Ухвала КАС ВС № 580/6270/23

УХВАЛА 09 червня 2026 року0 м. Київ справа №580/6270/23 адміністративне провадження № К/990/17227/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУНП в Черкаській області, відповідач), в якому просив (з урахуванням уточненої позовної заяви від 17.09.2025): - визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 20.06.2023; - зобов`язати ГУНП в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 (день звільнення) по 20.06.2023 (день фактичного розрахунку) у сумі 521 946,20 гривень. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 у справі № 580/6270/23 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: - стягнуто з ГУНП в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 65 151,93 грн; - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Ухвалою Суду від 11.05.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи. Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення. Згідно з інформацією наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 11.05.2026) доставлена в Електронний кабінет ОСОБА_1 11.05.2026 о 21 год 55 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. 20.05.2026 від скаржника, на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скарга. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». В уточненій касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник вказав на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив, що судом апеляційної інстанції застосовано: - статтю 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, від 13.11.2025 у справі № 620/18380/23, від 13.11.2025 у справі № 420/9133/24 щодо порядку визначення періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19.07.2022 та у новій редакції, що набрала чинності з 19.07.2022; - статтю 117 КЗпП України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у від 30.11.2020 в справі №480/3105/19 щодо порядку обчислення середнього заробітку, порядку визначення частки заборгованості при розрахунку суми середнього заробітку, а також розміру (суми) середнього заробітку; - статтю 116 КЗпП без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 щодо дати виникнення спірних правовідносин. Залишаючи касаційну скаргу без руху Суд в ухвалі від 11.05.2026 вказував про те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. В уточненій касаційній скарзі позивач не наводить доводів щодо подібності правовідносин у цій справі № 580/6270/23 та у кожній із справ, на неврахування висновків у яких він посилається. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо загальної сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на його користь за весь період затримки розрахунку при звільненні та незастосуванні при обрахуванні формули виведеної Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 справі № 480/3105/19 та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. Разом з тим в ухвалі касаційного суду від 11.05.2026 вже було зазначено, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вказала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Такі висновки були ураховані Шостим апеляційним адміністративним судом у цій справі № 580/6270/23. Між тим доводи скаржника щодо неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України зводяться до незгоди із обрахунком суми відшкодування. Варто ще раз наголосити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Крім того в уточненій касаційній скарзі касатор стверджує, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 щодо застосування статті 116 КЗпП України у контексті визначення початку нарахування середнього заробітку. Разом з тим, питання, яке суд касаційної інстанції вирішував в межах розгляду справи № 140/16184/23 було питання правильності застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України № 2352-ІХ до спірних правовідносин, з огляду на дату виникнення спірних правовідносин. Доводи касаційної скарги не містять належного обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норми права у подібних правовідносинах та застосування цієї норми у справі № 580/6270/23 інакше, ніж Верховним Судом у справах № 489/6074/23, № 620/18380/23, № 420/9133/24, №480/3105/19, № 140/16184/23. Доводи скаржника стосуються здебільшого оцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи. Проте, в силу положень статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним. Тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстави оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; касаційна скарга становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Так, за правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Водночас вказану касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі, яка розглядалася за правилами загального позовного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 11.05.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною у не нарахуванні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку під час звільнення та зобов`язання вчинити дії - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько М.В. Білак А.Г. Загороднюк