Постанова 4851 № 520/31744/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 р. Справа № 520/31744/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., повний текст складено 30.03.26 по справі № 520/31744/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просить суд: визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 , у призначені пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку та скасувати рішення № 205150018160 від 06.06.2025; зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи для обчислення пенсії за віком період з 17.03.1986 ( період догляду за дитиною до трирічного віку), та періоди роботи з 17.07.1983 по 15.09.1987, а також з 08.09.1992 по 30.09.1996, та здійснити призначення і виплату пенсії з врахуванням даного страхового стажу з дня звернення до територіального управління ПФУ. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 205150018160 від 06.06.2025 є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 205150018160 від 06.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком в частині не зарахування періоду догляду за дитиною до трьох років, та періодів роботи з 17.07.1985 по 15.09.1987, та з 08.09.1992 по 30.09.1996. Зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву від 30.05.2025 про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог в сумі у розмірі 968.96 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції при вирішенні спору не враховано пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №

637. За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто ГУ ПФУ в Рівненській області та прийнято рішення № 205150018160 від 06.06.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон України № 1788-ХІІ). Підставою для відмови вказано, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1983 по 27.04.1989, оскільки запис даного періоду вище 5 років 7 місяців, що викликає сумніви щодо денної форми навчання; період догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта; період роботи з 17.07.1985 по 15.09.1987, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог п. 2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, а саме звільнення з роботи з 15.09.1987 на підставі наказу від 15.09.1985; період роботи з 08.09.1992 по 30.09.1996, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог п. 2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, а саме дата звільнення та наказу про звільнення дописано. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 30.05.2025 зверталась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон України № 1058-ІV). За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто ГУ ПФУ в Рівненській області та прийнято рішення № 205150018160 від 06.06.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-ІV. Підставою для відмови вказано, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1983 по 27.04.1989, оскільки запис даного періоду вище 5 років 7 місяців, що викликає сумніви щодо денної форми навчання; - період догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта. - період роботи з 17.07.1985 по 15.09.1987, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог п. 2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, а саме звільнення з роботи з 15.09.1987 на підставі наказу від 15.09.1985; - період роботи з 08.09.1992 по 30.09.1996, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог п. 2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, а саме дата звільнення та наказу про звільнення дописано. Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи рішення в частині не зарахування періоду догляду за дитиною до трирічного віку та роботи з 17.07.1985 по 15.09.1987, з 08.09.1992 по 30.09.1996 протиправним, позивач звернулась до суду з відповідним позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у справі докази свідчать, що періоди роботи з 17.07.1985 по 15.09.1987 роботи на посаді статиста Орельського сільпо та з 08.09.1992 по 30.09.1996 час роботи в Державному роздрібно-торгівельному підприємстві «Орхідея» на посаді продавця записані акуратно, є чіткими та зрозумілими, містять відтиски печаток підприємств, назви та підписи посадових осіб підприємства, що підтверджується трудовою книжкою. Зазначені відповідачем недоліки щодо зазначення у трудові дату звільнення з роботи з 15.09.1987, який вчинений на підставі наказу від 15.09.1985 та те, що дата звільнення та наказу про звільнення дописано не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист. Також суд вважає безпідставним не зарахуваня до стажу позивачки періоду догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з підстав того, що в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта, оскільки дослідивши зміст свідоцтва про народження ОСОБА_2 , виданого 02.04.1986 судом встановлено що він містить запис про матір ОСОБА_1 , та в нижньому правому куті є позначка про видачу паспорта НОМЕР_1 від 11.02.2002. Тому посилання відповідача щодо відсутності у свідоцтві про народження відмітки про видачу паспорта, спрямовані на обґрунтування рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Також суд зазначив, що спірне рішення також містить висновки про не зарахування до стажу позивачки періоду навчання з 01.09.1983 по 27.04.1989, з підстав того, що запис даного періоду вище 5 років 7 місяців, що на думку відповідача, викликає сумніви щодо денної форми навчання. Проте, зміст позовних вимог позивача не містить вимог про зобов`язання відповідача зарахувати вказаний період навчання до її стажу, так само зміст позовної заяви не містить обґрунтувань протиправності дій відповідача в тій частині. Суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву від 30.05.2025 про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням висновків суду. Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон України № 1058-IV). Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Статтею 26 Закону України № 1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. З огляду на приписи наведених положень, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 років. Згідно з частиною першою статті 44 Закону України № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 № 22-1, (далі - Порядок № 22-1) зокрема, встановлено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію). Відповідно до пункту 1.7 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (пункт 1.8 Порядку № 22-1). За змістом пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу); 3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01.07.2000 орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам... у разі якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 (додаток 5) ; 4) відомості про місце проживання особи. Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів. Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Отже, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. До заяви про призначення пенсії додаються документи відповідно до встановленого Переліку. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії та поданих документів органом, що призначає пенсію, визначеним за принципом екстериторіальності, приймається відповідне рішення (про призначення або відмову у призначенні пенсії). При цьому рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії приймається органом, що призначає пенсію, на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів. Як встановлено судом, ОСОБА_1 30.05.2025 зверталась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-ІV За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто ГУ ПФУ в Рівненській області та прийнято рішення № 205150018160 від 06.06.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-ІV. Підставою для відмови вказано, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1983 по 27.04.1989, оскільки запис даного періоду вище 5 років 7 місяців, що викликає сумніви щодо денної форми навчання; - період догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта. - період роботи з 17.07.1985 по 15.09.1987, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог п. 2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, а саме звільнення з роботи з 15.09.1987 на підставі наказу від 15.09.1985; - період роботи з 08.09.1992 по 30.09.1996, оскільки запис про звільнення внесено з порушенням вимог п. 2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, а саме дата звільнення та наказу про звільнення дописано. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до частин першої четвертої статті 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон України № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Статтею 62 Закону України № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно із пунктами 23 - 27 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку. Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі. У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до стажу роботи на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками. Якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку. У тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця. З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №

58. Відповідно до п.2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (распорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції №

162. Відповідно до п.4.1 Інструкції № 162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться (пункт 2.2). Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4). У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6). Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів (пункт 2.9). У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, звільнений ...» і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним (пункт 2.10). Аналіз вищенаведених положень дозволяє дійти висновку, що відповідальним за заповнення трудової книжки, у тому числі внесення до неї записів, є підприємство роботодавець. Суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 : з 17.07.1985 по 15.09.1987 працювала на посаді статиста Орельського сільпо; з 08.09.1992 по 30.09.1996 працювала продавцем в Державному роздрібно-торгівельному підприємстві «Орхідея». Колегія суддів зазначає, що в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024 у справі № 440/4164/23. Окрім того, в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19. Тож наявність недоліків в оформленні трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що особа жодним чином не впливає на дотримання/недотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, та підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, про що також зазначив Верховний Суд в постанові від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19. Доказів на підтвердження недостовірності записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 за періоди роботи з 17.07.1985 по 15.09.1987 та з 08.09.1992 по 30.09.1996 відповідачем суду не надано та відповідних доводів не заявлено. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не працювала в період з 17.07.1985 по 15.09.1987 та з 08.09.1992 по 30.09.1996, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно даних періодів зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника, разом з тим, у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів у вкладиші трудової книжки. За таких обставин хибним є мотив відповідача стосовно відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивачки періоди роботи з 17.07.1985 по 15.09.1987 та з 08.09.1992 по 30.09.1996 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 . Також колегія суддів вважає безпідставним не зарахування до стажу позивачки періоду догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з підстав того, що в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта, оскільки дослідивши зміст свідоцтва про народження ОСОБА_2 , виданого 02.04.1986 судом встановлено що він містить запис про матір ОСОБА_1 та в нижньому правому куті є позначка про видачу паспорта НОМЕР_1 від 11.02.2002. Тому посилання відповідача щодо відсутності у свідоцтві про народження відмітки про видачу паспорта, спрямовані на обґрунтування рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 205150018160 від 06.06.2025 прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву від 30.05.2025 про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням висновків суду. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Рівненській області про скасування судового рішення в частині, якою судом відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга в цій частині не вмотивована та не містить доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 по справі № 520/31744/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий