Постанова Львівський апеляційний суд № 462/6739/25

Справа № 462/6739/25 Головуючий у 1 інстанції: Пилип`юк Г. М. Провадження № 22-ц/811/345/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 30 грудня 2025 року,- ВСТАНОВИВ: у вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 16.12.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 603073371 в електронній формі, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти та зобов`язався своєчасно повернути кредит і сплатити відсотки. Надалі неодноразово укладалися договори факторингу, за якими право вимоги переходило від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», далі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а 08.07.2025 року до ТОВ «ФК «Ейс», яке стало новим кредитором. Позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 13 589,68 грн, з яких 5 200,00 грн становить основна сума боргу, та 8 389,68 грн нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 603073371 від 16.12.2021 року у розмірі 13 589,68 грн.; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: 2422,40 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 30 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 603073371 від 16.12.2021 року у розмірі 13 589 грн. 68 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, в тому числі і відсутні відомості про повний номер банківської картки, на яку перераховані кошти та відомості про те, що така картка видана саме ОСОБА_1 . Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», однак таких доказів позивачем на надано. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що підтверджують підписання договору про надання кредиту електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, зокрема, відсутні докази отримання позичальником будь-яким способом цього одноразового ідентифікатора. Позивачем не доведено порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з цим позовом. З наведених підстав просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язань за кредитним договором № 603073371 від 16.12.2021 року, не повернув отримані в кредит кошти, не сплатив проценти за користування кредитними коштами, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 13 589,68 грн, належних та допустимих доказів на підтвердження заборгованості відповідач суду не надав. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 2 ст.1056 -1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Судом встановлено, що 16 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №603073371, згідно якого Товариство зобов`язувалося надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії на суму 5200.00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених в цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання Кредиту позичальником (дисконтний період) (п. 1.7). У п. 1.8 Договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена. Згідно п. 1.9 Договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.9.1 виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 3,65% річних, що становить 0,01 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом; 1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8 Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7 Договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 766,50 % річних, що становить 2,10 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним; 1.9.3. якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порідку, передбаченому п.1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 % річних, що становить 2,10 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. У п. 1.12 сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за Договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії на умовах визначених п.п.1.12.1-1.12.2. Пунктом 5.3 договору визначено, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України. Відповідно до пункту 5.4 сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV8FW28. Згідно із умовами кредитного договору, ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свій обов`язок та перерахувало ОСОБА_1 шляхом ініціювання через банк провайдер АТ «Таскомбанк», грошові кошти у розмірі 5200.00 грн 16.12.2021 року на банківську карту № НОМЕР_1 -XХХХ-3983 відповідача, яку він вказав при укладенні кредитного договору. Матеріалами справи підтверджується, що 28.11.2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28.11.2019 року, додатковими угодами строк дії договору факторингу неодноразово продовжувався. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №175 від 05.05.2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 13294,84 грн., з яких 5200 грн. заборгованість по основному боргу та 8094,84 грн. заборгованість по відсотках. В подальшому, 30.10.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) укладено договір факторингу №30/1023-01, згідно з умовами цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1), додатковими угодами строк дії договору факторингу неодноразово продовжувався. Відповідно до п. 4.1 договору факторингу №30/1023-01 від 30.10.2023 року право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. На виконання умов договору факторингу ТзОВ «Таліон плюс» та ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» підписали Реєстр прав вимоги, за яким від ТзОВ «Таліон плюс» до ТзОВ «ФК «Онлайн фінанс» відступлено право грошової вимоги до боржників. 08 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та ТзОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі , клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати клієнту суму фінансування в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно із п. 1.1. за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1, який є невід`ємною частиною договору. Відповідно до п.1.2. договору факторингу перехід від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Ціна продажу сума грошових коштів, що сплачується фактором клієнту на умовах даного договору, розмір якої встановлюється згідно з п.3.3. цього Договору. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною договору факторингу. Згідно витягу з реєстру боржників від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 13589,68 грн. Отже, у справі, яка переглядається, внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за договором кредитної лінії №603073371 від 16.12.2021 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». Колегія суддів враховує те, що договори факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, №30/1023-01 від 30.10.2023 року, №08/07/25-Е від 08.07.2025 року недійсними в судовому порядку не визнавалися, а відтак є чинними та безспірно підтверджують перехід права вимоги за договором кредитної лінії №603073371 від 16.12.2021 року. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Згідно з розрахунками заборгованості ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №603073371 від 16.12.2021 року вбачається, що така станом на 14.05.2022 року становить 13589,68 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5200 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами в розмірі 8 389,68 грн. (а.с. 41-43). Відсотки за користування кредитними коштами нараховано в межах строку дії договору кредитної лінії № 603073371 від 16.12.2021 року та за процентними ставками, передбаченими цим договором. Заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів та сплати нарахованих процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у встановлений договором строк ОСОБА_1 не повернув кредитні кошти та не сплатив нараховані проценти за користування ними, відтак наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за договором кредитної лінії № 603073371 від 16.12.2021 року в розмірі 13589,68 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування кредитних коштів первісним кредитором ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на банківський рахунок відповідача спростовуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №5164ea5e-7cd9-4e32-b908-1d3608d86241 від 16 грудня 2021 року (а.с. 8а). У платіжному доручення відображається частина цифр платіжної картки, так як номер картки становить таємницю фінансової послуги (відповідно до ч.1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»). Платіжне доручення містить усі необхідні для перерахування коштів реквізити сторін, дату здійснення операції, платіжну систему, чітке призначення платежу, а також підпис уповноваженої особи та печатку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а відтак є достовірним, достатнім, належним та допустимим доказом перерахування кредитних коштів первинним кредитором та отримання цих коштів ОСОБА_1 . Здійснюючи часткові платежі на погашення заборгованості за договором кредитної лінії №603073371 від 16.12.2021 року, відповідач вчиняв дії, спрямовані на виконання умов кредитного договору, що свідчить про те, що він усвідомлював існування даного договору та визнавав наявність у нього зобов`язань за цим договором. Крім того, будучи клієнтом банку, користуючись відкритим на його ім`я банківським рахунком, відповідач мав доступ до свого рахунку, однак не представив суду виписку по рахунку на підтвердження своїх доводів щодо відсутності надходження кредитних коштів від первинного кредитора. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 30 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. У зв`язку з перебуванням суддів у відпустці постанова складена 08 червня 2026 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк