Постанова КЦС ВС № 758/16587/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 758/16587/24 провадження № 61-13366св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Історія справи У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправним і скасувати запис про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати протиправним і скасувати запис про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; визнати протиправним і скасувати запис про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_5 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати протиправним і скасувати запис про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_6 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову посилалась на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 червня 2024 року їй на праві власності належить частина житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Згідно з даними Бюро технічної інвентаризації м. Києва станом на 04 листопада 1997 року житловий будинок за вказаною адресою належав на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (чоловіку позивачки), ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у рівних частках, тобто по кожному. Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 21/10/19-6515 від 21 жовтня 2019 року будинок садибного типу за вказаною адресою мав такі характеристики: літ. «А» загальна площа- 299,5 кв.м, житлова площа - 120,4 кв.м, літ. «Т» загальна площа - 93 кв.м, житлова площа - 41,4 кв.м. Також зазначено, що наступні об`єкти збудовані самочинно: прибудови літ. «а3» пл. 26,1 кв.м, літ. «а4» пл. 26,9 кв.м, літ. «а5» пл. 3,5 кв.м (добудова), літ. «а6» пл. 32 кв.м, літ. «а7» пл. 35,9 кв.м, літ. «а8» пл. 45,4 кв.м, літ. «а9» пл. 14,1 кв.м, сарай літ. «С» пл. 6 кв.м, житловий будинок літ. «Т» пл. 66,9 кв.м, гараж літ. «У» пл. 51,4 кв.м, погріб літ. «Ф» пл. 9,9 кв.м, теплиця літ. «Ц» пл. 18 кв.м, навіс літ. «Ч» пл. 4,1 кв.м. Разом із цим, незважаючи на те, що вказані господарські будівлі є самочинно збудованими, всупереч статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно. Крім того, за ОСОБА_2 в порядку виділу частки з житлового будинку виділено частку житлового будинку загальною площею 250,8 кв.м, житловою - 94,5 кв.м, що не відповідає частки. В подальшому, незважаючи на суттєві порушення виділу в натурі своєї частки, відповідачкою ОСОБА_2 на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна здійснено поділ належного їй об`єкта нерухомого майна, в результаті чого утворилися нові об`єкти нерухомого майна, які були відчужені іншим особам: АДРЕСА_2 : житловий будинок літ. «А» загальною площею 36,6 кв.м, житловою 12,4 кв.м, власник ОСОБА_4 , підстава: договір дарування, серія та номер 1912, виданий 11 вересня 2023 року, видавник Лашина Н. Г., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; м. Київ, вул. Западинська, 6-Г: житловий будинок літ. «А» загальною площею 90,7 кв.м, житловою 36,4 кв.м, власник ОСОБА_5 , підстава: договір дарування, серія та номер 1910, виданий 11 вересня 2023 року, видавник Лашина Н. Г., приватний нотаріус приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; м. Київ, вул. Западинська, 6-Д: житловий будинок літ. «А» загальною площею 71,1 кв.м, житловою 26,3 кв.м, власник ОСОБА_6 , підстава: договір дарування, серія та номер 1911, виданий 11 вересня 2023 року, видавник Лашина Н. Г., приватний нотаріус приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; м. Київ, вул. Западинська, 6-Е: житловий будинок літ. «А» загальною площею 52,4 кв.м, житловою 19,4 кв.м, власник ОСОБА_4 , підстава: договір дарування, серія та номер 1913, виданий 11 вересня 2023 року, видавник Лашина Н. Г., приватний нотаріус приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Посилаючись на викладене, позивачка зазначає, що вказаними діями порушено її право спільної часткової власності у спільному домоволодінні. Просила позов задовольнити. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06 січня 2025 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом ОСОБА_1 . У червні 2025 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову, у якій позивачка просила: - заборонити відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . , ОСОБА_6 . розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресами: АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334311080000; АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334344280000; АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334365380000; АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334384980000. - заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресами: АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334311080000; АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334344280000; АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334365380000; АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334384980000. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що під час розглядусправи позивачці стало відомо, що відповідачі, звернувшись до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із відповідним клопотанням, здійснюють заходи, спрямовані на відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, державна реєстрація якого оспорюється в даній справі. Зазначала, що, враховуючи предмет позову, розроблення проекту землеустрою та подальше відведення земельних ділянок відповідачам призведе до того, що земельну ділянку, на якій фактично розташовано її будинок, може бути відчужено на користь третіх осіб без урахування реальних часток у праві спільної сумісної власності на домоволодіння. Стверджувала, що вказані обставини та недобросовісна поведінка відповідачів дають об`єктивні підстави вважати, що існує обґрунтована ймовірність можливого ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може вимагати від неї, у разі можливого задоволення її вимог, докладання додаткових зусиль та ініціювання нових судових проваджень для ефективного захисту її порушених або оспорених прав щодо спільного домоволодіння, зокрема щодо земельної ділянки, на якій фактично розташовано її будинок. Посилаючись на викладені обставини, просила суд задовольнити заяву та забезпечити позов у зазначений спосіб. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Подільського районногосуду м. Києва від 08 липня 2025 року заяву задоволено частково. Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресами: АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334311080000; АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334344280000; АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334365380000; АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна: 2334384980000. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі, у зв`язку із чим необхідно забезпечити позов шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що буде співмірним із заявленими позовними вимогами. В іншій частині вимог заяви суд відмовив з огляду на їх необґрунтованість. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_4 . звернулась до суду з апеляційною скаргою. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не наведено ґрунтовних доводів про те, яким чином невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій речових прав на земельні ділянки утруднить виконання рішення суду у цій справі. Апеляційний суд вважав, що наведений захід забезпечення позову не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивачки щодо забезпечення позову, не спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і жодним чином не впливає на ефективний захист або поновлення її прав, за захистом яких вона звернулася до суду. При цьому суд апеляційної інстанції прийняв до уваги, що місцевим судом залишено поза увагою, що право користування позивачкиземельною ділянкою, на якій розташовано її будинок, не є предметом даного позову, оскількибудь-яких вимог, які б стосувались порушення права користування ОСОБА_1 земельною ділянкою, нею до відповідачів пред`явлено не було. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 27 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року. В касаційній скарзі заявниця просить скасувативказану постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення. Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Кірсік С. В. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 28 листопада 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на те, що наразі існує необхідність у накладенні заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на земельні ділянки для будівництва і обслуговування спірного жилого будинку для уникнення можливого порушення у майбутньому її прав та охоронюваних законом інтересів, як співвласника цього майна, а також на можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Із матеріалів справи вбачається, щоОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом з метою захисту своїх прав та інтересів щодо належного їй та відповідачам у справі на праві спільної сумісної власності будинковолодіння, тобто житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці. У відповідності до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта. Близькі за змістом положення містяться у статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначила, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також звернула увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Враховуючи предмет та підстави заявленого ОСОБА_1 позову, приймаючи до уваги, що обраний позивачкою вид забезпечення позову у вигляді заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на земельні ділянки для будівництва і обслуговування спірного жилого будинку спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав позивачки, є співмірним із заявленими нею вимогамиі може забезпечити виконання судового рішення у разі задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстави для забезпечення позову у вказаний спосіб. У цьому випадку вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення будуть достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечать баланс прав та обов`язків сторін у справі та усунуть можливі подальші судові спори в разі задоволення заявлених позовних вимог. Крім того, слід приймати до уваги, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивачки. Суд апеляційної інстанції на вказане увагу не звернув та безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою. При цьому апеляційний суд залишив поза увагою те, що відповідачами здійснюються заходи щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, державна реєстрація яких оспорюється у цій справі, а також те, що подальше відведення земельних ділянок може призвести до того, що земельну ділянку, на якій розташовано будинок позивачки, може бути відчужено на користь третіх осіб з порушенням принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Водночас колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги, що касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення судами вимог заяви про заборону відповідачам вживати дії з розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції ухвалена відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це судове рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати. Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року скасувати. Ухвалу Подільського районногосуду м. Києва від 08 липня 2025 року залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: І. А. Воробйова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун