Постанова 4857 № 140/5834/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/5834/24 пров. № А/857/4967/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Матковської З.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, суддя (судді) в суді першої інстанції Каленюк Ж.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення від 17 січня 2024 року № 09/С-21177-1155 про відмову в оформленні та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області) документів для призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-XII); зобов`язати оформити та подати до ГУ ПФУ у Волинській області документи для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 липня 2021 року № 419-ОС на день звільнення з військової служби, станом на 05 серпня 2021 року, він має календарну вислугу років - 21 рік 08 місяців 10 днів; пільгову - 10 років 06 місяців 10 днів, а всього 32 роки 02 місяці 13 днів, що, на його думку, є достатнім для призначення пенсії за пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-XII (необхідною є вислуга не менше 25 років). З огляду на вказане, вважає, що відповідач безпідставно відмовив у підготовці та подання до органу Пенсійного фонду документів для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-XII. Рішенням Волинський окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент звернення позивача до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою про оформлення та направлення документів для призначення пенсії за вислугу років діяла редакція законодавства, відповідно до якої право на призначення пенсії за пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ пов`язується з наявністю не менше 25 календарних років вислуги. Суд першої інстанції виходив із того, що після набрання 19 лютого 2022 року чинності постановою Кабінету Міністрів України № 119 пільгова вислуга років враховується виключно для визначення розміру пенсії, а не для набуття права на її призначення. Оскільки календарна вислуга позивача на день звільнення становила 21 рік 08 місяців 10 днів, що є менше встановлених законом 25 календарних років, а із заявою про оформлення пенсії він звернувся лише у 2023 році, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у нього права на призначення пенсії за вислугу років та, відповідно, про правомірність відмови відповідача в оформленні й направленні документів до органу Пенсійного фонду України. При цьому суд першої інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23, згідно з яким для осіб, які звернулися за оформленням пенсії після набрання чинності постановою № 119, визначальною є саме календарна вислуга років. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статей 12, 17-1 Закону України № 2262-ХІІ та Постанови Кабінету Міністрів України №393, а безпідставно застосувано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23, який не охоплює спірні правовідносини. Суд першої інстанції не врахував, що він звернувся із заявою про оформлення та подання документів для призначення пенсії одразу після звільнення зі служби у 2021 році, тобто до внесення змін до Порядку № 393 постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022, у період дії редакції, яка передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років для визначення права на пенсію за вислугу років. Внаслідок цього суд дійшов помилкового висновку про відсутність у нього необхідної календарної вислуги років, не врахувавши належним чином правову природу пільгового обчислення та правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а та від 21.10.2021 у справі № 620/940/19, які підтверджують, що застосуванню підлягає саме редакція Порядку № 393, чинна на момент виникнення права на пенсію. Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 серпня 2021 року № 460-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), звільненого наказом від 22 липня 2021 року № 119-ОС з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 05 серпня 2021 року (а.с.9). Відповідно до цього наказу вислуга років позивача станом на 05 серпня 2021 року становить: календарна 21 рік 08 місяців 10 днів; пільгова 10 років 06 місяців 03 дні; всього 32 роки 02 місяці 13 днів. У поданій до Адміністрації Державної прикордонної служби України заяві від 14 грудня 2023 року ОСОБА_1 просив оформити та подати необхідні документи до органів Пенсійного фонду України для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ (а.с.7). Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 17 січня 2024 року № 09/С-21177-1155 повідомила ОСОБА_1 , що станом на 05 серпня 2021 року (на дату виключення зі списків особового складу військової частини) його вислуга років у календарному обчисленні не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, встановленим пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, та становить лише 21 рік 08 місяців 10 днів (при необхідних 25 календарних років і більше). Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про небезпідставність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з частиною другою статті 25 Закону України від 03 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Закон № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2262-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно з пунктом «в» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України. Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. За приписами пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема: з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Отже, статтею 12 Закону № 2262-XII визначені умови, за яких пенсія призначається саме за вислугу років. Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей. Саме цей Порядок визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах. Пунктом 3 Постанови № 393 (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби 05 серпня 2021 року) було передбачено зарахування на пільгових умовах (конкретні умови передбачають застосування певної кратності) вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Однак 19 лютого 2022 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» (далі - Постанова № 119), якою затверджений Постановою № 393 Порядок обчислення вислуги років доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови». Також пунктом 3 Постанови № 393 (в редакції Постанови №119) встановлено, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах певні періоди проходження служби, виконання робіт. В контексті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції звертає увагу на існування двох різних правових вимірів вислуги років: вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ (пункти 1, 2 Постанови №393); вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ (пункт 3 Постанови №393). Правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і у зв`язку з такими змінами як Закон №2262-ХІІ, так і Постанова № 393 (в редакції Постанови № 119), виникнення у військовослужбовців, зокрема, Державної прикордонної служби права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому. Згідно з пунктом 12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402), уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Ключовими правовими питаннями у цій справі є встановлення яке саме законодавство підлягає застосуванню суб`єктом владних повноважень для обрахунку вислуги років під час оформлення документів для призначення пенсії позивачу: те, яке було чинним на момент звільнення зі служби, чи те, яке було чинним на момент, коли колишній позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Це питання з метою формування правового висновку