Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/7087/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7087/26 Перша інстанція: суддя Дубровна В.А., повний текст судового рішення складено 24.04.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУПФ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі ВДВС), третя особа: ОСОБА_1 , та просило: - визнати протиправною та скасувати постанову ВДВС ВП №79370524 від 02.03.2026 про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову ВДВС ВП №79370524 від 02.03.2026 про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВДВС на користь ГУПФ судовий збір у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн. 40 коп.). Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині стягнення судових витрат, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати у цій частині. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі №420/19279/25, яке набрало законної сили 02.09.2025, позовну заяву ОСОБА_1 до ГУПФ про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення від 27.03.2025 за номером № ЮО78087. Зобов`язано ГУПФ провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 № ЮО78087 від 27.03.2025 року станом на 05 березня 2019 року, та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням вже виплачених сум з 01.04.2019 року відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 23.09.2025 р., у зв`язку з набранням даним судовим рішенням законної сили, Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №420/19279/25 від 23.09.2025 в частині зобов`язання ГУПФ вчинити вказані дії. 16.10.2025 р. старшим державним виконавцем ВДВС Пхіденком О.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79370524 з примусового виконання вказаного виконавчого листа. 24.10.2025 року ГУПФ листом №1500-0405-5/177257 повідомило відповідача, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі №420/19279/25, яке набрало законної сили з 02.09.2025, ГУПФ зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 № ЮО78087 від 27.03.2025 року станом на 05 березня 2019 року, та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням вже виплачених сум з 01.04.2019 року, відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджено Постановою КМУ від 14.07.2025 № 821 (далі - Постанова № 821). Пунктом 2 Постанови №821 установлено, що видатки на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, які набрали законної сили після набрання чинності цією постановою, здійснюються після введення в експлуатацію доопрацьованої Пенсійним фондом України інформаційної системи для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування. Таким чином, після доопрацювання інформаційних систем для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі №420/19279/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 буде виконано в межах повноважень, покладених на Головне управління, про що буде повідомлено додатково. 17.12.2025 р., керуючись статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", старшим державним виконавцем винесено постанову, якою за невиконання рішення суду накладено на боржника штраф у розмірі 5100 грн., оскільки ГУПФ не виконано судове рішення без поважних на те причин. 02.03.2026 р. старшим державним виконавцем винесено постанову ВП №79370524, якою встановлено, що станом на теперішній час до відділу не надано жодних відомостей (доказів) виконання рішення суду №420/19279/25 або поважності причин його невиконання, при цьому, обов`язок доведення поважності причин невиконання судового рішення покладається на боржника, який повинен надати належні та переконливі докази наявності такої поважної причини. Беручи до уваги вищезазначене слід дійти висновку про те, що законні вимоги виконавця повторно ігноруються, рішення суду умисно не виконується без поважних причин. Таким чином, боржник належним чином повідомлений про свій обов`язок щодо здійснення дій, направлених на виконання рішення суду не виконує його без поважних причин. На підставі вказаного за повторне невиконання рішення суду накладено на боржника штраф у розмірі 10200 грн. ГУПФ, вважаючи протиправною постанову відповідача про накладення штрафу, звернулось до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова відповідача є противоправною, а тому є підстави для її скасування. Щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції зазначив, що позивач має право на відшкодування судових витрат у повному обсязі, без обмежень, встановлених частиною 2 статті 139 КАС України. Суд першої інстанції вказав, що ГУПФ під час звернення до суду захищало свої порушені права як боржника у виконавчому провадженні, не здійснювало у спірних правовідносинах жодних публічно-владно управлінських функцій та спір не пов`язаний із виконанням або невиконанням управлінням таких функцій. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Суд зауважує, що відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Положеннями пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 4 КАС України відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Отже, з системного аналізу вказаних норм вбачається, що визначальним для визначення сторони в якості суб`єкта владних повноважень є здійснення ним у спірних правовідносинах публічно-владно управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень та факти виникнення спору у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 справі №815/4246/17 зазначив, що при зверненні органу влади до суду з позовом до суб`єкта владних повноважень ключовим моментом виступає характер такого звернення, тобто, чи позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів (як юридична особа публічного права) (пункт 1 частина 1 статті 19 КАС України), чи з метою встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (як суб`єкт владних повноважень) (пункт 3 частина 1 статті 19 КАС України), чи відповідно до покладених на нього положеннями чинного законодавства обов`язку звернення до суду (як суб`єкт владних повноважень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій) (п.5 ч.1 ст.19 КАС України). Звернення до адміністративного суду на виконання владних управлінських функцій передбачає, що така форма реагування має витікати безпосередньо з повноважень цього органу (у певній сфері правовідносин), а саме ж «право» на звернення до суду (з відповідним адміністративним позовом), зміст якого, коли це стосується суб`єкта владних повноважень, прирівнюється до його «повноважень», має бути чітко передбачено законом. Звернення ГУПФ з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із рішенням ВДВС за захистом своїх порушених прав та інтересів як сторона виконавчого провадження, а не як суб`єкт владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства. Тобто, у цьому спорі ГУПФ діяло не як суб`єкт владних повноважень, а як юридична особа до суб`єкта владних повноважень - ВДВС щодо оскарження постанов старшого державного виконавця цього відділу, винесених в рамках виконавчих проваджень, будучи їх стороною, в межах наданих пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України. Верховний Суд у вказаній вище постанові дійшов висновку, що цей спір не є «компетенційним» (у значенні пункту 3 частини1 статті 19 КАС України), а подання адміністративного позову не є формою реалізації компетенції органу пенсійного фонду. При цьому, колегія суддів відхиляє численні посилання апелянта на судові рішення Одеського окружного адміністративного суду та Верховного Суду, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даних правовідносинах ГУПФ виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як особа, яка оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень та про застосування положень частини 1 статті 139 КАС України та стягнення з відповідача на користь ГУПФ судового збору. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору. Апеляційний суд зауважує, що в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відтак, в силу положень частини 1 статті 308 КАС України, суд не надає оцінку не оскарженій частині рішення суду. Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин в оскарженій частині. Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Федусик Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк