Постанова 4822 № 725/2155/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року м. Чернівці справа № 725/2155/25 провадження № 22-ц/822/983/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Одинака О. О. суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М. за участю секретаря судових засідань Тодоряка Г. Д. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 березня 2026 року головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є. В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила: 1) визнати автомобіль марки «CHEVROLET» модель «MALIBU» номерний знак НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 2) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «CHEVROLET» модель «MALIBU» номерний знак НОМЕР_1 ; 3) визнати автомобіль марки «NISSAN» модель «PATROL» номерний знак НОМЕР_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 4) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «NISSAN» модель «PATROL» номерний знак НОМЕР_2 ; 5) визнати об`єкт незавершеного будівництва індивідуальний житловий будинок з лазнею, що знаходиться за адресою: вулиця Молодіжна, село Банилів-Підгірний, Чернівецький район, Чернівецька область, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 6) визначити реальний розмір частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у об`єкті незавершеного будівництва індивідуальному житловому будинку з лазнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 7) визнати за ОСОБА_1 право забудовника на частину побудованого, але не зданого в експлуатацію індивідуального житлового будинку з лазнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності; 8) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2444 га, кадастровий номер 7324580500:03:003:0076, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 9) визнати квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 35,40 квадратних метрів, загальною площею 73,90 квадратних метрів, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 10) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 35,40 квадратних метрів, загальною площею 73,90 квадратних метрів. Позов обґрунтований тим, що 14 вересня 1996 року між сторонами укладено шлюб, про що складено актовий запис № 1252. Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 03 червня 2024 року у цивільній справі № 725/3823/24 шлюб між сторонами розірвано. За час перебування у шлюбі сторонами набуто у власність автомобіль марки «CHEVROLET» модель «MALIBU», номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіль марки «NISSAN» модель «PATROL», номерний знак НОМЕР_2 . Також вказує на те, що земельна ділянка, площею 0,2444 га, кадастровий номер 7324580500:03:003:0076 виділена відповідачу на підставі рішення Банилово-Підгірнівської сільської ради від 23 січня 2008 року для будівництва то обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а 27 березня 2008 року ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 112767. На зазначеній земельній ділянці сторони за спільні кошти розпочали будівництво індивідуального житлового будинку з лазнею, про що 08 квітня 2013 року Відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Сторожинецької районної державної адміністрації видано будівельний паспорт № 64-2013. Замовником будівництва є відповідач. На час звернення із цим позовом будинок не введений в експлуатацію. Зазначає, що за позовом членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. Щодо земельної ділянки кадастровий номер 7324580500:03:003:0076 вказує, що право власності на останню переходить у разі набуття права власності на житловий будинок, на підставі статей 120 ЗК України та 377 ЦК України. Також відповідач до укладення шлюбу із позивачкою набув 13 травня 1996 року у приватну власність квартиру АДРЕСА_2 . Однак сторонами за час шлюбу спільними зусиллями проведено ремонтні та будівельні роботи (здійснено реконструкцію та добудову). За таких обставин вважала, що спірна квартира також підлягає поділу між сторонами. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано автомобіль марки «CHEVROLET» модель «MALIBU» номерний знак НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «CHEVROLET» модель «MALIBU» номерний знак НОМЕР_1 . Визнано автомобіль марки «NISSAN» модель «PATROL» номерний знак НОМЕР_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «NISSAN» модель «PATROL» номерний знак НОМЕР_2 . Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єкт незавершеного будівництва індивідуальний житловий будинок з лазнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ступінь готовності якого становить 78,20%, ринкова вартість 4 261 415 гривень. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об`єкту незавершеного будівництва індивідуального житлового будинку з лазнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами 14 вересня 1996 року укладено шлюб, який розірвано від 03 червня 2024 року рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців у цивільній справі № 725/3823/24. Зі змісту статей 368 ЦК України, 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Реєстрація права на майно, придбане під час шлюбу, лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Частиною другою статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Оскільки під час перебування у шлюбі сторонами набуто автомобіль марки «CHEVROLET» модель «MALIBU» номерний знак НОМЕР_1 та автомобіль марки «NISSAN» модель «PATROL» номерний знак НОМЕР_2 , вони є спільною сумісною власністю подружжя, а частики сторін є рівними і складають 1/2 щодо кожного із зазначених автомобілів. Земельна ділянка площею 0,2444 га, кадастровий номер 7324580500:03:003:0076, набута одним із подружжя у приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Суд вважав не доведеним дійсне істотне збільшення вартості квартири АДРЕСА_2 , яке б відповідало критеріям, визначеним статтею 62 СК України. Враховуючи, що зазначена квартира набута відповідачем 13 травня 1996 року, до реєстрації шлюбу, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визначення такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя. Враховуючи, що будівництво індивідуального житлового будинку з лазнею, здійснено в період шлюбу за спільні кошти подружжя, ступінь готовності об`єкту незавершеного будівництва становить 78,20%, що дає можливість визначити частки подружжя, суд дійшов висновку, що зазначений об`єкт незавершеного будівництва є спільною сумісною власністю подружжя, а частики сторін є рівними і складають 1/2 частину індивідуального житлового будинку з лазнею як об`єкта незавершеного будівництва з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в цій частині повністю. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , посилається на те, що суд першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2444 га, кадастровий номер 7324580500:03:003:0076, що знаходиться за адресою: вулиця Молодіжна, село Банилів-Підгірний, Чернівецький район, Чернівецька область. Вважає, що під час вирішення питання щодо поділу земельної ділянки, на якій розташовано житловий будинок, слід застосовувати положення частини першої статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, системний аналіз яких свідчить про перехід прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Визнавши за позивачкою право власності на частину об`єкта незавершеного будівництва, суд першої інстанції одночасно створив ситуацію, за якої реалізація цього права є неможливою без вирішення питання щодо правового режиму земельної ділянки, на якій розташований такий об`єкт. Набуття відповідачем земельної ділянки у порядку приватизації не виключає можливості переходу до позивачки права на частку цієї земельної ділянки, пропорційно до її частки у праві власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на цій ділянці. Вказує, що судом першої інстанції не вирішено заявлену позовну вимогу про визнання за ОСОБА_1 права забудовника на частину побудованого, але не зданого в експлуатацію індивідуального житлового будинку з лазнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності. Зазначене позбавляє позивачку, за обставин визнання судом за нею права власності на 1/2 частики незавершеного будівництва, можливості реалізувати свої правомочності щодо завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та державної реєстрації права власності. Наголошує, що за час шлюбу спільними зусиллями позивачки та відповідача проведено ремонтні та будівельні роботи (здійснено реконструкцію та добудову) належної відповідачу квартири. Зокрема станом на 2002 рік квартира за адресою: АДРЕСА_3 , складалася з однієї житлової кімнати площею 19,60 квадратних метрів, загальною площею 40,50 квадратних метрів, а після відповідних робіт остання змінилася як об`єкт нерухомості на дві житлові кімнати площею 35,40 квадратних метрів, загальною площею 73,90 квадратних метрів. Вважає відмову суду у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частики квартири за адресою: АДРЕСА_3 , формальною та безпідставною.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що укладений 14 вересня 1996 року, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 2, рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 03 червня 2024 року у цивільній справі № 725/3823/24 розірвано (а. с. 10). Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 112767 від 27 березня 2008 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2444 га, кадастровий номер 7324580500:03:003:0076, з цільовим призначенням для будівництва то обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: село Банилів-Підгірний, Сторожинецький (Чернівецький) район, Чернівецька область, на підставі рішення Банилово-Підгірнівської сільської ради від 23 січня 2008 року (а. с. 212-213). Відповідно до копії договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 205-208). За свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02 квітня 2004 року серії НОМЕР_3 квартира за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві власності ОСОБА_2 (а. с. 15). Відповідно до звіту № 05-ng-02-26 від 18 лютого 2026 року про оцінку майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , ринкова вартість майна становить 4 832 812 гривень (а. с. 111). На замовлення ОСОБА_2 відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Сторожинецької районної державної адміністрації 08 квітня 2013 року видано будівельний паспорт індивідуального житлового будинку з лазнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з звітом № 06-ng-02-26 від 20 лютого 2026 року про незалежну оцінку з визначення ринкової вартості незавершеного будівництва житлового будинку з лазнею, розташованого за адресою: село Банилів-Підгірний Чернівецький район, Чернівецька область, ринкова вартість майна становить 4 261 415 гривень (а. с. 126). Межі апеляційного перегляду справи Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт п`ятий частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України). За правилом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, інший учасник справи правом на апеляційне оскарження не скористався, апеляційним судом не переглядається рішення суду першої інстанції в частині: визнання автомобілів марки «CHEVROLET MALIBU» та «NISSAN PATROL» спільною сумісною власністю подружжя; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину автомобілів марки «CHEVROLET MALIBU» та «NISSAN PATROL»; визнання об`єкта незавершеного будівництва індивідуального житлового будинку з лазнею спільною сумісною власністю подружжя; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину зазначеного об`єкта незавершеного будівництва. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону з огляду на наступне. Щодо вимоги про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2444 га, кадастровий номер 7324580500:03:003:0076, суд першої інстанцій виходив із того, що на це відсутні правові підстави, оскільки земельна ділянка набута ОСОБА_2 шляхом приватизації згідно рішення Банилово-Підгірнівської сільської ради від 23 січня 2008 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 112767, виданого 27 березня 2008 року, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду інстанцій, з огляду на таке. Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Згідно з частиною третьою статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 березня 2026 року визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва індивідуального житлового будинку з лазнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва індивідуального житлового будинку з лазнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і відповідно до положень статей 377 ЦК України, 120 ЗК України визнати право власності на половину земельної ділянки, на якій розташований зазначений об`єкт. Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 112767 від 27 березня 2008 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2444 га, кадастровий номер 7324580500:03:003:0076, з цільовим призначенням для будівництва то обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: село Банилів-Підгірний, Сторожинецький (Чернівецький) район, Чернівецька область, на підставі рішення Банилово-Підгірнівської сільської ради від 23 січня 2008 року (а. с. 212-213). На вказаній земельній ділянці розташований об`єкт незавершеного будівництва індивідуальний житловий будинок з лазнею, щодо якого рішенням суду першої інстанції, яке в цій частині не є предметом апеляційного перегляду, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину. Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта. Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті. За загальним правилом, закріпленим у цих нормах, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником або користувачем відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу. При цьому у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості право власності або право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Отже, хоча земельна ділянка, одержана одним із подружжя шляхом приватизації, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, це не виключає переходу права власності на відповідну частку земельної ділянки до іншого з подружжя у разі набуття ним права власності на розташований на ній об`єкт нерухомого майна або об`єкт незавершеного будівництва. Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458цс18)). Аналогічні висновки щодо переходу права власності на земельну ділянку до особи у разі набуття у власність житлового будинку містяться в постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18), від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17 (провадження № 61-35533св18), від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19 (провадження № 61-19224св19), від 16 листопада 2022 року у справі № 127/11015/21 (провадження № 61-4122св22), від 10 квітня 2024 року у справі № 191/2700/21 (провадження № 61-3099св23). Враховуючи, що рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 березня 2026 року, яке в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва не є предметом апеляційного перегляду, за останньою визнано право власності на 1/2 частину індивідуального житлового будинку з лазнею, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 7324580500:03:003:0076, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 1/2 частину зазначеної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт незавершеного будівництва. Щодо вимоги про визнання за позивачем права забудовника на частину побудованого, але не зданого в експлуатацію індивідуального житлового будинку з лазнею Як вбачається з мотивувальної частини оскарженого рішення, суд не навів мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання права забудовника. Доводи апеляційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження. Разом із тим зазначене порушення не призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскільки відсутні підстави для задоволення цієї позовної вимоги з огляду на таке. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до пункту першого частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18). Отже, обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення або захист порушеного права чи інтересу та призводити до реального поновлення такого права. Якщо право особи вже захищене іншим способом або задоволення відповідної вимоги не призводить до виникнення, зміни чи припинення її цивільних прав та обов`язків, підстави для задоволення такої вимоги відсутні. Звертаючись до суду з цією позовною вимогою, ОСОБА_1 просила визнати за нею право забудовника на частину побудованого, але не введеного в експлуатацію індивідуального житлового будинку з лазнею з подальшим введенням його в експлуатацію та реєстрацією права власності. З аналізу статей 190, 331 ЦК України вбачається, що до завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію право власності на новостворене нерухоме майно не виникає. Водночас майнові права щодо такого об`єкта є об`єктом цивільних прав та можуть бути предметом судового захисту. Разом із тим рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 березня 2026 року, яке в цій частині не є предметом апеляційного перегляду, за ОСОБА_1 вже визнано право власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва. Співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об`єкта в експлуатацію, але прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об`єкті незавершеного будівництва. Судове рішення про визнання в порядку поділу права власності на частку в незавершеному будівництвом об`єкті закріплює правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, та є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об`єкт незавершеного будівництва. Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22. Отже, у цій справі право позивачки на об`єкт незавершеного будівництва вже захищене шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину такого об`єкта. За таких обставин вимога про визнання за ОСОБА_1 права забудовника на частину побудованого, але не введеного в експлуатацію індивідуального житлового будинку з лазнею є неефективним способом захисту її прав та інтересів, оскільки її задоволення не призведе до відновлення, зміни чи додаткового захисту будь-яких речових чи майнових прав позивачки порівняно з уже визнаним за нею правом на 1/2 частку об`єкта незавершеного будівництва. Оскільки суд першої інстанції не навів мотивів відмови у задоволенні цієї позовної вимоги, слід змінити мотивувальну частину рішення у відповідній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. Щодо вимог про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частку цієї квартири Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 (провадження № 14-138цс24) застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У постанові від 23 січня 2024 року, ухваленій у справі № 523/14489/15, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна. Вимога ОСОБА_1 про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності (з одночасним пред`явленням вимоги про поділ цього майна) не є самостійним ефективним способом захисту, оскільки питання про правовий режим спірного майна підлягає встановленню судом під час вирішення вимоги про визнання права власності на 1/2 частку квартири. Встановлення належності майна до об`єктів спільної сумісної власності є передумовою вирішення спору про поділ майна, а не самостійним предметом судового захисту. Окрім цього колегія суддів враховує, що відповідно до частини третьої статті 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Тобто зазначення у резолютивній частині рішення суду висновку щодо задоволення позовної вимоги про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ між сторонами, фактично матиме наслідком встановлення щодо майна режиму спільної сумісної власності та одночасне його припинення в силу вимог частини третьої статті 372 ЦК України, а тому не є необхідним. З огляду на вище викладене у задоволенні позовної вимоги про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності слід було відмовити з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту, у зв`язку з чим підлягає зміні мотивувальна частина оскарженого рішення. В свою чергу, що стосується визнання за позивачкою в порядку поділу майна подружжя права власності на 1/2 частки квартири, яка набута у власність відповідачем до укладення шлюбу, колегія суддів виходить із наступного. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (частини перша та друга статті 61 СК України). Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню (частина третя статті 57 СК України). ОСОБА_1 посилається на те, що за час шлюбу спільними зусиллями позивачки та відповідача проведено ремонтні та будівельні роботи (здійснено реконструкцію та добудову) належної відповідачу квартири. Зокрема станом на 2002 рік квартира за адресою: АДРЕСА_3 , складалася з однієї житлової кімнати площею 19,60 квадратних метрів, загальною площею 40,50 квадратних метрів, а після відповідних робіт остання змінилася як об`єкт нерухомості на дві житлові кімнати площею 35,40 квадратних метрів, загальною площею 73,90 квадратних метрів. Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може полягати у ремонті майна, його добудові чи перебудові, тобто діях, що призвели до істотного збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому в конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, так як необхідно не лише враховувати збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 травня 2025 року у справі № 673/547/21 та від 28 травня 2025 року у справі № 741/484/22. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається, чи стає несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 201/2503/20). Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення повинен бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20). У цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується й суд апеляційної інстанції, що позивачка не довела наявність передбачених статтею 62 СК України підстав виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало чоловіку на праві особистої приватної власності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України). В матеріалах справи відсутні відомості про вартість спірної квартири на момент її купівлі відповідачем, розмір вкладених особистих коштів ОСОБА_1 чи інші обставини, які дозволяють встановити вклад позивачки. При цьому факт збільшення житлової та загальної площі квартири не свідчить про те, що належна на праві власності відповідачу квартира як первинний об`єкт нерухомості за наслідком його реконструкції (добудови) та збільшення площі з 40,50 до 73,90 квадратних метрів розчинився, нівелювався чи став малозначним. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірної квартири. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 земельної ділянки ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2444 га, кадастровий номер 7324580500:03:003:0076, що знаходиться за адресою: вулиця Молодіжна, село Банилів-Підгірний, Чернівецький район, Чернівецька область. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права забудовника на частину побудованого, але не зданого в експлуатацію житлового будинку ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржене рішення суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід залишити без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з вимогами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Предметом позову у цій справі є дев`ять вимог майнового характеру та одна вимога немайнового характеру (про визнання за позивачкою права забудовника). За подання позовної заяви, з урахуванням її подачі в електронній формі, ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір за вимогами майнового характеру, з урахуванням граничного розміру судового збору, встановленого підпунктом 3 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі Закон № 4508-IX), у сумі 7 262 гривні 20 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 3120-9012-4770-3351 від 04 лютого 2025 року. Відповідно до вимог абзацу першого частини третьої статті 6 Закону № 4508-IX за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Однак при зверненні із позовом у цій справі позивачкою не сплачено судовий збір за вимогою немайнового характеру у сумі 968 гривень 96 копійок (з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8), які підлягають стягненню в дохід держави. Сплачуючи судовий збір у сумі 8 721 гривня при зверненні із апеляційною скаргою, що підтверджується платіжною інструкцією № 6872-8229-8958-1974 від 27 квітня 2026 року, ОСОБА_1 не врахувала, що ставка судового збору при розрахунку його сплати за подання до суду апеляційної скарги є незмінною та повинна відповідати вимогам Закону № 3674-VI, не залежить від розміру сплаченого судового збору позивачем з понижуючим коефіцієнтом при поданні позовної заяви в електронній формі (див. постанову Верховного Суду від 02 липня 2024 року у справі № 160/19149/23). За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 , з урахуванням її подачі в електронній формі, підлягав сплаті судовий збір у сумі 12 354 гривні 24 копійки (3 028,00 х 3 + 1 211,20) х 150% х 0,8). В зв`язку з наведеним недоплачений за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 633 гривні 24 копійки також підлягає стягненню в дохід держави (12 354,24 8 721,00). А всього з ОСОБА_1 в дохід держави слід стягнути недоплачений судовий збір у сумі 4 602 гривні 20 копійок. Як вбачається зі змісту цієї постанови, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки, а також погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання квартири, належної ОСОБА_2 спільною сумісною власністю позивачки та відповідача та її поділу. З урахуванням наведеного, за наслідками розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій задоволено сім позовних вимог майнового характеру, а у задоволенні трьох позовних вимог (одна з яких немайнового характеру) відмовлено, отже позов задоволено на 70%. Пропорційно до задоволених позовних вимог з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 14 409 гривень 78 копійок в рахунок відшкодування судових витрат у виді судового збору ((8 231,16 + 12 354,24) х 70%). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 27 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 земельної ділянки скасувати та ухвалити нове рішення. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2444 га, кадастровий номер 7324580500:03:003:0076, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Змінити мотивувальну частину рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 27 березня 2026 року про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права забудовника на частину побудованого, але не зданого в експлуатацію житлового будинку, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржене рішення залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій у виді судового збору. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений судовий збір у сумі 4 602 гривні 20 копійок. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14 409 гривень 78 копійок в рахунок відшкодування судових витрат у виді судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 09 червня 2026 року. Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК Судді : Наталія ВИСОЧАНСЬКА Ірина ЛИТВИНЮК