Постанова ККС ВС № 359/208/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м. Київ справа № 359/208/19 провадження № 51-2958км25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , а також в режимі відеоконференції: захисника ОСОБА_6 , виправданого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110100001267, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганська, зареєстрованого у АДРЕСА_1 та жителя АДРЕСА_2 ; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2024 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведенням, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Київський апеляційний суд ухвалою від 24 квітня 2025 року залишив вирок місцевого суду без змін. Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні службової недбалості, тобто в неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам. За обставин, детально наведених у судових рішеннях, слідство вважало, що ОСОБА_7 , будучи службовою особою - головним спеціалістом державного кадастрового реєстратора відділу державного земельного кадастру Управління Держземагентства у Бориспільському районі Київської області, 17 червня 2013 року, перебуваючи у своєму службовому кабінеті на вул. Грушевського, 1 у м. Бориспіль Київської області, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи п.п. 110, 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, за відсутності погодженого проекту землеустрою та висновку-погодження проекту землеустрою щодо передачі у приватну власність земельних ділянок, зареєстрував земельні ділянки та надав витяги з Державного земельного кадастру про них ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Такі дії ОСОБА_7 , відповідно до пред`явленого обвинувачення, спричинили тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, оскільки ці земельні ділянки, вартість яких становить 2 100 000 гривень, що в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у подальшому незаконно були передані у приватну власність. Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції. Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доказам у їх сукупності й необґрунтовано дійшли до висновку про невинуватість ОСОБА_7 . Зокрема, без належної уваги залишилися показання свідків та дані письмових доказів, які, на переконання сторони обвинувачення, доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. У свою чергу апеляційний суд безпідставно повторно не дослідив обставин цього кримінального провадження, не надав відповідей на всі доводи апеляційної скарги, формально погодився з висновками місцевого суду та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України. Позиції інших учасників судового провадження У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисник ОСОБА_6 і виправданий ОСОБА_7 вважали подану касаційну скарги необґрунтованою, просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни. Мотиви Суду Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє лише правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тому доводи прокурора про незгоду з оцінкою, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій окремим доказам, за підсумком дослідження яких встановили обставини провадження, під час касаційного перегляду судових рішень не перевіряються. За результатами розгляду доводів, наведених прокурором у касаційній скарзі, які стосуються передбачених ч. 1 ст. 433 КПК України питань, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що виправдувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам ст. 370 КПК України за критеріями законності, обґрунтованості і вмотивованості. Апеляційний суд, переглянувши цей вирок, вмотивовано залишив його без змін, навівши відповідно до ст. 419 КПК України підстави, з яких апеляційну скаргу, подану прокурором, визнано необґрунтованою. Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (п. 2 ч. 1). Водночас обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 3). Як установлено положеннями ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Також конституційними приписами передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Вирішуючи питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним положеннями частин 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині визнати обвинуваченого винним. Отже, суд може ухвалити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Водночас, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та обов`язків. За змістом положень ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Вказаного в цьому кримінальному провадженні прокурором не зроблено. Згідно з пред`явленим ОСОБА_7 обвинуваченням за ч. 2 ст. 367 КК України, на думку слідства, останній вчинив службову недбалість, тобто неналежно виконав, будучи службовою особою, свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам На підтвердження винуватості ОСОБА_7 у цьому кримінальному правопорушенні сторона обвинувачення посилалася на показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_20 та низку письмових доказів, детальний зміст яких наведено у виправдувальному вироку. Проте суд першої інстанції, дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку на предмет допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом, що ОСОБА_7 вчинив інкримінований злочин. Цей висновок суду достатньо мотивований і ґрунтується на даних, які належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку. Зокрема, місцевий суд виходив із того, що сторона обвинувачення наполягала на вчиненні ОСОБА_7 , без конкретизації форми вини, протиправних дій, які із об`єктивної сторони полягали в реєстрації земельних ділянок за відсутності погодженого проекту землеустрою щодо передачі таких у приватну власність та наданні витягів із Державного земельного кадастру про ці земельні ділянки. Ці незаконні дії ОСОБА_7 , на думку слідства, призвели до спричинення тяжких наслідків охоронюваним законом державним інтересам на суму 2 100 000 гривень. Свою позицію прокурор обґрунтовував у тому числі копіями реєстраційних справ і витягів із Державного земельного кадастру про земельні ділянки: серії НВ № 3200783172013 від 17 червня 2013 року, виданий ОСОБА_8 , кадастровий номер: 3220886000:03:002:1780; серії НВ № 3200783162013 від 17 червня 2013 року, виданий ОСОБА_10 , кадастровий номер: 3220886000:03:002:1781; серії НВ № 3200783182013 від 17 червня 2013 року, виданий ОСОБА_9 , кадастровий номер: 3220886000:03:002:1779, що, крім іншого, були отримані стороною обвинувачення в позапроцесуальний спосіб, а їх оригінали не надані стороні захисту для огляду та не відкриті в порядку статті 290 КПК України. Однак це обвинувачення свого підтвердження не знайшло, оскільки, як встановив суд, реєстрація земельних ділянок із кадастровими номерами 3220886000:03:002:1780; 3220886000:03:002:1781; 3220886000:03:002:1779 фактично не відбулася. Також свій висновок місцевий суд обґрунтував тим, що поземельна книга, а не копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, є фактом реєстрації земельної ділянки, а в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення не надала доказів реєстрації спірних земельних ділянок ОСОБА_7 . Крім того, позицію сторони обвинувачення спростовано даними відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01 березня 2017 року, відповідно до яких неможливо встановити кадастрового реєстратора, який надав витяги з Державного земельного кадастру на вказані земельні ділянки, оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220886000:03:002:1779, 3220886000:03:002:1780, 3220886000:03:002:1781, відсутні в Національній кадастровій системі. Аналогічна відповідь була надана й Управлінням Держземагентства у Бориспільському районі Київської області від 10 вересня 2014 року № 06-04/1872. Також суд встановив, що державний кадастровий реєстратор ОСОБА_7 17 червня 2013 року створив лише заявки на державну реєстрацію від громадян ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , проте сама державна реєстрація земельних ділянок не здійснена, поземельні книги не підписані цифровим підписом відповідальної особи. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 також не підтвердили факту причетності ОСОБА_7 до інкримінованого злочину. Поміж наведеного місцевий суд звернув увагу й на те, що у пред`явленому ОСОБА_7 обвинуваченні за ч. 2 ст. 367 КК не зазначено, які саме конкретно службові обов`язки ним не виконано та причинний зв`язок між їх невиконанням і завданням тяжких наслідків. Щодо заподіяної злочином істотної шкоди суд також вказав, що така не може бути підтверджена висновками експертної грошової оцінки, яка зроблена без доручення слідчого судді, неуповноваженою особою за клопотанням прокурора і без можливості встановити, чи входила ця особа до групи слідчих та прокурорів, що мають право ініціювати проведення згаданої слідчої дії в цьому кримінальному провадженні. З огляду на ці фактичні дані, місцевий суд визнав показання ОСОБА_7 про непричетність до скоєного і створення лише заявки на реєстрацію земельних ділянок неспростованими. Крім наведеного вище, позиція обвинуваченого підтверджена дослідженим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2016 року в справі № 359/4737/15-ц, де встановлено, що підставою незаконної реєстрації права власності на наведені вище земельні ділянки, є підроблене розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 29 грудня 2012 року № 5337, а не витяги з Державного земельного кадастру. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду, відповідним чином перевірив доводи прокурора, аналогічні наведеним у його касаційній скарзі, та залишив цей виправдувальний вирок без змін. Отже, викладені в касаційній скарзі прокурора мотиви незгоди із судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність. Незгода прокурора з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону. За правилами ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції повторно досліджує докази лише в разі, якщо їх було досліджено місцевим судом не повністю або з порушеннями, а учасник судового провадження заявив відповідне клопотання. Ухвалюючи рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд дотримався наведених вимог закону, обґрунтовано відхилив вимоги скаржника про повторне дослідження доказів. Слушних, переконливих аргументів, котрі би спростовували позицію вказаного суду та свідчили про здійснення апеляційної процедури з істотним порушенням КПК України, у касаційній скарзі не наведено. Враховуючи те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд у х в а л и в : Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді ОСОБА_21 ОСОБА_2 ОСОБА_3