Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 215/2348/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 червня 2026 року м. Дніпросправа № 215/2348/24 (суддя Калугіна Н.Є., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі №215/2348/24 за позовом ОСОБА_1 до Начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Каретіної Оксани Володимирівни про встановлення наявності компетенції (повноважень) та визнання бездіяльності протиправною, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 09 квітня 2024 року звернулася до суду з позовом до Начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Каретіної Оксани Володимирівни, згідно з яким, просить суд встановити наявність компетенції (повноважень) начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривому Розі ради Каретіної Оксани Володимирівни при отриманні заяви від 05.03.2024 вх. 78 зазначити в ненормативному правовому акті, що він не має прав на соціальні послуги з догляду на професійній основі і призначення дати, часу підписання типового договору за формами, затвердженим Мінсоцполітики та визнати відмову від такої процедури протиправною бездіяльністю і зобов`язати приняти такий акт чи протилежний та надати напрвлення сину до центру соціальних служб для перепідготовки. Позов обґрунтовано тим, що для відстоювання своїх конституційних прав позивач подала заяву від 05.03.24р року, однак позивач не отримала ненормативного правового акта відповідача на теперішній час. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що позивач у цих правовідносинах не здійснює жодних управлінських функцій та не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про встановлення відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не відповідають завданням Кодексу адміністративного судочинства України та адміністративному судочинству в цілому. Крім цього, суд звернув увагу на те, що заяви позивача від 05.03.2024 року №78 та №6 розглянуто Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради, яким за результатом їх розгляду направив позивачу листи №15/231-14/56 від 29.03.2024 та №15/231-14/55 від 29.03.2024 за підписом начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Каретіної Оксани. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову зроблено на підставі не відповідності фактичним обставинам справи, в наслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи зокрема того, що в свою чергу призвело до порушення норм права ст.2,6,7,12,77,162, п.5. ч.2 ст.245,257 КАС України та привело до помилкового рішення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 05.03.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради із заявою (вх.№78), в якій просила: - дати направлення ОСОБА_2 до Дніпропетровського областного центру соціальних служб під час війни; - надати належно завірені три копії цієї заяви і доданої заяви з реєстраційними номерами, а не ксерокс їх; - вчасно надіслати письмове повідомлення ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 про вибір його для надання соціальних послуг з догляду на професійній основі особі з інвалідністю; - призначити дату, час підписання типового договору за формами, затвердженими Мінсоцполітики; - дисциплінарного стягнення керівників Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Каретіної О.В., ОСОБА_3 , Номерової Т.М., Зубко А.М., ОСОБА_4 за непідкорення ст. 3, 21, 46, 92 Конституції України, ст. 13 ЗУ «Про соціальні послуги», у вигляді звільнення; - частково загладити моральні страждання сумою у 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: 3028грн х 1000 = 3028000 грн.; - надати згоду на соціальні послуги з догляду на професійній основі; - прийняти по заяві ненормативний правовий акт за загальним її розглядом згідно додатків. 29.03.2024 року Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради розглянуто заяви ОСОБА_1 від 05.03.2024 року вх. №78 та №6 та листом за №15/231-14/56 відмовлено у наданні соціальних послуг з догляду на професійній основі. Вказаний лист підписано начальником Управління праці та соціального захисту населення Оксаною Каретіною. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Як зазначено у ч.3 ст.9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 року у справі №820/3713/17 звернула увагу, що компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Зважаючи на те, що позивач у цій справі не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю на пред`явлення позову щодо встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача. Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду викладені в оскарженому рішенні. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі №215/2348/24 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 09 червня 2026 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.В. Сафронова суддя В.А. Шальєва