Ухвала Апеляційна палата ВАКС № 991/4223/26

справа № 991/4223/26 провадження №11-сс/991/380/26 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м.Київ Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , особи, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 травня 2026 року про відмову в задоволенні скарги, ВСТАНОВИЛА: Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 травня 2026 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) після отримання її заяви від 28 квітня 2026 року про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.255, 369-2, 376 КК. Відмовляючи у задоволенні скарги, слідчий суддя виходив із того, що кримінальні правопорушення, передбачені ст.255 і ст.376 КК, не належать до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, а в частині можливого вчинення передбаченого ст.369-2 КК кримінального правопорушення подана заява не містить достатніх фактичних даних, які б свідчили про наявність ознак такого кримінального правопорушення, оскільки наведені заявницею обставини фактично зводяться до її незгоди з процесуальними рішеннями та діями суддів під час розгляду судових справ, а також до припущень щодо можливого впливу адвокатів на ухвалення судових рішень. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_5 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 травня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити її скаргу та зобов`язати уповноважених осіб НАБУ внести до ЄРДР відомості за її заявою від 28 квітня 2026 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.255, 368, 369-2, 376 КК. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_5 зазначала, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та постановленою з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права. На її переконання слідчий суддя безпідставно підмінив зміст кримінального правопорушення, передбаченого ст.369-2 КК, оскільки зосередився на відсутності даних про одержання неправомірної вигоди суддями, тоді як у її заяві йшлося про можливу роль адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як посередників і організаторів торгівлі впливом. Крім того апелянтка вважала помилковим висновок слідчого судді щодо виключення з розгляду її доводів за ст.255 і ст.376 КК. Зазначала, що відповідні кримінальні правопорушення, на її думку, є пов`язаними з основним корупційним правопорушенням, передбаченим ст.369-2 КК, а предметом протиправного впливу є майно вартістю 11 814 619,00 грн., що, як вона вважала, відповідає критеріям підслідності НАБУ. Також ОСОБА_5 не погоджувалася з висновками слідчого судді про те, що її заява фактично стосується перевірки законності та обґрунтованості судових рішень. Стверджувала, що предметом її звернення до НАБУ була не правова оцінка судових рішень, а перевірка обставин їх можливого ухвалення внаслідок корупційного впливу. На її думку, гарантії суддівської незалежності не можуть бути підставою для відмови у реєстрації відомостей про можливі корупційні кримінальні правопорушення, а також не поширюються на приватних осіб - адвокатів, дії яких, за твердженням апелянтки, потребують перевірки в межах досудового розслідування. Окремо зазначала, що слідчий суддя безпідставно розцінив її звернення до НАБУ як втручання у здійснення правосуддя та помилково застосував практику, яка, на її думку, стосується інших правовідносин. Наполягала, що повідомлення про можливу корупційну змову не може ототожнюватися з тиском на суд, а перевірка дій адвокатів як імовірних посередників не є перевіркою судових рішень у позапроцесуальний спосіб. Крім того посилалася на відповідь Фундації DEJURE від 20 травня 2026 року, яка, на її думку, підтверджує об`єктивність її тверджень про аномальність рішення суду апеляційної інстанції щодо зменшення розміру аліментів. Зазначала, що висновки цієї організації спростовують твердження слідчого судді про суб`єктивний характер її доводів та свідчать про наявність підстав для перевірки обставин можливого корупційного впливу на ухвалення судового рішення. Також в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження у зв`язку з необізнаністю особи із мотивами прийнятого слідчим суддею рішення. Позиції учасників судового провадження. ОСОБА_5 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити її у повному обсязі з підстав, викладених у ній. Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду у судове засідання не з`явився, про поважні причини неприбуття суд не повідомив. З урахуванням того, що КПК не передбачає обов`язкової участі прокурора під час апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів, постановлених за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування, а також беручи до уваги скорочені строки розгляду таких скарг (ч.2 ст.422 КПК), колегія суддів на підставі ч.4 ст.405 КПК визнала можливим здійснити апеляційний розгляд за відсутності прокурора. Мотиви суду. Згідно з п.3 ч.2 ст.395 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення. Пропущений із поважних причин строк апеляційного оскарження має бути поновлений, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи знайде підстави для його поновлення (ч.1 ст.117, п.4 ч.3 ст.399 КПК). Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти обставини, які об`єктивно не залежали від волевиявлення особи, були пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами та унеможливлювали або істотно ускладнювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У постанові від 27 травня 2019 року у справі №461/1434/18, провадження №51-6470кмо18, Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зазначила, що у випадку необізнаності заінтересованої особи з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення такі обставини за її клопотанням можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку ч.1 ст.117 КПК. Як убачається з матеріалів провадження, 08 травня 2026 року слідчий суддя оголосив лише резолютивну частину ухвали, якою відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ. Повний текст ухвали оголошено 18 травня 2026 року. У клопотанні про поновлення строку апеляційного оскарження ОСОБА_5 посилалася на те, що до оголошення повного тексту ухвали не була обізнана з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, а також зазначала про перебування за межами України та дистанційне ведення справи через систему «Електронний суд». Суд враховує, що за змістом п.3 ч.2 ст.395 КПК строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді обчислюється з дня її оголошення, а не з дня оголошення повного тексту. Водночас у цьому випадку в межах строку апеляційного оскарження ОСОБА_5 не була обізнана з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, що об`єктивно ускладнювало підготовку обґрунтованої апеляційної скарги та може бути визнано поважною причиною пропуску строку. За таких обставин, з метою забезпечення права особи на апеляційний перегляд судового рішення, суд вважає причини пропуску строку апеляційного оскарження поважними, у зв`язку з чим клопотання ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 травня 2026 року - поновленню. Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК слідчий суддя наділений повноваженнями судового контролю у кримінальному провадженні. Частиною 1 ст.9 КПК визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. На досудовому провадженні згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_5 звернулася до слідчого судді Вищого антикорупційного суду зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за її заявою від 28 квітня 2026 року. Відмовляючи у задоволенні поданої скарги, слідчий суддя виходив із того, що кримінальні правопорушення, передбачені ст.255 і ст.376 КК, не належать до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, а в частині можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.369-2 КК, подана заява не містить достатніх фактичних даних, які б свідчили про наявність ознак такого кримінального правопорушення. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з такого. Чинним КПК закріплено процедуру початку досудового розслідування без проведення дослідчої перевірки. Так, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР (ч.1 ст.214 КПК). Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР (ч.2 ст.214 КПК). Проте така процедура не означає, що взагалі відсутні критерії для внесення чи невнесення відповідних відомостей до ЄРДР. Її спрощеність виражається у тому, що для перевірки наявності зазначених вище критеріїв не потрібно проводити попередню перевірку викладених у заяві відомостей, а необхідно лише перевірити зміст самої заяви. До ЄРДР серед іншого вносяться відомості про: 1) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; 2) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті, частини статті закону України про кримінальну відповідальність (п.4, 5 ч.5 ст.214 КПК). Таким чином, для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР заявник у повідомленні про кримінальне правопорушення має зазначити конкретні, відомі йому обставини об`єктивної сторони такого правопорушення: яке саме кримінальне правопорушення відбулось, де, коли, у чому полягало, які особи причетні до його вчинення тощо. Ці обставини можуть бути неповними в силу недостатньої обізнаності заявника, неочевидності вчинення кримінального правопорушення, з огляду на початкову стадію сприйняття та дослідження цих подій чи з інших причин, але водночас достатніми для попередньої кваліфікації реєстраторами ЄРДР такого діяння саме як кримінального правопорушення. Якщо ж зі змісту повідомлення про кримінальне правопорушення є очевидним, що викладені в ньому обставини не свідчать про те, що існує ймовірність вчинення будь-якого кримінального правопорушення та не потребують для отримання зазначеного вище висновку перевірки засобами кримінального процесу, або в силу його занадто абстрактного характеру неможливо встановити ані попередню кваліфікацію кримінального правопорушення, ні предмет, межі та напрямок досудового розслідування, яке ініціюється заявником, то такі повідомлення не мають вноситися до ЄРДР. Внесення відомостей до ЄРДР врегульовано Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, затвердженим наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року №298, у чинній редакції. Згідно з п.1 глави 2 розділу I цього Положення до реєстру вносяться, зокрема, відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела, попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті, частини статті закону України про кримінальну відповідальність, що узгоджується з вимогами п.4, 5 ч.5 ст.214 КПК. Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять відомості про кримінальне правопорушення. За правовою позицією, висловленою в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №761/20985/18, провадження №51-8007км18, якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин. Колегія суддів також ураховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №818/15/18 зауважила, що у межах процедури за правилами п.1 ч.1 ст.303 КПК слідчий суддя з`ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов`язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Застосовуючи наведені положення кримінального процесуального закону до обставин цього провадження, колегія суддів враховує, що у заяві від 28 квітня 2026 року ОСОБА_5 просила внести до ЄРДР відомості про можливе вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.255, 368, 369-2, 376 КК. Як убачається зі змісту заяви, ОСОБА_5 пов`язувала можливе вчинення зазначених кримінальних правопорушень із діяльністю, за її твердженням, злочинної організації, координацію якої здійснюють адвокати ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та невстановлені посадові особи. Метою такої організації заявниця вважала незаконне заволодіння її майном вартістю 11 814 619,00 грн. та корупційне втручання у здійснення правосуддя. Разом з тим слідчий суддя обґрунтовано виходив з того, що сам по собі опис майнового спору, судових справ, процесуальних рішень, поведінки учасників цих справ, а також припущення заявниці про можливий вплив адвокатів на ухвалення судових рішень не є достатніми для висновку про наявність у заяві відомостей, які підлягають внесенню до ЄРДР. Визначальним у цьому випадку є не те, що заявниця не погоджується з окремими судовими рішеннями, процесуальними діями суддів або позицією іншої сторони у сімейних і майнових спорах, а те, чи містить заява конкретні фактичні дані про подію кримінального правопорушення, які дозволяють хоча б попередньо визначити його об`єктивну сторону, спосіб вчинення, причетних осіб, кримінально-правовий зміст описаних дій та напрям досудового розслідування. Натомість наведені у заяві ОСОБА_5 твердження мають характер власної правової оцінки заявницею судових справ, поведінки адвокатів іншої сторони, процесуальних дій і рішень суддів, а також припущень про їх злочинний характер, однак не містять достатніх об`єктивних даних, які б свідчили про вчинення конкретного кримінального правопорушення. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що викладені у заяві відомості не утворюють того мінімально необхідного фактичного підґрунтя, з яким положення ч.1 ст.214 КПК пов`язують обов`язок уповноважених осіб НАБУ внести відповідні відомості до ЄРДР. Доводи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя підмінив зміст кримінального правопорушення, передбаченого ст.369-2 КК, оскільки зосередився на відсутності даних про одержання неправомірної вигоди суддями, тоді як у заяві йшлося про адвокатів як імовірних посередників і організаторів торгівлі впливом, не спростовують правильності оскаржуваної ухвали. Колегія суддів враховує, що ст.369-2 КК передбачає кримінальну відповідальність, зокрема, за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або за пропозицію чи обіцянку здійснити такий вплив за надання неправомірної вигоди. Отже, для висновку про наявність у заяві достатніх відомостей щодо можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.369-2 КК, заявниця мала навести хоча б мінімальні фактичні дані, які можуть свідчити про наявність неправомірної вигоди, пропозиції, обіцянки, прийняття такої пропозиції чи обіцянки, домовленості про здійснення впливу, особу, на рішення якої мав здійснюватися вплив, а також зв`язок між таким впливом і конкретним рішенням чи дією. Натомість із заяви ОСОБА_5 вбачається, що висновок про торгівлю впливом вона фактично виводить із сукупності несприятливих для неї процесуальних рішень, поведінки адвокатів іншої сторони, їх участі у декількох судових справах та власного припущення про те, що такі рішення не могли бути ухвалені без неправомірного впливу. Такий спосіб викладення інформації не дає можливості визначити конкретний предмет, межі та напрям досудового розслідування за ст.369-2 КК, оскільки у заяві не конкретизовано, хто саме, кому, коли і яку неправомірну вигоду пропонував, обіцяв, передавав чи одержував, у чому полягала домовленість про здійснення впливу, на кого саме мав здійснюватися вплив та якими об`єктивними даними це підтверджується. Аналогічно наведені у заяві відомості не містять достатніх фактичних даних, які б могли свідчити про можливе вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 КК, оскільки заявниця не конкретизувала обставин прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання службовою особою неправомірної вигоди, її змісту, суб`єкта надання чи одержання, а також зв`язку такої вигоди з вчиненням або невчиненням конкретних дій з використанням службового становища. За таких обставин сам факт того, що заявниця пов`язує можливу торгівлю впливом не лише із суддями, а й з адвокатами як приватними особами, а також формально посилається на можливе одержання неправомірної вигоди, не усуває головного недоліку поданої заяви - відсутності достатніх фактичних даних про подію кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 або ст.369-2 КК. Доводи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя безпідставно не розглянув її твердження щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст.255 і ст.376 КК, також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Колегія суддів враховує, що слідчий суддя правильно звернув увагу на те, що кримінальні правопорушення, передбачені ст.255 і ст.376 КК, самі по собі не належать до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду. При цьому формальне посилання заявниці на пов`язаність цих кримінальних правопорушень із правопорушенням, передбаченим ст.369-2 КК, не змінює цього висновку, якщо сама заява не містить достатніх фактичних даних, які б свідчили про подію корупційного кримінального правопорушення, що належить до компетенції НАБУ та предметної підсудності Вищого антикорупційного суду. Саме по собі зазначення у заяві про існування злочинної організації або втручання у здійснення правосуддя, без конкретизації часу, місця, способу вчинення конкретних дій, складу учасників, їх ролей, взаємозв`язку між ними та об`єктивних даних, які підтверджують існування відповідної злочинної діяльності, не створює обов`язку для внесення таких відомостей до ЄРДР уповноваженими особами НАБУ. Крім того, посилання апелянтки на вартість майна у розмірі 11 814 619,00 грн. не є самостійним критерієм для внесення відомостей до ЄРДР. Для застосування ч.1 ст.214 КПК визначальним є не лише розмір майна, щодо якого існує цивільний або сімейний спір, а наявність у заяві конкретних фактичних обставин, які можуть свідчити про вчинення саме кримінального правопорушення та дозволяють визначити предмет, межі й напрям досудового розслідування. Доводи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя фактично ототожнив її заяву з втручанням у здійснення правосуддя та необґрунтовано захистив суддівську незалежність від повідомлення про можливу корупцію, колегія суддів вважає непереконливими. Суд не заперечує, що судді, адвокати та інші особи не виключені з кола осіб, щодо яких за наявності передбачених законом підстав може бути розпочате кримінальне провадження. Право особи звернутися із заявою про кримінальне правопорушення щодо таких осіб саме по собі не ставиться під сумнів. Водночас реалізація цього права не звільняє заявника від необхідності наведення у заяві конкретних фактичних даних, які можуть свідчити про наявність у діях відповідних осіб ознак саме кримінального правопорушення, а не лише про незгоду заявника з процесуальними рішеннями, діями чи бездіяльністю, які підлягають перевірці у передбаченому процесуальним законом порядку. Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом. При цьому виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається. Аналогічний підхід відображений у п.57 Висновку Консультативної ради європейських суддів №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, у якому зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Так само Верховний Суд України у постанові від 15 квітня 2008 року у справі №21-319во07 зазначив, що законність процесуальних актів і дій чи бездіяльності суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду. З урахуванням наведеного кримінальне провадження не може ініціюватися лише як альтернативний спосіб перевірки законності судових рішень або процесуальних дій суддів, якщо заява не містить конкретних об`єктивних даних про ознаки кримінального правопорушення. Самих лише припущень заявника та його незгоди з процесуальними рішеннями чи діями суддів недостатньо для висновку про вчинення кримінальних правопорушень, а отже - і для початку досудового розслідування за фактами прийнятих процесуальних рішень або дій під час здійснення правосуддя. У цьому провадженні заявниця не навела достатніх об`єктивних даних, які б вказували на наявність у діях адвокатів, суддів чи інших осіб домовленості про неправомірний вплив, передачі чи обіцянки неправомірної вигоди, створення або участі у злочинній організації чи втручання у здійснення правосуддя. Натомість наведені нею твердження ґрунтуються на власному тлумаченні процесуальних подій, оцінці судових рішень і припущенні про їх корупційний характер. Посилання апелянтки на відповідь Фундації DEJURE не спростовує висновків слідчого судді. Така відповідь є лише реакцією недержавної організації на звернення заявниці, не має статусу судового рішення, висновку експерта, акта органу дисциплінарної відповідальності чи процесуального документа компетентного органу у кримінальному провадженні. Вона не встановлює факту вчинення кримінального правопорушення, не підтверджує існування домовленості про неправомірний вплив, передачі чи обіцянки неправомірної вигоди, втручання у здійснення правосуддя або діяльності злочинної організації. Сама по собі думка представника недержавної організації щодо якості мотивування судового рішення в іншій справі, навіть за умови її врахування, не є джерелом відомостей про кримінальне правопорушення та не може підміняти собою конкретні фактичні дані про подію злочину, його об`єктивну сторону, спосіб вчинення, причетних осіб і кримінально-правовий зміст їхніх дій. Відповідно, наведене апелянткою посилання не є фактичними даними, з якими ч.1 ст.214 КПК пов`язує обов`язок внесення відомостей до ЄРДР. Доводи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя фактично здійснив оцінку доказів та передчасно вирішив питання про наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення, колегія суддів вважає непереконливими. У межах розгляду скарги, поданої в порядку п.1 ч.1 ст.303 КПК, слідчий суддя не встановлює винуватість конкретних осіб, не перевіряє доведеність складу кримінального правопорушення та не вирішує питання про наявність чи відсутність кримінальної відповідальності. Водночас саме на слідчого суддю покладено обов`язок перевірити зміст заяви та доданих до неї матеріалів на предмет наявності у них відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення і зумовлювати обов`язок внесення відповідної інформації до ЄРДР. Така перевірка не є оцінкою доказів у розумінні ст.94 КПК та не підміняє собою досудове розслідування, а спрямована виключно на встановлення того, чи містить заява мінімально необхідні фактичні дані для початку кримінального провадження. У цьому провадженні слідчий суддя не вимагав від ОСОБА_5 доведення факту вчинення кримінальних правопорушень, а перевірив, чи дозволяє зміст поданої заяви встановити хоча б попередній предмет, межі та напрям досудового розслідування. За результатами такої перевірки слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що наведені заявницею відомості не містять достатніх фактичних даних, які б свідчили про подію кримінального правопорушення та зумовлювали обов`язок уповноважених осіб НАБУ внести відповідні відомості до ЄРДР. У сукупності наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновку слідчого судді про те, що заява ОСОБА_5 від 28 квітня 2026 року та додані до неї матеріали не містять достатніх фактичних даних, які б свідчили про наявність ознак кримінальних правопорушень та зумовлювали обов`язок уповноважених осіб НАБУ внести відповідні відомості до ЄРДР. Колегія суддів враховує, що наведені заявницею обставини ґрунтуються переважно на її власній оцінці сімейних і майнових спорів, поведінки іншої сторони та її адвокатів, процесуальних рішень суддів, а також припущеннях щодо можливого існування між ними корупційного зв`язку. Водночас такі припущення, навіть за умови наведення номерів судових справ, вартості майна, посилань на процесуальні рішення, дії адвокатів та відповідь недержавної організації, не можуть бути ототожнені з конкретними фактичними даними про подію кримінального правопорушення, які дозволяли б визначити предмет, межі та напрям досудового розслідування. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про відсутність підстав для зобов`язання уповноважених осіб НАБУ виконати вимоги ст.214 КПК за заявою ОСОБА_5 від 28 квітня 2026 року. Водночас такий висновок суду не позбавляє ОСОБА_5 права повторно звернутися до уповноваженого органу із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення у разі наявності конкретних фактичних даних, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та дають можливість хоча б попередньо визначити його подію, об`єктивну сторону, спосіб вчинення, причетних осіб, предмет, межі та напрям досудового розслідування. За наявності таких мінімально необхідних відомостей питання про внесення відповідної інформації до ЄРДР підлягатиме вирішенню уповноваженим органом у порядку, передбаченому ст.214 КПК. В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Клопотання ОСОБА_5 про поновлення строку апеляційного оскарження задовольнити. Поновити строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 травня 2026 року. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 травня 2026 року - без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: _______________ _______________ _______________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3