Постанова 4807 № 335/4903/25

Дата документу 27.05.2026 Справа № 335/4903/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/4903/25 Головуючий у 1-й інстанції: Новасардова І.В. Провадження № 22-ц/807/1286/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Демченко Наталії Миколаївни, на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року за заявою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Демченко Наталії Миколаївни, про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтований дій позивача по цивільній справі № 335/4903/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності, В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Войтовича Є.М., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності, який у подальшому було уточнено. Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності залишено без розгляду. Роз`яснено позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом повторно, після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду. Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Войтовича Євгена Михайловича залишено без задоволення. Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2025 року в цій справі залишено без змін. Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Демченко Наталії Миколаївни, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності задоволено частково. Ухвалено в цій справі додаткову постанову про розподіл судових витрат. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, яких він зазнав під час розгляду справи в апеляційному суді, в розмірі 4 000 гривень. 22.10.2025 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Демченко Н.М., сформував в системі «Електронний суд» заяву про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтованих дій позивача у цій справі, просив суд компенсувати ОСОБА_1 здійснені ним витрати на професійну правничу допомогу у справі № 335/4903/25 в сумі 24 000 грн внаслідок необґрунтованих дій позивача. Мотивував заяву тим, що у справі № 335/4903/25 відповідачу ОСОБА_1 надавалася професійна правнича допомога адвокатом Демченко Н.М. згідно договору про надання правничої допомоги № 18/06-25ф від 18.06.2025 року. Ухвалою суду від 08.08.2025 р. у цій справі було задоволено клопотання відповідача про забезпечення судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі та зобов`язано ОСОБА_2 внести на депозитний рахунок Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя 11 000 грн. для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу. В матеріалах справи міститься інформація ТУ ДСА України в Запорізькій області від 02.09.2025 р. про зарахування коштів ОСОБА_2 в розмірі 11 000 грн. У цій справі на підставі вищезазначеного договору ОСОБА_1 були здійснені витрати на професійну правничу допомогу адвоката Демченко Н.М. на загальну суму 24 000 грн. Розмір понесених витрат на правничу допомогу підтверджується договором № 18/06 25ф про надання правничої допомоги від 18.06.2025 р., актами приймання-передачі наданих послуг від 07.07.2025 р, від 08.07.2025 р., від 08.08.2025 р., від 05.09.2025 р.. від 26.09.2025 р., квитанціями № ПН 163705 від 29.08.2025 р., № ПН 168311 від 01.09.2025 р., № ПН 29791 від 10.10.2025 р. про оплату послуг адвоката. Перелічені документи були надані суду разом з відзивом відповідача на позовну заяву від 07.07.2025 р. та клопотанням представника відповідача від 15.10.2025 р. ОСОБА_2 , явка якого була визнана судом обов`язковою, двічі не з`явився в підготовче засідання у цій справі. Про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв позивач ОСОБА_2 суду не подавав, про причини своєї неявки не повідомляв. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи та свідчать про невиконання позивачем ОСОБА_2 вимог ухвал суду від 05.09.20024 р. та від 26.09.2025 р., а також вказують на недобросовісне здійснення позивачем своїх процесуальних прав та обов`язків. Ухвала суду від 26.09.2025 року в частині витребування у представника позивача адвоката Войтовича Є.М. оригіналу договору укладеного між Войтовичем Є.М. та ОСОБА_2 про надання правової допомоги № 0113/09 від 13.01.2023 року не була виконана представником позивача. В свою чергу, відповідачем ОСОБА_1 своєчасно були подані суду як заяви по суті справи, так і заяви з процесуальних питань. Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Демченко Н.М. брала участь в кожному судовому засіданні по цій справі. Відкладення проведення підготовчих засідань відбувалося через неявку позивача та його представника, що затягувало розгляд справи та призводило до відповідного збільшення судових витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у цій справі з причин, що не залежали від нього. Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Демченко Наталії Миколаївни про компенсацію здійснених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цивільної справи № 335/4903/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності відмовлено. Повернуто ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 11 000 гривень 00 копійок, що були внесені згідно квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 01.09.2025 №9389-6604-9144-3716 на депозитний рахунок ТУ ДСА в Запорізькій області: Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26316700 Номер розрахунку (IBAN): UA378201720355249002000001205, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Демченко Н.М., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Демченко Н.М. про компенсацію здійснених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 335/4903/25 в суді першої інстанції в сумі 24 000 грн. задовольнити. Мотивуючи апеляційну скаргу зазначає, що висновки суду першої інстанції суперечить фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам, висновкам Верховного суду та практиці Європейського суду з прав людини. Верховний суд неодноразово зазначав, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний оцінити поведінку сторін. Якщо дії позивача були спрямовані на необґрунтоване затягування справи, витрати мають бути стягнуті на користь відповідача (постанова Верховного суду від 23.05.2023 р. у справі № 910/12184/20). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" наголошував, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Звертає увагу, що суд першої інстанції не звернув уваги на додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року. Вважає, що стягнення Запорізьким апеляційним судом витрат відповідача на правничу допомога є прямим свідченням відсутності обґрунтованості дій позивача у цій справі. Вищезазначена додаткова постанова від 25.02.2026 р. набрала законної сили, а відповідно, мала бути не тільки врахована судом першої інстанції під час винесення ухвали, а й виконана за рахунок коштів, які були внесені позивачем на депозитний рахунок суду в забезпечення майбутніх витрат ОСОБА_1 на правову допомогу у цій справі. Проте, суд першої інстанції повернув внесенні позивачем на депозит кошти для забезпечення таких витрат за наявності невиконаного додаткового рішення апеляційного суду про стягнення зі ОСОБА_2 4 000 грн на правничу допомогу. Вважає, що про недобросовісність дій позивача та його представника ОСОБА_3 , які призвели до залишення позову без розгляду, свідчать наступні обставини справи. Так, першим клопотанням, з яким відповідач звернувся до суду у цій справі було клопотання від 04.07.2025 р. про забезпечення майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі. Суд задовольнив клопотання, про що виніс ухвалу від 08.08.2025 р. В мотивувальній частині цієї ухвали суд зазначив: «З пояснень викладених відповідачем у клопотанні та наданих доказів до нього свідчить про зловживання позивачем своїх прав». Отже, під час розгляду клопотання відповідача про забезпечення майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката судом першої інстанції вже були зроблені висновки про наявність зловживань процесуальними правами з боку позивача. Також суд першої інстанції не прийняв до уваги, що ухвалою суду від 05.09.2025 в даній справі судом визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 26.09.2025 року для надання особистих пояснень по суті справи. В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явився. Про причини своєї неявки суду не повідомив. Ухвалою суду від 26.09.2025 р. суд першої інстанції повторно визнав явку позивача в судове засідання обов`язковою з огляду на те, що «позивачем залишено без виконання вимоги ухвали суду, при цьому необхідність в отриманні пояснень сторони позивача не відпала». В судове засідання позивач ОСОБА_2 знов не з`явився. Про причини своєї неявки суду знов не повідомив. Вказує, що нез`явлення позивача за викликом суду, якщо явка позивача визнана обов`язковою судом, та ненадання необхідних пояснень у справі, є порушенням передбачених ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язків, та, відповідно, свідченням недобросовісної поведінки. Про недобросовісну поведінку позивача та його представника свідчать і інші обставини. Позовна заява повинна містити достовірні дані про особу позивача, зокрема, дані про місце проживання чи перебування позивача. Крім того, особа, яка звертається до суду в інтересах позивача, повинна мати необхідний обсяг повноважень та надавати суду документи на підтвердження наявності у неї таких повноважень. Відповідачем під час слухання справи було поставлено під сумнів достовірність даних про місце проживання та перебування ОСОБА_2 та наявність у адвоката Войтовича Є.М. повноважень на подання позову та представництво ОСОБА_2 у цій справі. Відповідач стверджував, що до нього подано завідомо безпідставний позов. З початку лютого 2022 року ОСОБА_2 перебуває за межами України, і ніякого договору про надання правничої допомоги № 0113/09 від 13.01.2023 року з ОСОБА_3 . ОСОБА_2 не укладав та не міг укласти. Жодних пояснень та жодного доказу в обґрунтування достовірності зазначених у позові даних про фактичне місце реєстрації та проживання позивача ОСОБА_2 адвокат Войтович Є.М. суду не надав. Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Демченко Н.М., перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави вважати дії позивача необґрунтованими, а отже, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника відповідача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цієї справи. Також суд першої інстанції врахував, що ухвалою суду від 16.10.2025 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності, залишено без розгляду, вказана ухвала набрала законної сили, а заява про компенсацію відповідачу здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, не підлягає задоволенню, тому вважав, що підстава для знаходження грошових коштів в загальній сумі 11 000,00 грн на депозитному рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації у Запорізькій області відпала. У зв`язку з цим грошові кошти, попередньо внесені на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації у Запорізькій області, підлягають поверненню платнику. Проте, з такими висновками суду в повному обсязі погодитися не можна з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності та відкрито провадження у справі. 07 липня 2025 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про забезпечення можливого відшкодування його майбутніх витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи. Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 серпня 2025 року клопотання відповідача про забезпечення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 внести на депозитний рахунок Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя 11 000 грн. 00 коп. для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу. Визначено ОСОБА_2 строк для внесення суми, визначеної в ухвалі, на депозитний рахунок суду протягом двадцяти днів з дня прийняття даної ухвали. Роз`яснено позивачу, що у разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. Повідомлено позивачу реквізити депозитного рахунку для внесення суми коштів забезпечення витрат, визначеної в ухвалі. Постановляючи вищевказану ухвалу від 08 серпня 2025 року суд виснував, що викладені відповідачем у клопотанні пояснення та надані до нього докази свідчить про зловживання позивачем своїми правами. На виконання вимог ухвали від 08 серпня 2025 року на депозитний рахунок ТУ ДСА в Запорізькій області були внесені грошові кошти в сумі 11000 гривень 00 копійок, що підтверджується квитанцією АТ КБ «Приватбанк» від 01.09.2025 №9389-6604-9144-3716. Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України. Роз`яснено позивачу, що він має право звернутися до суду із позовом повторно, після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду. Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Войтовича Євгена Михайловича залишено без задоволення. Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя 16 жовтня 2025 року в цій справі залишено без змін. Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Демченко Наталії Миколаївни, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності задоволено частково. Ухвалено в цій справі додаткову постанову про розподіл судових витрат. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, яких він зазнав під час розгляду справи в апеляційному суді, в розмірі 4 000 гривень. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. За змістом частини 5 статті 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Згідно з частиною 6 статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Частиною 9 статті 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Тобто відповідач має право на відшкодування з боку позивача витрат на професійну правничу допомогу у разі, якщо позов залишено без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. Чинне законодавство не містить визначення поняття «необґрунтовані дії позивача». Тому для розуміння вказаного поняття слід виходити з дозволених меж реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового процесу. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Так, згідно з частинами 1, 2 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц (провадження № 61-44038св18) зроблено висновок, що саме по собі звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18. Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 21 грудня 2020 року у справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 820/4347/17. Колегія суддів зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача. Звернення до суду із позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Добросовісні дії позивачів, спрямовані на захист їх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Аналогічного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 листопада 2020 року (провадження №61-16711св19). Колегія суддів апеляційного суду виходить із системного тлумачення положень ч.ч. 5, 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України та зазначає, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 711/64/23 (провадження № 61-8686св23). Крім того, за положеннями ч. 1 ст. 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: а) дати і місця її постановлення; б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); в) імен (найменувань) учасників справи; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновків суду; б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Як зазначалося вище, у заяві про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтованих дій позивача у цій справі, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Демченко Н.М., зазначав, що ОСОБА_2 , явка якого була визнана судом обов`язковою, двічі не з`явився в підготовче засідання у цій справі. Про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв позивач ОСОБА_2 суду не подавав, про причини своєї неявки не повідомляв. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи та свідчать про невиконання позивачем ОСОБА_2 вимог ухвал суду від 05.09.20024 р. та від 26.09.2025 р., а також вказують на недобросовісне здійснення позивачем своїх процесуальних прав та обов`язків. Ухвала суду від 26.09.2025 року в частині витребування у представника позивача адвоката Войтовича Є.М. оригіналу договору укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про надання правової допомоги № 0113/09 від 13.01.2023 року не була виконана представником позивача. Отже, відповідачем у заяві про компенсацію судових витрат були наведені обставини, які, на його думку, підтверджують необґрунтованість дій позивача у даній справі, що зумовили понесення ОСОБА_1 заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд виходив із того, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, а явка/неявка у судове засідання є диспозитивним його правом відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України. Разом з тим, реалізація процесуальних прав невід`ємно пов`язана з настанням визначених законом процесуальних наслідків. Суд звернув увагу, що саме факт повторної неявки позивача, є фактом, з яким закон пов`язує настання процесуального наслідку у вигляді залишення позову без розгляду. При цьому суд не наділений повноваженнями оцінювати таку неявку як недобросовісну поведінку позивача виключно з огляду на сам факт її настання. Більше того, застосування до позивача негативних процесуальних наслідків у вигляді залишення позову без розгляду вже саме по собі є формою процесуального реагування, передбаченого ЦПК України. Додаткова кваліфікація такої поведінки як недобросовісної могла б призвести до фактичної подвійної відповідальності за одну й ту саму процесуальну поведінку, що суперечить загальним засадам справедливого судочинства та принципу правової визначеності. Крім того, витрати на правову допомогу виникли у відповідача в порядку реалізації відповідачем своїх процесуальних прав. Отже, суд першої інстанції надав аналіз доводам заяви ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Демченко Н.М., лише в частині неявки позивача в судові засідання. Проте, суд першої інстанції не здійснив аналіз інших доводів та посилань ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Демченко Н.М., що наведені в заяві про компенсацію судових витрат, які, на думку відповідача, свідчать про не обґрунтованість дій позивача. Крім іншого, висновки суду в оскаржуваній ухвалі про відсутність підстав вважати дії позивача необґрунтованими, суперечать висновкам, яких дійшов суд, постановляючи ухвалу від 08 серпня 2025 року, а саме, що викладені відповідачем у клопотанні пояснення та надані до нього докази свідчать про зловживання позивачем своїми правами (т. 1, а.с. 135-138). На вказану ухвалу суду від 08 серпня 2025 року ОСОБА_1 також посилався у заяві про компенсацію судових витрат. З урахуванням вищевикладеного, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про компенсацію здійснених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності, є передчасним. З огляду на зазначене, оскаржувану ухвалу не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року). Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Демченко Наталії Миколаївни, задовольнити частково. Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року у цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 08 червня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко