від 11.06.2025 (вх. № 2171 від 13.06.2025) про звільнення її з військової служби відповідно до абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за чоловіком, ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. Листом від 03.07.2025 № 1510/2/4839 позивача було повідомлено, що військовою частиною НОМЕР_1 , в межах компетенції, розглянуто матеріали на звільнення з військової служби та повідомлено, що до повновжень командування військової частини НОМЕР_1 не належить встановлювати потребу особи у постійному догляді, проте посадові особи військової частини зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. Проінформовано, що з метою реалізації права на звільнення з військової служби, необхідно надати довідку МСЕК (рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) про потребу чоловіка - ОСОБА_2 у постійному догляді. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки надані позивачем документи є недостатніми з точки зору приписів статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, аби стверджувати, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, як це чітко передбачено чинним законодавством, тому вказане свідчить про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби з підстав, визначених підпунктом «г» пункту 3 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Так, у відповідності до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан. У свою чергу, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) закріплює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. За правилами статті 1 вищезазначеного Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ). Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до частини першої статті 27 Закону №2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань. Поряд з цим, статтею 26 Закону №2232-XII передбачені підстави звільнення з військової служби. Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період встановлені у частині четвертій статті 26 Закону № 2232-XII та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2). Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). У свою чергу, абзацом одинадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Таким чином, однією із підстав за сімейними обставинами визначено наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, які потребують постійного догляду. Водночас, для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти: - наявність у дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи; - необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою. Отже, лише за умови підтвердження таких взаємопов`язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. Відповідно до пункту 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Додатком до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Підпунктом 23 пункту 5 зазначеного Переліку визначає документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи підтверджується сукупністю таких документів: копія свідоцтва про шлюб; один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року №946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді. Згідно абзацу 8 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV (далі - Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», у редакції, чинній до 01.01.2025) медико-соціальна експертиза - це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності. Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317, в редакції, чинній на час медичного огляду чоловіка позивача). Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії визначають: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; - потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; - ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; - причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; - медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. У силу вимог пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. З аналізу наведеного вбачається, що медико-соціальна експертна комісія має повноваження визначати потребу особи у сторонньому нагляді, догляді або допомозі в межах процедури проведення медико-соціальної експертизи, тобто під час встановлення (чи перегляду) інвалідності або ступеня обмеження життєдіяльності. Вирішуючи дану справу, слід надати оцінку пакетц документів, необхідного для підтвердження наявності підстав для звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». За правилами положень частин першої, десятої статті 7 Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я. Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я: визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю. Відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 затверджено Положення про лікарсько-консультативну комісію, яке визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності. Підпункт 1 пункту 7 вказаного Положення передбачає, що лікарсько-консультативні комісії, з-поміж іншого, визначають: - наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; - категорію «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А», причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; - потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; - потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; - ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування. Також повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066) (надалі - Порядок №189). Так, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №189 при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії. Пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 189 визначає, що до основних завдань лікарсько-консультативних комісій (надалі - ЛЛК) належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності; 3) надання до медико-соціальної експертної комісії документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). Пунктом 4 розділу ІV Порядку № 189 закріплено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку. Відповідно, Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №

110. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974. Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК. У відповідності до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», встановлення інвалідності відбувається під час проведення оцінювання повсякденного функціонування особи. Пунктом 1 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (надалі - Порядок 1338), встановлено, що цей Порядок визначає процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання), а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю (далі - особа) з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності). Відповідно пункту 40 Порядку №1338 за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства: ступеня обмеження життєдіяльності особи; потреби у продовженні тимчасової непрацездатності; інвалідності, фіксації причин та часу її настання відповідно до документів, що це підтверджують; ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); наявності медичних показань на право одержання особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю, яка має порушення опорно-рухового апарату, автомобіля і протипоказання до керування ним, що визначаються відповідно до переліку медичних показань і протипоказань, затвердженого МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики; потреби у постійному сторонньому догляді; потреби в отриманні соціальної, психолого-педагогічної, професійної, трудової та/або фізкультурно-спортивної реабілітації; обсягів та видів необхідних допоміжних засобів реабілітації та/або медичних виробів; потреби в отриманні реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я та у разі визначення такої потреби головуючий формує електронне направлення для надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я відповідно до Порядку організації надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2021 року № 1268 «Питання організації реабілітації у сфері охорони здоров`я»; ступеня стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений експертною командою у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого. Відповідно до переліку відомостей, що містяться в рішенні експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи вноситься рішення щодо визначення потреби в постійному догляді. Таким чином, відповідно до Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, необхідність постійного стороннього догляду може бути підтверджено, одним з трьох можливих документів: 1) висновок медико-соціальної експертної комісії; 2) витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; 3) висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Вживання у цьому випадку сполучника «або» вказує на те, що для підтвердження статусу достатньої будь-якого документу з цих трьох. Як свідчать матеріали справи, у відповідності до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААА № 136124 від 13.01.2011 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності довічно, непридатний до регулярної праці. Разом з тим, вказаний документ не містить інформації про необхідність постійного догляду за такою особою. Наданий позивачем надано висновок № 18 від 20.01.2025 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), відповідно до якого ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послугу: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи колегія суддів не приймає до уваги, так як вказаний висновок не містять інформації про систематичність, чи іншу періодичність такого догляду, у вказаному висновку немає. Саме по собі поняття «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. Однак, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано ні висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, ні витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, яким би була визначена потреба ОСОБА_2 в постійному догляді. Посилання скаржника на довідку КНП «ЦПМСД» Сухополов`янської сільської ради № 18 від 20.01.2025, колегія суддів оцінює критично, так як вказана довідка не є тим документом, що підтверджує потребу ОСОБА_2 в постійному догляді. Відтак, надані позивачем документи є недостатніми аби стверджувати, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, як це чітко передбачено чинним законодавством. Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби з підстав, визначених підпунктом «г» пункту 3 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді О.В. Говорун О.Г. Попова