Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/42829/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42829/25 Перша інстанція: суддя Скупінська О.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИЛА: У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо неврахування періодів трудової діяльності строком 8 років 5 місяців з 01.01.2004 29.02.2004; 01.01.2005 31.12.2009; 01.05.2010 31.07.2013 рік та не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 11.07.2025; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_1 , з 11.07.2025 року з урахуванням періодів трудової діяльності строком 8 років 5 місяців з 01.01.2004 - 29.02.2004; 01.01.2005 31.12.2009; 01.05.2010 - 31.07.2013 рік. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періодів трудової діяльності за періоди з 01.01.2004 по 29.02.2004, з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.05.2010 по 31.07.2013. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періодів трудової діяльності за періоди з 01.01.2004 по 29.02.2004, з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.05.2010 по 31.07.2013. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі, якою у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначається, що зарахування страхового стажу при обчисленні розміру пенсії можливе лише у разі сплати особою відповідних страхових внесків у наведений період. Зарахування страхового стажу для обчислення пенсії одній особі без сплати страхових внесків є порушенням принципу рівноправності стосовно інших громадян, які своєчасно та відповідно до вимог чинного законодавства сплачують відповідні страхові внески. Для зарахування певного періоду трудової діяльності після 2000 року до страхового стажу, який враховується при обрахунку пенсії в Україні необхідним є підтвердження сплати страхових внесків у відповідний період саме до Пенсійного фонду України, та, відповідно, наявності інформації про сплату страхових внесків у відповідний період у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування України. Апелянт звертає увагу, що оскільки станом на 02.12.2025 відомості про нараховану заробітну плату позивача за відповідні періоди від страхувальника не надходили до реєстру застрахованих осіб, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Апелянт вважає, що вказані вище обставини є суттєвими для зарахування певного періоду роботи до страхового стажу позивача. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дослідив всі надані докази у сукупності та дійшов висновку, що доказами стаж роботи позивачки повністю підтверджений, а апелянт в апеляційній скарзі не навів доказів, які б спростовували висновки суду, а свавільно, на свою користь трактував норми діючого законодавства у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , з 11.07.2025 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 21.11.2025 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою в якій просила зарахувати до загального трудового стажу трудову діяльність (роботу) в періоди: - з 01.01.2004 по 29.02.2004 2 місяця; - з 01.01.2005 по 31.12.2009 5 років; - з 01.05.2010 по 31.07.2013 3 роки 3 місяці на посаді секретаря приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Барби В.О. відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 (запис №21-запис№22). У відповідь ГУ ПФУ в Одеській області листом №1500-0606-8/194773 від 02.12.2025, в якому повідомили, що «…В ході розгляду звернення було виявлено, що за результатами аналізу реєстру застрахованих осіб, по приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Барби В.О. (далі страхувальник), з якою Ви були у трудових відносинах з 05.02.2001 по 31.07.2013, не подані звіти за період з 01.01.2004 29.02.2004; 01.01.2005 31.12.2009; 01.05.2010 - 31.07.2013. Страхувальнику направлено лист від 26.11.2025 № 1500-0606-8/192889 з пропозицією приведення у відповідність Ваших даних в реєстрі застрахованих осіб за період з 01.01.2004 29.02.2004; 01.01.2005 - 31.12.2009; 01.05.2010 - 31.07.2013. Для внесення даних в реєстр застрахованих осіб, за період з 2004 по 2010 роки страхувальнику необхідно надати заяву на проведення перевірки, оскільки згідно пункту 6 розділу IV Положення про реєстр застрахованих осіб відомості про застрахованих осіб та звіти щодо сум нарахованих страхових внесків за період до 01 січня 2011 року подаються лише за результатами перевірки, здійсненої за заявою страхувальника, та вносяться до реєстру застрахованих осіб на підставі наказу керівника відповідного територіального органу у десятиденний строк після узгодження результатів перевірки. Лише після подання заяви на перевірку, проведення перевірки та виконання Припису дані будуть приведені у відповідність. А для відображення даних в реєстрі застрахованих осіб за 2011-2013 рік страхувальнику необхідно подати звіт згідно Додатка 1 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» у складі Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску до податкових органів, за умови сплати єдиного внеску за цей період. Останній звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованих внесків, був завантажений до Реєстру застрахованих осіб від наведеного страхувальника за квітень 2010 року. Станом на 02.12.2025 відомості про нараховану Вам заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) за відповідні періоди від страхувальника не надходили до реєстру застрахованих осіб.» Згідно Форми РС право до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано наступні періоди трудової діяльності: - з 01.09.1980 по 01.03.1984 навчання у вищих/середн.НЗ 3 роки 6 місяців 1 день; - з 11.07.1984 по 11.12.1984 0 років 5 місяців 1 день; - з 12.12.1984 по 02.01.1985 0 років 0 місяців 21 день; - з 03.01.1985 по 05.11.1985 0 років 10 місяців 3 дні; - з 06.11.1985 по 18.04.1988 2 роки 5 місяців 13 днів; - з 19.04.1988 по 03.05.1989 1 рік 0 місяців 16 днів; - з 04.05.1989 по 15.12.1995 6 років 7 місяців 12 днів; - з 27.05.1996 по 08.12.1998 2 роки 6 місяців 12 днів; - з 09.12.1998 по 30.07.1999 0 років 7 місяців 22 дні; - з 01.08.1999 по 16.08.1999 0 років 0 місяців 16 днів; - з 05.02.2001 по 31.12.2003 2 роки 10 місяців 27 днів; - з 01.03.2004 по 31.12.2004 0 років 10 місяців 0 днів; - з 01.01.2010 по 30.04.2010 0 років 4 місяці 0 днів; - з 08.11.2013 по 30.06.2025 11 років 7 місяців 16 днів. Не погоджуючись з діями ГУ ПФУ в Одеській області, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом. Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та зазначив, що обов`язок щодо сплати страхових внесків покладено на роботодавця, у якому позивач працювала та отримувала заробітну плату, тому до страхового стажу зараховується період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За такого правового регулювання, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. За змістом частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1). В силу приписів частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ч. 2, 4 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 1058-IV). Відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До впровадження системи персоніфікованого обліку порядок обчислення страхового стажу визначався Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII). Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітника. Трудові книжки ведуться на всіх робітників, які працюють на підприємстві, в установі, організації понад п`ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників. Слід зазначити, що відповідно до п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби або навчання, а також архівними установами. Пунктами 3 та 20 зазначеного Порядку регламентовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або ж неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток №5). У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Отже, системний аналіз вказаних правових норм беззаперечно вказує на те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018р. у справі №234/13910/17, від 07.03.2018р. у справі №233/2084/17, від 04.03.2020р. у справі №367/945/17, від 27.04.2020р. у справі №367/4230/17 та від 23.09.2021р. у справі №227/4273/16-а. До матеріалів даної справи долучено копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 18.06.1985 року. Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно запису №21 - 05.02.2001 позивачка зарахована на посаду секретаря приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Барби В.А.(Наказ №1 від 05.05.2001); згідно запису №22 31.07.2013 звільнена з посади секретаря нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Барба В.А. по ст. 38 КЗпП України (Наказ №1/1-03 від 31.07.2013). Також суд першої інстанції під час розгляду справи встановив, що між Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Барбою Віталіною Олександрівною (далі Працедавець) та ОСОБА_1 (далі Працівник) від 05.02.2001 укладено трудовий договір, за яким працедавець приймає на роботу Працівника на посаду секретаря нотаріусу. За пунктом 4 вказаного Договору, Працівник підлягає соціальному страхуванню Працедавцем та забезпечується всіма соціальними гарантіями згідно з чинним законодавством України. Пункт 6 визначає, зо Договір укладений терміном на три роки. Пункт 11 Договору, умови цього договору можуть бути змінені тільки за згодою обох сторін у письмовій формі. На вказаному трудовому договорі міститься запис засвідчений підписами сторін, що договір розірвано 31.07.2013. (а.с.14, зворот) Відповідно до архівної довідки №1594/01-18 від 23.06.2025 виданої Одеським Державним нотаріальним архівом, в якій зазначено: «На Ваш запит стосовно надання довідки про підтвердження трудового стажу за період роботи з 05.02.2001 по 31.07.2013 секретарем нотаріуса у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Барби Віталіни Олександрівни, Одеський державний нотаріальний архів повідомляє, що серед документів архівного фонду приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Барби Віталіни Олександрівни Міститься Наказ № 1 від 05.02.2001 02.2001 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Барби Віталіни Олександрівни про прийняття на роботу на посаду секретаря нотаріуса Паламарчук Галини Миколаївни з 05.02.2001 року та Наказ № 1/1-03 від 31.07.2013 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Барби Віталіни Олександрівни про - звільнення з посади секретаря нотаріуса ОСОБА_1 з 31.07.2013 року за власним бажанням.» До суду першої інстанції також надані відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела /суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 04.09.2025 №1553-25-42893 з якої встановлено у графі джерело отримання доходів: ОСОБА_2 нараховано/перераховано суми податку, зокрема: - за 2004 рік (1 квартал нараховано 35,70 грн, перераховано 0 грн; 2 квартал нараховано 80,10 грн, перераховано 0 грн; 3 квартал нараховано 57,59 грн, перераховано 53,55 грн; 4 квартал нараховано 65,67 грн, перераховано 65,67 грн); - за 2005 рік (1 квартал нараховано 48,03 грн, перераховано 59,79 грн; 2 квартал нараховано 53,16 грн, перераховано 51,45 грн; 3 квартал нараховано 58,81 грн, перераховано 55,60 грн; 4 квартал нараховано 62,97 грн, перераховано 62,97 грн); - за 2006 рік (1 квартал нараховано 66,69 грн, перераховано 64,93 грн; 2 квартал нараховано 67,95 грн, перераховано 67,95 грн; 3 квартал нараховано 78,21 грн, перераховано 74,79 грн; 4 квартал нараховано 78,21 грн, перераховано 78,21 грн); - за 2007 рік (1 квартал нараховано 87,30 грн, перераховано 87,30 грн; 2 квартал нараховано 96,18 грн, перераховано 93,22 грн; 3 квартал: інформація про доходи відсутня; 4 квартал нараховано 113,91 грн, перераховано 110,95 грн); - за 2008 рік (1 квартал нараховано 113,77 грн, перераховано 112,78 грн; 2 квартал нараховано 122,01 грн, перераховано 119,11 грн; 3 квартал нараховано 139,05 грн, перераховано 130,37 грн; 4 квартал нараховано 134,86 грн, перераховано 142,00 грн); - за 2009 рік (1 квартал нараховано 134,52 грн, перераховано 134,52 грн; 2 квартал нараховано 143,04 грн, перераховано 140,20 грн; 3 квартал нараховано 137,70 грн, перераховано 139,03 грн; 4 квартал нараховано 168,14 грн, перераховано 156,47 грн); - за 2010 рік (1 квартал нараховано 19554,00 грн, перераховано 18793,00 грн; 2 квартал: інформація про доходи відсутня; 3 квартал нараховано 238,50 грн, перераховано 224,00 грн; 4 квартал нараховано 238,50 грн, перераховано 238,50 грн); - за 2011 рік (1 квартал нараховано 223,20 грн, перераховано 223,20 грн; 3 квартал нараховано 220,00 грн, перераховано 220,00 грн; 4 квартал нараховано 279,88 грн, перераховано 251,39 грн); - за 2012 рік (1 квартал нараховано 279,15 грн, перераховано 289,90 грн; 2 квартал нараховано 279,15 грн, перераховано 186,10 грн; 3 квартал нараховано 279,15 грн, перераховано 373,20 грн; 4 квартал нараховано 279,00 грн, перераховано 279,00 грн); - за 2013 рік (1 квартал нараховано 262,50 грн, перераховано 0 грн; 2 квартал нараховано 262,50 грн, перераховано 0 грн; 3 квартал відсутні дані; 4 квартал нараховано 356,68 грн, перераховано 356,68 грн).(а.с.19-22) Таким чином надана копія трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 18.06.1985 року та інші зазначені вище докази містять дані про періоди трудової діяльності, а сумніви апелянта щодо можливості зарахування цих періодів робіт до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження. Стосовно доводів апеляційної скарги про не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи з 01.01.2004 по 29.02.2004, з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.05.2010 по 31.07.2013, через відсутність інформації про сплату страхових внесків, колегія суддів зазначає наступне. Система персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування була запроваджена з 01.07.2000 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування». Однак, повноцінне функціонування цієї системи та обов`язковість подання роботодавцями відомостей формувалися поступово. Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Згідно ч.2 ст.20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1,2,5-7,9,10,12,15,17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Частинами 5-6 ст.20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.10 ст.20 Закону №1058-IV). Згідно ч.12 ст.20 Закону №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Крім того, відповідно до ч.6 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. Відповідно до ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Таким чином, до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, проте відповідальність за несплату страхових внесків покладена законодавством на страхувальника. При таких обставинах порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи. Згідно ст.113 Закону №1058-IV держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат. Верховним Судом сформована усталена правова позиція, відповідно до якої особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи (зокрема, постанови від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а, від 01.03.2021 у справі №423/757/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17). З огляду на викладене, колегія суддів враховує, що судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача, а особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, тому на переконання суду саме трудову книжку належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі. Відповідачем в свою чергу не надано доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду, а також доказів того, що позивач не виконував трудові обов`язки у спірний період або що вказаний період не відповідає дійсності. У зв`язку із чим, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування спірних періодів робіт позивача до страхового стажу є необґрунтованими та не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини. Стосовно доводів апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом 4 частини 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин. Окремо слід зазначити, що дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом , адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення. Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. Щодо доводів апелянта про відсутність правових підстав для відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору за подачу позову, колегія суддів зазначає наступне. Як визначено п.п. 7 та 9 ч. 1 ст. 4 КАС України: - відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача; - суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. В той же час, ч. 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що всі судові витрати, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. В даному випадку, позов було визнано обґрунтованим та задоволено, з яким погодилась колегія суддів, тому за таких обставин, сплачений судовий збір за подачу цього позову, внаслідок його задоволення, підлягає компенсації за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. До того ж, колегія суддів зазначає, що метою стягнення витрат є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Отже, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Головуюча суддя О. А. Шевчук суддя А. В. Бойко суддя І. І. Тарновецький