Постанова 4851 № 520/33029/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 р. Справа № 520/33029/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 (ухвалене суддею Ніколаєвою О.В.) в справі № 520/33029/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо включення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого розрахована грошова компенсація за невикористану відпустку, додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану"; зобов`язати Головне управління національної поліції в Харківській області перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення із врахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що за період проходження служби в Національній поліції з 07.11.2015 по 21.11.2024 позивачем не використано щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки у загальній кількості всього 219 діб. Позивач не погодився з бездіяльністю відповідача щодо неврахування додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» до складу місячного грошового забезпечення, з якого розрахована грошова компенсація за невикористану відпустку, яка нарахована і виплачена позивачу при звільнені, та звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, тому вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 та 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Отже, до 18.07.2022 Кодексом законів про працю України законодавець не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що, оскільки позивач припинив публічну службу у відповідача, тримісячний строк звернення до суду відраховується саме з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, тобто грошового атестату, який видається при звільненні. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23. Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме з моменту отримання грошового атестату позивач дізнався або об`єктивно мав можливість дізнатися про можливе порушення свого права на належне грошове забезпечення лише за період місяцю звільнення, оскільки грошовий атестат містить конкретні дані щодо виплат за цей період. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 29.12.2025 у справі № 580/9034/24. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суд від 28.05.2026 запропоновано ОСОБА_1 подати до Другого апеляційного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення з позовом до адміністративного суду, із зазначенням поважних причин пропуску строку та доказів на підтвердження цих обставин та витребувано у ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Харківській області докази отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду відповідач зазначив, що після звільнення зі служби позивачу складено довідку про остаточний розрахунок (вих. № 3482/119-29/02-2024), яка 20.12.2024 направлена поштовим відправленням на адресу позивача, проте згідно з інформацією оператора поштового зв`язку, зазначене поштове відправлення не отримано адресатом та повернулося відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання», з проставленою датою 06.01.2025. Відповідач вказує, що представником позивача адвокатом Мосіним А.В. направлено до ГУНП в Харківській області адвокатський запит від 08.01.2025 № 08/01-02 щодо надання інформації про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу. За результатами розгляду зазначеного запиту ГУНП в Харківській області листом від 31.01.2025 № 8аз/119/05/29-2025 надало відповідь з відповідними додатками, в якій містилася достовірна та документально підтверджена інформація про обсяг і характер виплачених позивачу сум при звільненні, зокрема надані довідки про доходи за кожний рік та розрахункові листи. Як вбачається з матеріалів справи, відповідь з додатками вручена представнику позивача адвокату Мосіну А.В. особисто, про що свідчить зроблена ним відмітка «Відповідь з додатками отримав», проте дата отримання вказаних документів у зазначеній відмітці не проставлена, що унеможливлює встановлення точного часу їх вручення. За таких обставин матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували дату ознайомлення позивача з інформацією щодо сум, нарахованих та виплачених йому при звільненні. На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду позивач зазначив, що інформацію про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з детальним розрахунком по кожній виплаті отримав після звернення до відповідача у грудні 2025 року. Позивач вказує, що інформацію про складові грошової компенсації за невикористану відпустку, що нарахована та виплачена позивачу при звільненні із зазначенням складових і розміру складових грошового забезпечення (окладу) за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій тощо) урахованого для розрахунку такої компенсації, отримав у грудні 2025 року (вих. ГУНП № 369986-2025 від 19.12.2025) та не зволікаючи у той же день звернувся до суду. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для залишення без розгляду позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, оскільки відповідачем не надано будь-яких доказів, що інформацію щодо складових та порядку розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку позивач отримав до грудня 2025 року. Доводи апелянта щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.11.2025 у справі № 520/7470/25, від 30.08.2018 у справі № 813/2897/16 та від 21.08.2025 у справі № 380/20996/24, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки зазначені судові рішення ухвалені за результатами розгляду спорів, що виникли у правовідносинах, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності фізичними особами-підприємцями та реалізацією ними прав і обов`язків як суб`єктів господарювання. Натомість у цій справі спір виник щодо реалізації фізичною особою права на судовий захист у сфері публічно-правових відносин, що характеризуються іншим суб`єктним складом, підставами виникнення спору та правовим регулюванням. За таких обставин наведені правові висновки Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин та не підлягають застосуванню під час вирішення цієї справи. Щодо позовних вимог по суті суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (в подальшому - Закон № 2011-XII, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до п.п. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.п. 1, 8, 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (в подальшому - постанова № 704, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено, зокрема: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком

2. Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (в подальшому - постанова № 168), пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Судовим розглядом встановлено, що в період з 07.11.2015 по 21.11.2024 позивач проходив публічну службу у поліції та у відповідності до наказу ГУНП в Харківській області від 21.11.2024 № 546о/с «По особовому складу» звільнений зі служби за власним бажанням. Спірним у цій справі є питання щодо включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 до складу місячного грошового забезпечення, з якого обрахована та сплачена позивачу грошова компенсація за невикористану щорічну основну та додаткову оплачувану відпустки. Так, зі змісту постанови № 168 вбачається, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена цією постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовців, виплата якої має регулярний щомісячний характер. Суд апеляційної інстанції наголошує, що додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, виплачується щомісячно, про що прямо зазначено у вказаній постанові. Таким чином, додаткова винагорода, яка передбачена постановою № 168 та належить до щомісячних одноразових додаткових видів грошового забезпечення включається до складу грошового забезпечення, як обрахункової величини для виплати грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпустки. Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовим позиціям Верховного Суду. Так, Верховним Судом в постанові від 20.08.2024 в справі № 420/693/23 сформовано висновок щодо питання, чи враховується передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 додаткова винагорода до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані щорічні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій та компенсація за невикористану щорічну основну відпустку. Верховний Суд виходив з того, що на законодавчому рівні не міститься жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсацій, як за основну, так і невикористану додаткову відпустки. Верховний Суд дійшов висновку, що до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував на день виключення зі списків особового складу, тому, при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.04.2025 у справі № 240/2078/24 додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 10.04.2025 в справі № 420/35446/23, від 10.09.2025 в справі № 240/2400/24, від 30.10.2025 в справі № 240/3749/24, від 30.10.2025 в справі № 240/904/24, від 30.10.2025 в справі № 240/33499/23. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обмеження виплати вказаної додаткової винагороди строком дії воєнного стану в Україні не змінює правову природу такої винагороди, яка невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, а тому така винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача, як розрахункової величини, з якого обчислюється розмір компенсацій за невикористану щорічну основну та додаткову оплачувану відпустки. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Головного управління національної поліції в Харківській області щодо включення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого розрахована грошова компенсація за невикористану відпустку, додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" та зобов`язання Головного управління національної поліції в Харківській області перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення із врахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Таким чином, суд, переглянувши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі № 520/33029/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич