Постанова 4851 № 440/17162/25

Головуючий І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 р. Справа № 440/17162/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2026, по справі № 440/17162/25 за позовом ОСОБА_1 до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; - зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2021 року по 18 липня 2022 року в сумі 118 470,18 грн, за період з 19 липня 2022 року по 27 листопада 2025 року в сумі 101 378,48 грн, а всього - 219 848,66 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 219516,81 грн (двісті дев`ятнадцять тисяч п`ятсот шістнадцять гривень вісімдесят одна копійка). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору судом першої інстанції, зокрема апелянт вказував на те, що суд не вірно визначив базу для розрахунку, штучно збільшив розмір середнього заробітку та дійшов необгрунтованого розміру стягнення. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 у період з 22.01.1998 по 27.07.2021 проходив службу на різних посадах в органах ДСНС. Відповідно до наданого на адвокатський запит листа відповідача № 61-39-01.40-308/61-39.01 від 07.03.2025, нарахування посадового окладу та окладу за спеціальним званням під час проходження служби позивачу у 2020 та 2021 роках здійснювалося шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, а саме, 1762,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт. Додатково вказав, що протягом 2015-2018 років індексація грошового забезпечення була нарахована та виплачена у грудні 2015 року в розмірі 1007,34 грн., а за період з 01.01.2020 по 27.07.2021 включно індексація була нарахована та виплачена в загальному розмірі 5 375,16 грн. Також відповідач зазначив, що грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року складало 8 457,88 грн., а в березні 2018 - 8 971,68 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі №440/4918/25 частково задоволено позов. Визнано протиправними дії 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 01.01.2020 по 27.07.2021, а також виплачених за період: компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, одноразової грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 01.01.2020 по 27.07.2021, а також виплачених за період: компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, одноразової грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із встановленням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Визнано протиправною бездіяльності 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.07.2021 з урахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003. Зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 по 27.07.2021, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу в розмірі 3949,35 грн. (щомісячно), з урахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, із урахуванням раніше проведених виплат. Визнано протиправними дії 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразових видів грошового забезпечення, а саме: грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, без урахування при її обчисленні індексації грошового забезпечення. Зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразові види грошового забезпечення, а саме: грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки за 2020-2021 рік та одноразову грошову допомогу при звільненні, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі № 440/4918/25 - скасовано в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними дії 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 01.01.2020 по 28.01.2020, а також виплачених за період: компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, одноразової грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов`язання 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 01.01.2020 по 28.01.2020, а також виплачених за період: компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, одноразової грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалено в цій частині постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі № 440/4918/25 - залишено без змін. На виконання вказаного рішення відповідачем нараховано позивачу: - індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в сумі 83 625,23 грн.; - індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 27.07.2021 в сумі 154 037,37 грн.; - доплату до одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та грошове забезпечення в сумі 57 251,32 грн, а всього нараховано 294 913,92 грн. Із суми перерахунку грошового забезпечення позивача 294 913,92 грн. відповідачем утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 53084,51 грн згідно платіжної інструкції від 26.11.2025 № 3188, та військовий збір у розмірі 14745,70 грн згідно платіжної інструкції від 26.11.2025 № 3189. 27.11.2025 року відповідачем, згідно платіжної інструкції від 26.11.2025 № 3187, на рахунок ОСОБА_1 здійснено зарахування коштів у сумі 227083,71 грн. Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. За правилами статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022. Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 27.07.2021 (дата виключення позивача із списків особового складу відповідача) відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення. Спірна сума у загальному розмірі 227 083,71 грн. виплачена відповідачем 27.11.2025. (із суми перерахунку грошового забезпечення позивача 294 913,92 грн. відповідачем утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 53084,51 грн згідно платіжної інструкції від 26.11.2025 № 3188, та військовий збір у розмірі 14745,70 грн згідно платіжної інструкції від 26.11.2025 № 3189) Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 27.07.2021 по 27.11.2025. Отже, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного. Так, у даній справі період з 27.07.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження строком виплати у шість місяців, та можливості у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати із застосуванням принципу співмірності зменшувати таку виплату. Період з 19.07.2022 по 27.11.2025 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. За усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений 6 місяцями. При цьому, питання тлумачення та застосування положень ст. 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022, вирішені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про неможливість застосування до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачено зміст статті 117 Кодексу законів про працю України та сформулювано висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України». При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом № 2352-IX статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Такими чином, законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Слід зазначити, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Отже, Великою Палатою Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Саме такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Довідкою 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області від 13.10.2025 підтверджено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 550,97 грн. (16804,65 грн. *2/61 календарний день за два попередні місяці перед звільненням). Кількість днів затримки з 27.07.2021 по 18.07.2022 становить 356 днів, за період з 19.07.2022 по 27.11.2025 із урахуванням обмеження періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку, шістьма місяцями, кількість днів затримки - 184 календарні дні. Отже, загальна кількість днів затримки розрахунку із позивачем при звільненні складає 540 дні. Відтак, застосовуючи визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 порядок обчислення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2021 по 27.11.2025 становить 550,97 грн. х 540= 297 523,80 грн. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України. З урахуванням правової позиції Верховного Суду України при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, колегія суддів враховує наступне. Так, виходячи з даних про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення, складеної відповідачем, при звільненні на користь позивача виплачено суму у розмірі 194755,26 грн., сума заборгованості становила 294 913,92 грн., тобто загальний розмір належного позивачу грошового забезпечення складав 489669,18 грн., з яких недоплачена сума грошового забезпечення - 294 913,92 грн, що складає 60,23 % від загальної суми, належної позивачу. Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 60.23 % становить 179 198,59 грн., що на думку колегії суддів також не є співмірним із загальним розміром несвоєчасно сплаченої суми грошового забезпечення, що дає підстави для зменшення розміру відшкодування. Великою Палатою Верховного суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З урахуванням вищенаведеної правової позиції Верховного Суду України при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, період затримки виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. Отже, з огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 27.07.2021 по 27.11.2025 у сумі 30 000 грн З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, втім враховуючи застосований при цьому судом першої інстанції підхід для його розрахунку, колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: " Стягнути з 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн.". Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 по справі № 440/17162/25 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:" Стягнути з 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн." Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва