Постанова 4824 № 752/23697/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 752/23697/24 провадження № 22-ц/824/873/2026 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача Кирилюк Г. М. суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І. при секретарі Черняк Д. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення компенсаційних платежів за безпідставне користування коштами, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бордаченка Олександра Володимировича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року в складі судді Данілової Т. М., установив: 29.10.2024 Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення компенсаційних платежів за безпідставне користування коштами. Позовну заяву мотивовано тим, що Апеляційним судом міста Києва по справі №22-ц/796/7885/13 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , солідарно, на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №98/11/99/2006-840 від 09.10.2006 в сумі 471 511,90 доларів США, що в еквіваленті становить 3 767 332,90 грн. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року (справа №2601/7174/12) стягувача ПАТ «КБ «Надра» замінено на Державну іпотечну установу, як правонаступника за правом грошової вимоги до боржників. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає останньому право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України. Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , солідарно, на свою користь, заборгованість, що виникла за період з 24.02.2022 по 20.09.2024 в розмірі 1097 212,17 грн, а саме: 195 534,79 грн - 3% річних; 901 677,38 грн - інфляційні втрати. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи 195 534,79 гри трьох відсотків річних та 901 677,38 грн інфляційних втрат. Стягнуто в рівних частинах із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи 16 458,18 грн судового збору. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідачі були обізнані про грошове зобов`язання, проте його порушили, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних та інфляційний втрат відповідно до положень ст. 625 ЦК України. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18). 23.04.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Бордаченко О. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року та ухвалите нове, яким в задоволенні позовних вимог до відповідачів відмовити повністю. Судові витрати покласти на позивача. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що 17.03.2018 ОСОБА_1 надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 18.03.2018, оскільки з 01.11.2024 він знаходиться на лікуванні, жодних документів із суду не отримував. Проте, суд першої інстанції 18.03.2018 закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду по суті на 18.03.2018 та в цей же день ухвалив рішення по суті спору, чим істотно порушив норми процесуального права та процесуальні права відповідачів. Суд першої інстанції стягнув з відповідачів нараховані згідно ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати на кредитну заборгованість, всупереч прямій забороні, що міститься у п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. У постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року по справі №910/10901/23 суд роз`яснив правила застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до відносин позики та відмовив Національному Банку України у позові до Державної іпотечної установи. 10.06.2025 Державна іпотечна установа в особі представника - адвоката Подольної О. М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в її задоволенні відмовити, а рішення сулу першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Вважає, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не містить жодних застережень щодо невиконання зобов`язань за іншими ніж договір кредиту (позики) договорами, а також за невиконання зобов`язань, які виникли на підставі рішень судів про стягнення заборгованості за кредитним договором та не передбачає особливостей у регулюванні наслідків невиконання грошового зобов`язання, яке виникло на іншій підставі ніж договір про надання кредиту (позики), а саме на підставі рішення суду. Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року по справі №183/7850/22 вказує на те, що законодавець чітко визначив, на які саме правовідносини та на які саме правочини розповсюджуються вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Таким чином обмеження, передбачені п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо не застосування наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, не розповсюджуються на правовідносини, які виникли у зв`язку з невиконанням рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року щодо стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 471 511, 90 доларів США, що в еквіваленті становить 3767 332,90 грн. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року зупинено апеляційне провадження в справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №754/511/23. Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 березня 2026 року поновлено апеляційне провадження у справі. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бордаченко О. В. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник Державної іпотечної установи - адвокат Гоцюк Н. О. просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином (а.с.212-222). Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року (справа №2601/7174/12) з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , солідарно, на користь ПАТ «КБ «Надра» стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 471 511,90 доларів США, що в еквіваленті становить 3 767 332,90 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року (справа №2601/7174/12) стягувача ПАТ «КБ «Надра» у справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, замінено на Державну іпотечну установу, як правонаступника за правом грошової вимоги до боржників - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2022 року (справа №2601/7174/12), залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, в задоволенні заяви Державної іпотечної установи про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовлено. Вказаним судовим рішенням встановлено, що 03 жовтня 2013 року на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2013 року було видано чотири виконавчих листи. Строк пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих Голосіївським районним судом м. Києва 03.10.2013 р. стосовно боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 закінчився 26.06.2016 року. 29.10.2024 Державна іпотечна установа пред`явила цей позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 1 097 212,17 грн за період з 24.02.22 до 20.09.2024, нарахованих на тіло кредиту і проценти, стягнутих рішенням суду, яке ними не виконано. ОСОБА_2 не оскаржила рішення суду про задоволення позову про стягнення з неї на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, а тому відсутні правові підстави для його перегляду за апеляційною скаргою іншого відповідача. Таким чином, апеляційний суд переглядає ухвалене судове рішення лише в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15). Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України). За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України). Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16). У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц). За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Подібний висновок викладено у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18. У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: - натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; - конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; - кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини). Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження. Тобто поза межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку. Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Також зазначила, що будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, зауважила, що можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23). Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги. Оскільки судове рішення про відмову у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання засвідчує факт остаточної втрати стягувачем права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, то до основної грошової вимоги, щодо якої вичерпана можливість стягнення у примусовому порядку, не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма застосовується судом виключно за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23). Як вбачається з матеріалів справи, Державній іпотечній установі відмовлено в задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України. Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині незастосування судом першої інстанції пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до даних правовідносин. У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) зроблено висновок, що «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням поручителем ОСОБА_1 грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, наявність яких та розмір констатовано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 червня 2011 року, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув». З урахуванням наведеного безпідставними є аргументи позивача про те, що в даних правовідносинах має місце невиконання рішення суду, а тому до таких зобов`язань не може бути застосовано пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки ухвалив рішення у той же день, коли було призначено підготовче засідання, без повідомлення відповідача ОСОБА_1 про призначення судового засідання. Із справи вбачається, що підготовче засідання було призначене на 18 березня 2025 року 11:00 год. 17.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, оскільки про судове засідання йому стало відомо через застосунок Дія, з 01.11.2024 він перебуває на лікуванні, про цю справу він раніше нічого не знав та жодних документів із суду не отримував. 18.03.2025 підготовче засідання було проведено за відсутності у засіданні сторін, даних про розгляд клопотання відповідача про відкладення справи матеріали справи не містять, закрито стадію підготовчого засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.03.2025. При цьому відповідач ОСОБА_1 був обізнаний стосовно проведення підготовчого судового засідання 18.03.2025, однак про те, що в цей день справа буде розглядатися по суті, повідомлений не був. Згідно з частиною першою статті 196 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Згідно з частиною другою статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Згідно з частиною третьою статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення лише у випадку визнання позову відповідачем. Відповідно до статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Отже, після закриття підготовчого судового засідання і призначення справи до судового розгляду сторона відповідача повинна була бути повідомлена про час і місце судового розгляду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Між тим суд першої інстанції цих вимог закону не дотримався і розглянув справу за відсутності належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою відповідача. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині належного повідомлення відповідача про судовий розгляд, а також обов`язковість врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, визначену частиною четвертою статті 263 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в частині задоволення позову до ОСОБА_1 з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 24 687 грн 27 коп, який підлягає стягненню з позивача на його користь. Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бордаченка Олександра Володимировича задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року в частині задоволення позову до ОСОБА_1 та стягнення з нього витрат по сплаті судового збору в сумі 8 229,09 грн скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення. В задоволення позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , про солідарне стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовити. Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 24 687 грн 27 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08.06.2026. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. І. Ящук