Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/9075/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/9075/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Вівдиченко Т.Р. та Терези Ю.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А Позивач звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 04.06.2024 №232730023121 щодо відмови в призначені позивачу пенсії за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити позивачу пенсію за віком зарахувавши до страхового стажу невраховані спірним рішенням періоди. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 04.06.2024 №232730023121 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 03.11.2023 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 15.04.1986 по 07.09.1989, з 01.08.2008 по 02.02.2009, з 01.09.2009 по 20.10.2014, з 01.01.2022 по 23.02.2022. Не погодившись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов передчасного і помилкового висновку про порушення прав позивача з боку ГУ ПФУ в Черкаській області, оскільки оскаржене рішення було прийняте ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. Крім того скаржник зазначає, що у позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що відмова ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 15.04.1986 по 07.09.1989, з 01.08.2008 по 02.02.2009, з 01.09.2009 по 20.10.2014, з 01.01.2022 по 23.02.2022 є необґрунтованою, суперечить вимогам чинного законодавства та порушує її право на соціальний захист. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 08.01.2024 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення №232730023121 від 12.01.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, зазначивши, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 16.11.1981, оскільки дошлюбне прізвище на титульному аркуші трудової книжки ( ОСОБА_2 ) не відповідає прізвищу згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_2 від 18.05.1985 ( ОСОБА_3 ). За наслідками судового оскарження, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №580/1680/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.01.2024 №232730023121 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2024 про призначення пенсії із доданими документами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення. На виконання вказаного рішення суду, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області прийняло рішення від 04.06.2024 №232730023121 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком у зв`язку з відсутністю достатнього страхового стажу. В обґрунтування рішення зазначено, що до страхового стажу враховано періоди роботи, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 та даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу, з 16.11.1981 по 21.05.1982, з 21.06.1982 по 24.08.1982, з 29.03.1983 по 15.01.1986, з 17.04.1996 по 25.02.2000, з 01.04.2000 по 30.06.2001, з 02.07.2001 по 31.12.2004, з 01.01.2005 по 31.12.2007, з 03.02.2009 по 31.08.2009 (в ПП ВКК ОСОБА_4, запис в трудовій книжці відсутній), з 21.12.2015 по 31.12.2021. До страхового стажу не враховано періоди роботи, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 : - з 15.04.1986 по 07.09.1989, оскільки наявна розбіжність між датою звільнення з роботи та датою наказу про звільнення (порушено п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162); - з 01.08.2008 по 02.02.2009, з 01.09.2009 по 20.10.2014, з 01.01.2022 по 23.02.2022, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків. Страховий стаж, починаючи з 01.01.2004, розраховано відповідно до наявної інформації про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Страховий стаж становить 21 рік 8 місяців 15 днів. Вік на дату звернення становить 60 років 2 місяці 5 днів. Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернулася до суду з цим позовом. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що стаж позивача з 15.04.1986 по 07.09.1989, з 01.08.2008 по 02.02.2009, з 01.09.2009 по 20.10.2014, з 01.01.2022 по 23.02.2022 підлягає зарахуванню до страхового стажу. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 15.04.1986 по 07.09.1989, з 01.08.2008 по 02.02.2009, з 01.09.2009 по 20.10.2014, з 01.01.2022 по 23.02.2022. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).). Так, статтею 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону №1058-IV). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV). Отже, страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з пунктом 3 цього Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. З огляду на викладене, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Суд першої інстанції достовірно встановив, що згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач, зокрема: -15.04.1986 прийнята в цех комплектації комірником; -07.09.1989 звільнена за власним бажанням по догляду за дитиною у віці до 8 років згідно ст. 38 КЗпП УРСР. Порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 ) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується. Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №162, яка була чинна на момент початку заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Згідно з пунктами 2.2, п. 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу. Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі по тексту - Інструкція №58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58). Отже, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тож, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, відповідно, не може впливати на його особисті права. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Стосовно доводів спірного рішення про розбіжність між датою звільнення з роботи та датою наказу про звільнення, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Вказане відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17. Причому, некоректне виконання записів про прийняття, переведення, звільнення є формальними ознаками порушення, які не впливають на прийняття рішення про призначення пенсії. Колегія суддів зазначає, що визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки. Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17). Більше того, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що період роботи позивача з 15.04.1986 по 07.09.1989 має бути зарахований до її страхового стажу. Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.08.2008 по 02.02.2009, з 01.09.2009 по 20.10.2014, з 01.01.2022 по 23.02.2022, з тих підстав, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата внесків, колегія суддів зазначає таке. Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-ІV. Зокрема, вказаною нормою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Отже, до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. Тож, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Разом з тим, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивачки (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність. Так, нормами статті 106 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. При цьому, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивачки, зокрема, порушувати її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивачки періодів її роботи на такому підприємстві. Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а. З матеріалів справи вбачається, що період роботи позивача за трудовим договором у період з 01.08.2008 по 02.02.2009, з 01.09.2009 по 20.10.2014, з 01.01.2022 по 23.02.2022 підтверджується записами в трудовій книжці, тому відповідачем неправомірно відмовлено позивачці у зарахуванні до страхового стажу цього періоду, відповідно цей період належить зарахувати до страхового стажу позивача. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що оскільки до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню період роботи з 15.04.1986 по 07.09.1989, з 01.08.2008 по 02.02.2009, з 01.09.2009 по 20.10.2014, з 01.01.2022 по 23.02.2022, то враховуючи зарахований ГУ ПФУ в Івано-Франківській області страховий стаж позивача 21 рік 08 місяців 15 днів, загальний стаж позивача становить 30 років 10 місяців 24 дні, що є достатнім для призначення позивачці пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV. Також суд першої інстанції правильно вказав, що оскільки позивачка 03.11.2023 досягнула необхідного пенсійного віку (60 років), при цьому із заявою про призначення пенсії звернулася 08.01.2024, то пенсія позивачці повинна бути призначена із 03.11.2023. Щодо позовних вимог про зобов`язання територіального органу ПФУ призначити пенсію, колегія суддів зазначає наступне. Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до п.4.1 р.IV якого заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Відповідно до п.4.2 р.IV наведеного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. В той же час, встановлення порядку розгляду заяв про призначення пенсії за принципом екстериторіальності не спростовує положення законодавства, що виплата пенсії здійснюється органом, що призначає пенсію, за місцем проживання особи, що прямо передбачено п.4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. Так, рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії було прийнято за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Івано-Франківській області, в той же час, заяву про призначення пенсії позивач подавала саме до ГУ ПФ України в Черкаській області, як територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживанням позивача, а тому саме ГУ ПФ України в Черкаській області є належним відповідачем в частині позовних вимог щодо зарахування відповідних періодів та призначення пенсії позивачу. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 08 червня 2026 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Т.Р.Вівдиченко Ю.О.Тереза