було предметом дослідження Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/243. У наведеній справі позивач був звільнений зі служби в поліції у 2016 році, а за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII звернувся у 2023 році, та спір у справі виник у зв`язку з відмовою відповідача в оформленні та направленні до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років, яка вмотивована тим, що наявної в позивача вислуги в календарному обчисленні недостатньо для призначення такої пенсії, а вислуга в пільговому обчисленні відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII та Порядку №393 (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років) такого права не надає. При цьому суд касаційної інстанції у складі колегії суддів цієї самої палати вже розглядав справу з подібними правовідносинами та у постанові від 14 листопада 2023 року у справі № 600/3836/22-а Верховним Судом викладено правовий висновок, відповідно до якого згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років; оскільки пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо перерахунку вислуги років із зарахуванням пільгової в календарну й, відповідно, щодо підготовки пакету документів для подачі до територіального управління Пенсійного фонду України для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII. Суд вважав часом виникнення спірних відносин момент звернення позивача з вимогою до відповідача про підготовку останнім пакету документів для подачі до органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-XII, а не момент звільнення з служби. Тобто, у постанові від 14 листопада 2023 року у справі №600/3836/22-а Верховний Суд вважав, що на спірні правовідносини поширюються норми Порядку №393, зі змінами, внесеними Постановою №119. У справі №520/5695/243 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, зауважувала, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України. У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16. У вказаній постанові судова палата також звернула увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац четвертий пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018). Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Тобто, Постановою №119 усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та Постановою №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII. В контексті спірних правовідносин варто вказати на сутність такого поняття як «юридичний факт». Велика українська юридична енциклопедія містить визначення, відповідно до якого юридичний факт - це конкретні соціальні обставини, які мають значення для суб`єкта права у зв`язку з реалізацією його потреб та інтересу, властивості яких описано в нормі права як знання про умови, що викликають юридичні наслідки [Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. - Харків: Право. Т.3: Загальна теорія права / редкол.: О.В. Петришин (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. 2017. С. 922]. Отже, юридичні факти у вимірі справи, що розглядається, - це конкретні соціальні обставини у формі дії чи події, з якими норми права пов`язують юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну чи припинення правовідносин, набуття певних прав і обов`язків. Визначальним юридичним фактом у справі, що розглядається, було саме звернення позивача до відповідача з приводу оформлення на направлення документів для призначення пенсії. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що звернувся із заявою про оформлення та подання документів для призначення пенсії одразу після звільнення зі служби у 2021 році, тобто до внесення змін до Порядку № 393 постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022, у період дії редакції, яка передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років для визначення права на пенсію за вислугу років. Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 після звільнення зі служби у 2021 році звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив оформити та подати необхідні документи до органів Пенсійного фонду для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII. Однак, листом № 11/12165 від 17.11.2021 військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність у нього права на призначення пенсії за вислугу років, оскільки умовою для призначення цієї пенсії є наявність відповідної календарної вислуги. Не погоджуючись із законністю наданої відмови, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15.03.2022 у справі № 140/14731/21 позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивач з заявою про підготовку та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України до Адміністрації державної прикордонної служби не звертався, рішення з цього питання Адміністрацією державної прикордонної служби не приймалося (суд не вправі залучати Адміністрацію співвідповідачем у справі), а ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) є неналежним відповідачем у справі. Отже, визначальним є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Враховуючи те, що вперше позивач звернувся із заявою до неналежного відповідача, а вдруге звернувся із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у 2023 році, після набрання чинності Постановою № 119, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними. Часом виникнення спірних відносин є саме момент звернення позивача з вимогою до належного відповідача про підготовку пакету документів для подачі до пенсійного органу, а не час звільнення позивача зі служби. Отже, колегія суддів констатує, що на момент звернення позивача до військоовї частини НОМЕР_1 не настав юридичний факт, з яким закон пов`язував би виникнення, зміну чи припинення правовідносин щодо призначення пенсії за вислугу років. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/243 сформулював правовий висновок, за змістом якого призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19 лютого 2022 року (набрання чинності Постановою №119, якою внесені зміни до Порядку №393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років. У цій справі відсутній спір щодо обчисленої календарної вислуги років позивача на момент звільнення зі служби, вказаної в наказі від 05 серпня 2021 року № 460-ОС (21 рік 08 місяців 10 днів). За обставин справи позивач ОСОБА_1 не має необхідної календарної вислуги років для призначення пенсії, у зв`язку із чим права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ позивач не має. Суд апеляційної інстанції наголошує, що хоч у позивача і наявна вислуга років у пільговому обчисленні, проте на пільгових умовах відповідні періоди служби підлягають зарахуванню до вислуги років саме для визначення розміру пенсії, а не для її призначення, як це установлено пунктом 2-1, абзацом першим пункту 3 Постанови № 393 у редакції Постанови №

119. Оспорювані дії відповідача щодо відмови позивачу в оформленні та направленні до ГУ ПФУ у Волинській області документів для призначення пенсії за вислугу років обумовлені саме відсутністю достатньої вислуги років у календарному обчисленні, як того вимагає чинне на момент вирішення цього питання законодавство. Застосовуючи до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23, колегія суддів вважає, що оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 календарних років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, тому відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років та направлення їх до ГУ ПІУ у Волинській області. З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі № 140/5834/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда З. М. Матковська